Зразок роботи
За складом свого поетичного світовідчуття Олена Теліга була неоромантиком. Сповнена віри в життя, наперекір усьому тогочасному хаосу поетеса прагнула «палити серце в хуртовині сніжній, купати душу у холодній зливі», «перескочити межу», «розбити мури». Таке романтико-оптимістичне сприйняття похмурої дійсності породжує у неї прагнення до дії. Ця віра в життя, що простежується у її рядках, втілюється у вольових імперативах, енергійній дикції [30, с. 8].
Лірика Олени Теліги, а саме неоромантична її складова, була відмінною від інших представників «Празької школи», таких як Маланюк чи Ольжич. Ця різниця проявлялась у тому, що поетеса жила сучасністю. Центральним образом її творчості виступає жінка, яка знає собі якусь ціну, знає своє місце, тому вона якось скептично ставилася до інших феміністичних проблем. Вона вбачала в собі духовну істоту, в якій закладений великий потенціал, який з усіх сил намагається реалізувати [4, с. 16].
Читаючи поезії авторки не знаходимо історіософічних візій, які були притаманні Наталії Левицькій-Холодній чи Оксані Лятуринській, котрі, у порівнянні з Оленою Телігою, ніби жили десь у минулому. Поетеса жила своїм повнокровним життям, тут і зараз, наповнюючи кожну мить особливим смислом.
Ліричний суб’єкт поезії Олени Теліги не відчуває покою, йому не страшні ні «темні вири», ні «дзвінкі прибої». Його душа «нарозстіж», коли тремтить її «дзвінке роздерте плесо» – значить він живе. Громадянська відвага, аристократизм духу, що прагне осягнути величну мету, сильна воля – невід’ємні ознаки цього характеру. Ідеалом поетеси були сильні, безкомпромісні, одержимі духом і «бажанням чину» особистості. Чітко окресленим цей ідеал прочитуєм у вірші-присвяті «Чоловікові»
Магістр