Зразок роботи
ВСТУП
Концептуальність літературної спадщини письменника – визначальний аспект його творчості. Оскільки, визначення концептів дозволяє виокремити основні вектори розуміння мовної особистості, мовознавці можуть точно виокремлювати мовну картину світу того чи іншого митця.
Ліна Костенко – це глибина пошуків та свідома духовність, осмислений досвід та безмежний патріотизм. Концепт «Україна» в поетичній спадщині Ліни Костенко займає одне з чільних місць її пріоритетів поетичної діяльності.
Актуальність теми. Вивчення лексичної системи мови через лінгвософський концептуальний аспект є актуальною проблемою мовознавства, особливо при з’ясуванні таких питань семантики, як зв’язок значення з екстралінгвальними чинниками, імпліцитне транспонування лексем, трансцендентні можливості та інноваційно-оказіональні перетворення категорії «поняття». Окрім того, ця розвідка стосується проблеми визначення понять структури і системи у мові, по-новому розкриває питання ономастики та топонімії, а також торкається вивчення авторського стилю геніальної української поетеси Ліни Костенко.
Проте, дослідники не до кінця розмежовують поняття «концепт», «концептуальна картина світу» і «мовна картина світу», зокрема щодо їх диференціації з поняттями «лексико-семантичне поле», «польова модель мови», «мовна система».
У працях попередників також не використовувався синтезований підхід до розгляду власних і загальних назв, надто у синхронному зв’язку з вивченням їх концептуалізації. Однак саме така площина дослідження дає можливість наглядного вивчення усієї системи мови, комплексного демонстрування її рухливості та відкритості, закладених у ній можливостей новоутворень та процесів інновації.
Мета роботи - розглянути та проаналізувати концепт «Україна» у творчості Ліни Костенко.
Об’єктом дослідження виступає концепт «Україна» у творчості Ліни Костенко.
Предмет дослідження – творчість Ліни Костенко.
Для дослідження поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:
- розглянути термін концепт, як основне поняття когнітивної лінгвістики;
- розглянути концептуальність поетичної творчості Ліни Костенко;
- проаналізувати головні концепти у творчості Ліни Костенко;
- дослідити концепт «Україна» у творчості Ліни Костенко.
Методи дослідження: аналітичний метод, метод порівняння, історичний метод.
Структура роботи: вступ, два розділи, висновки, список використаної літератури.
РОЗДІЛ І. ВИКОРИСТАННЯ ПОНЯТТЯ КОНЦЕПТ ПІД ЧАС АНАЛІЗУ ЛІТЕРАТУРНИХ ТВОРІВ
1.1. Концепт як основне поняття когнітивної лінгвістики
Термін «концепт» потребує уточнення, оскільки виступає найскладнішим із змістового боку та не має конкретної, визначеної усіма дослідниками цієї лінгвософської категорії, дефініції.
Концепт – це основне поняття концептуальної картини світу. Останню можна визначити як певну глобальну систематику нагромаджених усією земною цивілізацією знань про всесвіт у комплексному (тобто і мікро-, і макрокосному) вимірі.
Концепт є частковим елементом мозаїкоподібної концептуальної картини світу, виступаючи, таким чином, підструктурою у її загальній макросистемі. У пропонованому дослідженні розуміємо термін концепт (лат. conceptus – думка, уявлення, поняття) як лінгвософську категорію «поняття» [7, с. 53], що являє собою синхронний комплекс таких складових:
1) загальний зміст «поняття»;
2) комплект конкретних смислів «поняття», – об’єднаних інтегральною семою.
Слід наголосити на тому, що дослідники досить часто не розрізняють поняття картини світу, концепту, з одного боку, та польової системи, з іншого. Ми стоїмо на однозначній позиції, що ці підсистеми мови є принципово різними за головними засадами та очікуваними результатами групування лексем. Так, концепт відрізняється від лексико-семантичного поля (яке виступає системою лексичних одиниць мови, що позначають певну сферу об’єктивної дійсності, об’єднані інтегральною семою у традиційну структуру «центр – периферія», головно організовану в ієрархічну парадигму, а також здатну комплексно представляти всі типи системних відношень) наявністю тематичних груп та класів, які також створюють певну парадигму значень, але не виокремлюють головних, центральних, периферійних, дифізійних лексем, причому можуть виявляти найбільшою мірою внутрішньослівні відношення, тобто відбивають понятійну тотожність та семантичну близькість позначуваних екстралінгвальних явищ, охоплюючи комплекс усіх сем та коносем, а також їх метафоричні та переносні семантичні транспонування.
1.2. Концептуальність поетичної мови Ліни Костенко
Глибина поетичного слова Ліни Костенко зумовлена великим духовним потенціалом її творчої особистості, адже, словами самої поетеси, «...мистецькі світи зароджуються в галактиках людського духу, а не в світоглядних настановах» [17, с. 16]. Мистецтво для Ліни Костенко – не форма вираження думок і почувань, а стан душі, світовідчуття. У такому розумінні воно стає сенсом життя, підноситься на висоту естетичного ідеалу поетеси і є втіленням її життєвої філософії.
Основою поезії Ліни Костенко визнано естетику неокласиків «з їх глибокою повагою до культурної традиції, витонченістю і ясністю поетичної мови... Афористичне, насичене інтелектуально, випрозорене логічною стрункістю думки мовлення Л. Костенко звернене до мистецьких тем і сюжетів, до міфології, історії» [9, с. 78]. Але водночас її поезія максимально «осучаснена», оскільки торкається актуальних проблем нашого суспільства.
Загальнолюдська тематика й філософська спрямованість поезії Ліни Костенко зумовлює трактування її як автора філософської поезії. За спостереженням Л. Ставицької, «це скорше поезія мудрості душі, пізнання світу через сердечні пориви, спалахи емоційності. Примат душі над раціо, навіть стилістичне зниження останнього – важливий світоглядний концепт лірики Л. Костенко» [36, с. 23-24]. Не викликає сумнівів перевага ліричного струменя поезії Ліни Костенко адже, «ядро її таланту – лірична пристрасть, задушевність, щирість і шляхетність поетичного голосу» [35, с. 30]. Ліричне начало аналізованої поезії завжди тісно пов`язане із роздумами про суть життя, «тому лірична героїня Ліни Костенко – людина великої пошани до медитативної атмосфери буття, до неї приходить вища радість і вища сила проникливого розуміння матерії світу, його основ духовності» [33, с. 166-167].
Реальність у поезії Ліни Костенко бачиться крізь призму її творчої уяви. Але цей віртуальний світ – «суверенний світ високих думок і заповітних почувань» [10, с. 110] – є близький і зрозумілий читачеві.
РОЗДІЛ ІІ. ТВОРЧИЙ ПРОЦЕС ЯК ОБ’ЄКТ ХУДОЖНЬОЇ САМОРЕФЛЕКСІЇ ЛІНИ КОСТЕНКО
2.1. Фундаментальні концепти у творчості Ліни Костенко
Формування майбутнього митця тісно пов’язане з природою, що незмінно супроводжує його, починаючи від дитячих років і продовжуючи всім подальшим життям. Природність Ліни Костенко визрівала на тлі мальовничих краєвидів, які оточували її в дитинстві. Природа постає свідком дорослішання і змужніння поетеси, що пізніше знайде втілення в художній саморефлексії зрілої авторки («Я виростала у садах…»). Вона супроводжує ліричну героїню і в часи юності («Найрідніше моє Підмосков’я…»). Її образ часто стає репрезентантом ностальгії за минулими молодими роками («Іду в полях. Нікого і ніде»).
Визначальною у творчості Ліни Костенко є інтерпретація природи в якості засобу відновлення фізичних сил та відродження духовної енергії митця. Г. Кошарська слушно простежує вплив навколишнього середовища на творчий процес авторки та його поетичне втілення: «Костенко має глибокий зв’язок з природою. Вона постійно оживає в її спогадах, даруючи душевну рівновагу та велику втіху. Для неї природа завжди жива; вона дає задоволення на естетичному та емоційному рівнях, а тому поетеса часто персоніфікує її» [20, с. 91]. Особливо відчутним було бажання відійти від реальності до витоків людини в добу тоталітаризму. В. Стус писав про Володимира Свідзинського, який у тяжкі радянські часи «повертався обличчям до природи, спиною – до т. зв. цивілізованого суспільства» [38, с. 585]. Цей жест особливо властивий шістдесятникам, що великою мірою взяли на себе вогонь гніву системи.
Одним з ключових репрезентантів природи у творчості поетеси є образ лісу (лісів), який служить їй надійним захисником, оберегом («Обступи мене, ліс…», «У нетрях прокидаються гриби»), у ньому зосереджується момент гармонії у спілкуванні з природою («Біднесенький мій ліс, він зовсім задубів!», «Вже третій день живу у лісі…», «Мене ізмалку люблять всі дерева…»). Мальовнича палітра глибоких саморефлексій митця- природолюба доводить, що для нього ліс – найперший і найважливіший співрозмовник: «Поїдемо поговорити з лісом, / а вже тоді я можу і з людьми» [12, с. 51]. Тільки в цьому середовищі лісової ідилії лірична героїня почувається найбільш затишно.
2.2. Концепт «Україна» у творчості Ліни Костенко
Термін “концептуалізація” вживаємо у значенні створення концептуальної мовної системи, що має чітку структуру. Топосами (від грец. топос – місце, місцевість) називаємо всі зафіксовані у романі Ліни Костенко “Маруся Чурай” лексеми (головно іменники) на позначення географічно конкретизованих та семантично узагальнених (відповідно чому враховуються і власні, і загальні назви) об’єктів (як природних, так і створених людиною), а саме: континентів; країн; регіонів; окремих територій у складі певної країни; островів та решти подібних географічно-територіальних різновидів номінацій; міст, сіл та інших різних за кількісно-розмірними характеристиками поселень; штучних та природних ойкісних ландшафтів; доріг; оброблених та необроблених ділянок землі; сукупності штучних насаджень та природних гущавин; водойм; гір; печер; також різноманітних ділових та робітничих об’єднань людей і т.ін., – дібраних методом суцільної вибірки [30, с. 637].
Сукупність топосів, що були зафіксовані у романі “Маруся Чурай” утворюють чітку концептуальну систему, яка формується із лексем виключно на позначення українських географічних назв.
Отже, беручи до уваги означені характерологічні ознаки і відповідно до наших уявлень про складну природу досліджуваного явища, у пропонованій розвідці розуміємо концепт “Україна” відносно визначеного мовного матеріалу (що представлений вибіркою із роману Ліни Костенко “Маруся Чурай” і є виявом конкретної, національно-мовної, картини світу) як систему лексичних одиниць національної української мови, об’єднаних загальною інтегральною семою “топос”, які відбивають понятійну тотожність та семантичну близькість позначуваних явищ об’єктивної дійсності, охоплюючи комплекс усіх сем та коносем інтегрального значення, а також їх відношення та транспонування, а тому поєднуються спільністю змісту у запропоновану консеквентну структуру.
Можемо резюмувати, що сукупність топосів, зафіксованих у романі Ліни Костенко “Маруся Чурай”, утворює концептуальну систему “Україна – Європа”, яка, по-перше, формується із лексем виключно на позначення українських та європейських географічних назв; по-друге, презентована загальними назвами та онімами на позначення просторово-географічних назв; по-третє, виявляє семантичні опозиції “місто – село”, “український – європейський”, “високе (античне мистецтво еллінів та римлян, православно-церковна культура Київської Русі) – принизливе (руйнівні експансії)”; по-четверте, виражає провідний мотив європеїзованості у мовній картині світу українців щодо етнічного, територіального, політичного і под. “его”-сприйняття; по-п’яте, має чітку парадигматичну структуру, а тому не є абстрактною категорією [31].
ВИСНОВКИ
Під час виконання даної курсової роботи, ми дійшли таких висновків:
1. Лінгвістичний енциклопедичний словник трактує "поняття (концепт) – явище того ж порядку, що і значення слова, але розглядається в іншій системі зв’язків; значення – в системі мови, поняття – в системі логічних відношень та форм, що досліджуються як в мовознавстві, так і в логіці". Термін “концепт” потребує найбільшого уточнення, оскільки виступає найскладнішим із змістового боку та не має конкретної, прийнятої усіма дослідниками цієї лінгвософської категорії, дефініції.
Концепт – це основне поняття концептуальної картини світу. Останню можна визначити як певну глобальну систематику нагромаджених усією земною цивілізацією знань про всесвіт у комплексному (тобто і мікро-, і макрокосному) вимірі.
2. Увесь багатий світ емоцій і почуттів Ліни Костенко знаходить своє вираження в образній системі її поезій, яка характеризується оригінальністю. Поетичний образ Ліни Костенко багатоплановий щодо вираження, оскільки включає візуальні, звукові, кінетичні, одоративні та смакові характеристики. Але, крім формальної сторони, на увагу заслуговує також смислова насиченість образу, який твориться внаслідок нашарування багатьох смислів.
Самодостатність і самоцінність кожного образу не порушує єдності та цілісності поетичного тексту. Л. Краснова говорить, що “у віршах Л. Костенко кожне слово-образ ніби випромінює поезію, кожне слово співвідноситься з іншими, внутрішня форма його полісемантична, тобто багатозначна, вона може нарощувати все нові й нові відтінки значення”. Образи доповнюють один одного і разом становлять органічну спілку.
3. У концепції творчості поетеси багато важить мотив казковості як особливої манери її художнього сприйняття світу. Суть його розкривається через бажання дива, що неминуче породжує опозицію між дитячою і дорослою свідомістю, викликає натхнення, активізує глибоке душевне потрясіння і приносить психологічне очищення. М. Арнаудов визначає термін «казкова уява», яка «характеризується схильністю до дивного й виняткового, наївним ідеалізмом, що стоїть у дивному протиріччі до життєвої дійсності.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Арнаудов М. Психология литературного творчества / Михаил Арнаудов; [пер. с болг. Д. Д. Николаева]. – М.: Прогресс, 1970. – 653 с.
2. Базилевський В. Поезія як мислення / Володимир Базилевський // Українське слово: Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст.: У 3 книгах. – К.: Видавництво «Рось», 1994. – Книга 3. – 1994. – С. 182–197.
3. Барабаш С. Поетична історіософія Ліни Костенко: безсмертя Духу / С. Барабаш. – Кіровоград : ТОВ "Атлант", 2003. – 79 с.
4. Богдан С. Нові води Гераклітової річки [Електронний ресурс] / Світлана Богдан // Режим доступу: http://litakcent.com/2011/06/29/novi-vody-heraklitovoji-richky.
5. Вежбицька А. Язык, культура и познания. – М.: Русские словари, 1997. – 410 с.
6. Гадамер Г.-Г. Істина і метод. Основи філософської герменевтики. – Т. 1. Герменевтика / Ганс-Георг Гадамер. – К.: Юніверс, 2000. – 464 с.
7. Жайворонок В. В. Проблема концептуальної картини світу та мовного її відображення / В. В. Жайворонок // Культура народов Причерноморья. – 2002. – № 32. – С. 51–53.
8. Залевская А.А. Психологический подход к проблеме концепта // Методологические проблемы когнитивной лингвистики. – Воронеж: ВГУ, 2001. – С. 12-16.
9. Зборовська Н. Шістдесятники // Слово і час. – 1999. – №1. – С.74-80.
10. Зінченко О., Коляда Т. “Вежа самотности”: позамовні смисли // Сучасність. – 1996. – №2. – С. 110-115.
Магістр