Зразок роботи
ВСТУП
«Нам, сучасному поколінню українців, здається, що ми багато знаємо про Шевченка, все розуміємо в ньому. Однак це лише ілюзія.
Шевченко росте й розвивається в часі, в історії, і нам ще йти і йти до його осягнення.
Шевченко – це не тільки те, що вивчають, а й те, чим живуть. У чому черпають свої сили і надії.
Ми на вічному шляху до Шевченка…» [3]
Скільки часу не пройшло б, але постать Великого Кобзаря залишиться видатною в історії української і світової культури [6, с. 3].
Життя і творчість Шевченка продовжують привертати увагу науковців, дослідників, літераторів. І скільки б не було написано про нього, скільки б не досліджувалася його творчість, цей процес буде тривати й далі. Бо творчість Кобзаря буде актуальною завжди.
В людини, яка не дуже знайома з широкою творчістю Кобзаря може виникнути враження, що Тараса Григорович був, власне, виключно поетом соціального утиску. Дійсно, він копав в глибину історії, аналізуючи причини невдач свого народу, хоробро намагався заглянути в майбутнє, яке незважаючи ні на що бачив як вільну нову сім’ю, в якій просив і його пом’янути незлим тихим словом. Велику увагу Шевченко приділяв історії власного народу, створивши для нас хрестоматійні твори з осмислення деяких подій української історії. Проте багато його робіт як літературних, так і художніх просякнуті духом захоплення природою, її неповторною міццю та досконалістю. Явища неживої природи, представники флори та фауни є неодмінними атрибутами його поезії, широко представлені вони і в його художній творчості [9].
Це правда, що природа в творчості Шевченка, як правило, виступає другорядною темою, тлом. Втім в її описі інколи буквально кількома рядками, автор майстерно демонструє свою відданість її чарам, демонструючи високий клас поета-романтика [9].
Багато років Шевченко присвятив описам рідної природи. Він був справжнім патріотом, а тому любив свою країну понад усе і, звісно ж, не міг залишитися байдужим до її краси. Прекрасна, неповторна, мальовнича природа України постає в багатьох творах поета. [2, с. 5]
Актуальність дослідження визначається потребою дослідити особливості національного пейзажу у творчості Т. Шевченка.
Об’єктом дослідження є літературні твори Т. Г. Шевченка.
Предмет дослідження: стильова специфіка й художні функції національних пейзажів Т. Г. Шевченка.
Мета дослідження: простежити художні особливості національного пейзажу у творчості Т. Шевченка.
Мета дослідження передбачає виконання завдань:
- з’ясувати значення терміну «пейзаж», типологію і функції описів природи у художніх текстах;
- проаналізувати особливості українського пейзажу, типовість предметів для нього;
- виявити різні типи пейзажів у поетичній творчості Т. Шевченка;
- дослідити функціональне навантаження Шевченкових описів природи у ліричних і ліро-епічних творах.
Структура дослідження. Курсова робота складається зі «Вступу», двох розділів, «Висновків», списку використаних джерел (13 позицій). Повний обсяг становить сторінки, з них ‒ основного тексту.
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ПЕЙЗАЖУ. ТИПИ ТА ХУДОЖНІ ФУНКЦІЇ ПЕЙЗАЖІВ У ЛІТЕРАТУРНИХ ТВОРАХ
Пейзаж – композиційний компонент художнього твору: опис природи, будь-якого незамкнутого простору зовнішнього світу. [8 с. 527]
Письменники дуже часто у своїх творах звертаються до описів природи. Пейзаж допомагає авторові розповісти про місце і час зображуваних подій. Пейзаж - один із змістовних елементів літературного твору, які виконують багато функцій в залежності від стилю автора, літературного напряму (течії), з якими він пов'язаний, методу письменника, а так само від роду і жанру твору [5, c. 73–81].
У літературознавстві немає єдиної і чіткої класифікації літературних пейзажів.
Ю. І. Ковалів за тематикою розрізняє:
- сільський пейзаж – зображення сільських краєвидів, визначення особливостей регіонального розташування;
- степовий пейзаж – найбільш характерний для української літератури;
- лісовий пейзаж – найбільш характерний для російської літератури. З лісом майже всі письменники пов’язували свої уявлення про національний характер, історію;
- гірський пейзаж – це не тільки опис гір, а й опис простору навколо гір: неба, рослинності, місцевості, людського житла. Гірський пейзаж використовували, перш за все, романтики, які вбачали в горах втілення таємниці та величі; з цієї ж причини він цікавив і модерністів; гірський пейзаж сприймається як екзотичний, тобто не є типовим явищем ландшафту.
- мариністичний (опис моря) пейзаж – море, як і гори, приваблювало перш за все романтиків та письменників, у творчості яких були помітні романтичні настрої; мариністичний пейзаж разом із повітряним середовищем були для письменників свого роду “школою живопису”: в ньому вироблялись засоби словесної передачі складних кольорових гам в єдності з просторовою композицією;
- урбаністичний пейзаж (опис міста);
- індустріальний пейзаж (опис заводів, домн, шахт) [7, с. 195].
М.Н. Епштейн подає декілька класифікацій пейзажу за різними принципами.
Найпростіші з них – сезонна і ландшафтна: за типом часу та місцевості, що визначає характер пейзажу (зимовий, весняний, літній, осінній; степовий, морський, гірський, лісовий, пустельний, річний, долинний).
За естетичним значенням М.Н. Епштейн виділяє:
- ідеальний пейзаж. Елементами ідеального пейзажу можна вважати наступні:
а) м’який вітерець, що доносить приємні аромати;
б) вічне джерело, прохолодний струмочок втамовує спрагу;
в) квіти, що широкою ковдрою вкривають землю;
г) дерева, що розкинулися широким шатром, даючи тінь;
д) птахи, які співають на гілках.
Природа в ідеальному пейзажі опікує людину з материнською щедрістю.
- бурхливий пейзаж – покритий мороком, тому в ньому зорові образи доповнюються або навіть витісняються звуковими. Стійкими ознаками бурхливого пейзажу є:
а) звукові: шум, ревіння, гуркіт, свистіння, грім тощо;
б) чорна мла;
в) вітер – розбурханий, поривчастий, все змітає на своєму шляху;
г) хвилі, пучина – киплять, ревуть;
ґ) темний ліс, скелі. При цьому хвилі б’ються об скелі, вітер ламає дерева;
д) трепет, тремтіння, крах всіх підпор. Стійкий мотив “безодні”, провалля. Усі стихії природи в цьому виді пейзажу зображуються у сильному русі, спорідненому з людськими пристрастями, соціальними катаклізмами;
- журливий пейзаж – прийшов з епохою сентименталізму. Він займає
проміжне місце між ідеальним і бурхливим пейзажем. Тут немає ясного денного світла, зелених килимів, прикрашених квітами, навпаки, все занурено у мовчання, знаходиться уві сні. Смуток у душі героя трансформується в систему пейзажних деталей:
а) особливий час доби: вечір, ніч або особлива пора року – осінь, зима, що визначається віддаленням від сонця, джерела життя;
б) непроникливість для погляду та слуху, пелена, що застеляє сприймання: туман і тиша;
в) місячне світло, химерне, таємниче;
г) картина в’янення, тління, руйнування;
ґ) образи північної природи. Північ – частина світу, відповідає ночі як часу доби або осені, зимі як порі року, ось чому журливий пейзаж включає деталі північної природи, перш за все такі як мох і скелі. Різновидом журливого пейзажу є «тихий пейзаж».
За ступенем масштабності та тематичною узагальненістю пейзажі
розрізняють:
- локальні;
- екзотичні (сприймаються як чужі, незвичні для даного народу);
- національні (узагальнений образ рідної природи);
- планетарні і космічні (укрупнений масштаб бачення природи) [4, с. 130, 144, 148].
Залежно від напряму, до якого належить твір, пейзажі поділяються на:
- міфологічний пейзаж – у зображенні природи передається логіка міфологічного мислення, картина будується з опорою на архетипічні образи і мотиви різних міфів.
- Класицистичний пейзаж. Класицисти віддавали перевагу зображенню природи міст та маєтків. Це не тільки впорядкована, але й прикрашена природа. Класицистичний пейзаж виражається в образах та картинах ідей, тому нерідко є алегоричним.
- Сентиментальний пейзаж – зображення буденної природи, характерними рисами якої є спокій, м’якість, ніжність. Сентиментальний пейзаж є, по суті, декорацію, на тлі якої протікає ідеалізоване життя людини.
- Романтичний пейзаж. Романтики малюють пейзаж перетвореної природи, створюють природні картини на основі романтичного контрасту, ідеальне в них домінує над реальним, високе над буденним, поетичне над прозаїчним. Вони відображають реальну природу, але, на відміну від реалістів, в її не типових, а виняткових особливостях, рисах. Це яскрава, екзотична, незвичайна природа, насичена стихійною силою, що виступає як таємнича, одухотворена істота. Втіленням романтичного пейзажу є бурхливий пейзаж: у ньому переважають звукові образи (шуми стихії), зображується чорна мла, сутінки, буремний вітер, скелі або безодня моря, густий ліс; все це разом створює картину руйнування підпор, основ матеріального світу.
- Реалістичний пейзаж – достовірно, точно зображується реальна природа у притаманних для її об’єктів формах, розмірах, взаєморозташуванні, кольорі, особливостях поверхонь природного матеріалу, тобто так, як малює художник на живописному полотні.
- Імпресіоністичний пейзаж (від фр. “враження”) – зображення природи в момент її зміни; головну увагу письменники звертають на світло та колір як на найбільш змінні елементи матеріальної форми. В пейзажах передаються різні стани атмосфери, переливи кольорів, кольорові тіні, відсутній чіткий контур. Використовується складна гама відтінків фарб.
- Експресіоністичний пейзаж – передає матеріальний світ у деформованому вигляді. Подібний пейзаж демонструє неприязнь письменником гармонії та врівноваженості, реальний світ трансформований у предметність з викривленими пропорціями, кольорами, з порушеними планами зображення та зображувальною перспективою, з порушенням розміщення загального та часткового, великого та малого. Фантазія дисгармонії відображає світ трагічних катаклізмів.
- Ліричний пейзаж – найчастіше зустрічається у творах ліричної прози (ліричній повісті, оповіданні, мініатюрі). Ліричний герой переживає почуття єднання, злагоди, гармонії з природою, тому в пейзажі зображується умиротворена природа; вона одухотворена, опоетизована.
- Психологічний пейзаж – створюється на основі психологічної паралелі або психологічного контрасту стану людини і природи. Психологічна паралель – це відповідність стану людини і природи. Рівний психологічний настрій передається картиною сонячного дня, жага оновлення – картиною ранку, психологічна криза – картиною грози.
- Символістський пейзаж – в цьому пейзажі природне середовище важливе не тільки саме по собі, але і як відображення іншої реальності.
Пейзаж має свої особливості існування у різних родах літератури. Пейзаж у художніх творах, незалежно від їх жанрової приналежності, має різний обсяг. Найбільш скупо представлений він у драмі. Через таку “економність” збільшується символічне навантаження пейзажу. Значно більше можливостей для введення пейзажу, що виконує найрізноманітніші (в тому числі сюжетну) функції, в епічних творах. У ліриці пейзаж експресивний, символічний: широко використовуються психологічний паралелізм, уособлення, метафори та інші тропи [10, c. 235]. Лірика використовує зазвичай пофабульний пейзаж у творенні настрою ліричного героя [7, с. 195].
Пейзаж є необов’язковим складником художнього світу. Існують твори, в яких узагалі немає пейзажу. Проте в літературі більшу частину складають твори, де пейзаж присутній, відіграючи у творі різноманітні ролі.
Так, О.М. Себіна виділяє наступні найважливіші функції пейзажу:
1. Позначення місця і часу дії (функція фону).
Саме за допомогою пейзажу читач може уявити собі де і коли відбувається подія. Інколи про цю функцію пейзажу говорить сам заголовок твору. Пейзаж – це не “суха” вказівка на час та місце дії, а художній опис, тобто використання образної, поетичної мови [7, с. 229].
2. Сюжетне мотивування.
Природні і, особливо, метеорологічні процеси (зміна погоди: дощ, гроза, буревій, шторм на морі тощо) можуть направити хід подій в той чи інший бік. Динаміка пейзажу дуже важлива у хронікальних сюжетах, де на перший план виступають події, що не залежать від волі персонажів. Пейзаж традиційно виступає атрибутом жанру “мандрів”, а також творів, де основу сюжету становить боротьба людини з перешкодами, які чинить їй природа, з різними її стихіями. [7, с. 230].
3. Форма психологізму.
Пейзаж створює психологічний настрій сприйняття тексту, допомагає розкрити внутрішній стан героїв, підготувати читача до зміни в їхньому житті. Опис природи часто складає психологічний, емоційний фон розвитку сюжету. Пейзаж, поданий через сприйняття героя, – знак його
Магістр