Зразок роботи
Вступ
Останніми роками в Україні формувалась думка, що саме XX сторіччя стало періодом концептуального оформлення ідеї української державності, національного відродження. Однак ідеї українських мислителів і громадсько-політичних діячів останніх ста років не виникли на порожньому місці [29, с. 90].
Концепції української державності пройшли тривалий процес становлення і розвитку. Звернення до феномену національного яскраво простежується у творчості мислителів XIX століття. Одним із таких діячів є Пантелеймон Куліш − письменник, перекладач, етнограф, літературо-знавець, просвітник-популяризатор, мислитель-інтелектуал, котрий був найвизначнішим представником “нової української інтелігенції”. Феномен П. Куліша перебуває на межі різнопланових сфер суспільного буття й творчої діяльності-історії, літератури, публіцистики, культурології. Він стояв у витоків філософії української ідеї, яка є результатом рефлексії національної свідомості та розв’язує життєві питання щодо буття, самореалізації нації. Стимулом для нього було збереження традицій української культури, утвердження почуття національної свідомості, наповнення арсеналу нації культурними здобутками світової цивілізації. Він раніше від багатьох почав розглядати історію й культуру України в загальноєвропейському контексті, що є особливо актуальним на сучасному етапі. Це переконання було його життєвим кредо, головним стрижнем діяльності та творчості, підґрунтям його україноцентричного світогляду [83, с. 153].
Пантелеймон Куліш посідає унікальне місце як в українському громадському житті XIX ст., так і в тогочасному романтичному історіописанні. Адже він, за висловом англійського історика Девіда Сондерса, був однією з ключових фігур української минувшини середини XIX століття [96, с. 220].
Цілком логічним є актуальність інтересу до постаті П. Куліша. Українські науковці неодноразово зверталися до вітчизняної естетичної спадщини. Дослідження творчості Пантелеймона Куліша представлені значною кількістю праць, які містять пошуки в історичній, філософській, культурологічній, релігієзнавчій, літературній та фольклорних галузях. Простежується зацікавлення вітчизняних та зарубіжних вчених бібліографією мислителя, його епістолярною спадщиною (О. Дорошкевич, О. Грушевський, В. Петров, В. Терлецький, О. Федорчук). До творчого доробку, а також художнього змісту, стилістики та жанрових ознак творів письменника звертались М. Бойко, М. Зеров, Є. Нахлік та ін. Звернення до джерел естетичного світогляду П. Куліша практично не простежується, крім поодиноких думок дослідників в межах їхніх біографічних чи літературознавчих праць [80, с. 157].
У 20-ті роки ХХ століття творчість П. Куліша досліджувалась такими вченими як О. Дорошкевич, Є. Кирилюк, Є. Маланюк, О. Олексан-Дрович, В. Петров, В. Щурат, Д. Чижевський, В. Шенрок, Ю. Шевельов, але ці дослідження, крім праць В. Щурата та Д. Чижевського, в основному обмежувались вивченням історико-літературної та історико-політичної складової творчого спадку мислителя. За радянських часів оцінки спадщини П. Куліша були однозначно негативними. Лише набуття Україною державності призвело до стимулювання наукових пошуків малодосліджених пластів історії філософії в Україні. Останнє десятиліття позначене появою ряду дисертаційних досліджень з означеної проблеми, зокрема, це роботи Є. Нахліка [68; 69; 70], В. Пуліної [77; 78; 79; 80], В. Владимирової [9], О. Вертія [6; 7; 8]. Так, Г. Поперечною вперше було досліджено філософську антропологію та історіософську концепцію П. Куліша [88, с. 6]. Сьогодні дослідники творчості Пантелеймона Куліша акцентують увагу на критичному сприйнятті та творчому засвоєнні митцем англійської літератури (Іванна Девдюк) [15], на духовності його творів (Світлана Ковпік) [28], на постромантичній історіософії письменника-історика (Михайло Скринник) [82], на фольклористичній парадигмі його ранньої творчості та суспільно-культурній діяльності (Василь Івашків) [20; 21; 22; 23; 24; 25; 26], на характері естетичних позицій в культуротворчості митця (Вікторія Пуліна) [77; 78; 79; 80; 81].
Досліджується внесок П. Куліша у закладення підвалин української народницької естетики. Так, крім ідеї історизму як основи концепції саморозвитку національної історії, домінуючими в естетичному світогляді письменника стають типові риси філософії романтизму: ідея народності як носія духовності та ідея народної творчості як джерела осягнення народного буття. З цього приводу можна говорити про народницькі засади естетичних поглядів П. Куліша, які формувалися і дозрівали навколо естетики народного духу. Результатом стає порушення Кулішем методологічно принципових питань щодо народності в мистецтві, які стосувалися проблеми визначення естетичної сутності народних творів та їх зв’язку із розвитком тогочасної професійної української літератури. Ці методологічні й світоглядні принципи естетики народництва стали головними критеріями Кулішевої літературної критики. Народницькі погляди П. Куліша народжують ідею спадковості у мистецтві та літературі, яка стає провідною в його естетичному дискурсі.
Стихійне формування початкових принципів естетики народництва П. Кулішем мало своє продовження і кристалізацію в її подальшому втіленні в народницькій літературі та літературно-критичному обґрунтуванні. Пізніше рубіж ХІХ − ХХ ст. позначився критикою естетики народництва, а згодом і її повним запереченням маніфестами українських модерністів початку ХХ ст. Вищезазначене доводить, що естетичні погляди П. Куліша пов’язані із самобутнім розвитком української естетичної думки як національно визначеного духовного процесу, що корелює з розвитком мистецтва та літератури.
Отже, творча спадщина Пантелеймона Куліша займає надзвичайно важливе місце в історико-естетичному процесі, у розвитку української духовної культури. Проте на сьогодні не існує концепції, яка б об’єднала розмаїття думок митця про естетику, культуротворчість і мистецтво, представлених у його художніх творах, літературно-критичних працях та епістолярній спадщині. Фрагментарність існуючих праць щодо естетичної парадигми творчості українського мислителя і митця робить нагальною необхідність узагальнюючого дослідження, реконструкцію та систематизацію його естетичних поглядів, які імпліковані у різноманітних наукових і художніх формах, світоглядних позиціях творчості [78, с. 9].
Нащадки не віддали і половинний богр шани цьому суспільному і культурному діячеві. Так, П. Куліш фігурує в літературі як один з класиків і зачинателів історичної прози. Останніми роками віддаємо шану як перекладачеві Біблії українською. Але в іншому П. Куліш донині, кажучи словами М. Грушевського, залишається “за флагом” нашої історії [87, с. 3].
Актуальність магістерської роботи зумовлена необхідністю широкого залучення спадщини визначного письменника й мислителя в сучасний духовний, національний процес в Україні (а присутність цієї спадщини – унаслідок її попереднього багатолітнього замовчування – все ще далека від належної повноти), потребою включення естетичних, історико-літературних, літературно-критичних суджень П. Куліша в науковий обіг, у сьогоднішнє осмислення історичного розвитку української літератури. Актуальною залишається вільна від упереджень, об’єктивна оцінка творчості П. Куліша, основні риси епохи, в якій жив письменник.
Магістр