Зразок роботи
Складність структури організації вважається одним із самих основних параметрів структури та в свою чергу визначається двома параметрами - диференренціаціею та інтеграцією.
Існують три основні типи диференціації.
Горизонтальна диференціація показує ступінь розподілу праці в організації, наявність спеціалізації в діяльності підрозділів. Горизонтальна диференціація може бути здійснена по п'яти параметрам:
поділ за функціями - найбільш поширена основа для диференціації. Наприклад, на підприємстві є підрозділи з виробництва, контролю, продажу результатів досліджень і розробок;
поділ за кількістю працівників є найпростіший спосіб угруповання всередині організації. Цей підхід найчастіше використовується в малих організаціях або при виконанні простих робіт, що не потребують застосування праці вузьких фахівців-професіоналів;
поділ по виду вироблюваного продукту або послуги найефективніше при здійсненні процесу управління в великих організаціях. Наприклад, якщо організація має ряд філій або дуже великих підрозділів, які досить самостійні, то кожна з цих системних одиниць вирішує задачу виконання повного циклу з виробництва конкретного товару чи послуги;
поділ за типом клієнтури є найбільш ефективною основою для організаційної діяльності з точки зору ергономіки. Такий вид поділу доцільний в організації, що працює з різними ринками збуту продукції, коли інтереси і запити клієнтів вельми різноманітні;
поділ по технологічному процесу можливий в тих випадках, коли технологічний процес складається з ряду досить самостійних технологічних комплексів, що утворюють самостійні провадження, і для кожного з них може бути виділено окремий виробничий підрозділ[14].
Вертикальна диференціація говорить про глибину організаційної ієрархії в організації і зазвичай характеризується кількістю рівнів управління в організаційній структурі, отже, являється показником ступеня і характеру контролю за діями підлеглих з боку керівників.
Високий ступінь вертикальної диференціації свідчить про прагнення керівництва організації до мінімізації числа підлеглих у керівників низової ланки і до створення великої кількості рівнів контролю. Низька ступінь вертикальної диференціації характерна для невеликих організацій, а у великих організаціях служить показником слабкого управлінського контролю, розрахованого в основному на самоконтроль з боку виконавців.
Ступінь вертикальної диференціації визначається показником, який в теорії організації носить назву «норма управління» і дорівнює числу підлеглих, що знаходяться в безпосередньому підпорядкуванні у керівника. Норма управління закладається при проектуванні організацій і залежить, насамперед, від ступеня зрілості підлеглих (ступеня професіоналізму і бажання виконувати доручені їм завдання) і необхідності проведення управлінського контролю. Норма управління може бути значно збільшена у разі підвищення зрілості членів колективу (коли члени колективу знають, як виконувати завдання, і бажають їх виконувати на високому якісному рівні). При цьому глибокий і всебічний контроль виявляється непотрібним, завдяки чому скорочується число керівників в організації і зменшується кількість рівнів управління, а, відповідно, і витрати на управління.
Просторова диференціація показує ступінь просторового розділення структурних одиниць організації. Низька просторова диференціація говорить про велику концентрацію ресурсів, як правило, в одному місці. Високий ступінь просторової диференціації свідчить про розподіл ресурсів по багатьом регіонам і в той же час про поширення впливу даної організації, охопленні цим впливом ряду географічних областей. Заходами просторової диференціації можуть бути:
кількість географічних точок, де розташовуються виробництва і служби організації;
середня відстань між розташованими окремо підрозділами організації;
чисельність працівників, зайнятих в окремо розташованих підрозділах, в порівнянні з чисельністю админістратівно-управлінського персоналу.
Магістр