Зразок роботи
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ МОДЕЛЕЙ ТА МЕТОДІВ ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ НА ПІДПРИЄМСТВІ
1.1 Сутність процесу прийняття управлінських рішеннь та їх класифікація
Найважливішим резервом підвищення ефективності всього суспільного виробництва є підвищення якості рішень, що приймаються керівниками.
Поняття «рішення» в сучасному житті дуже розпливчасте. Його розуміють і як процес, і як акт вибору, і як результат цього вибору. Причина неоднозначного тлумачення поняття «рішення» полягає в тому, що кожного разу цьому поняттю надавалося значення, відповідне певному напрямку дослідження.
Характеристика рішення як процесу полягає в тому, що він відбувається в кілька етапів і своєчасно. У зв’язку з цим доцільно обговорити етапи підготовки, ухвалення та реалізації рішень. Фазу прийняття рішень можна інтерпретувати як акт вибору, що здійснюється окремими або груповими особами, які приймають рішення за допомогою певних правил [1, c. 93].
Рішення, які є результатом відбору, зазвичай фіксуються в письмовій або усній формі та містять плани дій (процедури) для досягнення цілей.
Рішення – це вид психологічної діяльності, це втілення волі людини. Воно має такі характеристики:
можливість вибору з багатьох альтернатив: якщо немає альтернатив, немає вибору і, отже, немає рішення;
Наявність цілей: безцільний вибір не вважається рішенням;
Обдумана поведінка особи котра прийнямає рішення (ОПР) потрібна при виборі рішення, оскільки ОПР формує рішення через боротьбу мотивації та думки [2, c. 90].
Найбільш цікавий процес прийняття та реалізації рішення, оскільки змінюється послідовність взаємопов’язаних етапів, різні етапи дій керівників, виявлення прийомів психологічної дії, пошуку істини та аналізу помилок, спосіб дій до цілей і засоби досягнення цілей. Тільки такий підхід дозволяє зрозуміти задокументовану поведінку прийняття управлінських рішень та її походження.
До управлінського рішення пред'являється ряд вимог, до числа яких можна віднести:
- всебічну обгрунтованість рішення;
- своєчасність;
- необхідну повноту змісту;
- повноважність;
- узгодженість з прийнятими раніше рішеннями [3, c. 76].
Сукупна обґрунтованість рішення означає насамперед те, що воно має бути прийняте на основі максимально повної та достовірної інформації. Однак одного цього недостатньо. Воно має охоплювати всі питання, усі потреби системи управління. Для цього необхідно розуміти характеристики, методи розробки та середовища керованих систем і середовищ.
Необхідно проводити поглиблений аналіз ресурсної забезпеченості, науково-технічного потенціалу, цільових функцій розвитку, економічних і соціальних перспектив підприємств, регіонів, галузей, країн і світового господарства. Комплексна ефективність прийняття рішень вимагає пошуку нових форм і методів обробки технологічної та соціально-економічної інформації, тобто формування розвиненого професійного мислення та розвитку його аналітичних і комплексних функцій [4, c. 128].
Своєчасність прийняття управлінського рішення означає, що прийняте рішення не може ні відставати, ні випереджати потреби і завдання соціально-економічної системи.
Передчасно прийняті рішення не знаходять готової основи для їх реалізації та розвитку і можуть сприяти розвитку негативних тенденцій. Запізнілі рішення однаково шкідливі для суспільства. Вони нічого не роблять для вирішення вже «застарілої» проблеми і додають ще більше до і без того болісного процесу.
Необхідна повнота змісту прийняття рішення означає, що прийняття рішення повинно охоплювати весь керований об'єкт, усі сфери його діяльності, усі напрями розвитку. У найзагальнішому вигляді управлінські рішення повинні включати:
- мету (сукупність цілей) функціонування і розвитку системи;
- кошти і ресурси, які використовуються для досягнення цих цілей;
- основні шляхи та способи досягнення цілей;
- терміни досягнення цілей;
- порядок взаємодії між підрозділами та виконавцями;
- організацію виконання робіт на всіх етапах реалізації рішення[4, c. 73].
Важливою вимогою прийняття управлінських рішень є повноваження (авторитет) прийняття рішень - суб'єкт управління неухильно дотримується прав і повноважень, наданих йому вищестоящим керівництвом. Збалансованість управлінських прав і обов'язків різних суб'єктів, ланок і рівнів є неминучим результатом нових завдань розвитку і відставання системи контролю.
Узгодженість з раніше прийнятими рішеннями також передбачає необхідність дотримання чітких причинно-наслідкових зв'язків суспільного розвитку. Необхідно дотримуватися традиції поваги до законів, рішень, наказів. На рівні окремого підприємства необхідно реалізовувати узгоджену наукову, технологічну, ринкову та соціальну політику, а також чітку роботу виробничих потужностей [5, c. 24].
Магістр