Застаріла лексика у романі А. Кокотюхи «Справа отамана Зеленого. Хроніки 1919 року» (ID:254301)

ВИСНОВКИ Дослідивши тематичні й лексико-семантичні групи застарілої лексики в романі А. Кокотюхи «Справа отамана Зеленого. Хроніки 1919 року», ми дійшли таких висновків. 1. На позначення слів, що входять до пасивного запасу мови, мовознавці використовують термін «застаріла лексика», різновидами якої є історизми та архаїзми. 2. Історизми – це слова або їх окремі значення (семантичні історизми), що вийшли з ужитку разом з позначуваними ними реаліями і не мають у сучасній мові синонім, замінників. Це назви понять матеріальної культури (одягу, їжі, знарядь праці та зброї, грошей і т. п.), соціально-політичної сфери, професій, звичаїв та обрядів і т. ін. минулих епох. Вони використовуються як засіб номінації при зображенні відповідної епохи 3. Архаїзмами є слова, що позначають актуальний для даної мовної спільноти референт, але характеризуються ізольованістю фонетично-графічної, морфологічної, словотвірної чи лексико-семантичної форми на тлі сучасної мовної системи: внаслідок чого в їх семантичній структурі вирізняється сема «архаїчний», яка відносить їх на периферію лексичного складу мови, з одного боку, та на периферію відповідного синонімічного гнізда, з другого, і надає їм експресивної конотації у мові та виразної стилістичної функції у тексті. 4. До аналізу лексики художніх творів звертались І. Білодід, Л. Бурківська, Г. Віват, Г. Гайдученко, П. Горецький, Я. Дзира, Т. Должикова, Л. Донець, П. Доценко, І. Дячук, В. Ільїн, Г. Іжакевич, Л. Карпова, Б. Кобилянський, О. Коваленко, Т. Крупеньова, Т. Малик, Л. Павленко, О. Переломова, Л. Удод та багато інших вітчизняних та зарубіжних дослідників. Об’єктами досліджень цих науковців стали історичні твори таких письменників, як М. Бажан, П. Загребельний, Л. Костенко, І. Кочерга, П. Куліш, Б. Лепкий, Д. Міщенко, І. Нечуй-Левицький, Н. Рибак, С. Скляренко, С. Стельмах, В. Стус, Т. Шевченко, В. Шевчук та ін. 5. Аналіз вивчення лексики історичної прози в українському мовознавстві дозволяє дійти висновку, що збагачення смислової та емоційно експресивної мови історичної прози, підсилення її виразності, пов’язане з уживанням у ній хронологічно маркованих (застарілих слів). Використання їх, з одного боку, є продовженням традицій та художнього досвіду класичної української літератури, а з другого – вносить нове в мову сучасної прози способами і прийомами використання. 6. Роман А. Кокотюхи «Справа отамана Зеленого. Хроніки 1919 року» занурює нас у перипетії бурхливого 1919 року. Революційне протистояння на той час досягло апогею. Українські землі стали полем битви між різними владами, різними режимами. Водночас 1919-й позначився розгортанням масштабного селянського повстанського руху, що був адекватною відповіддю українського села на національні й соціально-економічні утиски. Кожна зі сторін конфлікту мала свої плани і бачення майбутнього України. Від того, хто стане переможцем, залежала не тільки доля української державності, а й майбутнє всієї Росії. 7. Серед історизмів, використаних автором у романі, виділимо такі тематичні групи: на позначення сторін, що вступили у непримириме протиборство: білі, червоні, зелені, повстанці тощо та похідні від них: червоноармійці, білогвардійці, денікінці, петлюрівці, золотопогонники, контрреволюціонери; представники різних партій і рухів: більшовики, народники, соціалісти-революціонери (есери), поступовці, боротьбисти, історичних назв утворень ту угруповань: губернські дворянські збори, Центральна Рада, Тимчасовий уряд, Українська Народна Республіка (УНР), Антанта, Директорія, червоні каральні органи ту угруповання: чека, чрезвичайка, ревтрибунал, продзагін, продрозверстка; назви застарілих адміністративних і церковних посад, титулів, урядових і військових чинів в комісар, цар, государ, імператор, кайзер, прапорщик, підхорунжий, сотник, півсотник, унтер, гайдамака, джура, отаман, батько; слова на позначення зброї, амуніції, що зумовлено тематичним спрямуванням твору: маузер, наган, револьвер, кулемет, манліхер, відрізан, шабля, максим, гармата, граната, бомба, ядро, френч, галіфе, гімнастерка, будьонівка, шолом, портупея; слова на позначення речей, одягу, взуття, які зараз не використовуються в побуті: бекеша, та башлик, косоворотка; слова на позначення атрибутів тогочасного життя: пайок, тачанка, бричка, канчук, совзнак; лексеми на позначення осіб за різними критеріями: буржуй, дворянин, пролетар, комунар, толстовець, інститутка, панотець, куркуль, юда тощо. 8. До власне лексичних архаїзмів роману А. Кокотюхи належать: губернський – обласний, повітовий – районний, присяжний повірений – адвокат, канонір – артилерист, комонник – вершник, аероплан – літак, баталія – битва, буцегарня (холодна) – камера попереднього затримання тощо. 10. У своєму романі письменник використовує різного роду деталі, що характеризують епоху, правдиво описує життя народу в буремні 1919-ті роки. Ця правдоподібність досягається цілим рядом спеціальних прийомів уведення в текст історизмів та архаїзмів. Вони здійснюють певну стилістичну функцію: є засобом художнього зображення епохи, засобом відтворення її національно-історичної дійсності, а також мовних особливостей свого часу. Перед читачем проходить ціла галерея тогочасних історичних осіб не тільки Гетьманщини, а також багатьох країн світу. Оскільки в романі розвиваються історичні події, то автор уживає застарілі топоніми. Крім того, застарілі слова надають урочистості, схвильованості, піднесеності, вживаються для мовної характеристики героїв, створення фальшивого пафосу, комічних ситуацій, іронії, сатири і сарказму; відображають емоції, думки та поведінку героїв, їхні стосунки між собою.