Романтизм у народній поезії Бранко Радичевіча (ID:352512)

Вступ Сербська література бере свій початок у ХІІ столітті. Поява апокрифів, требників, євангеліїв, житіїв святих заявила про характер сербської літератури як церковної. Адже вплив церкви був потужним, що не могло не знайти свого вияву у літературі. Перехід від одного типу до іншого, до середніх віків – занепад Сербської держави як такої. Тому XV—XVIII століття презентують нам занепад церковної літератури. Вона розвивається лише у монастирях і обслуговує виключно сферу духовенства. На зміну конфесійному стилю приходить народна традиція письменства. Розвиток фольклору та героїчного епосу ознаменував початок нового сербського письменства. Оспівування сербських селян, які зазнали феодального гніту, - провідна тема у літературі ХVІІ століття. Сьогодні ж сербська література вивчається більш широко, проте ми повертаємось до джерел, шукаємо класичні ідеали у наших предків. Романтичні мотиви у народній поезії – оригінальне та цікаве явище сербської літератури. В цьому і полягає актуальність дослідження. Темою дослідження є творчий поетичний доробок Бранко Радичовіча, зокрема його народна поезія Мета дослідження: виокремити романтичні мотиви та настрої у поезії сербського митця Бранко Радичовіча. Досліджуючи дану тему я ставив перед собою такі завдання: • дослідити романтизм як напрям у літературі; • розкрити особливості стилю у сербській літературі; • провести порівняльний аналіз автономної народної поезії та її інтерпретації Бранко Радичовічем; • проаналізувати внесок Бранко Радичовіча у сербську та світову літературу. Об'єктом дослідження є народна поезія Бранко Радичовіча Предметом дослідження є проблематика трактування народної поезії митцем. Методи дослідження: • порівняльно-історичні; • описові; • компаративістські; • біографічні. Розділ І. Романтизм як течія. Літературний напрям у народній поезії. 1.1. Романтизм як літературний напрям Романтизм – літературний напрям, який виник наприкінці XVIII ст. у Німеччині та існував у літературі Європи й Америки в першій половині XIXст. Романтизм заперечує класичну манеру мистецтва Як новий тип свідомості й ідеології, що охопив різні напрями людської діяльності (історію, філософію, право, політичну економію, психологію, мистецтво), романтизм був пов'язаний із докорінною зміною всієї системи світоглядних opієнтацій і цінностей. Світовий романтизм за визначеними загальноприйнятими канонами має такі характерні риси: заперечення раціоналізму доби Просвітництва, ідеалізм у філософії, вільна побудова творів, апологія (захист) особистості, неприйняття буденності й звеличення «життя духу» (найвищими виявами його були образотворче мистецтво, релігія, музика, філософія), культ почуттів, ліричні та ліро-епічні форми, захоплення фольклором, інтенсивне використання фольклорних сюжетів, образів, жанрів, художньо-технічних прийомів, інтерес до фантастики, екзотичних картин природи тощо. Твори такого напряму мають новий елемент – романтична іронія. Гострим засобом романтичної критики дійсності були гротеск, сатира, іронія. Їх блискуче використовували Гофман і Гейне. Ці літератори висміювали убогість та обмеженість міщан-бюргерів. Романтизм узагалі критикував антиестетичний, прозаїчний характер буржуазного життєвого устрою. Однак значення романтизму було набагато ширшим, ніж бунт проти міщанства та офіційного класицизму. Романтизм був пов’язаний із демократичними рухами, з ідеалами, що готували революцію 1830 р., з національно-визвольними і національно-об’єднуючими народними рухами того часу. Боротьба особистості і народу за свободу, за свої права надихала таких видатних митців епохи, як поети й письменники Шеллі, Байрон, Стендаль, художники Делакруа, Рюд. 1.2. Романтизм у сербській літературі Сербська література у власному розумінні виникла лише у XVIII ст. серед сербської буржуазії, що розвилася в умовах еміграції сербів, які оселилися в південній Угорщині. Вона зміцніла в значній мірі завдяки захисту австрійського імператора Йосифа II. Більш ранню Дубровницьку літературу слід віднести як за мовою, так і за її часовими рамками до одного з історичних періодів хорватської літератури. Спочатку вона, так само як і середньовічна власне сербська, є скоріше «писемністю», ніж літературою. Мова ранньої сербської писемності - не сербська народна, а так звана «Слов'яносербська» - суміш з російського, сербського народного і церковнослов'янської мов. Ця література перебувала під сильним російським впливом, тому що сербські священики, майже єдині грамотні люди в цей час, вчилися в Росії чи мали російських вчителів. Ще Петро I надіслав сербам першого вчителя словесності М. Т. Суворова - це були перші літературні зачатки панславістской політики царської Росії щодо до сербів, політики, конкретно що була в даному випадку маневром проти Австрії і Туреччини. З літературних пам'яток XVIII ст. можна згадати «Слов'яно-сербську хроніку» графа Георгія Бранковича (1645-1711) та твори Захарія Стефановича-Орфеліна (1726-1785) -- «Житіє Петра Великого" та ін.. До кінця XVIII ст. (1791) з'явилася у Відні перша сербська газета «Сербські Новини». До кінця XVIII ст. у зв'язку з розвитком класу сербської буржуазії і тягою до створення національно незалежної держави пробуджується прагнення до організації сербської літературної мови з елементами сербської ж народної мови. Звичайно ця мова була ще дуже мало розроблена і відображала ідеологію класу, колишнього його основним організатором - класу сербської буржуазії епохи розкладу феодалізму і назрівання капіталістичних відносин в специфічних історичних умовах боротьби з турецьким феодальним гнітом. Першим письменником, який використовува народну сербську мову, хоча і досить засміченою «слов'яно-сербщіной», був Досифей Обрадович (1742-1811) Головні його твори: «Живіт і пригоди» (1783) і «Байки» (1788). Епоху Обрадовіча так і прийнято називати «епохою раціоналізму». Вона була літературною супутницею боротьби сербів проти турецького феодального гніту в початку XIX ст. Розділ ІІ. Бранко Радичевіч як майстер народної поезії ХІХ століття – уже не середньовіччя, проте до розвиненого повноцінного суспільства ще далеко. Безперервний розподіл світу, захоплення, капітуляції. Складається таке враження, що люди живуть паралельно у різних вимірах. І на фоні наукової, воєнної та суспільної боротьби у Європі, а від так у прилежних країнах, виникає новий літературний напрям – романтизм. Оскільки література європейська так чи інакше пройшла свій логічний шлях розвитку, такий напрям здався письменству новим віянням і все йшло логічно та спокійно. У сербській же літературі ми спостерігаємо певний розрив. Тому розвій літературних кіл, напрямів та власне відродження самостійної справжньої сербської літератури припадає на XVІІІ – ХІХ століття. Обірвана стрічка продовжила свій показ із освоєння специфіки народної поезії. До того ж на цей час у Європі уже був освоєний романтизм. Таким чином, ми маємо якісно новий зразок літературної творчості, який був створений у синтезі романтизму та народної поезії в художній обробці. Іменуватимемо його як романтична народна поезія сербської літератури як якісно нова формація у царині світового письменства. А батько їй – Бранко Радичевіч – майстер народної поезії. Бранко Радичевич - (18 квітня 1824 — 18 червня 1853) сербський поет-лірик. Вивчав право і медицину у Відні. Представник сербського національного відродження, сподвижник Вука Караджича. Автор збірника ліричних віршів (1847), поем "Гойко" (1848), "Могила гайдука" (1949), сатиричної поеми "Шлях". Першим поетом у сербській літературі був Бранко Радічевіч (1824-1853). Він народився в воєводині, вчився спочатку в Сремських Карловцях, потім у Віденському університеті. Його батько мав велику бібліотеку, займався перекладами, сам випустив кілька збірок віршів. З одного боку Бранко Радічевіч формувався під впливом В.С. Караджіча [4], ідей слов'янської взаємності, з іншого – творчості німецьких романтиків, Байрона, Пушкіна. Перша збірка його віршів вийшла в 1847 р., коли поетові було всього 23 роки. Він був першим сербським поетом, який заговорив про свободу особистості, а не тільки про свободу нації. Громадянськість його поезії, заклик до єднання слов'ян, спрямованість до національних витоків, волелюбність приверне увагу нового покоління романтиків, творчість яких припадає на 50-70-ті pp. ХIХ століття (другий період сербського романтизму). Висновки Сербський романтизм обгрунтував жанрову систему в сербській літературі, сміливо експериментував в області форми, зруйнував чітко окреслені рамки літературних творів і таким чином створив нові літературні жанри (ліро-епіко-драматичні). Поема, що з'явилася в творчості романтиків на основі зрощення не тільки ліричного і епічного, а й драматичного начал, особливо виділяється в жанровій системі даного літературного напрямку. За словами А.Н. Соколова «поема як літературний вид глибоко йде своїм корінням в усну народну творчість і виростає з потреби народу зберегти в пам'яті значні події своєї історії, з потреби прославити своїх героїв ». Сербський романтизм, зароджувався в період національно-визвольної боротьби народу з турецьким поневоленням, в час, коли особливо важливі героїчні приклади з минулого, що живиться духом повстання, не міг не звернутися до поеми. Крім цього, сербський фольклор завжди був частиною національного життя країни, її живою культурою, саме його романтики зробили своїм зразком. Визначним аспектом у розвитку сербської літератури стала діяльність Бранко Радичовіча. Слід зазначити, що митець ревно виступає проти поневолення країни взагалі та людини зокрема. Тема свободи піднімається часто і її можна визначити провідною у творчості Радичевіча. Також поет закликає до чистого та вірного кохання, підносить почуття на новий рівень сприйняття. Загалом творчий доробок Бранко Радичевіча спостерігаємо патріотичні мотиви, що перегукуються із суспільними елементами. Щодо народницьких елементів у творах Радичевіча, слід відзначити використання митцем ідейного спектру народної творчості як джерельної бази тематичних та образних елементів. Бранко опирається на фольклорні твори і в плані форми. Епічні, ліро-епічні, сатиричні поеми стали візитною карткою з легким присмаком фольклорності. Бранко Радичевіч відіграв неабияку роль у розвитку та формуванні не лише сербської літератури, а й світової. Митець привніс у світове письменство загалам та сербську літературу зокрема якісно нову романтичну народну поезію. Список використаних джерел 1. Соколов А.Н. Очерки по истории русской поэмы XVIII и первой половины XIX века. М., 1955. С. 10 2. Илиh В., Песник Б. Радичевиh у свом и нашем времену. Београд, 1986. 3. История литератур западных и южных славян. Т.2. Формирование и развитие литератур нового времени / вторая половина 80-х гг. XIX века. М., 1997. 4. Радичевиh Б. Песме. Матица српска. 1984. С. 84. 5. Живковиh Д. Од Вука до Андриhа. Београд, 1965. 6. Петровиh И. Лорд Баjрон код Jугословена. Београд, 1989. 7. Никольский С.В., Соколов А.Н., Стахеев Б.Ф. Некоторые особенности романтизма в славянских литературах. М., 1958. 8. Народна књижевност. – Београд, 1966. – С. 138. 9. Сербський фольклор і література в українських перекладах та дослідженнях. 1837–2004 // Матеріали до бібліографії. – К., 2005. – С. 26. 10. Франко І. Зібр. творів: У 50 т. / І. Франко– К., 1980. – Т. 40 – С. 54–55.