Зразок роботи
ВИСНОВКИ
Дослідивши історичну тематику у прозі І. Нечуя-Левицького (на прикладі романів «Князь Єремія Вишневецький» і «Гетьман Іван Виговський», ми дійшли таких висновків.
1. У своїх історичних творах І. Нечуй-Левицький продовжував розвивати художньо-естетичні здобутки української літератури попереднього періоду. Письменник відходить од романтичного зображення національного минулого, основою його творчої практики стає документалізм. Історична проза І. Нечуя-Левицького одночасно виконує дві функції: з одного боку, є посібником для вивчення історії України, має просвітительський характер, а з другого – засобами художнього письма відтворює реальні постаті нашого минулого.
2. Історичні романи І. Нечуя-Левицького стали важливим етапом розвитку української історичної романістики, яскравим прикладом індивідуально-художньої реалізації власного письменницького сприйняття подій і постатей минулого. Поява «Князя Єремії Вишневецького» і «Гетьмана Івана Виговського» являє собою закономірний фінал тривалої у часі, кількаступеневої праці І. Нечуя-Левицького над історичним матеріалом, художнє засвоєння якого було неоднорідним і тривалим. Якщо постать князя Єремії Вишневецького вимальовувалася в уяві письменника і переносилася на сторінки твору як константний образ (і історико-популярний нарис «Український гетьман Богдан Хмельницький», і роман «Князь Єремія Вишневецький» репрезентують образ зрадника, співвідносний з традиційними версіями української історіографії, фольклору), то зміст драми «В диму та полум’ї», нарису «Український гетьман Іван Виговський», роману «Гетьман Іван Виговський» свідчить про складні шляхи пошуку митцем історичної правди, еволюцію його поглядів на цю особистість.
3. Підґрунтям історичної прози І. Нечуя-Левицького більшість дослідників називає козацькі літописи Величка, Самовидця, Грабянки, праці з історії України М. Маркевича, Д. Бантиш-Каменського. До джерел, використаних письменником, науковці зараховують й історичні монографії М. Костомарова «Богдан Хмельницький», «Гетьманство Виговського», а також наукові праці, розвідки українських і польських учених, серед яких можна назвати «Щоденник» двірського шляхтича князя Єремії – Богуслава Казиміра Машкевича, роботу О. Лазаревського «Лубенщина й князі Вишневецькі (1596-1648 рр.)», нарис польського історіографа Йосипа Ролле «Жінки при Чигиринському дворі» та ін. Зіставний аналіз вищезгаданих текстів наукових праць і розвідок відомих істориків з текстами романів І. Нечуя-Левицького переконливо довів домінантність використання матеріалу з монографій М. Костомарова. Саме на його основі вибудовується історична канва «Князя Єремії Вишневецького» і «Гетьмана Івана Виговського», яка має такі різновиди, як констатація факту з історії України, Польщі, Росії та інших держав у ХVII столітті; довільне трактування (художньо оброблене) історичних подій; безпосереднє цитування уривків з праць М. Костомарова.
4. Незважаючи на чітко визначене негативне ставлення митця до Єремії Вишневецького, роман не побудовано на суцільних докорах, звинуваченнях і прокляттях. Письменник зумів уникнути традиційної гротескної інтерпретації цього образу – доступними йому засобами він показав реальний зріз настроїв, учинків, думок цієї людини, свідомо віддаленої від народу. І. Нечуй-Левицький у романі «Князь Єремія Вишневецький» розповів трагічну як для самого Вишневецького, так і для України долю нащадка славного давнього роду, намагався знайти причини ментального переродження, духовної зради, їх аналіз.
5. В особі Виговського І. Нечуй-Левицький показав неоднозначний позитивний персонаж – історичну постать, яка шукала не лише шляхи зміцнення вітчизни, а й своє я. Звернувшись до епохи ХVІІ ст., коли гостро стояли питання про долю України, відродження нації, проблема вибору героєм власної позиції, митець відобразив не «зрадника», а патріота своєї держави, котрий перебував у пошуку, перш за все, самого себе, у співвіднесенні себе із суспільством й із державою в цілому. Автор показав, що віровідступництво, духовне зубожіння, егоїстичність натури, прагнення величі за будь-яку ціну призводять до «обміління» людської душі, до життєвої та політичної драми.
6. Історичні романи І. Нечуя-Левицького «Князь Єремія Вишневецький» та «Гетьман Іван Виговський» – важливий етап розвитку української історичної романістики. Історична думка письменника спиралась на загальнонаціональні, загальнонародні інтереси як в минулому, так і в перспективі політичного і соціального розвитку на майбутнє. Саме тому його твори не втратили своєї злободенності і висвітлюють проблеми глибоко актуальні й для сучасної України.
Магістр