Проблема модернізму в українській літературі кінця ХІХ початку ХХ століття. (ID:352529)

Вступ Поява модернізму не була випадковою. Варто зазначити, що у філософії початку XX століття стали переважати песимізм, ірраціоналізм та індивідуалізм. Традиції художньої культури, побудовані на класичних зразках реалізму, коли дія відбувається в певний час, в конкретному місці, а сюжет твору є стрижнем, навколо якого обертаються всі герої і події, були зруйновані. Новий погляд на світ, як завжди, встановили вчені. Цього разу це були філософи і психологи. Так, французький філософ, викладач університету А.Бергсон доводив, що людина може осягнути природу явищ, «життєвий порив», якщо звернеться не до розуму, а до інтуїції. Тобто для розуміння особливостей художньої творчості і пізнання більше значення мала інтуїція, а не інтелект. Фрейд показав, що не все в людині підкоряється раціональному, і відкрив таємні області людської психіки. Так би мовити, переклав унікальну таїну душі на мову універсальних психоаналітичних схем. Проте його колега і соратник К. Юнг пішов ще далі і ввів у психологію поняття «колективного несвідомого» — глибинного шару психіки. Особливістю колективного несвідомого є його універсальність — спільність для всіх людей. За Юнгом, психіка не є похідною від чогось, навпаки, вона первинна і визначає буття людини. Колективне несвідоме — це початковий стан психіки. Його особливістю є всезагальна тотожність. Тобто для колективної психіки характерне відчуття тотожності всього живого. В такому стані знаходилися первісні люди, які не відокремлювали себе від природи. А тепер це відкрили для нас австрійські вчені-психологи.[6] Отже, людина, яка вивчає світ, мусить включати в об'єкт вивчення і свою свідомість. Зміщення інтересу з вивчення об'єкта на межу взаємодії суб'єкта і об'єкта є однією з особливостей нового наукового світогляду, що формується. Тема дослідження: проблема модернізму в українській літературі кінця ХІХ початку ХХ століття. Мета дослідження: • виконати системний аналіз художнього масиву творчого доробку Лесі Українки та Михайла Коцюбинського; • визначити домінантні ознаки проблематики і поетики, специфіку ідейно-естетичної сфери реалізації українських культурних елементів у творах письменників. Реалізація зазначеної мети передбачає розв’язання таких завдань: • з'ясувати світоглядні домінанти Лесі українки та Михайла Коцюбинського шляхом вивчення їх життєвих принципів; • розкрити коло художньо освоєних письменниками проблем та ідейно-естетичних концептів їх творчості; • дослідити специфіку жанрових форм і композиційних структур митців; • розглянути вектори творчості письменників, виокремити напрями стилістики творів; • виявити найпоказовіші риси образної системи, особливості моделювання конфліктів, прийоми сюжетотворення та засоби характерів; • окреслити основні стильові прийоми та їх художню функціональність у творах; • адекватно ідентифікувати місце митців у процесі розвитку української літератури. Об'єктом дослідження є творчий доробок Лесі Українки та Михайла Коцюбинського через призму епохи модерну. За предметом дослідження існують проблемна сфера, естетична природа, жанрово-стильова специфіка прози митців, твори новаторські в дослідницькому аспекті, що вкладаються в художню систему творчості Лесі Українки та Михайла Коцюбинського. Методи дослідження: • біографічні; • порівняльно-історичні: • генетико-типологічні; • системно-естетичні; • компаративістські; • описові. У роботі проводився історико-біографічний опис, проблемно-тематичне прочитання змісту творів у діалогічному зв’язку з історичною добою, використані прийоми зіставно-типологічного аналізу художніх текстів у силовому полі тогочасного письменства. Наукова новизна роботи: у роботі представлено зіставний аналіз чоловічого та жіночого начала на ниві письменства, здійснено огляд художньо-естетичної концепції творчих та життєвих поглядів Лесі Українки та Михайла Коцюбинського, та репрезентовано творчий доробок письменників як новаторство і вклад у нову літературну епоху. І Розділ. Модернізм як напрям літератури Термін модернізм більшість дослідників використовує для позначення як періоду культури, так і сукупності новітніх течій у культурі, що існували з кінця XIX ст. принаймні до 50-60років XX ст. (хронологічно його розміщують між імпресіонізмом та постмодерном). Уже на початку XX ст. модернізм почав відтісняти на периферію такі художні течії і стилі, як символізм, модерн (сецесію), неокласику, і став провідною течією в художній культурі ряду Європейських країн – Франції, Італії, Німеччині, Росії). Справжнім розквітом модернізму стали 20-30-ті роки, коли він поширився за межі Європи, насамперед у США. Форми і прийоми модернізму до сьогодні характерні для творчості багатьох митців. Філософія модернізму базується на ідеях про неможливість пізнання і відтворення сучасного світу засобами класичної культури. Відкидаючи реалізм, демократизм, гуманізм, модернізм вдавався до новітніх філософських вчень про ірраціоналістичний волюнтаризм Ф. Ніцше (1844-1900), інтуїтивізм А. Бергсона (1859-1941), психоаналіз 3. Фрейда (1856-1939), екзистенціалізм Ж.-П.Сартра (1905-1980) та А. Камю (1913-1960). [9] Найсуттєвішими положеннями філософії модернізму є: визнання глухого кута, в якому опинилося людство внаслідок бурхливого розвитку цивілізації; криза та переоцінка традиційних цінностей і поглядів на світ; складнощі та суперечливість взаємин людини і навколишнього світу (світ або непізнаний, або пізнається лише інтуїтивно, несвідомо); визнання самотності людини, її відчуженості від світу, замкненутості в колі своїх фантазій, як у «Башті із слонової кістки»; глобалізація та інтернаціоналізація культурних процесів, що призводить до втрати національних традицій; техноцентризм, техноморфізм (одухотворення техніки) та їх перевага над антропоцентризмом. Складна і трагічна епоха, якою була Перша світова війна та повоєнний час, приводила в табір модернізму не лише філософів та митців, а й багатьох учених, серед яких можна назвати А. Ейнштейна, Н. Бора, Н. Вінера та ін. 1.3. Проблема формування модернізму На межі ХІХ – ХХ ст. в українській літературі утверджуються нові мистецькі принципи - нова естетика, нові прийоми, що свідчило про модерністський переворот. Ознаками нової естетики були естетизм («мистецтво для мистецтва»), інтелектуалізм, європеїзм, глибокий психологізм, інтерес до внутрішнього життя й світогляду людини. Виникнення модернізму як течії стало ознакою зрілості, самодостатності української літератури. Важливою рисою літературного модерну в Україні було створення жіночої мистецької традиції. Наприкінці ХІХ ст. у царині літератури працювала плеяда українських авторок, найяскравішими з-поміж яких були Леся Українка та Ольга Кобилянська. Леся Українка - творчий псевдонім Лариси Петрівни Косач. Світове визнання Леся Українка здобула як драматург-новатор. Для її драм і драматичних поем «Одержима», «Вавилонський полон», «Кассандра». «Руфін і Прісцілла», «Оргія», «Кам’яний господар» характерне використання образів світової міфології, історії та культури, глибокий інтелектуалізм, утвердження ідеї незламності людського духу. Творчою вершиною поетеси стала драма-феєрія «Лісова пісня». Леся Українка відома як перекладач світової класики - Байрона, Данте, Шекспіра. [5] Західноукраїнська письменниця Ольга Кобилянська в новелах «Природа», «Меланхолійний вальс», «Некультурна» тонко відтворила злам у суспільній свідомості, пов’язаний зі зміною становища жінки, її новими соціальними ролями. Героїні О. Кобилянської - «аристократки духу», які прагнуть досягнути ідеалу надлюдини, не звертаючи уваги на суспільні стереотипи. Лідерами українського модернізму справедливо вважають Михайла Коцюбинського та Василя Стефаника. Імпресіоністський характер властивий творам М. Коцюбинського «Іntermezzo», «Сміх», Цвіт яблуні», «Хвала життю». У повісті Fata morgana» органічно поєднувалися риси реалістичного та імпресіоністського зображення соціальної дійсності. Імпресіонізм М. Коцюбинського виявлявся у поєднанні краси людини і природи, про що свідчить його поетична повість «Тіні забутих предків», написана на етнографічно-фольклорному матеріалі Гуцульщини. 1.4. Теоретичні засади модернізму Модернізм в українській літературі зовні постає в полеміці з народництвом у його тривіальному значенні («просвітянство», утилітарне призначення мистецтва), але він же й виступає одним із спадкоємців народницької (в широкому розумінні цього слова) літератури ХІХ ст. Переважає бачення людини в розкутості її внутрішнього світу до інших, у зв'язках з народом як духовною соборністю. Водночас на кінець ХІХ ст. склалися передумови для суб'єктивного поглиблення такого бачення та для корелятивного з ним, близького до модернізму, трактування особистості, що виходить позасвідомої людини, непереборної відчуженості внутрішнього — інтимного світу індивіда, його нерозв'язного конфлікту з дійсністю, а у царині форми — з неможливості передати у загальних. масово зрозумілих висловах внутрішнього осяяння особистості. Встановлення деяких з цих ознак відбувається перед усім у поезії, окремі зразки якої (починаючи з лірики Т. Шевченка, а також у творчості І. Франка, Я. Щоголіва, О. Маковея, Уляни Кравченко, В. Щурата, О. Козловського) могли бути інтерпретовані як модерністські ще до кінця 19 ст. На рубежі століть стають зримими риси нового художнього мислення в поезії (Р. Сембратович, В. Бирчак, В. Стефаник, М. Коцюбинський, О. Кобилянська), згодом — у драмі (Леся Українка, О. Олесь, С. Черкасенко, В. Винниченка). [7] Творчість модерністів має елітарний характер, вона складна для сприйняття, це мистецтво «усвідомлено суб'єктивне». Модерністи виявляють глибоку увагу до підсвідомого у людській психіці. І. Франко, розмірковуючи над відмінністю модернізму від реалізму, писав: «Коли старі письменники виходять від малювання верхнього світу природи, економічних та громадських обставин — і тільки при помочі їх силкуються зробити зрозумілими даних людей, їх діла, слова й думки, то новіші йдуть зовсім противною дорогою: вони, так сказати, відразу засідають у душі своїх героїв і нею, мов магічною лампою, освічують все окруженця. Властиво, те окруження само собою їм мало цікаве і вони звертають на нього увагу лише тоді й оскільки, коли й оскільки на нього падуть чуттєві рефлекси тої душі, яку вони беруться змалювати». ІІ Розділ. Новаторські твори Лесі Українки Леся Українка виступає фундатором інтелектуального напряму українського літературного модерну. Філософічність, раціоналізм, висока абстрактність образів та символіка мови, психологізм, модерна лексика, якою вона збагачувала українську літературу, це неповні риси її творчої манери. Знання мов, обізнаність з новітньою європейською літературою обумовили ще одну рису її творчості - свідомий європеїзм. Творчою вершиною поетеси стала драма-феєрія "Лісова пісня", яка стверджує ідеали високої духовності, гармонії і краси, і лише той народ, який зберігає ці ідеали, може вижити. 2.1. Поеми «Касандра» та «Одержима» як створення жіночої літературної традиції. Кассандра — нащадок Прометея, віща діва. (До образу віщої діви — Кассандри зверталося багато митців, але всі їхні твори, по суті, переказували легенду: Аполлон наділив Кассандру даром провидіння, але вона не дотримала свого слова і не покохала його за цей дар. За це Аполлон покарав Кассандру тим, що ніхто не вірив у її пророцтва.) [9] Поема Лесі Українки – це трагедія правди. Дочка троянського царя Пріама бачить правду, говорить правду, але ніхто їй не вірить. її ненавидять за пророцтва, адже вона передчуває страшні речі: загибель Трої, руїну дому Пріама. Вона каже правду, але не таку, яку хочеться чути людям. Вони підозрюють, що Кассандра не пророкує нещастя, а сама їх притягує. Трагедія віщунки в тому, що вона вже й сама боїться свого дару і сумнівається, бо не впевнена, чи її пророцтва залежать від подій, чи навпаки. У поемі події весь час нагнітаються, розвиваються динамічно, зростає напруження. В основу цих подій покладено загибель Трої і безуспішне намагання Кассандри зупинити трагедію. Вона передчуває, що має відбутися, знає, що її словам ніхто не повірить, але не може мовчати. Та разом із тим вона нічого не робить для боротьби, для того, щоб щось змінити. Коли троянці вкладають у її руку меч, щоб вона убила ворога, від якого йде біда і на якого сама ж і вказала, Кассандра опускає руку з мечем. Ворог залишається жити. Кассандра — чесна, благородна людина, любляча донька і сестра, палка патріотка. Вона нащадок Прометея і не хоче коритися богам, рабам Долі («я рабинею рабів не хочу бути», протестує проти рабської покори у будь-якому вияві.) Віщунка всім серцем бажає добра співвітчизникам, родині, Батьківщині, але її дар не прислужився рідній землі, не зробив її щасливою. Помста Аполлона була жорстокою і продуманою. У пророцтва Кассандри не вірять усі, її цькують, принижують, з неї насміхаються. Але страшнішими за все це були її власні сумніви. 2.2. Драма-феєрія «Лісова пісня» - вершина поетичного мистецтва письменниці. Драма-феєрія (від франц. fee — фея) – один із жанрових різновидів драми, якому властивий фантастично-казковий сюжет, неймовірні (з реального погляду) перетворення. У такій драмі поряд з людьми виступають створені їхньою уявою фантастичні істоти. «Лісова пісня» — нова жанрова форма, створена Лесею Українкою, проблемна філософська драматична поема, де опоетизовано красу людських взаємин: потяг до щастя, силу великого кохання. Леся Українка написала «Лісову пісню» всього лише за три тижні у місті Кутаїсі, що на Кавказі. Леся тяжко сумувала за Батьківщиною, крім того, знову загострилася її хвороба. У листі до матері Леся Українка зазначала, що «Лісова пісня» з’явилася в результаті спогаду про дитинство, проведене на Волині, коли її навіки зачарував образ лісової русалки: «Мені здається, що я просто згадала наші ліси та затужила за ними». Найхарактернішою особливістю композиції є органічне переплетення життя двох світів: природи й людини. Лісові істоти олюднені, вони живуть і діють, розмовляють, як люди. У них своє розуміння добра і зла, вони наділені певними рисами вдачі за аналогією до людських. Драма складається з прологу й трьох дій, співвіднесених з різними порами року (весна, літо, осінь), із зародженням, розвитком і згасанням інтимних почуттів і переживань Мавки та Лукаша. [17] ІІІ Розділ. Вклад Михайла Коцюбинського у розвиток модернізму Видатний український письменник Михайло Коцюбинський ввійшов в історію національної літератури насамперед як знавець життя народу, особливо селян, його проблем, складної боротьби за соціальні і національні права. Внесок письменника дуже значний, і не останнє місце посідає своєрідний стиль, майстерне стерне володіння художнім словом, багата і повнозвучна українська мова, якою писав Коцюбинський. Ранні твори Коцюбинського вже відрізняються тонким аналізом характерів, почуттів та вчинків героїв. Найчастіше це діти, що живуть у бідних селах та передбачених окраїнах міст; діти, які ростуть у злиднях, змалку завалені важкою, брудною, одноманітною працею. Коцюбинський змальовує цих малих мучеників пронизливою теплотою, звертаючи увагу на моральну стійкість, природні чесноти малих героїв. Така Харитя з однойменного оповідання, яку важка хвороба матері змушує взяти на себе обов'язки дорослої людини, такий Дмитрик з "Маленького грішника" і багато інших. [26] З часом Коцюбинський звертається до недалеких історичних часів, змальовуючи боротьбу проти панства, аналізує корені і наслідки цієї боротьби, роблячи це з присутньою йому художньою силою. Образ Соломії з оповідання «Дорогою ціною» під пером майстра став символом незалежності, волі, нестримного прагнення до щастя й свободи. Один із шедеврів Михайла Коцюбинського – ліричний твір «Intermezzo». Чаруюча образність і співучість мови розквітли тут у повну силу. Ліричний герой твору, через сприйняття якого читач бачить українську природу, життя, — людина, що напружено мислить у красі навколишнього світу з сумом помічає страждання людей, які цю красу створюють. 3.1. «Intermezzo» - душевна драма письменника. Твір розпочинається присвятою «Присвячую кононівським полям» та переліком незвичайних «дійових осіб» (Моя утома, Ниви у червні, Сонце, Три білих вівчарки, Зозуля, Жайворонки, Залізна рука города, Людське горе). Однак «Intermezzo» не драматичний, а епічний твір. За жанром це імпресіоністична новела. Новела – один із видів епічних творів, близький за розміром до оповідання, але відмінний від нього надзвичайною стислістю викладу, напруженістю розвитку сюжету, несподіваністю розв’язки; властивий глибокий психологізм у розкритті внутрішнього світу персонажів, відступи від норм усталеної будови. Твір має автобіографічну основу. М. Коцюбинський через інтенсивну роботу, виконання службових обов’язків виснажився фізично і морально. Улітку 1908 р. письменник відпочивав у садибі відомого українського громадського діяча Євгена Чикаленка в селі Кононівка поблизу м. Яготина (Київська область). Природа збагатила письменника численними враженнями. Так у 1908 р. з’явилася новела «Intermezzo». Тема твору криється в його назві. Слово «intermezzo» означає «перепочинок, пауза». Цей музичний термін означає невелику інструментальну п’єсу, виконувану між діями драматичного чи оперного твору при його виставі. М. Коцюбинський вклав глибокий філософський зміст у назву своєї новели. Образом intermezzo новеліст указував не тільки на перепочинок утомленого митця, але й на органічний зв’язок, може, чимось перерваних періодів у творчості чесного громадянина, який залишився вірний своїм ідеалам. Тож новелу можна вважати й автобіографічним твором (автор в образі ліричного героя новели показав самого себе). Розповідь у творі ведеться від першої особи. [24] 3.2. «Тіні забутих предків» - переворот у літературній думці періоду. У 1910 p., повертаючись з лікування в Італії, М. Коцюбинський на декілька днів зупинився в с. Криворівні на Гуцульщині (на запрошення фольклориста Володимира Гнатюка). Повість М. Коцюбинський написав внаслідок глибоких вражень від життя, звичаїв і обрядів, оригінальності мислення і світосприймання карпатських гуцулів. Тема твору: зображення життя гуцулів, їхніх звичаїв, побуту, фольклору; показ єдності людини і світу природи. Ідея передається через гімн природі, чистоті людських взаємин і почуттів, засудження бездуховного життя, обмеженого дрібними потребами й інтересами. [22] Проблеми, які піднімає письменник: гармонія між людиною та світом природи; життя і смерть, добро і зло; язичництво і християнство; сила кохання і неможливість існування без нього; роль праці в житті людей; стосунки батьків і дітей. Конфлікт твору (складний, багатоплановий): між родами (Палійчуки – Гутенюки) – Іван – кохання — Марічка; людини з дикою гірською природою (Іван – злі духи та істоти); людини із власним «я» (роздвоєність Івана); побутовий (Іван – Палагна); людини з людським буттям (Іван – смерть). Сюжет повісті перегукується з трагедією Шекспіра «Ромео і Джульетта». У них є чимало спільних рис. Як Монтеккі й Капулетті, ворогують роди Палійчуків і Гутенюків. У ворогуючих родах є діти, які кохають один одного, – Іван і Марічка. Давня ворожнеча має стати їм на перешкоді. Як і в Шекспіра, герої М. Коцюбинського гинуть. Висновки Людина, яка вивчає світ, мусить включати в об'єкт вивчення і свою свідомість. Зміщення інтересу з вивчення об'єкта на межу взаємодії суб'єкта і об'єкта є однією з особливостей нового наукового світогляду, що формується. Найсуттєвішими положеннями філософії модернізму є: визнання глухого кута, в якому опинилося людство внаслідок бурхливого розвитку цивілізації; криза та переоцінка традиційних цінностей і поглядів на світ; складнощі та суперечливість взаємин людини і навколишнього світу (світ або непізнаний, або пізнається лише інтуїтивно, несвідомо); визнання самотності людини, її відчуженості від світу, замкненутості в колі своїх фантазій, як у «Башті із слонової кістки»; глобалізація та інтернаціоналізація культурних процесів, що призводить до втрати національних традицій; техноцентризм, техноморфізм (одухотворення техніки) та їх перевага над антропоцентризмом. Складна і трагічна епоха, якою була Перша світова війна та повоєнний час, приводила в табір модернізму не лише філософів та митців, а й багатьох учених, серед яких можна назвати А. Ейнштейна, Н. Бора, Н. Вінера та ін. Драма «Кассандра» — це відповідь Лесі Українки прагматичним настроям, що швидко поширювалися наприкінці XIX століття. Наприкінці XIX — на початку XX століття українська інтелігенція шукала шляхів до правди, задумувалась над тим, чи потрібно простим людям знати правду і якою вона має бути. їх хвилювало питання, як повинні співвідноситися слова і справи, слова і переконання. За допомогою образу Кассандри Леся Українка робить філософське узагальнення: від людських уявлень і побажань, від людської волі об'єктивна історична закономірність не залежить. Але людина може виявити свою волю і залишатися чесною, правдивою, безкорисливою у будь-якій ситуації. «Лісова пісня» — нова жанрова форма, створена Лесею Українкою, проблемна філософська драматична поема, де опоетизовано красу людських взаємин: потяг до щастя, силу великого кохання. Філософською глибиною думки, красою поетичних образів «Лісова пісня» постала нарівні з такими творами світової класики, як «Сон літньої ночі» Шекспіра, «Пер Гюнт» Ібсена. Не випадково М. Рильський назвав цю драму-феєрію «діамантовим вінцем Українки». Новела «Intermezzo» — нібито суцільний пейзаж, і в той же час ми майже не бачимо природи, не знаємо, що в ній відбувається. Перед нами — душа ліричного героя. Саме душею заволоділа втома, саме в душі грає жайворонок на голосній арфі, глибоко в душу западають слова селянина. «Дійові особи» символізують складну боротьбу, що відбувається в душі героя, передають, як поступово, відпочиваючи, приходить він до усвідомлення необхідності боротьби. Отже, так звані дійові особи новели «Intermezzo» — це символи суперечливих почуттів та переживань ліричного героя, який втілює кращі риси митців своєї епохи. Неоромантичне «життєхвалення» й поетизація природи підсиле­ні в «Тінях забутих предків» яскравими імпресіоністичними малюн­ками. Автор нерідко вдається до мови метафор, несподіваного поєд­нання звукових і кольорових образів, принципу переважання вражен­ня над вираженням. Що таке, для прикладу, «зелений сміх», як не ко­льорова музика гір? Коцюбинський весь час експериментує, шукає нові можливості слова — через метафору, персоніфікацію, несподіва­ні контексти для епітетів, нюансування барв: «Гори міняли своє бла­китне убрання на рожеві із золотом ризи»; «сине дихання гір»; «зеле­на кров гір»… Оригінальний барвистий світ Гуцульщини, що постав зі сторінок «Тіней забутих предків», уразив кінорежисера С. Параджанова, який у середині 1960-х екранізував твір М. Коцюбинського. Кіноверсія повісті здобула світове визнання Список використаних джерел 1. Агеєва В. Імпресіоністична поетика М.Коцюбинського // СІЧ. — 1994. — №9—10. 2. Агеєва В. Поетеса зламу століть. Творчість Лесі Українки в постмодерній інтерпретації. — К.: Либідь, 1999. 3. Андреев Л.Г. Импрессионизм. — M., 1980. 4. Білецький О.І. До питання про періодизацію історії дожовтневої української літератури. – Зібр. праць: У 5 т. - Т.2.– К.: Наука, 1965. 5. Бойко Т. Трагічний ритм життя і творчості Василя Стефаника // Основа. - 1994. — №26 (4). 6. Віталій Абліцов «Галактика «Україна». Українська діаспора: видатні постаті» — К.: КИТ, 2007. — 436 с. 7. Горбач А.-Г. Німецький духовний світ Молодої Кобилянської // Сучасність. — 1984. — №11. 8. Гординський С. Труш Іван // Енциклопедія українознавства (у 10 томах) / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: «Молоде Життя», 1954—1989.(укр.) 9. Гундорова Т. Леся Українка: Християнство — екзистенціалізм — фемінізм // СІЧ. — 1996. — №8—9. 10. Денисюк І.О. Розвиток української малої прози кінця 19 - поч. 20ст. — К.: Вища школа, 1981. — С.109-—207.