Стильова парадигма образу жінки у художній прозі Марко Вовчка (ID:247832)

ВСТУП Актуальність теми. Останнім часом в українському літературознавстві спостерігається пожвавлене зацікавлення творчим процесом України другої половини ХІХ століття: з позицій об’єктивності та теоретико - методологічних здобутків сучасної науки переосмислюється творчість Т. Шевченка, П. Куліша, А. Свидницького, Лесі Українки, І. Франка, О. Кобилянської, Б. Грінченка та ін. До невідкладних завдань сучасної літературознавчої науки зараховуємо і всебічне та неупереджене відновлення цілісної картини творчості українського прозаїка Марка Вовчка (Марії Олександрівни Вілінської) (1833-1907). Так, російськомовні романи Марка Вовчка довгий час вважалися меншовартісними порівняно з «Народними оповіданнями» й досі належать до менш дослідженої частини її творчої спадщини. Найперше перекладознавчий доробок, а також феміністичний та рецептивно-естетичний аспекти творчості письменниці стають предметом зацікавлення сучасних дослідників. Щоправда, ті нечисленні праці, в яких принагідно чи спеціально розглядалася поетика романів Марка Вовчка, із сучасної теоретико-методологічної точки зору застарілі, тому висновки, викладені в них, потребують докорінного перегляду. Поетику романів Марка Вовчка досліджували Б.М. Мінчин, Н.Є. Крутікова, Є.П. Брандіс, А.В. Недзвідський, М.С. Грицай, І.Я. Павленко та ін. В Україні над гендерною проблематикою працювали Ф. Бацевич, Я. Пузиренко, Л. Ставицька, О. Тараненко та ін., русисти О. Горошко, Л. Компанце- ва, О. Семиколєнова, Л. Синельникова, А. Шиліна та ін.; германісти — О. Бєссонова, О. Дудоладова, К. Піщикова та ін.; славісти — А. Архан-гельська, Н. Баландіна. Мета дослідження - простежити маркери духовного світу жіночих образів та їх стильову парадигму у художній прозі Марко Вовчок. Реалізація поставленої мети зумовила потребу у розв’язанні таких завдань дослідження: • розглянути простір буття жінки; • вивчити типізовані образні парадигми словесного втілення концепту жінка; • дослідити жанрову своєрідність прози Марка Вовчка; • проаналізувати стильову парадигму образу жінки у творчості марка Вовчка; • дослідити духовний світ жіночих образів у романі «Жива душа». Об’єктом дослідження є стильова парадигма образу жінки у художній прозі Марко Вовчка. Предметом дослідження є концепт образу жінки в українській літературі. В процесі написання роботи було використано сукупність загальноприйнятих методів і прийомів наукового пізнання. Теоретико-методичною базою дослідження є наукова періодична література та твори М. Вовчка. Обсяг курсової роботи складається з 46 сторінок, в тому числі 55 опрацьованих джерела. РОЗДІЛ 1. ОБРАЗ ЖІНКИ В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ 1.1. Простір буття жінки В українській духовній культурі ХІХ - поч. ХХ ст. образ жінки репрезентовано образами-символами Жінки-Матері, Жінки-Берегині, в меншій мірі Жінки-Воїна, які розкривають певні очікування суспільства щодо притаманних жінці якостей. Втім така символізація/сакралізація образу жінки призводить до перенесення невідповідних (культурно-обумовлених) якостей міфічного образу жінки на реальну. Українська жінка того періоду представлена у духовній культурі у різноманітних образах, які однаково долають стереотипне ставлення щодо їх становища у суспільстві. Жінка-інтелігентка, представлена творами О. Кобилянської, Н. Кобринської, Л. Українки, М. Вовчок, В. Підмогильного, В. Винниченка, намагається спростувати образ-символ Жінки-Матері як загальнокультурне явище, яке формує та наперед визначає перебіг життя. Наприкінці ХІХ ст. така героїня не могла здолати стереотипів суспільної думки, і її життя ставало маніфестом боротьби і страждання. Вона пропагує феміністичні ідеї, але не може подолати опору соціокультурного простору, у якому перебуває. На початку ХХ ст. в культурній спадщині формується образ героїні з «новою» мораллю, у якої дослуховування до себе як живої істоти і індивідуальності є вищою чеснотою, ніж стримування себе заради суспільних цінностей та символів [36]. Натомість жінка-селянка, представлена у творах А.Свидницького, П. Мирного, І. Нечуя-Левицького, С. Воробкевича, Г. Квітки-Основ’яненка, та ін., до певної міри ототожнюється з образом Жінки-Матері, що і призводить до конфлікту жінки і оточення у разі невідповідності її поведінки до наслідуваного образу. Конфлікт жінки і суспільства розкривається через репрезентовані у творах девіантні форми поведінки, такі як самогубство, пияцтво, чернецтво, як форма втечі жінки від реальності. В українській духовній культурі зафіксувались унікальні прояви розподілу статей у суспільстві та визначення сфер домінування фемінного та маскулінного. Стереотипне визначення простору буття жінки як замкненого, обмеженого, інтимного, внутрішнього та буття чоловіка як відкритого, суспільного, просторово безмежного спричинило до специфічного вирізнення фемінного та маскулінного у суспільстві. Буттєвий простір перебування жінки, який обмежувався її сім’єю та господарством, можна визначити як обмежений у порівнянні з чоловічим, який представлений більш соціалізованим та приналежним до соціуму. Суспільне ставлення до тіла жінки репрезентувало чоловічий погляд на жіноче тіло крізь призму його біологічної функції, (чітко контрольованої суспільною мораллю), чи еротичного фактору. Звідси, жінки, які не могли репрезентувати себе через ці функції, представлені як девіантні постаті, антисоціальні суб’єкти, які втілюють репресивні функції патріархального суспільства [36]. Тенденції до розрізнення фемінного та маскулінного фактору як меншовартісного та домінуючого зафіксувалась у духовно-культурному надбанні людства та спричинили до утворення певних культурних архетипів у соціокультурному просторі людини. Саме тому створення стереотипних образів чи очікуваної поведінки від певної статі почали трактувати як елемент культурного досвіду, набутого індивідом в процесі соціалізації. Європейська культура чи не найкраще увібрала та відтворила у своїх творах репресивний досвід щодо жіночого начала, що дало змогу проаналізувати глибинні процеси ретрансляції прихованої, «закодованої» в творах інформації наступним поколінням як духовну спадщину предків. Втім, лише у 40 - 60 р. ХХ ст. завдяки залученню різноманітних наукових шкіл та підходів сформувався системний аналіз творів духовної спадщини в межах його феміністичного трактування, тобто, через розкриття си