Зразок роботи
ВИСНОВКИ
Проаналізувавши вияв народної мудрості у прислів'ях та приказках українського народу, ми дійшли таких висновків.
1. Під власне паремійним корпусом слід розуміти сукупність основних одиниць пареміології – власне паремій, що вирізняються афористичністю, усталеністю, відтворюваністю, переосмисленим чи буквальним узагальненим значенням, здебільшого повчальним змістом, передають специфічну інформацію про традиційні цінності та погляди, ґрунтовані на життєвому досвіді народу, позначають типові життєві ситуації. Ядерними елементами власне паремійного корпусу, на чому сходиться більшість науковців, слід вважати прислів’я та приказки, які є знаками етнічної «традиційної» культури, що виконують роль «архіву» народної мудрості, характеризуються планом вираження та планом змісту, мають системну організацію, утворюють тематичні / семантичні поля і групи, маніфестують синонімічні й антонімічні відношення, утворюють варіантні парадигми і т. ін.
2. Якщо зміст поняття «прислів’я» вважають більш-менш окресленим, то термін «приказка» і до сьогодні тлумачиться по-різному. Більшість лінгвістів сходиться на тому, що приказка висловлює незавершену думку, є частиною судження, яке має форму незамкненого кліше. Іноді актуалізуються твердження про те, що за змістом така паремія завжди однопланова, а класично правильна приказка передає тільки прямий зміст висловлення і що приказкові паремії можуть бути реалізовані в мовленні тільки в контексті.
3. Українська пареміологія розкриває лінгвокультурну специфіку мови, мовної свідомості й національну ментальність. Своїм мовним багатством і змістовим розмаїттям прислів’я та приказки охоплюють усі сторони людського життя, суспільні явища, громадські й родинні взаємини, світовідчуття й світорозуміння. Вони маніфестують широкий спектр узагальнення багатовікового господарського досвіду, звичаєво-правові й виховні настанови, повчання. Народні вислови, віддзеркалюючи загальнолюдські пріоритети, водночас фіксують національно зумовлені ціннісні уявлення про світ і людське буття. Саме тому пареміологічні одиниці є аксіологічно значущими мовними величинами, дослідження яких сприятиме виявленню ціннісних орієнтирів українського етносу, його мудрості.
4. Адресант використовує прислів’я як знаряддя мовленнєвої дії, аби досягти впливу на поведінку та діяльність співрозмовника (адресата). Уплив на свідомість адресата корелює зі сприйняттям соціальних норм, цінностей, стереотипів поведінки конкретного соціуму, щоб на основі отриманого соціального досвіду індивідуум міг адекватно сприймати життєві ситуації та коректно моделювати свою поведінку. Етнопсихологічні особливості соціуму репрезентуються, зокрема, у пареміях, усебічне вивчення та аналіз яких дає змогу простежити вплив мови на формування менталітету народу – носія мови.
5. Народний гумор у прислів’ях і приказках реалізується в різних формах комічного – від іронії до сарказму. Сміх спрямований на найважливіші та найвразливіші місця людської натури. Іронічне філософське ставлення до власних проблем і недоліків, до вад і хиб тих, хто знаходиться навколо, нерідко присутнє в пареміях. Такі одиниці здебільшого засуджують, висміюють, наприклад, неробство, лінь, відсутність здорового глузду, легковажність тощо.
6. Народні прислів’я та приказки вражають нас своєю мудрістю, влучністю, багатим змістом. Це своєрідна енциклопедія народного життя. Прислів’я і приказки виникли дуже давно, коли не було письма, вони передавалися з вуст в уста. Недарма народна мудрість говорить: «Правду в приказках шукай». Саме з них починаються мудрість людини, добрі справи, працьовитість, порядність. Є багато прислів’їв про те, як берегти здоров’я, честь, батьківщину, ставитись до людей. Народні прислів’я і приказки збагачують нашу мову. Вони – «перлини коштовні», як сказав український мислитель І. Франко. Це своєрідна скарбниця знань і мудрості.
7. Прислів'я та приказки, порівняння, фразеологізми з найдавніших часів живили твори художньої літератури. Їх зустрічаємо вже у творах давньоукраїнських письменників, але особливо рясніє ними нова українська література в епоху свого становлення. Засвоєння народної мудрості художньою літературою було багатогранним: воно охоплювало прямі цитації художніми творами, здебільшого у мові персонажів, введення частин прислів'їв або їх ядер з одночасним переосмисленням змісту, використання народних мотивів під час побудови нових поетичних та прозових творів, творення літературних афоризмів за формулами прислів'їв.
8. Ґрунтовне вивчення прислів’їв, приказок, інших одиниць пареміології дає змогу майбутнім словесникам виявити, по-перше, культурно зумовлений компонент мовних значень, інтерпретованих у цих одиницях; по-друге, з’ясувати когнітивні механізми формування найважливіших соціокультурних стереотипів. Дослідження паремій у різних аспектах сприяє виявленню специфічних рис української нації, зумовлених системою моральних норм, стереотипів поведінки і принципами виховання.