Відповіді до семінарського завдання за темою "Лікарські засоби, що взаємодіють з іонами металів" (ID:532062)

Іони металів грають важливу роль в багатьох біологічних процесах. Мікроелементи беруть участь в різних формах метаболізму, транспорті, синтезі, постійному контролі й інших. Для відносної оцінки вмісту домішок у лікарських засобах застосовують еталони. Еталон – це зразок, що містить точну кількість домішки, яку визначають. При приготуванні еталонних розчинів для визначення домішок іонів виходять з чутливості реакції на певний іон. Для цього беруть хімічно чисті речовини, що містять іони, еталони яких треба приготувати. Наявність домішок визначають колориметричним або нефелометричним методом, порівнюючи результати реакцій з розчином еталону та з розчином лікарської речовини після додавання до них однакових кількостей відповідних реактивів. Оскільки еталонні розчини – це розчини з точно відомою концентрацією того або іншого іона, якісні випробування на домішки набувають кількісного значення. Тобто ми можемо сказати не тільки, чи є домішка, але й яка її відносна кількість. Але слід пам’ятати, що еталонні розчини використовують тільки тоді, коли визначають домішки, наявність яких допускається монографією або АНДу певній кількості (допустимі) (якщо в монографії вказано, наприклад, що хлоридів повинно бути не більше ніж 0,02 %). У тому випадку, коли у відповідній монографії вказано, що лікарський засіб не повинен давати реакцію на ту чи іншу домішку (недопустима домішка), до порівняння з еталоном не вдаються. Державна фармакопея при випробуванні лікарського засобу на наявність домішки дає докладні описи умов проведення тих чи інших реакцій. У тих випадках, коли домішка, що визначається, зустрічається в багатьох лікарських засобах: хлорид-іони, сульфат-іони, іони кальцію, феруму (ІІ), феруму (ІІІ), плюмбуму, амонію, цинку, арсену (ІІІ), арсену (V) – фармакопея не дає докладної методики визначення цієї домішки в окремій статті, а тільки зазначає допустиму її межу в лікарській речовині. Методики визначення домішок, які найчастіше зустрічаються, наведені у відповідній загальній статті. У ДФУ в розділі “Реактиви” наведені методики приготування еталонних розчинів на ці домішки. Серцеві глікозиди — складні сполуки рослинного походження, що мають кардіотонічну активність. Розпадаючись, вони утворюють глікон та аглікон. Глікон визначає фармакокінетику серцевих глікозидів — їхню розчинність, проникність крізь мембрани, швидкість всмоктування тощо. Аглікон визначає фармакодинаміку серцевих глікозидів та їхню хімічну назву.