Зразок роботи
ВИСНОВКИ
Своєрідність жанру роману у віршах, вважається однією з найскладніших літературних форм, полягає в тому, що у великому художньому полотні епічний спосіб зображення життя через систему подій і розгор¬нутий сюжет, через змалювання сформованих характерів поєд-нується з глибоким ліризмом. Ліризм такого роману зумовлює вживання віршованої, емоційно забарв¬леної мови, що дає змогу безпосередньо виразити внутрішній стан і почуття автора твору. З-поміж найважливіших структурних ознак роману у віршах слід виділити образ автора, внаслідок чого деякі літературознавці вважають його головним героєм твору.
Специфіка історичного різновиду роману у віршах характеризується наявністю в ньому справжніх (історично обумовлених) і вигаданих персонажів, панорамністю зображення подій у хронологічній послідовності, розмаїттям тісно переплетених між собою сюжетних ліній, а позасюжетні засоби творення образів надають певного звучання характерам, проявлених як статично (внутрішні монологи, роздуми), так і в безпосередній дії.
У вітчизняній літературі історичний роман у віршах представлений творами, як: «Скелька» І. Багряного, «Марина» М. Рильського, «Червоногвардієць» В. Сосюри, «Молодість брата» Л. Первомайського, «Поліська трилогія» О. Підсухи, «Емігранти» М. Тарновського, «Маруся Богуславка», «Бунтарська галера», «Іван Сірко» М. Тютюнника, «Маруся Чурай» та «Берестечко» Л. Костенко, циклом романів Л. Горлача «Ніч у Вишгороді», «Слов’янський ост¬рів», «Чисте поле», «Перст Аскольда», «Мамай», «Мазепа» та ін.
При створенні романів у віршах письменники виявляють творчу індивідуальність та оригінальність. Свій вагомий внесок у розвиток цього своєрідного жанру внесла й видатна українська поетеса Ліна Костенко. Формування у неї художнього задуму романів у віршах зумовлене наступністю у літературному розвитку її поезії. Романи з’явився як результат усієї творчої праці поетеси. Це поєднання ліричних образів, художніх деталей, картин і настроїв віршів, які були створені у «передроманний» період її творчості. Підґрунтям для типажу героїні «Марусі Чурай» стали вірші на історичну тематику, притаманна стилю поетеси контрастність народжувалася у творах «Дума про братів неазовських» та «Циганська муза», а авторська емоційність викладу вдосконалювалася в інтимній ліриці.
Також на творення текстів романів у віршах «Марусі Чурай» та «Берестечка» значною мірою вплинуло поєднання форм драми та ліро-епічної поеми, притаманне творам Л. Костенко «Дума про братів неазовських», «Сніг у Флоренції», а також її твір «Пастораль ХХ сторіччя».
Усі зазначені жанрові форми стали найважливішими етапами розвитку поезії Ліни Костенко, які можна вважати кроками на шляху до створення віршованого роману. Виходячи з цього, появу романів «Маруся Чурай» і «Берестечко» слід оцінювати як закономірний процес.
Отже, синкретична жанрова природа «Марусі Чурай» і «Берестечка» Ліни Костенко зумовлена ліро-епічною природою цих творів, рефлексивним і медитативним характером оповіді, розгортанням сюжету через еволюцію внутрішнього світу героїв цих творів.
У «Берестечку» поетеса постать Богдана Хмельницького відтворила в образі дипломата-полководця, який глибоко уболівав за свій знедолений народ. Гетьман змальований у тяжкі часи історії України після поразки у битві під Берестечком. Глибоко вражений військовою невдачею, гетьман прагне розкрити у свідомому самоаналізі те, що відбулося і що буде далі. Хмельницький роздумує над причинами поразки, душа гортає безліч причин повторюваності поразок, в яких виявляється якийсь національний фатум. Особливо гнітить його факт зради своїх. Зрада є кульмінаційною точкою, з якою пов’язані дві сюжетні лінії: особистісна та історична.
Поетеса майстерно вводить зв’язок часів у спогади гетьмана, який заново переживає перипетії подій, які викликали у нього справжнє потрясіння. Поєднання у творі таких функцій, як учасник подій і водночас спостерігач за власною особою, створює нерозривний зв’язок між минулим, теперішнім і майбутнім. На художньому тлі роману «Берестечко» виявляються актуальні проблеми національного внутрішнього світу українців, зокрема через психологію індивідуалізму, філософію української душі. Ці риси розкриваються в образі Богдана Хмельницького в епоху національної трагедії народу.
Майстерно описавши рефлексії, сумніви, терзання і – нарешті – прозріння Богдана Хмельницького, Л. Костенко логічно спрямовує його до розуміння, що єдиною свободою в житті є внутрішня свобода особистості, вона спонукає до боротьби за незалежність рідного краю. Без внутрішньої свободи особистості не можна досягти національної свободи.
У творі порушена загальнолюдська проблема вибору, яка стосується всіх персонажів. У гетьмана теж був вибір, і він обрав нелегкий шлях, змусивши нести свій хрест розпачу і каяття. Використання біблійних образів підкреслює трагізм ситуації, змушують читачів задуматись над проблемами гріха, каяття, спокути, вибору, розплати. Доцільним є використання у канві твору сюжетів давньогрецької міфології. Звернення до загальнолюдських проблем, глибина роздумів, філософський підхід до зображення історії, майстерність у доборі художніх засобів – усе це засвідчує талант поетеси, глибоку ерудицію, знання психології, розуміння історії та сучасності.
Поступово і важко вийшовши з депресивного стану, гетьман поступово усвідомлює, що самобичуванням справу не покращити, що можлива тільки одна альтернатива: або вмерти, або воскреснути й перемогти. А згодом приходить розуміння, що лише через поразки можна прийти до перемог, і він доходить висновку, що поразка – це наука, що ніяка перемога так не вчить. Саме в цих словах і може бути сформульований лейтмотив роману «Берестечко».
Ліна Костенко відверто й іноді дуже боляче оцінює стан українського суспільства, усвідомлюючи, що лише точний і правильний діагноз дозволить вилікувати суспільство. Більшість її формул «лікування» вже набула афористичності, особливо заключні рядки роману: немає часу на поразку.
Деякі критики вважають невмотивованою оптимістичну кінцівку твору, зважаючи на реалії драматичного сьогодення. Дійсно, в Україні існує безліч проблем, які гальмують її рух уперед, однак ми вважаємо, що оптимізм головного героя та автора все ж залишає надію, яка, як відомо, вмирає останньою. Зрозуміло, не сидіти й чекати, а діяти.
В аналізованому романі поетеса створює нерозривний зв’язок між трьома часовими площинами (минулим, теперішнім та майбутнім) і трьома аспектами повістування (подієва сфера минулого, сфера оповіді від імені персонажа і сучасне сприйняття читачами описуваних подій). Драматична вісь минуле – майбутнє, до якого й звернений поетичний погляд Ліни Костенко, проходить через сьогодення, торкаючись його найболючіших точок через історичні та культурологічні паралелі, ремінісценції, алюзії. Зокрема, ремінісценція мотиву зникнення України в Україні, виникаючи в різних творах поетеси, має конкретну символіку, сприяє відтворенню масштабності народного горя, ритмізує мислення читача з певною семантичною домінантою. Мотив пошуку України в Україні, що визначає духовний потенціал роману Ліни Костенко, був і залишається актуальним навіть в умовах отримання нашою країною незалежності. На жаль, проблеми, які існували в часи Богдана Хмельницького, за наступні століття не тільки не щезли, а навпаки, зросли й загострилися.
Поетеса активно використовує художній прийом перекидання містка в майбутнє, влаштувавши справжню містерію – із чаклуваннями віщунки-відьми, із викликанням духу козака Небаби; з віщуваннями того, що буде з Богданом і Україною пізніше, в майбутньому часі. Такий художній прийом дозволив Ліні Костенко через масштабні часовопросторові перспективи панорамно висвітлити напружені колізії майбутнього.
Отже, у «Берестечку» Богдан Хмельницький переживає долю України так, як це відповідає людині його вдачі й діячеві його формату, – але водночас і так, що його переживання й думки суголосні нам, за чиїми плечима і ХVІІ, і ХVІІІ, і ХІХ, і ХХ століття. Зокрема, у картинах поруйнованої України вчувається і чорнобильський досвід самої Ліни Костенко. Сьогоднішню Україну, як Україну часів Богдана Хмельницького, характеризують, і геополітична пастка, з якої непросто знайти вихід; і розіп’ятість між Заходом і Сходом; і історична запізненість національного самоствердження, але водночас і його неминучість; і ганьба національного зрадництва; і драматичний діапазон самоусвідомлення – від картання національних вад до утвердження національних досягнень. Мабуть тому найважливішим сьогодні є завдання знайти у нашій країні Україну.
Магістр