Зразок роботи
ВСТУП
Творчість Гюстава Флобера – цікава й абсолютно нова сторінка в історії французької літератури. Першокласний майстер стилю, він створив оригінальні зразки французької прози. Все життя присвятивши літературі, виробив свій власний стиль, зробив значний внесок у розвиток реалізму як літературного напряму. Флобер став сам для себе суворим критиком, кожну сторінку написаного скурпульозно вичитував, зупиняючись на окремих словах і добираючи найбільш точні та влучні варіанти, над кожним твором працював так, щоб результат задовольнив його вимогливу натуру.
Виходець із лікарської родини, Флобер, як хірург, робив «анатомічний» аналіз сучасного йому суспільства. Йому була ненависною буржуазія, і ця відраза відбилася в багатьох його творах. Найвідомішим із них можна з упевненістю назвати роман «Пані Боварі», який став новим словом у французькому та європейському мистецтві. Гюстав Флобер у своїй творчості завжди прагнув досконалості, в «Пані Боварі» він її нарешті досягнув завдяки бездоганній техніці й актуальності обраних тем і проблем, про які піде мова в даній роботі.
Об’єкт дослідження: роман Гюстава Флобера «Пані Боварі».
Предмет: коло тем і проблем, що розкриваються автором у романі.
Мета курсової роботи: дослідити художню майстерність Флобера у висвітленні тематики твору та розкритті порушених у ньому проблем.
Мета передбачає виконання таких завдань:
визначити місце Гюстава Флобера серед французьких реалістів;
розглянути історію створення роману «Пані Боварі»;
визначити тематику роману, повноту її розкриття;
з’ясувати, як висвітлюється сімейна проблематика у творі;
розкрити особливості проблеми жіночої долі у трактуванні
Г. Флобера;
проаналізувати соціальні проблеми;
визначити актуальність порушених у романі «Пані Боварі» проблем;
зробити відповідні висновки.
Для реалізації цих завдань використовуються методи: критичний аналіз літературних джерел, літературознавчий аналіз художнього твору, а також методи порівняння, систематизації та класифікації матеріалу.
Актуальність дослідження.
Роман Г. Флобера «Пані Боварі» від моменту виходу в світ і до сьогодні користується великою популярністю. Багато літературознавців, дослідників серед яких В. Кокарьова, Т. Тацій, Н. Крячек, Д. Наливайко, І. Прищевчук,
О. Єременко, присвятили свої роботи аналізу даного твору, в тому числі й дослідженню його тематики та проблематики. Тому дана робота не буде новою в літературознавстві. Проте в курсовій роботі буде зроблено спробу провести паралелі між тогочасним буржуазним суспільством і сучасним, виявити проблеми, які залишаються злободенними й нині. Таким чином довести, що роман «Пані Боварі» висвітлює проблеми, які зацікавлять сучасного читача. В цьому й полягає актуальність даного дослідження.
Структура курсової роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури (16 позицій).
РОЗДІЛ 1. ГЮСТАВ ФЛОБЕР І ФРАНЦУЗЬКА РЕАЛІСТИЧНА ТРАДИЦІЯ
1.1. Місце Гюстава Флобера серед французьких реалістів
Реалізм – ідейно-художній напрям у літературі і мистецтві ХІХ століття [4, с. 573] Формування французького реалізму припадає на 30-40 роки. У цей час реалізм ще не протиставляв себе романтизму, а плідно з ним взаємодіяв. Ця взаємодія французького реалізму з романтизмом чітко помітна в ранній та зрілій творчості Фредеріка Стендаля і Оноре де Бальзака, які, до речі, і не називали себе реалістами. Сам термін «реалізм» як самостійне явище виник значно пізніше – в кінці 50-х років. Тому на творчість Стендаля та Бальзака він був перенесений ретроспективно. Ці автори вважаються основоположниками реалістичної естетики, хоча не поривали з романтизмом.
Відкрита полеміка з романтизмом і відмова від романтичної поетики виникає пізніше – в рамках наступного періоду розвитку реалістичної літератури. Цей період, 50-60-ті роки, відділяє від раннього реалізму Лютнева революція 1848 року – так званий «демократичний протест», який мав на меті обмежити владу аристократії та отримав поразку. Поразка революції, становлення Другої імперії і утвердження після 1850 року епохи консерватизму і реакції викликали серйозні зміни в світовідчутті французьких письменників і поетів, цілковито здолавши романтичний погляд на світ. Новий, реалістичний, погляд на життя відбився у творчості Гюстава Флобера і Шарля Бодлера. В даній роботі увага буде зосереджена на постаті Г. Флобера.
Так повелося, що ім’я Гюстава Флобера, зазвичай, згадують у тісному зв’язку з його попередниками – Стендалем та Бальзаком. Однак, це цілком оригінальна особистість, яка не копіювала й не наслідувала нікого, а навпаки створювала власний стиль, розробляла нові канони літератури. Якщо й бачимо щось схоже зі світоглядом згаданих письменників, то тільки в ранніх творах: «Записки божевільного», «Листопад», «Танок смерті», «Мрії в пеклі», ‒ які тяжіли до пізнього романтизму. Із середини 40-х років Флобер починає писати реалістичні твори. Термін «реалізм» він розуміє по-своєму, зокрема, не так, як Бальзак, ставлячись з великою повагою до якого, Флобер все ж зауважує йому про надмірне перебільшення й невірогідність у змалюванні героїв. Він не погоджувався з бальзаківською манерою вивищувати простих героїв над іншими, гіперболізувати їхні почуття або чесноти. Флобер не поділяв героїв на суто позитивних або негативних, бо в житті таких людей немає. Його герої максимально наближені до реальності, мають різні риси характеру, як позитивні, так і негативні, в різних еквівалентах.
В 1848 році Флобер здійснює тривалу мандрівку на Схід. Відправляючись до берегів Ганга, письменник сподівається на зустріч і знайомство із екзотичним світом Індії та романтичними баядерками, маючи намір створити повість про жінку, що мріяла про любов бога. Однак, повернувшись, влітку 1851 року із подорожі, Флобер несподівано береться за написання реалістичного роману про Емму Боварі. Таким чином, подорож на Схід стала переломною на творчому шляху письменника, відмежувавши його ранній, романтичний, період творчості від зрілого – реалістичного. Перехід Флобера до реалізму не був таким раптовим, як може здатися на перший погляд. Ще в 1850 році він писав: «Чому смерть Бальзака так мене засмутила? Завжди сумно, якщо помирає людина, яка викликала захоплення. Була надія згодом з ним познайомитися і здобути його любов. Так, це була людина сильна і яка диявольськи осягнула свою епоху…» [13, с. 82]. Заклик «осягнути епоху» Флобер сприйняв як заповіт, що залишив Бальзак новому поколінню письменників-реалістів. І він прийняв його. Тепер він бачить свою задачу як митця в служінні правді. Але як досягнути правди в художньому творі? На це питання письменник старанно шукав відповідь і знайшов її, як результат, виробивши свою естетику та стиль, що стали зразком реалістичної літератури.
Естетика Флобера полягає в наступному:
Зображення середньостатистичної людини в контексті буденного,
прозаїчного життя. Якщо в творчості Бальзака і Стендаля тип розумівся як результат соціального розвитку і тому міг знаходити своє вираження в яскравих, навіть величних постатях (Жульєн Сорель, Гобсек), то Флобер прагне до «дегероїзації» персонажа. Типове він розуміє як розповсюджене, масове, навіть непристойне: «Показати специфіку сучасності – значить показати її непристойність. Потрібно писати про середнього героя» [14, с. 34].
«Безособове, об’єктивне письмо». Флобер вважав, що в літературі
безпосереднє авторське слово має бути виключене з оповіді. У книзі не має бути жодного слова від автора. Така позиція стала основою його «об’єктивного методу». Розуміючи всю складність реалізації такого методу, Флобер розробив цілу систему способів досягнення безособової розповіді:
а) перевтілення, вчування персонажа і прагнення закарбувати його бачення життя. Приголомшуючий доказ флоберівського таланту вчування героя – це пережиті ним симптоми отруєння миш’яком після опису сцени смерті Емми Боварі;
б) відмова від авторського коментаря і авторських висновків. Хоча іноді Флоберу буває дуже важко заглушити свою оцінку героїв і подій, проте він надзвичайно рідко відступає від цього принципу в своїх творах;
в) відмова від натхнення в якості джерела творчості і опертя на наукове дослідження предмета твору. Відомо, що Флобер роботу над новим твором завжди починав зі збору наукової інформації. Так, наприклад, працюючи над романом «Пані Боварі», він детально вивчав медичну літературу;
г) відмова від особистих естетичних переваг при виборі предмета художнього зображення. Флобер писав, що навіть низька річ повинна бути цікавою для художника, тому він змушений влізати в шкуру несимпатичних йому людей. При цьому Флобер відчував муки, розробляючи вульгарний сюжет. «Боварі» вбиває мене», «Як мені кортить відкараскатися від «Боварі», щоб зануритися в привільний та чистий сюжет», - пише він у листах до Жорж Санд [14, с. 35];
д) драматизація оповіді, тобто такий спосіб зображення, за якого оповідач уподібнюється драматургу: він відмовляється від коментарів, надаючи слово самим героям. Яскравий приклад драматизованої оповіді – сцена побачення Емми та Рудольфа на сільськогосподарській виставці, де Флобер сполучає репліки міських чиновників, які нагороджують окремих землеробів та скотарів, і репліки Родольфа, який зваблює Емму. Так Флобер викриває вульгарність та підлість Родольфа, при цьому не використавши жодного слова від автора.
Флобер доклав чимало зусиль для того, увібрати правдиве в відточену форму, підняти міщанську драму на рівень високого художнього, історично змістовного узагальнення. Все це завдяки його наполегливості й невтомній праці. Гюстав Флобер повністю присвятив своє життя літературі. На відміну від інших, він не просто творив, він жив творчістю. Усі свої сили митець витрачав на те, щоб удосконалювати зміст і форму своїх творів, і йому це вдалося. Його творча спадщина – якісно нове явище французької літератури. Доробок Гюстава Флобера – яскравий зразок дійсно реалістичної, правдивої літератури, такої, якою вона має бути.
У творчості Флобера бере початок чимало нових тенденцій, які набули розвитку в літературі наступних епох. Його творчість стала сполучною ланкою між бальзаківським етапом реалізму, що вийшов із надр романтизму, та наступним, так званим етапом натуралізму, представленим творчістю Еміля Золя. Саме через це він вважається однією з ключових постатей літературного процесу другої половини ХІХ століття.
1.2. Історія створення роману «Пані Боварі»
«Об’єктивна манера» Флобера-реаліста найяскравіше відбилася у його романі «Пані Боварі». Роботу над твором автор розпочав 19 вересня 1851 року. Цілих 5 років, сповнених творчих шукань і плідної праці, знадобилося йому для того, щоб вийшов довершений твір.
Флобер мав намір створити максимально правдиву історію про життя в провінції, що й підкреслює підзаголовок роману – «Провінційні порядки». Обрана письменником тема була актуальною на той час і поширеною в літературі. Після Липневої революції заговорили про місце жінок у родині й країні. «Жіноче питання» набуло популярності й активно почало висвітлюватися в художніх творах, які мали шалений успіх. Тож письменники створювали романи, у яких змальовували весь бруд провінційного життя, порушуючи проблеми духовного рабства жінки, ницості міщанства, марності прагнень і безсилля волі людини. Не залишився осторонь цих питань і Гюстав Флобер. Ніяких вигадок, жодних фантазій – таке враження, відповідно до задуму письменника, мав справити на читача його роман «Пані Боварі». Історія Емми Боварі зовні мала бути нічим не примітною: нудний чоловік, два коханці, борги, трагічний фінал. Все дуже просто, невигадливо й навіть банально, «буржуазний сюжет», взятий із життя тогочасної Франції. Письменник зобразив у своєму романі лише те, що його безпосередньо оточувало. Дії роману «Пані Боварі» відбуваються на його батьківщині, в провінційному Руані та його околицях.
Існують різні версії, що пояснюють, як у письменника виник задум роману та хто є прототипами героїв. Наприклад, побутує думка, що в основу роману лягла історія сім’ї Делавар. Лікар Ежен Делавар в юному віці одружився з жінкою, старшою за себе. Він жив і працював у місті Р. Після смерті дружини знайшов для себе молоду наречену – Дельфіну Кутюр’є. 1848 року Дельфіна померла. Що стало причиною смерті, не відомо, про отруєння жодних згадок немає. Лікар прожив іще рік і пішов із життя 1849 року.
Відома ще одна версія, відповідно до якої джерелом сюжету стала історія пані Людовіки Прадьє, дружини скульптора. Вона нібито мала позашлюбні стосунки з одним юнаком, про які стало відомо загалові. Її шлюб розколовся, на неї чекало самотнє бідне життя. Флобер побував у цієї жінки 1845 року і після цих відвідин писав у листі до Лепуатвена: «Усе це варто описати у подробицях, зобразити, відшліфувати» [1, с. 675]. Він дійсно написав «Записки пані Людовіки», однак їх навряд чи можна вважати підгрунтям роману «Пані Боварі». Сам Флобер одному зі своїх кореспондентів писав наступне: «Пані Боварі» - чистий вимисел. Усі персонажі цієї книги цілком вигадані, і навіть Йонвіль-Лаббеї – неіснуюче місце, так само, як Ріель і т. д. Якби я писав портрети, то вони були б менш схожі, оскільки я б зображував особистості, а я хотів, навпаки, відтворити типи» [13, с. 91]. Типовість героїв роману – спосіб «об’єктивного зображення» Флобером світу.
Робота над романом просувалася повільно і важко. Іноді Флоберу доводилося писати, не встаючи із-за столу, до п’ятнадцяти годин на добу. Лягав спати о четвертій годині ранку, а вже о дев’ятій сидів у своєму робочому кріслі. Робота втомлювала і фізично, і морально. Він міг за п’ять днів написати лише одну сторінку. Були моменти, коли письменник шкодував, що взявся за цей сюжет. Проте, зневажаючи на те, що він мав писати заради правди мистецтва, він, стиснувши зуби, продовжував розпочату роботу. Написавши більше половини твору, Флобер вирішив поділитися напрацюваннями зі своїми колегами-літераторами. Вони одностайно відмовляли його продовжувати роботу над романом, стверджуючи: «Сюжет тебе згубить» [2, с. 36].
Слова друзів виявилися пророчими. Після п’яти років наполегливої праці роман «Пані Боварі», нарешті, було завершено, Флобер довів задум до кінця. Після виходу роману в світ, Франція загула. Це була неабияка подія в історії французького реалізму. Перед здивованими читачами в усій красі постало провінційне життя міщан. Восени 1856 року, коли було опубліковано журнальний варіант роману, автора, видавця й хазяїна друкарні звинуватили в аморальності й притягли до судової відповідальності. Після тривалих судових засідань обвинувачення все ж таки було знято. Пізніше письменник згадував: «Процес цей створив мені величезну рекламу» [13, с. 92].
Гюстав Флобер обрав своєю героїнею жінку з провінційного середовища, малоосвічену, яка живе не розумом, а почуттями. Перед письменником стояла складна психологічна задача. Потрібно було вивчити мотиви поведінки героїні, пояснити читачеві причини її безпідставної нудьги, неминучість і закономірність її вчинків. Іншими словами, щоб показати всю повноту трагедії адюльтеру Емми Боварі як неусвідомленого поривання героїні до свободи, необхідно було відтворити весь ланцюг причин і наслідків цього згубного пориву. Флобер писав: «Я сподіваюсь, що читач не помітить усієї тієї психологічної роботи, прихованої за формою, але він відчує її результат» [13,
с. 92]. Все це і визначило жанр роману. «Пані Боварі» ‒ реалістичний, соціально-психологічний роман. Сам же автор вважав свій роман аналітичним і психологічним.
Окремим виданням роман «Пані Боварі» вийшов у 1857 році разом із додатками: постановою суду й промовами прокурора та захисника. Книга мала величезну популярність серед читачів, а критики визнали його найкращим твором Гюстава Флобера. Все, що було написано Флобером в подальшому, не змогло завоювати такої ж слави, як «Пані Боварі».
Магістр