Філософські питання у романі В. Голдінга "Шпиль" (ID:452000)

ВСТУП У романі «Шпиль» письменник Вільям Голдінг звертається до суті людської природи та проблеми зла, порушуючи філософське питання суперечності між суб’єктивними прагненнями людини та об’єктивними результатами її діяльності. Назва твору «Шпиль» виражає головну думку роману. Побудова шпиля – важке неухильне піднесення. Фізична праця і духовні зусилля показані як двоєдинний шлях нагору, зміст якого прихований, поки цей шлях не подолано. Висота допомагає осягнути далечінь світу: чим вище до неба, тим зрозуміліше стає Земля. Дослідники творчості В. Голдінга відзначали символічність цього твору. В основі роману «Шпиль» лежить символ. Він набуває все нові і нові значення. Його взаємозв'язок з храмом допомагає зрозуміти джерело і ціну людської мрії. Можна додати ще один символічний сенс «шпиля»: він полягає в тому, що, хоча в самому романі наче й немає основи, він тим не менше продовжує жити. Відзначу, що роман «Шпиль» також представляє цікавість у аспекті його тлумачення як точного опису автором свого художнього методу. Суть останнього полягає в спробі піднестися вгору, залишаючись при цьому прикутим до землі. Роман «Шпиль» багато критиків визнали кульмінацією творчості Голдінга як з точки зору змісту, так і художньої його майстерності. Слідом за рецензіями і статтями 1950-х років, до середини 1960-х, коли В. Голдінг написав уже п'ять романів, з'являються перші масштабні дослідження його творчості. Особливо інтенсивно творчість В. Голдінга досліджується в 1970-ті, 1980-ті роки. У цей період з'являється величезна кількість значних, багатоаспектних досліджень, які зачіпають питання жанрової своєрідності і проблематики романів автора, що намагаються визначити місце письменника в англійській літературі. На перший погляд, серед маси критичної літератури, присвяченої творчості письменника, можна знайти чимало різноманітних думок і підходів, а часом навіть і взаємовиключних інтерпретацій його творів. Проте, не дивлячись на удавану різноманітність, більшість цих робіт мають одну спільну рису - роман «Шпиль» традиційно трактується як одна із найбільш філософських книг автора. У романі «Шпиль» В. Голдінг знову повертається до методу передачі істини через іносказання, до властивого першим двом романам підпорядкування образно-мистецького боку притчі морально-філософської ідеї твору. Ідейно-естетична природа творчості Голдінга знайшла живий відгук у сучасних читачів. Художній світ письменника являє собою філософськи ускладнений, але все ж пізнаваний комплекс характерних релігійно-дидактичних роздумів, своєрідних форм їх художнього заломлення і емоційної напруженості. У західній критиці питання філософської основи творчості письменника отримало широке висвітлення. Однак дослідники схильні бачити одну основу творчості В. Голдінга, а не їх сукупність. Багато закордонних критиків розглядають Голдінга як послідовника ідей філософії психоаналізу Фрейда і Юнга, бачать в письменнику міфотворця, який переосмислює античні або ж євангельські сюжети. Інші дослідники схильні бачити у В. Голдінгу релігійного письменника, який трактує основні доктрини християнства. І нарешті, багато літературознавців схиляються до думки, що світогляд В. Голдінга близький до філософії екзистенціалізму, не уточнюючи, щоправда, до якого саме різновиду він тяжіє. Дослідженням літературного стилю, жанровості, філософії, символізму займалися наступні вчені: Дж. Байлс, Б. Ф. Дік, Г. Блум, Дж. Кэрі, С. Хайнса, Л. Ходсона, В. Тайгера, В. В. Суббарао, С. Бойда, Н. Діккен-Фаллер, С. М. Болдирєва, Н. Г. Владимирова, А. А. Дружинина, А. А. Єлистратова, М. Зинде, С. А. Кошелев, А. І. Кузнецова, Б. А. Минц, С. І. Павличко, В. А. Скороденко, Е. У. Стояновська, Т. Г. Струкова, В. Г. Тимофеєва, А. А. Чамаєва, Е. Н. Черноземова, Ю. А. Шанина та інші. Актуальність теми дослідження полягає в тому, що хоча творчість В. Голдінга досліджена в достатньому обсязі, проте більшість таких досліджень стосується роману, який приніс йому Нобелівську премію – «Володар мух», та інших романів автора. На сьогоднішній день роман «Шпиль» не достатньо проаналізований зарубіжними та вітчизняними дослідниками. Цей роман є важливою частиною творчості В. Голдінга, він несе в собі філософські та релігійні мотиви, дослідивши які, можна буде зрозуміти всі життєві погляди письменника. Мета дослідження: виявити специфічні ознаки твору В. Голдінга як філософського роману. Ця мета може бути досягнутою за допомогою вирішення наступних завдань: - Дослідити основні етапи творчості В. Голдінга; - Визначити місце творчості В. Голдінга у британській літературі ХХ століття; - Проаналізувати проблемно-мотивний комплекс творчості В. Голдінга; - Визначити передумови написання роману, його історичні та літературні джерела; - Охарактеризувати жанрову природа роману, її особливості та значення; - Провести повноцінний аналіз тексту роману для виявлення характерних ознак твору; У нашому дослідженні використані наступні методи наукового пізнання: комплексний аналіз, системно-цілісний, історико-літературний, історико-культурний, структурно-типологічний, контекстуальний, історико-функціональний, порівняльно-типологічний, інтертекстуальний аналіз, інші. Об’єкт дослідження: роман В. Голдінга «Шпиль». Предмет дослідження: Роман «Шпиль» Вільяма Голдінга як філософський роман. Елементи наукової новизни полягають в тому, що визначено передумови написання, його історичні та літературні джерела, охарактеризовано жанрову природу роману, її особливості та значення, досліджено філософський символізм та порушену у романі проблематику, проведено власний філософський аналіз роману «Шпиль». Апробація: відбулася на НАЗВА КОНФЕРЕНЦІЇ, тема доповіді – «Філософський символізм роману «Шпиль» Вільяма Голдінга». Структура роботи: дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури. Обсяг роботи: РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ ДОСЛІДЖЕННЯ ТВОРЧОГО ШЛЯХУ ТА ФІЛОСОФСЬКИХ ПОГЛЯДІВ ВІЛЬЯМА ГОЛДІНГА 1.1 Дослідження основних етапів творчості В. Голдінга Протягом декількох останніх десятиліть дослідники і критики західної літератури часто віддавали перевагу вивченню і оцінюванню новаторських естетичних пошуків, розглядали розвиток нових художніх напрямків, що представляють некласичний характер літературних творів. Сама епоха модернізму першої половини ХХ століття виглядала як класичний варіант зображення життя і людини поза реалістичної традиції. Тому, щоб позначити віхи нових художніх принципів, прийомів і ракурсів в трактуванні матеріалу, в творчості стали вживати термін постмодернізм. При цьому виникла ситуація постмодернізму «без берегів», коли в багатьох літературних творах минулого і в більшості пізніших текстів стали наполегливо шукати принципи і явища постмодернізму. Літературні твори, статті, інтерв'ю та програмні заяви цілого ряду письменників дуже часто дають можливість зараховувати їх у каталог авторів-постмодерністів. Зокрема, це стосується і англійської літератури. Наприклад, один з відомих англійських прозаїків останньої третини минулого століття Дж. Барнс в одному зі своїх інтерв'ю на тему «Що таке література?» заявив, що він є письменником епохи постмодернізму. Але, по суті, в останні десятиліття ХХ століття намітилася тенденція повернення до вічних питань літературної творчості, глибоко розробленим в творах письменників реалістичного напряму. Зокрема, це такі проблеми, як література і пізнання життя, людина і дійсність, увага до жанрової специфіки прози і пошук можливих нових жанрових модифікацій, необхідність дослідити характер і психологію героя, який живе в сучасному світі, синтез мистецтв і культурну спадщину в художніх текстах. Сучасною подібну тематику робить те, що письменники прагнуть визначити свою творчість в контексті культури, тому загальноприйняті співвідношення, в яких зображується людина (герой і сім'я, герой і суспільство, герой і природа, герой і навколишнє середовище) об'єднані більш загальним ставленням: герой і культура, герой і цивілізація. В результаті література знову актуалізує необхідність відповісти на фундаментальне питання: чи є мистецтво засобом пізнання життя? У цьому плані надзвичайно цікава філософія творчості Вільяма Голдінга (1911-1993), який жив на кордоні між модернізмом і постмодернізмом, тому визначення його естетичної позиції є предметом невщухаючих суперечок серед літературознавців. Тим більше, що і сам англійський прозаїк дуже іронічно ставився до будь-яких спроб однозначного співвіднесення своїх творів з конкретними художніми та філософськими напрямками і вимагав «привілеї автора історій, який повинен бути містифікованим, суперечливим і незрозумілим» [1, c. 202]. Але звертаючись до проблем літературної творчості, в таких есе як «На гребені хвилі» ( «On the Crest of the Wave», 1960), «Притча» ( «Fable», 1962), «Рухома мішень» ( «A Moving Target» , 1976), «Утопія і антиутопія» ( «Utopias and Antiutopias», 1977), «Груба магія» ( «Rough Magic», 1977) «Віра і творчість» ( «Belief and Creativity», 1980) письменник висловлюється досить виразно . Звичайно, він уникає прямого теоретизування: його міркування насичені алегоріями, іносказаннями по відношенню до паралелей з іншими видами мистецтв та віднесення його творчості до будь-яких напрямків та епох. Але в цілому виникає певний контекст культурної традиції, з яким Голдінг співвідносить свій естетичний ідеал. Усвідомлюючи себе людиною перехідної епохи, що супроводжується глибокою світоглядною кризою яка поставила під сумнів цінності колишньої гуманістичної культури, англійський письменник вважав важливим заново визначити завдання літературної творчості. Він не поділяв скепсису сучасників щодо долі романної форми і виступав з різкою критикою прагматизму і техніцизму ХХ століття. У ситуації, що склалася У. Голдінг наполягав на сприйнятті літератури і мистецтва як особливої форми пізнання світу, принципово відмінної від науки: «Наша людська природа ґрунтується на здатності визначати ціннісні категорії, на можливості вирішити, що є правда, а що брехня, що потворно, а що красиво, що справедливо, а що - ні. Це саме ті питання, на які наука не готова відповісти з її системою заходів та досліджень. На них може бути знайдена відповідь тільки методами філософії і мистецтва »[3, c. 130] Тому він не сприймав одну з основних тез реалізму попереднього століття: він відмовляв літературі в дослідницькому пафосі. Крім того, за межі сфери літератури Голдінг виводив питання політики і соціології. Він оголосив про загибель таких жанрів як утопія, сатира, антиутопія, які, з його точки зору, звертаються до лише наслідків проблем, а не їх причин. Людство, під впливом культу наукової картини світу, переймається прагненням розгадати майбутнє, дослідженням космічного простору. Тільки література здатна повернути суспільство до проблеми, без вирішення якої неможливо саме існування людської особистості: «Ми повинні створити homo moralis, людини, який не зможе вбити собі подібного , або експлуатувати, або пограбувати іншого. Тоді нікому не знадобиться писати утопію, сатиру або антиутопію, так як ми самі будемо мешканцями утопії »[4, c. 184].