Художня інтерпретація пророцтва в драматургії Лесі Українки (ID:254449)

ВИСНОВКИ Дослідивши особливості художньої інтерпретації пророцтва в драматургії Лесі Українки, ми дійшли таких висновків. 1. У світовій літературі ХІХ ст. поширеною була біблійна тема пророка – покликаного Богом провісника його волі, проповідника його настанов. У текстах Святого Письма (книгах пророків, Євангеліях, Діях апостолів) натхнені Божим словом пророки передбачали майбутнє й ідеальні шляхи до нього, підбадьорювали й осуджували сучасників, викривали несправедливість, людські вади й за це нерідко зазнавали переслідувань. У романтичній поезії, зокрема російській, тема пророка була дуже популярною і втілювалася в різних сюжетних варіантах, її здебільшого осмислювали в аспекті протиставлення особи й суспільства. До образу пророка, а також мотиву пророцтва українські письменники ХІХ ст. зверталися головним чином, щоб дослідити глибинні підвалини духовного життя гнобленої нації через психологію її ватага-провісника. 2. Образ пророка у творчості Шевченка виступає в поемах «Тризна», «Єретик», елегії «Чигрине, Чигрине…», посланні «І мертвим, і живим…», у «Давидових псалмах», в поемах «Юродивий», «Марія», у переспівах біблійних пророків «Подражаніє 11 псалму», «Ісаія. Глава 35», «Подражаніє Ієзеклію. Глава 19», «Осія. Глава XIV» та ін. Дослідники виділяють у тісному взаємозв’язку дві смислові лінії розгортання теми пророка в творчості Т. Шевченка: як месії та як жінки, прозріння якої проходить з часом. 3. У світовій літературі митці часто зверталися до образу Мойсея: французький поет-романтик А. де Віньї, угорський письменник І. Мадач, польські поети Ю. Словацький і С. Краньчевич, чех Я. Врхліцький, український поет І. Франко та ін. Поема І. Франка «Мойсей» написана на зламі двох епох, коли в європейській літературі зазвучали мотиви людської самотності, відчуженості людини від суспільства, неспроможності віднайти гармонію в собі та в оточенні. У творі приховано глибокий і філософський зміст, адже це не просто віршована компіляція біблійного тексту, але й завуальований начерк про майбутнє українського народу, про взаємини вождя i народу в процесі наполегливого шукання «обітованої землі», про майбутні сили мас, здатних висунути iз свого середовища в процесі революційного руху проводирiв, що приведуть до перемоги. 4. Образ самозванця-пророка Малахія створив П. Куліш. Малахій так само, як Божий син намагається змінити світ, пропагуючи реформаторські ідеї, так само залишається незрозумілим для свої сучасників, проклятим ними. Історія Амара-пророка з драми В. Винниченка «Пророк переконує, наскільки є небезпечним цілковите злиття «Я» людського з «Я» сакральним, що призводить до новітнього аморалізму. Пророкові не дано підмінити собою Бога, бо тоді він руйнує творче, самобудівниче начало в людстві. Тому великі сподівання завершились фальшивим вознесінням Амара. Отже, образ месії (пророка) став одним з найпомітніших у доробку українських драматургів ХІХ – першої третини ХХ століття. Протягом цього періоду він зазнав значної еволюції. 5. Художня інтерпретація мотиву «пророк і народ» у творчості Лесі Українки продовжує світову й українську класичну традицію, у якій домінує образ непочутого пророка. Доцільно виокремити такі домінантні модифікації пророків у творчості Лесі Українки: пророк-відступник («Вавилонський полон»), гнаний пророк («Одержима») та опозиція «правдивий-фальшивий» пророки («Кассандра»). 6. Цент¬ральний конфлікт «Вавилонського полону» між пророком і натовпом завер¬шується порозумінням і примиренням. Люди прощають Елеазара, а він пробачає їм гіркі докори й прокльони і визнає свою провину мимовільного відступництва. Обидві сторони приходять до усвідо¬млення свого нерозривного духовного зв'язку, заснованого на спільній історичній пам'яті, спільній провині перед загиблими й обов'язкові бо¬ротьби за визволення з полону. Але вже в наступній драмі – «На руїнах» – письменниця інакше розв'язує аналогічну конфліктну ситуацію, її головна героїня, пророчиця Тірца, яку у фіналі драми юрба проклинає і виганяє в пустелю, це вже образ гнаного пророка, що дістане розвиток у «Кассандрі». У драматичній поемі «Одержима» Леся Українка інтерпретує відомий біблійний сюжет – дні вчителювання Ісуса Христа, його розп’яття та воскресіння. Ці події оформлені окремо в чотирьох сценах. Свідомо жертовними натурами виведені обидві центральні герої твору – і Месія, і Міріам, хоча мотиви в кожного свої. У Міріам – моральний максималізм, скерований позитивним полюсом на Месію й почасти на себе, у Месії – покликання врятувати світ. 7. Звернення Лесі Українки до образу самотньої пророчиці Кассандри пов’язано з особистим уявленням письменниці про людину й громадянство. Поетесі доводилося витримувати гострі суперечки з галицькими соціал-демократами за методи й етику партійної боротьби, обстоювати свої погляди вдома, де мати з підкресленою неприхильністю ставилася до впливу марксистських ідей і соціал-демократичного оточення, в якому перебувала письменниця. Але переконана в правдивості поетичного слова й тієї боротьби за майбутнє щастя народу, яку вона пропагувала своєю творчістю, авторка відчувала себе одержимою, слова якої ще не доходять до мас, не пробуджених до активної й свідомої боротьби. Конструювання концепту «пророк» у Лесі Українки будується на відчутті негероїчності епохи. Це покладено в основу образу Кассандри, головної героїні однойменної драми письменниці. 8. Героїня Лесі Українки, пройшовши виснажливий шлях страждань і сумнівів, не така смілива перед обличчям смерті, як у Есхіла. Замість пророчого нестяму її охоплює дивний спокій, і вона зрікається свого дару. Героїня говорить про те, що пророчиця Кассандра загинула разом із Троєю, а себе називає рабинею. Лесю Українку цікавила саме особистість троянської віщунки, її психологія. Зробивши Кассандру головною героїнею своєї драматичної поеми, Леся Українка виписала цей образ більш глибоко і об'ємно. Її героїні притаманні почуття звичайної людини: вона сумнівається і вагається, прагне віднайти істину, страждає і підкоряється своїй долі. 9. Тема драми «Бояриня» ґрунтується на подіях минулого, коли Україну в другій половині XVII ст. роздирали гострі суспільно-політичні суперечності, пов'язані зокрема з посиленням колоніального закабалення приєднаних до Московії українських лівобережних земель. XVII ст. в Україні – це доба Руїни і гетьмана Дорошенка, який вів боротьбу за визволення українського народу з-під гніту російського царату та хотів об'єднати Україну. Щоправда, не треба шукати у творі конкретних історичних подій доби Руїни, письменниця узагальнює в ньому долі окремих людей, які потрапили під гніт складних обставин. На прикладі однієї родини Леся Українка хотіла показати всю величину проблеми, яка нависла над Україною через її «старшого брата». 10. Отже, концепт «пророк» вміщує водночас і образ, і ідею, і поняття, тому у творчості Лесі Українки постать пророка формується на основі її уявлень про найпекучіші ідеї соціального й національного гніту. Актуальною для письменниці з чіткою громадською позицією була проблема пробудження самосвідомості людей. Вона покладала надію на народних проводирів, здатних збудити народ до свідомої боротьби за волю та повести його до обраної спільної мети. Беззавітно вірячи в прогресивний хід історії людства, Леся Українка була глибоко переконана, що сприяти цьому можуть лише люди високих моральних принципів. Прогрес суспільно-політичний та економічний, на її думку, має поєднуватися з прогресом морально-етичним. Тому зі скарбниці античної міфології та Біблії вона черпала певний матеріал для своїх творів, надаючи їм узагальненого світового звучання й виразно національного. У своїх поемах письменниця прагнула пізнати історичний досвід інших народів, щоб через нього осмислювати сучасність України й, порушуючи гострі суспільно-політичні та морально-етичні проблеми українського громадянства, утверджувала заповітні ідеали краси, волі, істини.