Роль України у творчості М.В. Гоголя як етнічної Батьківщини письменника (ID:352504)

Вступ Для росіян він став Николай Васильевич, для українців — Микола Васильович, римські друзі називали його сеньйор Нікколо, а для людськості він просто — Гоголь. О. Т. Гончар ХІХ століття стало не лише новою епохою історичної періодизації. Воно ознаменувало абсолютно диференційну генерацію письменників. Уже ми чуємо лише відголоски романтизму, письменство звертається до реалістичних ідей буденності. Така синкретичність літератури не могла не викохати геніальних дітей. Буремний шлях проходить освітянська справа, нові ідеї, нові думки. Революційні настрої захоплюють тонку душу митця. Абсолютно відмінним та унікальним був Микола Васильович Гоголь. Ментально – українець, фактично – росіянин. Деякі його біографи вважають, що Гоголь довше прожив, якби був на рідній землі. Проте сам Гоголь до життя та смерті ставився дещо інакше. Писав про духів та демонічних створінь, а сам боявся бути похованим заживо, адже страждав випадками літургічного сну. Письменник марив Україною, звеличував її у творах, показував не штучну та заангажовану сторону країни, а таємничу та цікаву. Гоголь відкрив українські традиції та фольклорні мотиви через призму власних почуттів та поглядів, що стало надбанням та прикладом для десятків поколінь. Тема дослідження: роль України у творчості М.В. Гоголя як етнічної батьківщини письменника. Мета дослідження: • виконати системний аналіз художнього масиву прози Миколи Васильовича Гоголя; • визначити домінантні ознаки проблематики і поетики, специфіку ідейно-естетичної сфери реалізації українських культурних елементів у творах письменника. Реалізація зазначеної мети передбачає розв’язання таких завдань: • з'ясувати світоглядні домінанти М.В. Гоголя шляхом вивчення його життєвих принципів; • розкрити коло художньо освоєних письменником проблем та ідейно-естетичних концептів його творчості; • дослідити специфіку жанрових форм і композиційних структур митця; • розглянути вектори творчості прозаїка, виокремити напрями стилістики творів; • виявити найпоказовіші риси образної системи, особливості моделювання конфліктів, прийоми сюжетотворення та засоби характерів; • окреслити основні стильові прийоми та їх художню функціональність у творах; • адекватно ідентифікувати місце митця у процесі розвитку української та російської літератури. Об'єктом дослідження є творчий доробок Миколи Васильовича Гоголя через призму демонологічних мотивів українського фольклору. За предметом дослідження існують проблемна сфера, естетична природа, жанрово-стильова специфіка прози митця, твори новаторські в дослідницькому аспекті, що вкладаються в художню систему творчості Миколи Васильовича Гоголя. Методи дослідження: • біографічні; • порівняльно-історичні: • генетико-типологічні; • системно-естетичні; • компаративістські; • описові. У роботі проводився історико-біографічний опис, проблемно-тематичне прочитання змісту творів у діалогічному зв’язку з історичною добою, використані прийоми зіставно-типологічного аналізу художніх текстів у силовому полі тогочасного письменства. Наукова новизна роботи: в роботі представлено художньо-естетичну концепцію творчих та життєвих поглядів Миколи Васильовича Гоголя та репрезентовано творчий доробок письменника, присвячений етнічній батьківщині митця. Розділ І. Невідомий Гоголь. «Я є загадкою для всіх», – колись так сам про себе написав Микола Гоголь. І справді, навіть через століття він залишається однією з найбільш магнетичних і загадкових постатей світової культури. Суперечки про природу гоголівського таланту тривали ще за життя письменника, й уже тоді вони не відзначалися одностайністю. Одні критики могли захоплюватися творчістю Гоголя, але з дистанцією ставилися до нього як до особистості. Інші – визнавали петербурзькі повісті та водночас не могли сприйняти його українських оповідань, всієї цієї миргородсько-сорочинсько-диканьської епопеї, що живе й донині. 1.1. Муза Миколи Гоголя. Земля України, це вона вигодувала, виховала Гоголя і то не лише фізично, а — що важливіше — духовно, з дитинства наділивши його красою своєї поезії, буянням пісенної творчості, епічною величавістю дум, фантастикою казок, переказами й легендами, барвистою образністю — всіма багатющими плодами народного духу. Відомо, як жагливо й пристрасно всотував, вбирав у себе вразливий хлопчик, а потім юнак, усе це багатство, як імпонував йому цей світ, де так природно єднались реальність народного життя і лет вільної фантазії, де все грає силою, родить красу і, ніби чарами, зваблює, кличе до себе художника. Тож не випадковість, що уже в ранні свої світанкові літа, навчаючись у Ніжинському ліцеї, Гоголь дбайливо збирав народні українські пісні й перекази, матеріали для майбутнього українсько-російського словника (на жаль не здійсненого), а пізніше мріяв написати велику працю з історії України,— від тих відважних намірів до нас дійшли тільки фрагменти («Взгляд на составление Малороссии»), розділ з історичного роману «Гетьман», уривки драми з української історії та інші записи, що засвідчують глибокий інтерес молодого Гоголя до цієї теми. Гоголь не раз кидав свій проникливий погляд в глибини вітчизняної історії, і хіба ж не ясно, що без цих його зацікавлень, без пильних і схвильованих вглядань в образи реальних історичних постатей ми не мали б «Тараса Бульби». Був період, коли Гоголь відчув себе покликаним повністю віддатись науці, він вирішує їхати до Києва, щоб зайняти кафедру історії в Київському університеті,— ось там, як йому уявляється, з-під його пера вийде історія України, що буде частиною всесвітньої історії, величезної праці названої «Земля і люди». Грандіозні задуми, що їх вибудовує сама відвага юності, мо-гутньо нуртуючий дух творення. 1.2. У нього теж є глибоке коріння та високе гілля. У скромному будиночку повітового лікаря М. Трохимовського, 20 березня (1 квітня за новим стилем) 1809 року народився майбутній письменник. 1911 року скульптором Іллею Гінзбургом тут споруджено пам'ятник Гоголю, а з 1929 року відкрито музей. По лінії бабусі з боку батька Тетяни Лизогуб Микола Гоголь був кровно пов'язаний зі знатними козацькими родами України часів гетьманщини. Він був нащадком наказного гетьмана Михайла Дорошенка та Правобережного гетьмана Петра Дорошенка, нащадком наказного гетьмана Якова Лизогуба та Лівобережного гетьмана Івана Скоропадського. Він онук секунд-майора Панаса Гоголь-Яновського та офіцера лейб-гвардії Ізмайловського полку Івана Косяровського. По жіночій лінії — у родинних зв'язках із Іваном Мазепою, Павлом Полуботком і Семеном Палієм. Родовим маєтком письменника було село Василівна. Тетяна Семенівна Лизогуб, узявши шлюб з Опанасом Дем'яновичем Гоголем — дідом Миколи Васильовича Гоголя, 1781 року отримала від батька хутір Купчинський, який згодом перейменували у Василівку на честь батька майбутнього письменника. Тут він провів перші десять років життя, успадкувавши від батька, Василя Опанасовича, почуття гумору, хист оповідача, любов до театру. Мати, Марія Іванівна, палко вірила в талант сина. Десяти років Миколу Гоголя відправили до Полтавського повітового училища. Дванадцяти років Гоголя привезли в Ніжин до гімназії вищих наук, яку ще називали ліцеєм. Разом з Гоголем навчалися Нестор Кукольник, Євген Гребінка — майбутні поети. Тут він здружився з Олександром Дашлевським, майбутнім письменником. Україна стала для нього початком життя і творчості. Тут уперше він вийшов на сцену, зігравши роль дуже старого діда, написав п'єсу з українського життя. Ніжин став духовною і творчою колискою письменників. Не випадково, мабуть, тут встановлено перший пам'ятник Гоголю, створений ще 1881 року талановитим українським скульптором Парменом Забілою, відкрито перший музей Гоголя, зібраний у стінах ліцею студентами Історико-філологічного інституту. Київ Гоголь по-справжньому пізнав уже після Петербурга й Москви, хоча бував у цьому місті ще 1827 року. Коли в Києві у 30-ті роки XIX ст. відкривався університет, завдяки зусиллям Олександра Пушкіна й Василя Жуковського його ректором було призначено українця М. Максимовича, друга Гоголя, ботаніка та фольклориста. На прохання автора «Вечорів на хуторі біля Диканьки» Пушкін клопотався про надання Гоголеві кафедри загальної історії. Сповнений планів і мрій, Гоголь вже планував писати історію України і натхненно писав Максимовичу: «Туди, туди, у Київ, давній, прекрасний Київ! Він наш...» Питання про призначення Гоголя у Київ так і не було вирішене, але Микола Васильович бував у Києві, любив гуляти його вулицями, часто бував біля Андріївської церкви та в Києво-Печерській лаврі. Після перебу¬вання в Києві Гоголь переробив «Тараса Бульбу». З містом пов'язана і друга перлина гоголівської прози — «Страшна помста». Востаннє письменник був у Києві 1848 року. 1.3. Мовою чи душею. Проблема національності. Ювілей великого письменника відзначається у багатьох країнах, адже читачі Гоголя живуть у всьому світі, на всіх континентах. Підживлює інтерес до творчості Гоголя складна доля його творів і самого автора. До честі літературознавців, зацікавленість ця не згасає з плином років. У кожному наступному поколінні є свої фанати творчості письменника. Його твори перекладено багатьма мовами, переклади виходять у світ і нині. Дискусія про те, якій культурі, російській чи українській, належить ім’я Гоголя, триває багато десятиріч, то згасаючи, то розгоряючись із новою силою. Загальновідома теза про те, що Микола Гоголь – російський письменник. Та чи так це насправді? Шевченко, Куліш, а пізніше Драгоманов послідовно вважали його українським письменником, що писав російською мовою. Сам же Гоголь у своїх листах писав: “...Сам не знаю, какая у меня душа, хохлацкая или русская. Знаю только, что никак бы не дал преимущества ни малороссиянину перед русским, ни русскому перед малороссиянином”. Проте сумнівів щодо любові Гоголя до неньки України не може виникнути, адже ментально він на все життя залишився українцем, і, мешкаючи тривалий час у Петербурзі, не втрачав духовного зв’язку з Батьківщиною. Гоголь завжди духовно живився Україною, її історією, народною культурою, її легендами, міфами, переказами. На час від’їзду з України внутрішній світ його був наповнений національною історичною міфологією, українською казкою, легендою, звичаями й обрядами, емоційним переживанням життя і побуту земляків. І хоча Микола Гоголь вирушив до Петербурга з рукописом далеко не оригінальної поеми “Ганс Кюхельгартен” та “Книгою всякої всячини” – юнацьким плодом самоосвіти і поривань до творчої праці, проте доволі швидко з’являться з-під його пера і “Миргород”, і “Вечори на хуторі біля Диканьки”, які принесуть йому славу, враз перетворивши на модного письменника. Розділ ІІ. Україна в серці, думках і творчості. Існує погляд, нібито уявлення Гоголя про Україну було поверховим, приблизним. З цим важко погодитись. Будучи великим російським письменником, Гоголь у найплідніші свої творчі роки зберігав духовний контакт з тим життєвим середовищем, яке оточувало його в дитинстві й ранньому юнацтві. Багато про що, наприклад, говорять нам гоголівські зошити українських пісень, вони засвідчують, зокрема, те, що письменник прекрасно знав живу мову народу (зберігся лист Гоголя до Богдана Залеського, написаний українською мовою 1837 року в Парижі), не раз він власною рукою переписував десятки народних пісень, очевидно, готуючи їх до друку. 2.1. Витоки епосу. «Тарас Бульба» «Історик, - пише Гоголь, - не повинен шукати у піснях показання дня і числа битви чи точного пояснення місця, вірної реляції;. В цьому відношенні небагато пісень допоможуть йому Але коли він захоче дізнатися вірний побут, стихії характеру, всі вигини і відтінки почуттів, хвилювань, страждань, веселий зображуваного народу, коли захоче випитати дух минулого століття, загальний характер всього цілого і порізно кожного приватного, тоді він буде задоволений цілком; історія народу викрити перед ним в ясній величі ». Ясна велич - таке знаходится ВІН визначення, прагнучі збагнуті дух минувшина, вдівляючісь у героїчні Події народної Історії, на арені якої колись дзвенів шаблею и Його напівлегендарній предок Остап Гоголь ... А Хіба НЕ Майбутні картіні «Тараса Бульби» Вже зоріють у тому Дивовижна влучному сінтезі-узагальненні Пісенного циклу, Який Дає Гоголь у названій Вище Статті:. «... Скрізь в них дихає ця широка воля козацького життя Скрізь видно та сила, радість, могутність, з якою козак кидає тишу і безтурботність життя домовитої, щоб вдаться у всю поезію битв, небезпек і раз-гульні бенкету з товаришами. Ні чорнобрива подруга, палаюча свіжістю, з карими очима, з яскравим блиском зубів, вся віддана любові, що утримує за стремено коня його, ні стара мати, розливається, як струмок, сльозами, якою всім існуванням заволоділо одне материнське почуття, - ніщо не в силах утримати його Упертий, непохитний, він поспішає в степу, в вольницю товаришів »Вісь смороду, виток гоголівського епосу ... Тарас Бульба, за Гоголем, Це Один з тих характерів, Що могли вінікнуті якраз на землях, спустошеніх монгольським хіжакамі, «коли, втративши будинку і покрівлі, став тут відважний чоловік». 2.2. Родзинка Гоголя – таємнича Україна, «Вечори…» Із «Вечорів на хуторі біля Диканьки» розпочалося справжнє визнання таланту Миколи Васильовича Гоголя. Ця книга здіймала високі хвилі здивування, захоплення читачів і шанувальників творчості письменника, заздрості талановитих і успішних колег. Усі очікували нових естетичних чудес від цього настирного і честолюбного українця. Читачі захоплювалися грандіозним міфологічним світом «Вечорів на хуторі...», «Тараса Бульби», ірреальне і реальне, уявне і фактичне, історичне минуле і сучасність творили індивідуальний світ письменника. У творчості Миколи Гоголя Україна, мов казковий птах фенікс відродилася з небуття, розкрилася перед зачарованим читачем своєю могутньою духовною енергією, виявила своє багатство і красу. Могутня хвиля українських легенд, переказів, міфів, звичаїв, вірувань завирувала в гоголівських повістях, відкрила колективну силу народу, національний дух. Тоді письменник і сам черпав колосальну енергію від рідної землі, насичувався нею, переживав радість єднання з народом, отримував силу для творчості. У його голові роїлися сотні задумок, він був готовий на створення нової філософії життя, перед ним цілий світ розкривав свої найзагадковіші таємниці. Але Гоголь, немов злякавшись тієї сили, що відкрилася йому, зупинився. Він не став творчо культивувати національні почуття, національний спосіб художнього мислення, відмовився від подальшого вивчення історичного минулого України. Він починає думати над смислом життя, його хвилює ідея порятунку душі від диявольських спокус, ідея боротьби зі злом, очищення від скверни. Він звернувся до картин реального життя тодішньої Російської імперії — і вжахнувся. Щоб розв'язати внутрішній духовний конфлікт, зняти величезне напруження усього єства, Гоголь їде за кордон. Але і в чужій стороні письменник продовжує роздумувати над ідеями, що його хвилювали раніше, і доходить висновку, що мусить удосконалювати свою душу, а без цього він не зможе виконати ті завдання, які поставив перед собою. «Без виховання душевного кожний труд мій буде тільки тимчасовим — блискучий, але суєтний в суєтності своїй», — писав Гоголь своїй приятельці Олександрі Смирновій із-за кордону. 2.3. Доконана істина життя. «Миргород». Видаючи свій наступний збірник «Миргород» (1835), Гоголь зробив підзаголовок: «Повести, службовці продовженням «Вечорів на хуторі біля Диканьки». Певною мірою так воно й було. Найближчим до першого циклу був «Вий», у якому казкове і фантастичне своєрідно сполучалося з елементами побутовими й соціальними. Чотири повісті, що входять в «Миргород», утворять єдину книгу, у якій кожна частина, цікава й значна сама по собі, одержує особливий зміст, будучи включеної в загальний контекст, доповнюючи й пояснюючи одна іншу. З поетичного хутора біля Диканьки читач переноситься в закуткове провінційне містечко, у якому вже немає щастя, краси, веселощі. Чому ж так відбувається? Що, властиво, заважає людині проявляти ті прекрасні моральні задатки, які, як переконаний Гоголь, властиві всім без винятку людям? Вся наступна творчість Гоголя, включаючи «Ревізора» і «Мертві душі», пов’язане з наполегливим прагненням письменника знайти відповідь на цей болісний для нього питання В «Старосвітських поміщиках», що відкривають новий збірник Гоголя, мова йде про порожнього, безглуздої, чи ледве не тваринного життя двох «дідків минулого століття» - Панаса Івановича й Пульхерии Іванівни, весь сенс існування яких, здавалося б, зосереджений тільки в їжі. Але є й у них щось зворушливе й людське - так прив’язані вони друг до друга, так, виявляється, уміють глибоко почувати й страждати. Гоголь віддає перевагу скромну, невибагливу, що навіть перетворилася вже у звичку любов цих дідків, їхня вірність, пронесену через все життя, палким романтичним страстям, про які письменник зі схованою іронією розповідає у вставному епізоді. Там якийсь парубок, закоханий «ніжно, жагуче, скажено, зухвало, скромно», двічі замірявся на самогубство після смерті коханої, напрочуд швидко неї забуває. Це інший світ, мир столичного життя, далекий Панасові Івановичеві й ненависний Гоголем. Вставний епізод, про яке йшла мовлення, є, крім усього іншого, прекрасною ілюстрацією тонкого естетичного чуття Гоголя, рішучого неприйняття їм шаблонових романтичних сюжетів і трафаретного романтичного стилю Звичайно, Панас Іванович і Пульхерія Іванівна зовсім не герої, але вони могли б бути іншими, тому що в душі їхній закладені насіння справді людських почуттів. Інша справа, що все це перекручено, знівечено, задавлено. Висновки „Я знаю, що моє ім'я після мене буде щасливішим за мене, і нащадки тих же земляків моїх, може, з очима, вологими від сліз, проголосять примирення з моєю тінню” – написав геніальний письменник Микола Гоголь незадовго до смерті. Але і досі тривають дискусії: чиїм він був письменником – російським чи українським? Гоголь – український письменник, який писав російською, чи російський письменник, який народився в Україні? Микола Гоголь – найвідоміший в Європі письменник з України. Його твори перекладено багатьма мовами. Їх вивчають у школах різних країн. Прихильники творчості Гоголя належать до різних поколінь, живуть на різних континентах. ЮНЕСКО оголосило 2009-й рік Роком Гоголя. В європейських країнах відбулися присвячені йому фестивалі. Письменник народився 1809 року в містечку Сорочинці, біля Полтави, на території України, що входила на той час до складу Російської імперії, а помер у 1852 році, в Москві, у Росії. Вважається, що його роман „Мертві душі” і маленьке оповідання „Шинель” заклали основу великого реалістичного напряму в літературі ХІХ століття. Федору Достоєвському належить вислів, що всі російські реалісти „вийшли з гоголівської „Шинелі”. Микола Гоголь, як вказано в енциклопедії „Британіка” (Encyclopedia Britannica), – серед всесвітньо відомих письменників вважається одним із найсуперечливіших і найцікавіших дослідників людської душі. Підживлює зацікавлення творчістю Гоголя складна доля його творів і самого автора. І зацікавленість ця не згасає з плином років. Як відомо, мова, якою були написані всі твори Гоголя, російська. Велику частину життя він прожив у Санкт-Петербурзі та у Москві. Ось чому деякі українські літературознавці інколи його називають „блудним сином своєї нації”. Але вони не враховують, що Україна тоді була колонією Російської імперії і, щоб піднятися на літературний Олімп, він мав писати російською. Однак, у Росії не всі вважають Гоголя російським письменником. Приміром, чимало його сучасників – читачів та критиків зневажали його за прихильність до своєї Маленької Росії – Малоросії, як називали Україну за часів Російської імперії. Проте він змусив їх зняти капелюхи перед своєю геніальністю. Дійсно, читаючи його твори, бачимо, що він ніколи не розлучався зі своєю батьківщиною. Українське село з його колоритними мешканцями, козацькими традиціями і народним фольклором, стало основою багатьох творів письменника. У 1846, коли Гоголь перебував у Карлсбаді, він записав у гостьовій книзі: „Гоголь, українець, який мешкає в Москві.” Зрештою, байдуже, що говорять про великого містика Гоголя. Його ім’я вже написане золотом у всесвітній літературі. Отже, суперечки безглузді: Гоголь – це явище, що належить усьому людству. Список використаних джерел 1. Агеєва Т. Гоголівський міф про Петербург. – Ч.: Редакційно-видавничий відділ управління по пресі, 1994. – 23 с. 2. Арес Ф. Человек перед лицом смерти. – М.: "Прогресс-Академия", 1992. – 526 c. 3. Грабович Г.Гоголь і міф України / Сучасність. – 9 вересня 1994. 4. Гоголь Н. В.Мертвые души. – М.: Художественная лиетратура, 1963. – 393 с. 5. Гоголь Н. В. Полн. собр. соч. – М. – Т. 2. – 764 с. 6. Гоголь Н. В. Полн. собр. соч.– М.: Узд-во АН СРСР, 1938. – Т. 3. – 728 7. Гоголь Н. В. Полн. собр. соч. под ред. Н. Тихонравова. – Т. 5. – М., 1889. – С. 142. 8. Гоголь Н. В. Собр. соч.: В 7 тт. – М.: Художественная литература, 1978. – Т. 6. – 558 с. 9. Гоголь Н. В. Собр. соч.: В 9 т. – М., 1994. – Т. 7.– 435 с. 10. Гоголь Н. В. Полн. собр. соч. – М., 1952. – Т. 8. – 816 с.