Зразок роботи
До феномену людського буття він підходить з точки зору православної позиції. Його антропоцентризм полягає у визнанні високого покликання людини та верховенства розуму. К. Туровський намагається вирішити проблеми духовного й матеріального, зовнішнього і внутрішнього в людині, осягнути природу почуттів і розуму, висвітлити природу пізнавальних можливостей та моральності, свободи і необхідності, сенсу життя, психології тощо. У своїх творах він наголошує на ретельному вивченні Святого Письма, проникненні в його потаємну суть, практичному втіленні у життя його настанов, здатному ушляхетнити та врятувати людину. Рай, створений Богом, охороняється Його законом; людина, наділена:
«Богом здатністю мислення і фізичними властивостями, не повинна, з огляду на божественне призначення, порушувати усталені Богом норми, виявляти гордість — це веде», стверджує K. Tуровський, «до духовної й фізичної смерті». Він поділяє індивідів та окремі народи на зовнішні (язичницькі, чужі, тілесні) та внутрішні (християнські, «свої», духовні): перших приречено на смерть; другим дароване життя. Пізнання, за Кирилом Туровським, нерозривно пов’язане з моральними підвалинами; усі людські чесноти він виводить із сумирності. Найвищу мудрість знаходить у дотриманні християнського способу життя та правильному розумінні Святого Письма. Думки й діяння, не просякнуті духовністю, вважає гріховними. Розум, стверджує Кирило Туровський, повинен контролюватись і спрямовуватись вірою. Він кваліфіковано й широко застосовує метод символіко-алегоричного тлумачення Біблії. [1]
Вісім проповідей, що належать Кирилові, присвячені недільним святам восьми Великодніх тижнів, починаючи з «вербної неділі».
Описуючи урочистий вхід Христа в Єрусалим, Кирило закликає слухачів приготуватися до духовної зустрічі Христа. Вхід Господній до Єрусалиму символічно витлумачено як духовне прийняття Христа до «світлиці душі».
Проповідь на «анти-пасху» (Хомина неділя) поєднує широке порівняння весни в природі та Великодня з розмовою апостола Хоми з Христом.
Дальша проповідь починається зі зворушливого «плачу» Богородиці коло хреста. На допомогу їй приходить Йосип Ариматейський, якому вдається випросити в Пілата тіло Христове і поховати його теж з «плачем».
Далі оповідається про мироносиць, до яких звертається з промовою ангел. Закінчується «Слово» похвалою-акафистом Йосипові. Далі в «Слові» оповідається про зцілення «розслабленого» в купелі Силоамській.
Магістр