Зразок роботи
2.2. Інтертекстуальність роману «Село — не люди»
ХХІ століття — це епоха інноваційних технологій, динамічного руху життя. Здавалося б тема села — віджита, застаріла, безперспективна. Сучасні письменники: С. Жадан, Ю. Андрухович, Н. Сняданко, І. Карпа та ін.. показують нам сучасність крізь призму урбанізму. Гламур та відвертість основа сюжетів у їхніх творах . Сільська тематика не є провідною у сучасних письменників. Однак, Люко Дашвар звертається до незайманої ніші і показує дійсність через сільську площину. У романі ми знаходимо багато ретроспекцій, про які говоритимемо у цьому розділі. З’ясуємо, які традиційні мотиви простежуються у стилі сучасної письменниці порівняно з письменниками ХІХ ст., як розкривається тема села.
Найперше, що впадає в око, це опис села Шанівки: «Шанівка так ловко причаїлася у низині між пагорбами, наче од ворогів ховалася. Здавалося, впадеш сюди з неба — так навіки й залишишся. Аж ні. За Шанівкою — три ґрунтові дороги. Після дощу всі три — суцільне болото. Однією підеш — за п'ять кілометрів потрапиш до сусідньої Килимівки зі школою, куди шанівські діти бігають, та облізлим клубом, де дядько Степан вечорами п'є горілку з мужиками, а як нап'ється, то горлає» [15].
Стиль дуже нагадує І. Нечуя-Левицького, зокрема, його опис річки Раставиці із твору «Микола Джеря»: «Широкою долиною між двома рядками розложистих гір тихо тече по Васильківщині невеличка річка Раставиця. Серед долини зеленіють розкішні густі та високі верби, там ніби потонуло в вербах село Вербівка. Між вербами дуже виразно й ясно блищить проти сонця висока біла церква з трьома банями, а коло неї невеличка дзвіниця неначе заплуталась в зеленому гіллі старих груш. Подекуди з-поміж верб та садків виринають білі хати та чорніють покрівлі високих клунь…» [14].
Уривки схожі між собою за змістовим наповненням, бо описується сільська місцевість, художніми засобами: порівняннями та епітетами. Виділимо окремі фрагменти із описів:
«Шанівка так ловко причаїлася у низині між пагорбами, наче од ворогів ховалася» [15]. (Люко Дашвар).
«…блищить проти сонця висока біла церква з трьома банями, а коло неї невеличка дзвіниця неначе заплуталась в зеленому гіллі старих груш»
[14]. (І.Нечуй-Левицький).
Як бачимо, особливих відмінностей немає. Якщо звернути увагу на обсяг та динамічність, то простежуються різні інтерпретації описів. І. Нечуй-Левицький відомий своїми розлогими, наповненими епітетами зображеннями. Він, ніби малював пером картини. Описи Івана Семеновича займали по декілька сторінок. З усталеним, спокійним способом життя ХІХ ст. такі твори читалися з насолодою. Проте на сьогодні, читач або уникатиме цих розгорнутих пейзажів, або взагалі не дочитає книгу.
І. Чернова пропонує «скорочений» варіант описових елементів. Вона акцентує нашу увагу на подієвості і насиченості сюжету. Такі ж відмінні риси ми спостерігаємо при зображенні письменниками своїх героїв. Для прикладу візьмемо образи баби Ничипорихи, Палажки та Параски (з однойменного оповідання І. Нечуя-Левицького. Бажання звести на когось наклеп спостерігаємо і в оповіданні «Не можна бабі Парасці вдержаться на селі». Спершу Параска «перекручує» всі події, ніби вона жертва. Це автор показує уже з перших рядків твору: «Ой люди добрі! Що мені на світі божому робити? Не можна, не можна з лихими сусідами на селі вдержатися. Хоч зараз спродуйся, пакуйся — та й вибирайсь на кубанські степи! Дав же мені Господь сусід — нічого казати! Але ніхто мені так не допік аж до живих печінок, як та капосна баба Палажка Солов’їха. Чи є така — не те що на селі, але й в цілому світі? Боже мій! Так уже її обминаю, обходжу десятою вулицею; отже ж зачепить!» [1]
Магістр