ЗВІТ З ПРАКТИКИ (ID:1031034)

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ РЕАЛІЗАЦІЇ МИТНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ Щодо державної митної політики як одного з найважливіших чинників економічного розвитку України, то він має вплив лише за умови ефективного державного управління відповідними процесами, що спрямований на забезпечення належних організаційно-правових умов для розширеного відтворювального процесу в країні, забезпечення гідного місця України в системі міжнародного поділу праці, зміни структури зовнішньої торгівлі, створення умов для ефективного захисту інтересів вітчизняних товаровиробників, зміцнення економічної безпеки країни[17]. Для цілей митної політики ключовими положеннями є фактичне ввезення на митну територію України предмета угоди або його вивезення. Основною ознакою виступає вчинення комерційної угоди і передача цього предмета у власність іноземному партнеру або отримання у власність від іноземного партнера з фактичним переміщенням предмета угоди через митний кордон України[22]. Таким чином можна визнати, що метою державної політики в України у довгостроковій перспективі є створення умов для досягнення провідних позицій країни в світовій економіці на основі підвищення глобальної конкурентоспроможності її національної економіки[11]. Реалізація такої мети потребує розв’язання конкретних завдань, що передбачають: - реалізацію наявних конкурентних переваг країни в аграрному секторі, сфері переробки сировини та виробництва, транспорту тощо; - забезпечення глобальної конкурентоспроможності обробних галузей з використанням інструментарію митно-тарифної політики, регулювання внутрішніх ринків, залучення іноземного капіталу і формування в галузях центрів компетенції, вбудованих у світові ланцюги виробництва доданої вартості; - вибудовування стабільних диверсифікованих зв’язків зі світовими економічними центрами, що забезпечують стійкість розвитку української економіки в довгостроковій перспективі при зростаючих глобальних ризиках; - посилення ролі України у вирішенні глобальних проблем і формуванні світового економічного порядку. Взагалі, наявність власної митної системи та здатність держави проводити незалежну митну політику завжди виступали невід'ємними ознаками державного суверенітету. Тому важливе місце власній митній політиці приділялося і першими ж законодавчими актами, прийнятими в процесі здобуття Україною незалежності на початку 90-х pp[15]. В цей період розбудову власної митної системи довелося розпочинати майже з нуля. В 1991 році митні підрозділи існували лише на західному відділку державного кордону України, який збігався з державним кордоном колишнього СРСР, інші 2/3 до того часу існували лише в якості адміністративного кордону[15]. За період, починаючи з 1991 року, в Україні було створено власну систему митних органів, яка на цей час складається з Державної митної служби України, регіональних митниць, митниць, митних постів, об’єднуючої в структурі митних органів біля: 17000 службовців. Митна служба стала одним з найважливіших джерел поповнення державного бюджет. Перед органами державної влади України постають завдання подальшої оптимізації та вдосконалення митної політики та митної системи, прискореної адаптації економічних правових та інституціональних механізмів до загальновизнаних міжнародних стандартів. Для правильного та ефективного виконання цих завдань, необхідна наявність міцної теоретичної бази[15]. Учасниками відносин у сфері державної митної політики є[11]: 1) суб’єкти господарювання - власники товарів, що переміщуються через митний кордон України; 2) суб’єкти державного управління, що формують правила діяльності зовнішньоторговельних і митних суб’єктів (суб’єкти, що формують державну митну політику); 3) митні органи (суб’єкти реалізації державної митної політики). В цій системі відносин нас більшою мірою цікавлять друга та, перш за все, третя група учасників відносин у сфері державної митної політики. До другої групи належать: Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України. Третю групу (суб’єкти реалізації державної митної політики) утворюють – Державна митна служба України та її службовці. Для визнання діяльності, що має форму державного впливу, необхідним є формування державного ставлення до цієї діяльності. Воно проявляється через неухильний і послідовний вплив держави, спрямований на регулювання відносин, які виникають в процесі переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон. Такий вплив має власну специфіку: по-перше, він здійснюється шляхом формування єдиних правил при переміщенні товарів і транспортних засобів через митний кордон; по-друге, державний вплив передбачає проведення митного контролю як механізму, що забезпечує безумовне дотримання встановлених державою правил. Основними функціями митної політики виступають: фіскальна, що передбачає наповнення бюджету країни грошовими ресурсами; контрольно-охоронна, що спрямована на забезпечення правового режиму перетину державних кордонів вантажами, цінностями і громадянами, дотримання карантину й боротьба з контрабандою, розкраданням майна і цінностей. Необхідно зазначити, що державна митна політика є напрямом державної політики, що має фінансовий характер і спрямованої на регулювання суспільних відносин, які виникають в процесі переміщення товарів через митний кордон, і забезпечена відповідними ресурсами. Вона здійснюється шляхом формування єдиних правил, дотримання яких є обов’язково при здійсненні операцій з фактичного переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон[11]. Митне оформлення є основною умовою легального перетину митного кордону і включає в себе забезпечення наступних вимог: дотримання заборон і обмежень, встановлених законодавством з метою забезпечення національних інтересів України; виконання тарифних і податкових зобов’язань, необхідних для виконання митних формальностей; проведення митного контролю, як механізму, що забезпечує безумовне дотримання правил, встановлених державою[22]. Основні поняття, що відображають зміст і структуру митної політики, включають[11]: - митні операції - окремі дії щодо товарів і транспортних засобів, що вчиняються особами при митному оформленні; - митні процедури - сукупність положень, що передбачають порядок здійснення митних операцій і визначають статус товарів для цілей митного регулювання; - митний тариф і нетарифні заходи регулювання зовнішньої торгівлі - інститут торгової політики і механізм державного регулювання внутрішнього ринку в його взаємозв’язку зі світовим ринком; - митна статистика - комплексна інформація про тенденції розвитку зовнішньої торгівлі, кон’юнктуру на світовому ринку, стан митної справи та управління митними процесами. Сукупність цих цілей і визначає сутність митної політики. Митна політика є одним з найважливіших напрямів у системі державної політики України. Значимість митної політики як складової державної політики країни проявляється, перш за все, через захист економічних інтересів держави. Розвиток ринкової економіки, зростання зовнішньоторговельних обмінних операцій, збільшення пасажиропотоку через митні кордони, впровадження сучасних інформаційних технологій тощо значно ускладнили управління і організацію в сфері митної політики[11]. Сьогодні учасники зовнішньоекономічної діяльності повинні володіти великим обсягом знань з митно-програмних операцій, вміти грамотно користуватися нормативно-правовою базою регулювання ЗЕД, знати про організаційну структуру управління суб’єктів реалізації митної політики та інші аспекти митної політики[11]. Таким чином, митну політику можна розкласти за напрямами діяльності державних органів, регулюючих зовнішньоторговельні відносини[22]: - збір статистичних та оперативних відомостей про зовнішньоторговельні операції; - аналіз структури зовнішньої торгівлі, зіставлення її елементів з міжнародними стандартами у сфері митної політики; - формування української номенклатури з урахуванням світового досвіду і потреб вітчизняних виробників і споживачів; - визначення національних пріоритетів з урахуванням інтеграції української економіки у світову економічну систему; - вироблення економічних і адміністративних способів впливу з метою збереження економічного суверенітету, захисту національного виробника і просування українського ринку на зовнішні ринки; - створення правил поведінки при переміщенні товарів і транспортних засобів, що забезпечують національні інтереси; - проведення дій, необхідних для виконання учасниками зовнішньоекономічної операції обов’язків з дотримання митних формальностей (митного оформлення); - створення системи, що забезпечує збір митних платежів, які сплачуються учасниками митних правовідносин при здійсненні зовнішньоекономічних операцій відповідно до чинного законодавства, і надходження цих платежів до дохідної частини державного бюджету; - формування дієздатної інфраструктури з метою створення умов для цивілізованого виконання митних формальностей при проходженні митного контролю; - проведення контролю за операціями з метою забезпечення безумовного виконання учасниками зовнішньоторговельної діяльності встановлених правил, а також своєчасне та адекватне реагування при найменших відхиленнях від встановлених законодавством норм; - реалізація діяльності державних органів з метою безперебійної роботи, що забезпечує реалізацію прав учасників зовнішньоекономічної діяльності в рамках встановлених правил, а також дотримання інтересів держави відповідно до законодавства та при повному дотриманні повноважень. Основою митної політики є політика зовнішньоторговельна, що являє собою систему заходів з розвитку економічних відносин країни з зарубіжними партнерами. Вона охоплює обґрунтування обсягів товарообігу, географічного розподілу і товарної структури експорту та імпорту. Зовнішньоторговельна політика за своїм змістом є політикою міжнародних відносин, яка не лише охоплює торговельні зв’язки, але розповсюджується на інші зовнішні зв’язки конкретної держави (дипломатичні, економічні, науково-технічні, культурні, транспортні тощо) та її громадян. Разом з тим, роль зовнішньої торгівлі в цьому процесі є особливою – саме її реалізація є основою митної політики[22]. Основнi напрямки реформування української митницi передбачають ряд комплексних завдань, зокрема, підвищення рiвня довiри з боку бiзнесу та впровадження громадського контролю за дiяльнiстю митних органiв. Одним з ключових стратегiчних завдань визначено боротьбу з “сiрим” та контрабандним iмпортом товарiв та їх подальшою реалiзацiєю на внутрiшньому ринку, що створить для бiзнесу однаковi умови та дозволить сконцентрувати зусилля митних органiв на боротьбi з перемiщенням через митний кордон України заборонених товарiв (зброї, наркотикiв тощо). Будучи складовою загальнонацiональної стратегії соцiальноекономiчного розвитку України, стратегiя розвитку митної безпеки має на метi створення умов для динамічного збалансованого розвитку митної служби та її структурних елементiв, усунення основних загроз i подолання ризикiв. Полiтика забезпечення митної безпеки повинна бути спрямована на активiзацiю всього ресурсного потенцiалу митних органiв. Стратегiя митної служби має включати мiсiю, що враховує зацiкавлення всiх сторiн; цiлi, що вiдображають основнi функції митної служби (забезпечення економiчних iнтересiв України; наповнення державного бюджету; боротьба з контрабандою та порушеннями митних правил; контроль за якiстю товарiв, що потрапляють на український ринок; надання митних послуг зручно, швидко та прозоро). Митна полiтика – рiзновид державної полiтики, а її головне функцiональне завдання – це забезпечення захисту нацiональних iнтересiв та 30 нацiональної безпеки України в полiтичнiй, економiчнiй, соцiальнiй, екологiчнiй та iнших сферах. Вона базується на певних концептуальних засадах (базових нацiональних iнтересах та вiдповiдних аспектах державної полiтики нацiональної безпеки) i здiйснюється через реалiзацiю вiдповiдних доктрин, стратегiй, концепцiй i програм у рiзних сферах державної дiяльностi. У процесi проведення митної полiтики головною парадигмою мають виступати поняття національних митних iнтересiв та нацiональної митної безпеки[8]. Загальну характеристику митної справи пов’язано з визначенням термінів і категорій, таких, зокрема, як митні органи, митниця, митна територія, митний кордон, митний контроль, зона митного контролю, митне оформлення, митна декларація[8]. 1. Митні органи — спеціально уповноважені органи виконавчої влади в галузі митної справи, на які відповідно до Митного Кодексу та інших законів України покладено безпосереднє здійснення митної справи[8]. 2. Митна територія України — зайнята сушею, територіальне море, внутрішні води й повітряний простір, а також штучні острови, установки й споруди, що створюють у виключній морській економічній зоні України, на які поширюється виключна юрисдикція України. Вони становлять єдину митну територію України[8]. Території спеціальних митних зон, розташованих в Україні, вважають такими, що перебувають поза межами митної території України, крім випадків, визначених законами України[8]. 3. Митний кордон України — межі митної території України є митним кордоном України. Митний кордон України збігається з державним кордоном України, за винятком меж території спеціальних митних зон. Межі території спеціальних митних зон становлять митний кордон України[8]. 4. Митний контроль — сукупність заходів, які здійснюють митні органи в межах своєї компетенції з метою забезпечення додержання норм Митного Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку[8]. 5. Зона митного контролю — місце, визначене митними органами в пунктах пропуску через митний кордон України або в інших місцях митної території України, в межах якого митні органи здійснюють митні процедури[8]. 6. Митний режим — сукупність норм, установлених законами України з питань митної справи, що, залежно від заявленої мети переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України, визначають порядок такого переміщення й обсяг митних процедур, які при цьому здійснюються[8]. 7. Митне оформлення — виконання митними органами дій (процедур), які пов’язано із закріпленням результатів митного контролю товарів і транспортних засобів, що переміщують через митний кордон України, і мають юридичне значення для подальшого використання цих товарів і транспортних засобів[8]. 8. Митна декларація — письмова заява встановленої форми, яку подають митному органу. Містить відомості щодо товарів і транспортних засобів, які переміщують через митний кордон України, необхідні для їх митного оформлення або переоформлення[8]. 9. Предмети — особисті речі, товари, транспортні засоби та окремі номерні вузли до них, що переміщують через митний кордон України[8]. Правові, економічні та організаційні основи митної справи визначено в Конституції, законах України (серед них особливе місце належить МК — комплексному закону в сфері митної справи), нормативних актах Президента України й Кабінету Міністрів України, актах Державної митної служби України (далі — Держмитслужба України) та інших центральних органів виконавчої влади. Виключно законами України визначаються засади митної справи[8]. МК становить основу митного законодавства України. За своїм митних правил, а також правила провадження в справах про такі порушення та їх виконання). Митна політика ґрунтується на вимогах Конституції України. Так, ст. 2 Основного Закону проголошує, що суверенітет України поширюється на всю її територію, яка, в межах існуючого кордону, є цілісною і недоторканною[8]. Стаття 18 Конституції України визначає, що зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права[9]. Відповідно до вимог статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Вищезгадані та інші конституційні положення визначають зміст та спрямованість державної митної політики України, ефективна реалізація якої є невід'ємною умовою сталого економічного, політичного та соціального розвитку нашої держави[8]. До основних нормативних актів, що розкривають мету, цілі та завдання можна зарахувати Митний кодекс України, Закони України «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про Митний тариф України», міжнародні договори України тощо[22]. У Митному кодексі України є окрема стаття, яка містить визначення митної політики: Стаття 5. Державна митна політика 1. Державна митна політика - це система принципів та напрямів діяльності держави у сфері захисту митних інтересів та забезпечення митної безпеки України, регулювання зовнішньої торгівлі, захисту внутрішнього ринку, розвитку економіки України та її інтеграції до світової економіки. Державна митна політика є складовою частиною державної економічної політики. До основних функцій належать: фіскальна; економічна; регулятивна; захисна; контрольно-організаційна; інформаційно-статистична; міжнародно-політична[22]. Джерелами митного права є також закони, основним змістом яких є саме митні питання, та інші закони, в яких містяться норми митного права. До першої групи належать Закони України «Про Єдиний митний тариф» від 5 лютого 1992 р., «Про порядок ввезення (пересилання) в Україну, митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України» від 10 жовтня 2001 р[9]. У механізмі правового регулювання фінансової діяльності митних органів важливу роль відводять саме Закону про Єдиний митний тариф. Він установлює на єдиній митній території України шляхи обкладання митом предметів, які переміщують. Ставки Єдиного митного тарифу України є єдиними для всіх суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, незалежно від форм власності, організації господарської діяльності й територіального розміщення, за винятком випадків, передбачених законами України та її міжнародними договорами. Єдиний митний тариф України базується на міжнародно-визначених нормах і розвивається в напрямі максимальної відповідності загальноприйнятим у світовій практиці принципам і правилам митної справи. До другої групи належать, наприклад, Закони України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей» від 21 вересня 1999 р., «Про гуманітарну допомогу» від 22 жовтня 1999 р., «Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах» від 7 жовтня 2001 р[9]. Оперативне регулювання митних відносин забезпечують укази Президента й постанови Кабінету Міністрів України, наприклад, Указом Президента України від 10 лютого 1996 р. було затверджено Положення про індикативні ціни у сфері зовнішньоекономічної діяльності, від 24 серпня 2000 р. — Положення про державну митну службу України. Здійснюючи регулювання митної справи Кабінет Міністрів України видає постанови й розпорядження, якими затверджує різні правила. Відповідно до нового МК України постановами Кабінету Міністрів України затверджено порядок застосування режимів тимчасового ввезення (вивезення), реімпорту, реекспорту, відмову на користь держави й знищення або руйнування товарів, що перебувають під митним контролем, митного складу та інше. Постановами Кабінету Міністрів України затверджено Правила ввозу транспортних засобів на територію України (21 травня 1994 р.), перелік шляхів і напрямів транзиту підакцизних товарів через територію України й пунктів на митному кордоні, через які здійснюють ввезення та вивезення цих товарів, а також граничні терміни транзиту підакцизних товарів автомобільним і залізничним транспортом через територію України (6 травня 1996 р.)[8]. Значне місце в регулюванні питань митної справи посідають накази Держмитслужби України, положення, правила, інструкції, у деяких випадках — методичні рекомендації, вказівки, розпорядження, інформаційні листи, які вона видає. Такими актами врегульовано порядок ведення обліку суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності в митних органах; порядок транзиту зовнішньоторговельних вантажів залізничним транспортом; порядок декларування іноземної валюти тощо. У разі, коли необхідно встановити норми й правила, що мають значення не тільки для митного регулювання, а й для інших галузей, приймають спільні акти митної служби із зацікавленими міністерствами та відомствами. Такі акти є обов’язковими до виконання як у митній системі, так і в інших структурах виконавчої влади. Так, наказом Держмитслужби та Міністерства юстиції України відповідно до нового МК України та Закону України «Про виконавче провадження» встановлено порядок передачі органам державної виконавчої служби майна, вилученого митними органами й щодо якого винесено рішення суду про конфіскацію. Формування і реалізація митної політики — складний процес, участь у якому беруть всі три гілки державної влади — законодавча, виконавча і судова. Митна політика — система орієнтирів (рамкових стандартів) митного регулювання, зорієнтована на забезпечення економічних інтересів і цілей держави[8]. На етапі формування митної політики суспільні уявлення про митне регулювання та митну справу у взаємозв'язку та взаємозалежності з економічними інтересами і цілями держави впливають на визначення орієнтирів (рамкових стандартів) митного регулювання. Функціональний механізм формування та реалізації митної політики — це раціональна сукупність форм, методів (способів, прийомів) її формування та реалізації, порядок використання державними інституціями інструментів митного регулювання[22]. Суспільні уявлення про митні інтереси держави впливають на основні механізми М. П., до яких належать митно-тарифні заходи, нетарифні (паратарифні) заходи та механізм їх реалізації — митна справа. Вплив держави в особі митних органів на інших суб'єктів митних відносин, причетних до переміщення товарів та транспортних засобів, з метою підпорядкування їхніх дій своїм економічним інтересам, запускає механізм митного регулювання, який реалізовується через митну справу[22]. У МК України використано новий підхід до визначення поняття митної політики. У ст. 2 зазначається, що митна політика – це система принципів і напрямків діяльності держави в сфері забезпечення своїх економічних інтересів та безпеки за допомогою митно-тарифних і нетарифних заходів регулювання зовнішньої торгівлі[8]. Законодавець пропонує сприймати митну політику як сукупність принципів, тобто основних засад, вихідних ідей, що характеризуються універсальністю, загальною значущістю і відображають суттєві положення явища [15, с. 110] та напрямків діяльності держави. Митна політика реалізує як економічні, так і політичні цілі, що визначаються державним устроєм, чинною законодавчою базою та соціально-економічним напрямом розвитку суспільства[8]. Як орган, створений державою, митна служба повинна бути надійним виконавцем регулювання зовнішньоекономічної діяльності й гарантом дотримання митного законодавства. Основні цілі митної політики включають[22]: • Сприяння торгівлі — спрощення та прискорення переміщення товарів через кордони, мінімізуючи затримки та адміністративні витрати. Це включає впровадження ефективних процедур митного оформлення, спрощення вимог до документації та використання сучасних технологій для митного контролю. • Збір доходів — податку на додану вартість, акцизу та мита, що стягуються з товарів, що ввозяться в країну. Ці доходи сприяють фінансуванню державного бюджету та використовуються для забезпечення громадських послуг та розвитку інфраструктури. • Захист вітчизняних галузей від недобросовісної конкуренції — шляхом встановлення мит або обмежень на ввезення певних товарів. Ці заходи спрямовані на підтримку вітчизняного виробництва, забезпечення зайнятості та збереження балансованого торговельного середовища. • Громадське здоров'я та безпека — щоб імпортовані товари відповідали стандартам здоров'я, безпеки та якості. Це включає перевірку та підтвердження відповідності продуктів вимогам, таким як безпека харчових продуктів, маркування товарів та захист прав споживачів. • Безпека та правоохоронна діяльність — запобігання ввезенню незаконних товарів, контрабанди або небезпечних матеріалів. Митні органи співпрацюють з іншими правоохоронними органами для виявлення та боротьби з контрабандою, торгівлею наркотиками, порушенням прав інтелектуальної власності та іншими незаконними діями. Митна політика варіюється в різних країнах і підпорядковується міжнародним угодам та регіональним торговельним блокам. Ці політики контролюються митними органами, які мають повноваження проводити огляди, оцінювати митну вартість та накладати покарання за порушення митних правил[22]. Митна політика нерозривно пов’язана з порядком переміщення товарів та транспортних засобів через державний кордон, оскільки вона, виходячи з конкретних цілей і завдань, що стоять перед нашою державою, визначає головні цілі і функції діяльності митних органів[22]. До того ж, митна політика визначає роль митних органів конкретної держави в міжнародному співробітництві щодо вирішення деяких глобальних завдань, які постають перед світовим співтовариством. Серед таких проблем треба відмітити підтримання міжнародної безпеки, а саме, контроль та боротьба з незаконним переміщенням зброї, радіоактивних і токсичних речовин та так званих «критичних технологій», підтримання міжнародних економічних санкцій, підтримання екологічної безпеки та боротьба з міжнародною злочинністю, в першу чергу, з контрабандою наркотичних засобів[22]. Митна політика підпадає під вплив тих самих соціальних та політичних законів, що і державна політика взагалі[22]. На конкретний зміст митної політики держави впливають певні об’єктивні фактори, серед яких слід визначити економічні: це і загальний стан економіки країни, і особливості її економічної системи, особливості розвитку окремих галузей економіки, існуючі зовнішні економічні зв’язки, та взагалі стан світових економічних відносин. Далі ідуть ідеологічні та політичні фактори, наприклад, програми уряду щодо захисту внутрішнього ринку та окремих його сфер, екологічної безпеки країни, охорони моралі та духовності. І, нарешті, дуже велику роль відіграють міжнародні фактори, такі як: членство держави у різноманітних міжнародних організаціях, наявність двосторонніх та багатосторонніх міжнародних угод, участь держави у митних та економічних союзах, підтримка певних міжнародно-правових та економічних санкцій, політика уряду щодо надання преференцій окремим державам. Аналіз конституційних повноважень Президента України свідчить про те, що значна частина з них пов’язана з формуванням та реалізацією державної політики, невід’ємною складовою якої є митна політика. Глава держави як гарант державного суверенітету забезпечує державну незалежність та національну безпеку, не останню роль в якій відіграє реалізація державної митної політики. Відповідно до ст. 106 Конституції України, Президент представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори, що, у свою чергу, визначає напрямки митної політики, утворює, реорганізовує та ліквідовує міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, у тому числі й Держмитслужбу України, призначає їх керівників та заступників. У разі потреби може скасувати акти КМ України та органів виконавчої влади. Саме глава держави здійснює керівництво у сфері національної безпеки. Митна політика та митна діяльність завжди були нерозривно пов’язані, в першу чергу, з зовнішньоекономічною діяльністю держави, оскільки причиною їх виникнення є наявність міждержавних економічних (торговельних) зв’язків в якості об’єкта державного впливу та контролю. Цей факт зумовлює переважання економічного характеру функцій митної політики. На сьогоднішній день ми можемо виділити три базові функції митної політики: фіскальну, регулятивну та захисну[22]. Зміст фіскальної функції митної політики полягає в наповненні державного бюджету за рахунок стягнення мит, податку на додану вартість, акцизного збору з товарів та інших предметів при переміщенні через митний кордон. Від перелічених вище стягнень слід відрізняти такі митні платежі, як: збір за митне оформлення, плата за зберігання товарів на митних складах, митне супроводження і т. д. Ці платежі не виконують фіскальної функції, а є платою за послуги митниці. Фіскальна функція митної політики є найдавнішою за усі інші, оскільки історія подібного виду державної діяльності сягає ще стародавніх Єгипту (3-є тисячоріччя до н. е.) та Вавилону (2-е тисячоріччя до н. е.). Виконання фіскальної функції залишалося єдиним завданням митної діяльності для європейських держав приблизно до кінця XVII ст., логічним завершенням цього періоду в розвиткові митної справи стало формування єдиної митної політики в рамках держави, скасування внутрішніх мит[22]. Регулятивна функція митної політики на сьогоднішній день має пріоритетне значення. Регулятивна функція передбачає вплив з боку держави та її компетентних органів на зовнішньоекономічні відносини за допомогою засобів економічного та неекономічного (адміністративного) характеру з метою регулювання останніх в цілях забезпечення національних інтересів та інтересів національних товаровиробників та створення сприятливих для них умов, забезпечення виконання державної політики в сфері економіки, виконання міжнародно-правових зобов’язань держави[22]. Подібне регулювання здійснюється за допомогою встановлення ставок мит та митних зборів, ліцензування, квотування та встановлення інших нетарифних обмежень[22]. Однією зі складових митної політики є митна безпека, як економічна гарантія національних інтересів, певних заходів, що здійснюються для стабільного розвитку економічної системи країни. Під митною безпекою розуміється стан, в якому захищені економічні інтереси країни в галузі митної справи, а також здатність протистояти нестабільним факторам і мінімізувати загрози нормальному розвитку зовнішньоекономічної діяльності[9]. Реалізація митної політики має здійснюватися за такими напрямками: оздоровлення економіки шляхом залучення найбільш інноваційних компаній світу, створення економічного середовища для відновлення зовнішньоекономічної спеціалізації країни, підтримка наукоємних виробництв, розширення географічної структури імпорту та експорту, щоб забезпечити найкращі умови для українських компаній, гармонізувати митні збори щодо країн-членів ЄС, до яких зараз прямує Україна. За результатами досліджень зовнішньої митної політики зроблено висновок, що США є найбільш вільними, включаючи наступні складові: глобальна система зв’язку, підтримка розвитку митних служб, побудова інформаційної інфраструктури, баланс між цінністю інформації. Недоторканність приватного життя, забезпечення дослідження. Однак ЄС реалізує найбільш соціальні звичайні політики, серед яких: поширення соціальних послуг для населення; активний розвиток у сфері інформації; виконання освітніх і демонстраційних функцій; дослідження соціальних наслідків; надання мережевих послуг; публічний доступ[22]. АНАЛІЗ МИТНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ Однією із основних проблем митної політики в нашій державі є відставання вітчизняного митного контролю від сучасних потреб пропускної здатності і міжнародних стандартів контролю за товарною продукцією. Значне збільшення обсягів зовнішньоторговельного обороту і зміцнення цих тенденцій вимагає ефективного та якісного підходу до проведення контролю за міжнародними вантажними потоками. Збільшення товаропотоків спричинило виникнення такої проблеми митного контролю, як значні часові витрати та застарілі механізми здійснення митних процедур. У сучасних ринкових умовах надходження від зовнішньоекономічної діяльності відіграють важливу роль у мобілізації грошових ресурсів загального бюджету України. Тарифи, податки та збори є основою формування прибутку зовнішньоекономічної діяльності, оскільки тарифи є одним із основних інструментів коригування національних тарифів і тарифної політики. Фіскальний стан країни значною мірою визначається податковими надходженнями, які складають певну частку державного бюджету України. Крім того, тарифи відіграють дуже важливу роль у регулюванні економіки країни. За останні кілька років була спостережена зміна динаміки надходжень митних платежів до бюджету. Важливою частиною цих платежів є надходження від експорту та імпорту товарів. У процесі реалізації митної політики кожен з її засобів може реалізовувати не одну окрему функцію, а декілька, наприклад, сплата мита виконує і фіскальну і регулятивну функції; адміністративне стягнення за порушення митних правил у вигляді штрафу виступає в якості покарання щодо суб’єкта правопорушення та в якості компенсації державному бюджету платежів, що не були стягнені в результаті цього правопорушення. Таким чином, окремі засоби митної політики, об’єднуючись в специфічному державному інституті під назвою “митна справа“, кінцевою метою свого застосування мають реалізацію головної функції митної політики України – захист національних інтересів та національної безпеки. На сьогоднішній день політика державного протекціонізму суперечить міжнародно-правовим актам з питань торгівлі та митного регулювання і в своєму чистому вигляді майже не зустрічається, поступившись місцем політиці вільної торгівлі. Політика вільної торгівлі в своєму ідеальному варіанті ґрунтується на чотирьох базових свободах, вільному русі[22]: • товарів; • послуг; • капіталів; • людей. що зокрема передбачає створення рівних умов для національних та іноземних товарів, зменшення ставок імпортного мита та ліквідацію нетарифних обмежень тощо[22]. Саме принципи вільної торгівлі стали головними в розвитку міжнародного економічного співробітництва у XXI ст. Слід розуміти, що в даному випадку розглядаються так звані “класичні“ форми митної політики, які в чистому вигляді існують лише в теорії[22]. Сучасна світова практика регулювання зовнішньоекономічних відносин іде шляхом поєднання протекціоністських та вільно-торговельних форм задля найбільш повного забезпечення національних інтересів конкретної держави[22]. Натепер у законодавстві України, а саме в Митному кодексі України, мова йде лише про принципи здійснення державної митної справи. Також законодавець формулює визначення державної митної політики через систему принципів діяльності держави у сфері захисту митних інтересів і забезпечення митної безпеки України, регулювання зовнішньої торгівлі, захисту внутрішнього ринку, розвитку економіки України та її інтеграції до світової економіки. Але при цьому не визначає останні. Що ж стосується закріплення принципів митної справи, то виникає питання: а чому законодавець вирішив закріпити їх тільки на законодавчому рівні й залишив поза увагою такі напрями державної митної політики, як регулювання зовнішньої торгівлі, захист внутрішнього ринку, розвиток економіки України та її інтеграція до світової економіки тощо. З огляду на це, питання наукового пошуку щодо визначення принципів формування й реалізації державної митної політики є актуальним і своєчасним. Зосередимо увагу на нормативно-правовому закріплені принципів митної політики. Звернення до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур дає можливість виокремити такі принципи: 1) здійснення програм, спрямованих на постійне вдосконалення й підвищення ефективності митних правил і процедур; 2) застосування митних правил і процедур є передбачуваним, послідовним і прозорим; 3) надання заінтересованим сторонам усієї необхідної інформації щодо законів, нормативно-правових та адміністративних актів з митного регулювання, митних правил і процедур; 4) затвердження сучасних методів роботи, таких як система аналізу ризиків і метод контролю, що базується на аудиті, а також максимальне практичне використання інформаційних технологій; 5) співробітництво з іншими національними органами влади, митними службами інших держав і торговими співтовариствами в усіх випадках, коли це можливо; 6) упровадження відповідних міжнародних стандартів; 7) забезпечення безперешкодного доступу причетних сторін до процедур адміністративного та судового контролю. Принципи митної політики можна класифікувати за певними критеріями[22]: 1) залежно від функцій держави (принципи формування митної політики та принципи реалізації митної політики); 2) залежно від напрямів митної політики (принципи захисту митних інтересів, принципи забезпечення митної безпеки, принципи регулювання зовнішньої торгівлі, принципи захисту внутрішнього ринку, принципи розвитку економіки, принципи інтеграції до світової економіки); 3) залежно від функціонального призначення митної політики (соціально-правові та спеціально-правові); 4) залежно від територіальної спрямованості погодження інтересів (принципи зовнішньої економічної політики та принципи внутрішньої економічної політики). Також не менш важливими проблемами в контексті реалізації митної політики в Україні є: – суттєвий вміст товарної продукції, яка переміщується контрабандним шляхом; – присутність загрозливої ситуації з контрабандним перевезення наркотичних засобів і зброї; – здійснення правопорушень у сфері інтелектуальної власності; – здійснення імпортних та експортних операцій через офшорні зони. Враховуючи вищеназвані проблеми, основними напрямами удосконалення митної політики в Україні є: – удосконалення вітчизняного законодавства у сфері здійснення митної політики держави; – збільшення рівня захисту національних інтересів країни з одночасним створенням міжнародних вимог та стандартів; – спрощення митних процедур; – створення найбільш сприятливого середовища для учасників зовнішньоекономічної діяльності; – збільшення рівня ефективності виявленню і протидії негативним явищам у сфері здійснення зовнішньої торгівлі. В умовах воєнного стану в Україні, спаду виробництва, посилення фінансової нестабільності, пандемії коронавірусу процес побудови ефективної митної політики є надзвичайно актуальним. Адже стан митної політики належить до найважливіших індикаторів фінансової стабільності держави. Він є передумовою функціонування та розвитку національної економіки, забезпечення конкуруючої позиції на глобальному ринку, зростання обсягів доходів зведеного бюджету тощо через державний кордон України та пунктів контролю. Митні платежі та структура зовнішньої торгівлі є ключовими елементами в економічному контексті України. Враховуючи вплив воєнного стану, політичної турбуленції та економічних труднощів, аналіз цих аспектів надає важливі відомості про складні ситуації, з якими стикається країна. Спостереження за спадаючою динамікою в цих сферах вказує на виклики, що постають перед економікою України[17]. Покращення ситуації з удосконалення політики щодо надходжень митних платежів, податкових надходжень та зовнішньоторговельною структурою України вимагає комплексного підходу та впровадження ряду ключових заходів: здійснення реформ у митній сфері, спрямованих на спрощення та автоматизацію процедур, що допоможе зменшити час та витрати на митні операції, сприяючи збільшенню зовнішньоторговельних обсягів; впровадження прозорих та ефективних механізмів контролю за митними операціями та створення сприятливого середовища для бізнесу та іноземних інвесторів; проведення податкової реформи, спрямованої на спрощення оподаткування для бізнесу, сприяння розвитку підприємництва та створення стимулу для подальших інвестицій. Ці заходи разом можуть сприяти вдосконаленню митних платежів, оптимізації податкових надходжень та зміцненню зовнішньоторговельної структури України. Митна політика і митна система країни закономірно формуються під спільною дією внутрішніх і зовнішніх чинників[8]. Крім того, будь-які зміни в правилах і нормах тієї чи іншої країни в цій сфері можуть вплинути на інтереси міжнародних контрагентів (спричинити протиріччя або дозволити їх)[17]. Водночас зовнішнє середовище створює середовище, в якому ефективність митної політики, зумовлена внутрішньою економічною ситуацією, може бути змінена відповідно до глобальних тенденцій і балансу сил[8]. Перспективними напрямами дослідження діяльності митних органів України є дослідження проблематики контрабанди товарів та ефективного досвіду політики неопротекціонізму для захисту національного виробника в умовах пандемії, дисбалансів міжнародної торгівлі та гібридної війни. Внаслідок потрясінь політичної та фінансово-економічної ситуації в Україні, через військовий конфлікт та пандемію COVID-19 – погіршився стан митної політики держави. Тому потрібно доповнювати підходи до реалізації митної політики. Митна політика як невід’ємна складова частина державної політики мала яскраво виражений фіскальний характер, що стримувало розвиток міжнародних торговельних зв’язків та підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товаровиробників[17]. Головним завданням митних органів, які реалізують митну політику, є збільшення надходжень до державного бюджету. Таке визначення пріоритетів викликано проблемою гострого дефіциту бюджетних коштів, що ускладнюється проблемами ухилення від сплати податкових платежів, значним зовнішнім боргом та станом забезпечення соціальних гарантій населення держави[11]. Фіскальна спрямованість митної політики домінує дотепер. Як свідчать підсумки роботи митних органів України за останні роки, ними до державного бюджету було спрямовано надходжень податків і зборів (обов’язкових платежів) на суму, що становить третину доходів державного бюджету[22]. Ще однією проблемою у сфері митної політики є ряд недоліків, пов’язаних безпосередньо з діяльністю митної служби України, основними з яких можна вважати: недостатній розвиток матеріально-технічної бази, недосконалість системи інформаційного, аналітичного забезпечення оперативно-службової діяльності, неефективність процесів управління, неналежна уніфікація митних процедур, недостатній рівень співпраці з суб’єктами господарювання тощо[11]. Світовий досвід формування та реалізації митної політики свідчить про складність цього процесу та потребу у використанні широкого кола стратегій і технологій, що ґрунтуються на науково обґрунтованих позиціях. Питома вага, місце і характер поєднання цих стратегій формування та реалізації митної політики має визначатися станом національної митної служби, політичними, соціально-економічними можливостями держави, політичною волею його керівництва[11]. Важливими кроками для забезпечення фінансової безпеки країни і покращення ситуації стануть[22]: – стабілізація ситуації в країні; – розвиток імпорто-замінювальних виробництв із подальшою їх орієнтацією на експорт з умовою повного забезпечення потреби внутрішнього ринку в цих товарах; – модернізація прикордонної інфраструктури для забезпечення швидкого проходження митного кордону України та економії часу; – залучення інвестицій для створення потужного експортного сектору; – забезпечення максимальної державної підтримки, яка б проявлялась у державних гарантіях, кредитуванні і страхуванні експорту; – аналіз конкурентних переваг України у сфері міжнародної торгівлі; – сприяння інтеграції економіки в європейські і світові господарські об’єднання та організації; – підвищення рівня професійної підготовки працівників органів митної служби України; – формування позитивного іміджу товаровиробників України закордоном; – покращення професійного рівня підготовки працівників органів митної служби України шляхом проведення навчальних тренінгів, семінарів та курсів підвищення кваліфікації; – аналіз досвіду та напрацювань розвинених країн у сфері митного контролю, аудиту та регулювання. Вплив ЄС на державну митну політику України щороку зростає і його результати ми постійно спостерігаємо. Україна тримає курс в напрямку ЄС, тому виконання вимог щодо здійснення трансформацій у державній митній справі є одним із першочергових завдань держави. Таким чином, доцільним, на нашу думку, є постійне внесення змін у національне митне законодавство та використання інструментів митно-тарифного регулювання, які не тільки не суперечать принципам СОТ та ЄС, а й здатні захищати економічні інтереси України. Отже, ефективне поєднання протекціонізму та політики вільної торгівлі дозволить Україні зміцнити позиції на європейському ринку, що, в свою чергу, забезпечить захист економічних інтересів держави. Євроінтеграційний вектор розвитку України посилює роль митної політики та потребує пошуку нових механізмів її реалізації. Ратифікація Угоди про асоціацію та амбітні плани на інтеграцію з ЄС розпочали новий етап формування сучасних підходів до реалізації митної політики в Україні. Особливого значення, в цьому аспекті, набуває митне регулювання та підвищення якості митних послуг шляхом узгодження регуляторної бази країни з відповідним законодавством ЄС. Позитивних результатів реформування можна досягти лише за умов спрощення митних процедур, гармонізації документів, підвищення якості державного управління, належного застосування законодавства та доступності достовірної інформації. Таким чином, вважаємо, що лише за умови наявності зваженої та далекоглядної митної політики, можливо досягти ефективного державного управління зовнішньоекономічною діяльністю, спрямованого на забезпечення належних зовнішньоекономічних умов для розширеного відтворювального процесу в державі.