Зразок роботи
ВСТУП
Ім’я лауреата Нобелівської премії з літератури, видатного американського письменника Вільяма Фолкнера (1879 - 1962) справедливо займає одне з перших місць в історії літератури США ХХ ст. Автор романів, повістей і оповідань, творець «Йокнапатофського циклу», що не має аналогів в американській прозі минулого століття, В. Фолкнер зробив серйозний внесок у формування сучасної англомовної літературної свідомості, а зроблені письменником художні відкриття помітною мірою обумовили характер розвитку американської літератури ХХ ст.
Найважливішу частину творчості В. Фолкнера складають оповідання. Продовжуючи традиції американської новелістики, що розвивалася в творчості В. Ірвінга, Е.А. По, Н. Готорна в ХІХ ст., М. Твена і С. Крейна на межі століть, Ш. Андерсона в ХХ ст., письменник в той же час виробляє власну манеру новелістичної оповіді. Новелістика Фолкнера користувалася в читача не меншою популярністю, ніж його романи, і його оповідання ставилися багатьма критиками в один ряд із його найвідомішими творами «великої» форми. Не випадково відомий англійський літературознавець і критик У. Аллен, визначаючи місце Фолкнера в американській літературі, рівною мірою високо оцінював і його романи, і оповідання, підкресливши, що геній письменника проявляється і в тому, й в іншому жанрі, незважаючи на всю ускладненість виробленого ним стилю: «Упродовж останніх тридцяти років поняття «південної традиції» в американській літературі пов’язувалось в першу чергу з ім’ям Уільяма Фолкнера, в романах і коротких оповіданнях якого найбільш органічно поєднується відчуття минулого і проблеми сучасності» [1].
Через міфотворчість, ускладненість стилю, інтерес до потаємних куточків людської психіки, свідомості та підсвідомості Фолкнера відносять до когорти письменників-модерністів. Хоча окремі критики й літературознавці ставлять цей факт під сумнів. Наприклад, В. Грибанов у статті «Світ У. Фолкнера» підкреслює: «…модернізм за сутністю своєю антилюдяний, намагається принизити людину, показати їй її мерзенність і нікчемність, то Фолкнер ставив перед собою інші завдання… Фолкнер завжди намагався зробити людину кращою, чистішою, і в цьому увесь пафос його творчості» [4]. Як би там не було, у творчості Фолкнера, особливо в його малій прозі чітко проглядаються риси модернізму. Яскравим прикладом модерністського оповідання письменника є «Троянда для Емілі».
Об’єкт дослідження: оповідання Вільяма Фолкнера «Троянда для Емілі».
Предмет дослідження: ознаки модернізму в оповіданні.
Мета курсової роботи: дослідити модерністський вимір оповідання
В. Фолкнера «Троянда для Емілі».
Мета передбачає виконання таких завдань:
розглянути особливості американського модернізму;
визначити місце В. Фолкнера в літературі США;
проаналізувати сюжетно-композиційну організацію оповідання «Троянда для Емілі»;
охарактеризувати образ головної героїні оповідання;
розкрити символіку твору;
зробити відповідні висновки.
Для реалізації цих завдань будуть використані методи: критичний аналіз літературних джерел, літературознавчий аналіз художнього твору, аналіз теоретичних понять, а також методи систематизації та класифікації матеріалу.
Актуальність курсової роботи. Творчість У. Фолкнера до сьогодні привертає увагу літературознавців. Однак більш досліджуваною є його романістика, в той час як мала проза залишається не достатньо проаналізованою. Оповідання «Троянда для Емілі» було об’єктом дослідження таких науковців: І.Г. Сєрової, В.П. Шаденко, В.В. Зіневича, О.В. Ситник. Як бачимо, зовсім мало робіт присвячено розгляду даного оповідання, до того ж кожен із названих літературознавців розглядав окремі аспекти цього твору. Комплексного аналізу модерністських тенденцій в оповіданні «Троянда для Емілі» немає, а таке дослідження є важливим, адже названий твір введено до програми курсу літератури закладів вищої освіти, тому потребує детального аналізу. Цим і зумовлена актуальність даної роботи.
Структура курсової роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків і списку використаної літератури (20 позицій).
РОЗДІЛ І. УІЛЬЯМ ФОЛКНЕР І АМЕРИКАНСЬКИЙ МОДЕРНІЗМ
1.1. Особливості американського модернізму
Велика культурна хвиля модернізму, що поступово виникла в Європі та Сполучених Штатах Америки на початку ХХ ст., відобразила відчуття сучасного життя в мистецтві у вигляді стрімкого розриву з минулим, а також із класичними традиціями західної цивілізації. Тогочасне життя – більш наукове, швидкісне, більш технологічне й механізоване – кардинально відрізнялося від традиційного. Всі ці зміни знайшли відображення у модернізмі.
Модернізм як літературний напрям тісно пов’язаний з історією Америки цього періоду. В кінці ХІХ ст. в історії Америки завершився період освоєння західних земель. До початку ХХ ст. із фермерської країни США перетворилися в країну з високим рівнем промислово-технічного розвитку.
В першій половині ХХ ст. активно розвивається література США. Про себе заявили такі яскраві творчі особистості, як Теодор Драйзер, Сінклер Льюїс, Ернест Хемінгуей, Уільям Фолкнер, Джон Стейнбек, Скотт Фіцджеральд, Юджин О’Ніл, Шервуд Андерсон, Роберт Фрост і Карл Сендберг. Творчість великих американських письменників отримала світову популярність і визнання.
Література США 1910 – 1945 рр. представлена різноманітними напрямами. В ній зберігає свої позиції романтична традиція, більш характерна для американського літературного процесу ХІХ ст., розвивається література критичного реалізму, виникають модерністські течії.
В 20-30 рр. США були однією з провідних країн Заходу. 20-ті роки розпочалися як десятиріччя економічного процвітання. Письменник Скотт Фіцджеральд назвав цей період «добою джазу». Це визначення міцно закріпилося в літературі. Фіцджеральд розповів про світовідчуття американців, особливо молодого покоління, чиї дитячі та юні роки співпали з війною. У статті «Відлуння доби джазу» (1931) він писав: «Це була доба див, це була доба мистецтва, це була доба надмірностей і сатири… Всю країну охопила жага насолод і погоня за задоволеннями… Слово «джаз», яке тепер ніхто не вважає непристойним, означало спочатку секс, потім стиль танцю і, нарешті, музику. Коли говорять про джаз, мають на увазі стан нервового напруження, приблизно такий, який панує у великих містах при наближенні до них лінії фронту. Доба джазу відрізняється тим, що не відчувала ніякого інтересу до політики» [цит. за 2].
У жовтні 1929 року відбувся крах нью-йоркської біржі, країну сколихнула потужна економічна криза, що призвело до масового безробіття. Почався період «великої депресії». 30-ті роки з притаманною їм гостротою соціально-політичного протесту отримали назву «червоних тридцятих».
Народне невдоволення і підйом робочого руху сприяли розвитку пролетарської літератури і проявилися в співчутті ідеям соціалізму. Це відбилося в творчості Сінклера Льюїса, Шервуда Андерсона, Юджина О’Ніла, Карла Сендеберга. В 1935 році була опублікована антологія «Пролетарська література в Сполучених Штатах Америки». Її авторами були 63 письменники.
Суттєво змінилася характерна для літератури США тема «американської мрії», яка чітко прозвучала в літературі ХІХ ст. і отримала подальший розвиток в літературі ХХ ст. Тепер оптимістична віра в процвітання Америки і щастя, яке дарує багатство, зазнала сумніву. Тема «американської мрії» трансформувалась в тему «американської трагедії». «Американська трагедія» ‒ таку назву має найвідоміший роман Теодора Драйзера.
Понура атмосфера Америки, що переживала економічну кризу, відображена в творах Джона Стейнбека. Однією з магістральних тем в літературі 20-30-років стала антивоєнна тема. В 20-х роках вона пролунала в оповіданнях і романах Е. Хемінгуея – «І сходить сонце», «Прощай, зброє!», в романах
У. Фолкнера «Солдатська нагорода», «Сарторіс» та Дос Пасосса «Три солдати», «Мангеттен». Ця група письменників отримала назву «втрачене покоління». Повернувшись додому, вони знову зіштовхнулися з хибною пропагандою про війну, але тепер в умовах мирного часу, що з іще більшою очевидністю виявило безглуздість принесених жертв і загострило біль спогадів про тих, хто загинув. Антивоєнна реформа в літературі 30-х років злилася з темою боротьби проти фашизму. Їй присвячені романи У. Фолкнера «Світло в серпні» та Е. Хемінгуея «По кому подзвін».
Пошуками нових засобів художнього зображення відзначається творчість Джона Дос Пассоса (1896 – 1970), про що свідчить роман «Мангеттен», в якому використана техніка монтажу, яку застосовують в кінематографі.
Формування модернізму в літературі США проходило під суттєвим впливом культури європейських країн, і перш за все Франції. В 20-ті роки в Парижі жило багато американських письменників: Е. Хемінгуей, Г. Стайк,
Ф.С. Фіцджеральд, Е. Паунд, який назвав столицю Франції «лабораторією ідей». Через Францію проходив шлях Томаса Стернса Еліота в Англію, де він облаштувався на все життя. Історики літератури ввели поняття «європейська школа американського модернізму», яка пов’язана з іменем Езри Паунда і Гертруди Стайн. Г. Стайн зробила першу в Америці спробу звільнити літературу як від норм реалізму, так і від характерних ознак декадентства, запропонувавши натомість художнє бачення і поетику, які у своїх найсуттєвіших рисах віщували нову естетичну систему – модернізм. Після неї таку ж спробу зробив Езра Паунд, видавши збірку «Маски». Творчість Г. Стайн та Е. Паунда можна вважати «відправним пунктом американського модернізму як естетичної системи, яка вже не поміщалася в рамках поняття «декаданс» [7, с. 9]. В їх творчості вперше пролунав антигуманістичний пафос літератури американського модернізму.
Пошук нових шляхів у літературі США відбувався у різних напрямках:
1. У поглибленому вивченні людської психіки (Фіцджеральд)
2. На рівні формального експерименту (Пассос).
3. У вивченні законів нового суспільства (Фолкнер).
4. Поза Америкою, у втечі людини від цивілізації (Хемінгуей).
Відбулися зміни в жанрі роману в стилі модернізму. Бачення і точка зору набули важливого значення. Вже не було достатньо дати просту розповідь від третьої особи чи (гірш за те) вдаватися до допомоги безтямно надокучливого оповідача. Те, як історія розповідалася, стало так само важливо, як і вона сама.
Генрі Джеймс, Уільям Фолкнер і багато інших американських письменників експериментували з вигаданими точками зору. Джеймс часто обмежував інформацію в романі тим, що могло бути відомо одній дійовій особі. В романі Фолкнера «Шум і лють» розповідь поділена на чотири частини, в кожній з яких подано точки зору різних персонажів (у тому числі відсталого хлопчика).
Окрім рис, суто типових для літератури США, американський модернізм зберігає ознаки й розробляє теми, характерні для всіх світових літератур:
Модернізм
Ознаки Теми
o особлива увага до внутрішнього світу особистості;
o проголошення самоцінності людини та мистецтва;
o надання переваги творчій інтуїції;
o розуміння літератури як найвищого знання, що здатне проникати у найінтимніші глибини існування особистості і одухотворити світ;
o пошук нових засобів у мистецтві (метамова, символіка, міфотворчість тощо);
o прагнення відкрити нові ідеї, що перетворять світ за законами краси і мистецтва. o ізольованість особи, її відчуження і приреченість на непереборну самотність;
o знеособлення людини;
o напружене переживання закінченості індивідуального існування і абсурдності життя;
o малювання мертвої механістичності сучасної цивілізації; критичне
o відношення до історії.
Письменники цього часу експериментували з формами, способами, прийомами, техніками, щоб дати світові нове звучання, але теми їхні залишалися вічними. Найчастіше це була проблема самотності людини в цьому світі, невідповідність його особистого темпу з темпом оточуючої дійсності. Саме модернізм, на відміну від усіх попередніх течій буде акцентувати свою увагу на людині, на його внутрішній сутності, відкидаючи внутрішній антураж чи видозмінюючи його так, щоб він тільки підкреслював основну ідею.
1.2. Місце У. Фолкнера у літературі США
Уільям Фолкнер (1897 – 1962) – один із романістів – творців «великого американського роману», біля витоків якого стояли в ХІХ ст. – Френк Норріс і Марк Твен, а в ХХ ст. – їхні продовжувачі: Драйзер, Стейнбек, Дос Пассос. В одному ряду з ними знаходився і Фолкнер.
Уродженець штату Міссісіпі, Фолкнер належить до «південної школи» в літературі США, яка склалася до початку 20-х років ХХ століття. Він виходець із давньої аристократичної сім’ї. Майбутній письменник не отримав систематичної освіти і лише два семестри провчився в університеті штату Міссісіпі. Працював на пошті, залізниці, теслював. Брав участь у Першій світовій війні у Франції, що сколихнуло його свідомість, змусило переоцінити свої погляди та ідеали. Його романи «Солдатська нагорода» (1926), «Притча» (1954), присвячені поколінню, яке пережило війну, сповнені осуду безглуздого людського побоїща.
Відмовившись від службової кар’єри, він присвятив себе творчості та сільському господарству. Коли в 1949 році йому присудили Нобелівську премію, він скромно відповів: «Я не письменник, я всього лише фермер» [цит. за 2]. У Нобелівській промові Фолкнер відніс себе до єдиної школи, яку він визнавав – школи гуманістів і закликав побратимів по перу «прибрати зі своєї майстерні все, крім старих ідеалів людського серця – любові та честі, жалю і гордості, співчуття і жертовності, ‒ відсутність яких псує та вбиває літературу» [цит. за 2].
Фолкнер увійшов у літературу як дослідник сноупсизму – руйнівного інстинкту агресивності та накопичення в специфічно американському варіанті. Фолкнер створив роман поліфонічної структури, зі своїм часом і конкретним простором. Він розселяє своїх героїв у вигаданому окрузі Йокнапатофа (цікава назва, запозичена в індіанців, що в перекладі означає «розколота земля»). Округ цей чітко окреслений. Існує навіть подоба топографічної карти, складеної самим Фолкнером. Центром цього аграрного району виступає містечко Джефферсон. Письменник не приховує, що під вигаданим округом маються на увазі його рідні місця, розташовані північніше штату Міссісіпі, де три покоління Фолкнерів прожили майже все своє життя.
Герої, які мешкають в Йокнапатофі, діляться на три групи: нащадки аристократів – еліта округу – Саторіси, Компсони, Маккасліни, Стівенсени; негри, які обслуговують цю еліту, потомки рабів; білі фермери, безземельні білі бідняки, дрібні торговці – Ретліфи, Уорнери, Сноупси та ін. Ці герої переходять із одного твору в інший – живуть, працюють, кохають, ненавидять, ворогують, залишають потомство. Лінії одних десь зовсім утрачаються, інших – виринають знову. Так виникає сага про Йокнапатофу, що берез свій початок із 1800 року, коли цією місцевістю ще володіло індіанське плем’я чікесо. Послідовного хронологічного розвитку подій у творах Фолкнера немає. Не існує і окремих творів, присвячених самостійним історичним відрізкам. Йокнапатофський
цикл – дуже специфічна єдність, де і давно пройдешнє, і минуле, і майбутнє, і теперішнє нібито присутні нероздільно й одночасно.
Епізоди жорстокої боротьби колоністів й індіанців, виродження аристократії і неосвічені, деспотичні, грубі і жадібні буржуазні ділки, які витісняють її; рабство негрів як найбільша ганьба Америки, тяжка підневільна праця, але і їхній глибокий здоровий глузд, гумор і гордість; Громадянська війна як прокляття Америки, яке розладнало економічне й політичне життя країни; трагедія фермера в непосильній боротьбі з безжалісною владою монополій – такі теми творів Фолкнера.
Магістр