Зразок роботи
ВСТУП
Оксана Забужко – яскрава зірка на українському літературному небосхилі. Світлом її творчості осяяна лірика, проза, публіцистика, літературознавство, філософія, наука. Її творіння знайшли і своїх прихильників, і суворих критиків. Немає тих, хто залишився б байдужим до її доробку. Творчість Оксани Забужко – це прагнення філософського осмислення людського існування.
Феномен Забужко Оксана міцніє з кожним роком: більшість визнає її як знакового національного письменника й літературознавця, хтось вписує в ряд титульних українських мисткинь (Леся Українка – Ліна Костенко – Оксана Забужко), хтось просто читав і знає [16, с. 20]. Скільки б не було сказано і написано про неї, її неординарна постать не втрачає цікавості.
Чільне місце в доробку письменниці займає «Казка про калинову
сопілку» ‒ самобутній твір, побудований на багатому фольклорному матеріалі, з вкрапленням біблійних мотивів, у якому порушуються вічні питання, на які людина здавна шукає відповіді. Повість відома не лише на теренах України, а й серед країн ближнього зарубіжжя. Її перекладено чеською і польською мовою, поставлено на вітчизняних театральних сценах та за кордоном.
Об’єкт дослідження: повість «Казка про калинову сопілку».
Предмет: особливості поетики цього твору (сукупність художньо-естетичних і стилістичних якостей твору).
Мета курсової роботи: проаналізувати особливості поетики повісті
О. Забужко «Казка про калинову сопілку».
Мета передбачає виконання таких завдань:
o розглянути теоретичні аспекти дослідження поетики літературної казки;
o визначити ідею та проблематику «Казки про калинову сопілку»;
o з’ясувати жанрову специфіку твору О. Забужко;
o виявити в тексті елементи фольклору;
o проаналізувати особливості композиції твору, розглянути роль позасюжетних елементів;
o дослідити мовно-стильові особливості повісті.
Для реалізації цих завдань дослідження використовуються методи: критичний аналіз літературних джерел, літературознавчий аналіз художнього твору.
Творчість О. Забужко привертає увагу багатьох літературознавців. Якщо говорити про її повість «Казка про калинову сопілку», то вона знайшла своє відображення в дослідженнях Л. Скуратівського, Я. Голобородька,
Т. Гундорової, Б. Логвиненка, А. Соколової та інших.
До цього часу досліджувалась образна система цієї повісті, розглядалася її жанрова своєрідність, фольклорно-міфологічні елементи, але немає робіт, в яких би комплексно висвітлювалися усі ці питання. Тому актуальність даної роботи полягає в поглибленому аналізі повісті «Казка про калинову сопілку», її внутрішньої будови, специфічної системи її компонентів і їх взаємозв’язку.
Структура дослідження. Курсова робота складається зі «Вступу», двох розділів, «Висновків», списку використаних джерел (18 позицій). Повний обсяг становить 32 сторінки, з них 26 ‒ основного тексту.
РОЗДІЛ І
ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПОЕТИКИ ЛІТЕРАТУРНОЇ КАЗКИ
1.1. Співвідношення літературної казки з народною
Казка – жанр народної творчості, епічний, повістувальний, сюжетний художній твір усного походження. В основі казки – захоплююча розповідь про вигадані події і явища, які сприймаються і переживаються як реальні. Казки відомі з найдавніших часів у всіх народів світу [11, c. 321].
Народні казки – найдавніша культурна спадщина, яка зберегла уявлення наших предків про взаємини людини і природи [18]. В них знайшли своє відображення традиції, світогляд, вірування народу, які передавалися від одного покоління до іншого. Поряд з вигаданими фантастичними подіями помічаємо особливості тогочасного суспільного життя. Наприклад, в українських казках про трьох братів старший завжди зображується багатим, оскільки отримує у спадок від батька все найкраще, а найменший залишається ні з чим, хоча відрізняється від інших щедрою душею, кмітливістю, красою. Таким чином ми бачимо старовинний закон успадкування майна старшим сином, який народ у казках засуджує. У народних казках відбилися й міфологічні уявлення людей. Серед героїв зустрічаємо й духів землі, й лісовиків, і водяного царя тощо. Віра слов’ян у магічне значення чисел також знаходить своє відображення у казках. Чи не в кожній зустрічаються числа 3, 7, 9, 12, що вважалися таємничими й надприродними.
Народна казка акумулювала в собі менші за розміром жанри: прислів’я, приказки, загадки. Вони допомагають в реалізації виховної функції казки. Адже саме ці жанри в стислій лаконічній формі відображають досвід і мудрість народу.
З виникненням писемності виникли літературні казки. Л.В. Дереза дає таке визначення літературної казки: «Літературна казка – це авторський епічний жанр художньої літератури фантастичного характеру, який виникає з фольклорної казки або через вільну інтерпретацію її давно усталених сюжетних форм, або на основі оригінального сюжету, в який широко вводяться чарівно-фантастичні елементи фольклорного походження» [5, с. 8]. В даному визначенні розкриваються головні відмінності літературної казки від народної. В першу чергу – кожна літературна казка має свого автора, тоді як народна казка – це колективний твір. З цього випливає наступна відмінність даних жанрів. Народ, передаючи казку з уст в уста, видозмінював її, тому можна зустріти кілька варіантів однієї й тієї ж казки. Для літературної казки варіативність неприпустима. Письменник створює свій оригінальний, довершений твір, який існує лише в одному варіанті.
Літературні казки зародилися на ґрунті народних, їхні автори використовували фольклорні сюжети й образи, народнопоетичні мотиви. Але часи змінилися, людина бачила світ по-іншому, з’явилися нові проблеми, які відрізнялися від тих, що порушувалися в народних казках. «Поетичний світ літературних казок визначається дійсністю, осмисленням людиною нагальних проблем сучасного суспільства, їх розумінням і сприйняттям» [7, c. 79].
Перші літературні казки – це по суті авторські обробки казок народних, їхній детальний переказ. Лише з плином часу автори більшою мірою переосмислювали їх, осучаснювали, і врешті-решт народна основа обростала новими елементами, в літературній казці все більше «відчувався відгук авторської особистості, його творча індивідуальність, риси тієї доби, в яку він творив» [7, c. 80]
Фольклорні елементи по-різному зберігаються в літературній казці, проте, як правило, однаковим у двох жанрах є перш за все те, що описують ці твори незвичайні події пригодницького характеру, у них діють вигадані позитивні та негативні герої, причому позитивні зазвичай перемагають негативних, звідси щасливий кінець. На композиційному рівні казкам обох жанрів притаманні сталі особливості: своєрідні зачини, кінцівки, повторення епізодів. Незважаючи на те, що казка майже завжди містить вигадку (як в літературній, так і в фольклорній казці значна роль відводиться фантастиці, вимислу, чарівності), вона відображає дійсність, розкриває народні сподівання та прагнення. Особливо це яскраво простежується в літературній казці, де автор є безпосереднім носієм життєвих цінностей народу, до якого він належить [7, с. 80]
Порівнюючи літературну казку й народну, помічаємо ще одну особливість. В авторських казках зберігається поділ персонажів на позитивних і негативних, але їхні характери були наближені до характерів людей тієї епохи, в яку творив письменник. Окрім цього, у фольклорних казках відсутній детальний опис переживань героїв, їхньої зовнішності. Зовнішній вигляд може бути передано кількома штрихами, наприклад, «такий гарний, що й ну!», «такий, що на світі другого такого немає». Таким чином, народ наголошував на важливості краси внутрішньої, а не зовнішньої, вчив цінувати людину за її характер і вчинки. У літературних казках, з метою більш глибокого розуміння образу, з’являються портретні характеристики персонажів, вимальовуються деталі, які вирізняють героя з-поміж інших: «ластовиннячко на носі, дві кіски, ямочки на щоках» (Г. Малик «Незвичайні пригоди Аліси в країні Недоладії»); «він мав м’яке хвилясте біляве волосся, яке дуже не любив», «на нього дивились очі якогось дивного створіння. Це було щось середнє між великим черв’яком та поросятком. Істота мала чотири коротенькі лапки, маленький хвостик, велику голову, схожу на драконячу, але з поросячим рильцем. Спина в неї була різнокольорова, причому ці кольори щосекунди змінювались»
(С. Гридін «Федько – прибулець з Інтернету»); «Був він [Вовк] великий, аж до неба, і хутро на ньому світилося зеленувато-червонястим сяйвом» (В. Шевчук «Панна квітів»).
Цікавим є той факт, що герой літературної казки може змінюватися й переходити з категорії негативних у позитивні або навпаки, чого не спостерігається у фольклорних казках. І ще один нюанс: «у фольклорних казках образи мають здатність імігрувати з казки в казку, персонажів літературної казки дуже багато, і вони зазвичай не повторюються в казках різних авторів» [7, с. 81]
У народних казках час і місце подій подається в узагальненому вигляді або не вказується взагалі. Традиційними є загальні фрази: «В тридев’ятому царстві, в тридесятому государстві…», «де-не-десь у якімсь царстві…», «це було за царя Панька, як була земля тонка», «колись-то давно, не нашої пам’яті,— мабуть, ще й батьків і дідів наших не було на світі…». Письменники порушують цю традицію і, як правило, зазначають час і місце. Зазвичай, країни і міста мають незвичайні, вигадані назви: Недоладія, Сльозолий, Котанія тощо. Але інколи в казках згадаються й існуючі населені пункти: «Одного разу в село Халеп’я до своєї троюрідної тітки приїхала пані художниця з Києва…»
(З. Мензатюк «Київські казки»).
Виконуючи порівняльний аналіз літературної та фольклорної казки, дослідниця О. В. Горбонос зазначає: «Образне освоєння митцем слова феномену людського життя, конкретного історичного соціуму, естетизація аксіологічних орієнтирів і пошуків у хронологічно локалізованому духовному просторі в текстах літературних казок базується на потенційних можливостях образних параметрів універсальної жанрової моделі народної казки» [3, с. 5]. Тобто природа літературної казки є виявом однієї з трансформацій фольклорного жанру. Літературна казка акумулює основні характеристики народної, а саме: оповідальність, настанову на вимисел, фабульність, поєднання національної самобутності з опертям на мандрівний сюжет, усталену структуру [3].
Отже, можемо виділити основні особливості літературної казки, які відрізняють її від фольклорної:
1) літературна казка виникає на ґрунті фольклорної і на відміну від своєї попередниці існує в письмовій формі; літературна казка не є імпровізованим твором, тому вона завжди завершена і не змінюється;
2) літературна казка має індивідуальну зорієнтованість, причина якої є факт наявності автора даного твору, тому казка виражає, перш за все, ідеї письменника та проблеми суспільства, до якого він належить; дійсність у літературній казці проходить крізь індивідуальну свідомість (дійсність фольклорної казки пропущена крізь призму сприйняття народу);
3) літературна казка містить ліричні відступи письменника, детальну портретну та психологічну характеристику образу;
4) незважаючи на присутність у авторській казці елементів чарівного, вона більш наближена до реального життя, відображає ідеї та прагнення людей, які є сучасниками автора, розкриває конкретно-історичні суспільні ідеали;
5) герої авторських казок досить різноманітні, з різними зовнішніми ознаками (у фольклорній казці герой ідеалізований, він втілює всі найкращі риси з народної уяви);
6) події, вчинки, характери героїв у літературній казці вимагають умоти-вування, причинно-наслідкового зв’язку [7, с. 82].
Якими б не були відмінності літературної й народної казки, головне їхнє призначення – на прикладі героїв та їхніх вчинків виховувати підростаюче покоління на засадах добра й гуманізму. Ці два жанри нерозривно пов’язані між собою. Літературну казку можна по праву вважати «старшою сестрою» казки народної. Як би не видозмінювалась авторська казка, вона все рівно зберігає зв’язок з фольклором.
1.2. Жанрові модифікації літературної казки
Казка як жанр має свою історію і традиції. У теорії літератури
літературна (авторська) казка розглядається як жанровий різновид епосу. Це «художній твір письменника, який модифікуючи жанрово-стильові особливості фольклорної казки, формує новий за якістю художній текст із різними інтертекстуальними елементами (цитатами, ремінісценціями, алюзіями тощо)» [10, c. 568] Цим терміном «називають і оригінальні авторські твори, у яких елементи реалій поєднані з вигадкою, яскравим фантазуванням». [10, c. 568]. Літературну казку вважають метажанром, адже серед творів є повісті, поеми, романи, утопії. Тому цей жанр найчастіше піддається модифікації.
Бурхлива еволюція літературної казки активно розпочалася в ХІХ ст. й продовжується донині. Тенденція до модифікації жанру значно посилилася в XXI ст. через поєднання казки з іншими жанрами: казкова повість
(Г. Пагутяк «Втеча звірів, або Новий бестіарій», В. Рутківський «Бухтик з тихого затону»), повість-казка (Ю. Винничук «Місце для дракона»), повість з казковими елементами (О. Дерманський «Чудове чудовисько», «Чудове чудовисько в країні жаховиськ»), казкова хроніка (роман) (О. Росич «Розбійник Пинтя у Заклятому місті»), чарівна, пригодницько-фантастична казка (Галина Малик «Незвичайні пригоди Алі в країні Недоладії»), казка-драма (З. Мензатюк «Дочка Троянди»), «Адресована казка» (О. Росич «Джованні Трапатоні» – казка для підлітків, їхніх батьків, дідусів та бабусь), збірки казок, поєднаних одним наратором або спільним місцетворенням чи «місцеперебуванням» (Д. Матіяш «Казки від П’ятинки», З. Мензатюк «Київські казки», М. Павленко «Казки із Ялосоветиної скрині») [14,
c. 222]
Модифікації відбуваються шляхом поєднання жанрових різновидів та за допомогою інтертекстуальних зв’язків. Казковий жанр дає можливість авторові розкрити важливі проблеми сучасності, виявити творчу індивідуальність, долучити читача до естетики казки, запросити до роздумів і співпереживання.
Важливим чинником аналізу літературної казки та її модифікацій є поетика, яка визначається творчою манерою митця і підпорядковується обраному жанровому різновиду. Літературознавці вважають особливостями поетики літературної казки розважальність, здатність здивувати, вразити читачів. Найчастіше – це поєднання реального і фантастичного у зображенні героїв, подій, пригод. Як правило, казкові персонажі є носіями якихось характерних рис: позитивних чи негативних. Вони перебувають в опозиції, втілюючи таким чином протиборство Добра і Зла. Найчастіше героями оригінальних авторських казок є діти («жанрові персонажі»): Доня (Г. Пагутяк), Аля (Г. Малик), Соня (О. Дерманський), Лада
(О. Росич), Сергійко та Оля (В. Рутківський). Це носії авторської ідеї про Добро, яке перемагає у двобої зі Злом. Втілене воно у фантастичних образах (Жаховисько з казки О. Дерманського, імператор ДДТ з казки
О. Росича) чи цілком реальних героїв (банкір-мільйонер, батько Лади з казки О. Росича). Іноді це Зло абстрактне, збірне; воно не має персонажного втілення. Так у творі «Втеча звірів, або Новий бестіарій» Г. Пагутяк звірі і люди знаходяться на полюсах, бо останні своєю бездумною поведінкою, байдужістю, а то й злочинними вчинками змусили братів своїх менших покинути землю. Отже, людство є втіленням Зла [14, c. 226].
Казкова літературна спадщина жанрово безкінечно різноманітна. Об’єднує все це розмаїття наявність елементу дива, яке вводиться в текст через окремі чарівні персонажі та предмети, в результаті чого утворюється цілісний казковий світ.
1.3. Особливості розвитку літературної казки на сучасному етапі
Сучасна літературна казка представлена яскравою палітрою митців, що з любов’ю створюють прекрасні й захопливі історії для дітей. Найвідоміші з них – О. Дерманський, Дз. Матіяш, О. Росич, М. Павленко, О. Чаклун, О. Буна, Л. Воронина, О. Бурбело, С. Гридін, Г. Малик, Г. Рис та інші.
Леся Воронина, дитяча письменниця, в одному з інтерв’ю так говорить про стан сучасної дитячої літератури: «Колосальні зміни відбулися у дитячій літературі. Після Революції гідності відбувся неймовірний прорив у книговиданні, з’явилися нові видавництва, у дитячу й підліткову літературу прийшло багато молодих цікавих авторів, котрі пишуть у різних жанрах. Вони добре розуміють проблеми сучасних дітей і підлітків, адже ще недавно самі переживали подібні життєві ситуації й шукали відповіді на них у книжках улюблених письменників». [8, c. 9] Позитивним для розвитку дитячої літератури сучасного періоду є свобода тем, ідей, сюжетів, образів, які автори пропонують малим читачам.
Сюжети сучасних казкових творів здебільшого оригінальні або частково запозичені: наприклад, з біблійних оповідань (Дз. Матіяш «Казки П’ятинки»), народних казок Карпатського регіону (О. Гаврош «Розбійник Пинтя у заклятому місті»), стилізовані під фольклорні
(М. Павленко «Казки із Ялосоветиної скрині»).
Характерними є героїчні (О. Гаврош «Розбійник Пинтя у заклятому місті») та фантастичні (Галина Малик «Незвичайні пригоди Алі в країні Недоладії», Г. Пагутяк «Втеча звірів, або Новий бестіарій», О. Росич «Джовані Трапатоні») мотиви, що переплітаються з повсякденними. Побутові мотиви часто поєднуються з морально-етичними та філософськими,
як у казках-притчах Дз. Матіяш «Велике вухо», «Жасминова дівчинка», «Інжирне дерево», «Лілії» [14, с. 223].
Магістр