звіт з практики 3 (ID:1049384)

Щодо державної митної політики як одного з найважливіших чинників економічного розвитку України, то він має вплив лише за умови ефективного державного управління відповідними процесами, що спрямований на забезпечення належних організаційно-правових умов для розширеного відтворювального процесу в країні, забезпечення гідного місця України в системі міжнародного поділу праці, зміни структури зовнішньої торгівлі, створення умов для ефективного захисту інтересів вітчизняних товаровиробників, зміцнення економічної безпеки країни[17]. Для цілей митної політики ключовими положеннями є фактичне ввезення на митну територію України предмета угоди або його вивезення. Основною ознакою виступає вчинення комерційної угоди і передача цього предмета у власність іноземному партнеру або отримання у власність від іноземного партнера з фактичним переміщенням предмета угоди через митний кордон України[22]. Таким чином можна визнати, що метою державної політики в України у довгостроковій перспективі є створення умов для досягнення провідних позицій країни в світовій економіці на основі підвищення глобальної конкурентоспроможності її національної економіки[11]. Реалізація такої мети потребує розв’язання конкретних завдань, що передбачають: - реалізацію наявних конкурентних переваг країни в аграрному секторі, сфері переробки сировини та виробництва, транспорту тощо; - забезпечення глобальної конкурентоспроможності обробних галузей з використанням інструментарію митно-тарифної політики, регулювання внутрішніх ринків, залучення іноземного капіталу і формування в галузях центрів компетенції, вбудованих у світові ланцюги виробництва доданої вартості; - вибудовування стабільних диверсифікованих зв’язків зі світовими економічними центрами, що забезпечують стійкість розвитку української економіки в довгостроковій перспективі при зростаючих глобальних ризиках; - посилення ролі України у вирішенні глобальних проблем і формуванні світового економічного порядку. Взагалі, наявність власної митної системи та здатність держави проводити незалежну митну політику завжди виступали невід'ємними ознаками державного суверенітету. Тому важливе місце власній митній політиці приділялося і першими ж законодавчими актами, прийнятими в процесі здобуття Україною незалежності на початку 90-х pp[15]. В цей період розбудову власної митної системи довелося розпочинати майже з нуля. В 1991 році митні підрозділи існували лише на західному відділку державного кордону України, який збігався з державним кордоном колишнього СРСР, інші 2/3 до того часу існували лише в якості адміністративного кордону[15]. За період, починаючи з 1991 року, в Україні було створено власну систему митних органів, яка на цей час складається з Державної митної служби України, регіональних митниць, митниць, митних постів, об’єднуючої в структурі митних органів біля: 17000 службовців. Митна служба стала одним з найважливіших джерел поповнення державного бюджет. Перед органами державної влади України постають завдання подальшої оптимізації та вдосконалення митної політики та митної системи, прискореної адаптації економічних правових та інституціональних механізмів до загальновизнаних міжнародних стандартів. Для правильного та ефективного виконання цих завдань, необхідна наявність міцної теоретичної бази[15]. Учасниками відносин у сфері державної митної політики є[11]: 1) суб’єкти господарювання - власники товарів, що переміщуються через митний кордон України; 2) суб’єкти державного управління, що формують правила діяльності зовнішньоторговельних і митних суб’єктів (суб’єкти, що формують державну митну політику); 3) митні органи (суб’єкти реалізації державної митної політики). В цій системі відносин нас більшою мірою цікавлять друга та, перш за все, третя група учасників відносин у сфері державної митної політики. До другої групи належать: Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України. Третю групу (суб’єкти реалізації державної митної політики) утворюють – Державна митна служба України та її службовці. Для визнання діяльності, що має форму державного впливу, необхідним є формування державного ставлення до цієї діяльності. Воно проявляється через неухильний і послідовний вплив держави, спрямований на регулювання відносин, які виникають в процесі переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон. Такий вплив має власну специфіку: по-перше, він здійснюється шляхом формування єдиних правил при переміщенні товарів і транспортних засобів через митний кордон; по-друге, державний вплив передбачає проведення митного контролю як механізму, що забезпечує безумовне дотримання встановлених державою правил. Основними функціями митної політики виступають: фіскальна, що передбачає наповнення бюджету країни грошовими ресурсами; контрольно-охоронна, що спрямована на забезпечення правового режиму перетину державних кордонів вантажами, цінностями і громадянами, дотримання карантину й боротьба з контрабандою, розкраданням майна і цінностей. Необхідно зазначити, що державна митна політика є напрямом державної політики, що має фінансовий характер і спрямованої на регулювання суспільних відносин, які виникають в процесі переміщення товарів через митний кордон, і забезпечена відповідними ресурсами. Вона здійснюється шляхом формування єдиних правил, дотримання яких є обов’язково при здійсненні операцій з фактичного переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон[11]. Митне оформлення є основною умовою легального перетину митного кордону і включає в себе забезпечення наступних вимог: дотримання заборон і обмежень, встановлених законодавством з метою забезпечення національних інтересів України; виконання тарифних і податкових зобов’язань, необхідних для виконання митних формальностей; проведення митного контролю, як механізму, що забезпечує безумовне дотримання правил, встановлених державою[22]. Основні поняття, що відображають зміст і структуру митної політики, включають[11]: - митні операції - окремі дії щодо товарів і транспортних засобів, що вчиняються особами при митному оформленні; - митні процедури - сукупність положень, що передбачають порядок здійснення митних операцій і визначають статус товарів для цілей митного регулювання; - митний тариф і нетарифні заходи регулювання зовнішньої торгівлі - інститут торгової політики і механізм державного регулювання внутрішнього ринку в його взаємозв’язку зі світовим ринком; - митна статистика - комплексна інформація про тенденції розвитку зовнішньої торгівлі, кон’юнктуру на світовому ринку, стан митної справи та управління митними процесами. Сукупність цих цілей і визначає сутність митної політики. Митна політика є одним з найважливіших напрямів у системі державної політики України. Значимість митної політики як складової державної політики країни проявляється, перш за все, через захист економічних інтересів держави. Розвиток ринкової економіки, зростання зовнішньоторговельних обмінних операцій, збільшення пасажиропотоку через митні кордони, впровадження сучасних інформаційних технологій тощо значно ускладнили управління і організацію в сфері митної політики[11]. Сьогодні учасники зовнішньоекономічної діяльності повинні володіти великим обсягом знань з митно-програмних операцій, вміти грамотно користуватися нормативно-правовою базою регулювання ЗЕД, знати про організаційну структуру управління суб’єктів реалізації митної політики та інші аспекти митної політики[11]. Таким чином, митну політику можна розкласти за напрямами діяльності державних органів, регулюючих зовнішньоторговельні відносини[22]: - збір статистичних та оперативних відомостей про зовнішньоторговельні операції; - аналіз структури зовнішньої торгівлі, зіставлення її елементів з міжнародними стандартами у сфері митної політики; - формування української номенклатури з урахуванням світового досвіду і потреб вітчизняних виробників і споживачів; - визначення національних пріоритетів з урахуванням інтеграції української економіки у світову економічну систему; - вироблення економічних і адміністративних способів впливу з метою збереження економічного суверенітету, захисту національного виробника і просування українського ринку на зовнішні ринки; - створення правил поведінки при переміщенні товарів і транспортних засобів, що забезпечують національні інтереси; - проведення дій, необхідних для виконання учасниками зовнішньоекономічної операції обов’язків з дотримання митних формальностей (митного оформлення); - створення системи, що забезпечує збір митних платежів, які сплачуються учасниками митних правовідносин при здійсненні зовнішньоекономічних операцій відповідно до чинного законодавства, і надходження цих платежів до дохідної частини державного бюджету; - формування дієздатної інфраструктури з метою створення умов для цивілізованого виконання митних формальностей при проходженні митного контролю; - проведення контролю за операціями з метою забезпечення безумовного виконання учасниками зовнішньоторговельної діяльності встановлених правил, а також своєчасне та адекватне реагування при найменших відхиленнях від встановлених законодавством норм; - реалізація діяльності державних органів з метою безперебійної роботи, що забезпечує реалізацію прав учасників зовнішньоекономічної діяльності в рамках встановлених правил, а також дотримання інтересів держави відповідно до законодавства та при повному дотриманні повноважень. Основою митної політики є політика зовнішньоторговельна, що являє собою систему заходів з розвитку економічних відносин країни з зарубіжними партнерами. Вона охоплює обґрунтування обсягів товарообігу, географічного розподілу і товарної структури експорту та імпорту. Зовнішньоторговельна політика за своїм змістом є політикою міжнародних відносин, яка не лише охоплює торговельні зв’язки, але розповсюджується на інші зовнішні зв’язки конкретної держави (дипломатичні, економічні, науково-технічні, культурні, транспортні тощо) та її громадян. Разом з тим, роль зовнішньої торгівлі в цьому процесі є особливою – саме її реалізація є основою митної політики[22]. Основнi напрямки реформування української митницi передбачають ряд комплексних завдань, зокрема, підвищення рiвня довiри з боку бiзнесу та впровадження громадського контролю за дiяльнiстю митних органiв. Одним з ключових стратегiчних завдань визначено боротьбу з “сiрим” та контрабандним iмпортом товарiв та їх подальшою реалiзацiєю на внутрiшньому ринку, що створить для бiзнесу однаковi умови та дозволить сконцентрувати зусилля митних органiв на боротьбi з перемiщенням через митний кордон України заборонених товарiв (зброї, наркотикiв тощо). Будучи складовою загальнонацiональної стратегії соцiальноекономiчного розвитку України, стратегiя розвитку митної безпеки має на метi створення умов для динамічного збалансованого розвитку митної служби та її структурних елементiв, усунення основних загроз i подолання ризикiв. Полiтика забезпечення митної безпеки повинна бути спрямована на активiзацiю всього ресурсного потенцiалу митних органiв. Стратегiя митної служби має включати мiсiю, що враховує зацiкавлення всiх сторiн; цiлi, що вiдображають основнi функції митної служби (забезпечення економiчних iнтересiв України; наповнення державного бюджету; боротьба з контрабандою та порушеннями митних правил; контроль за якiстю товарiв, що потрапляють на український ринок; надання митних послуг зручно, швидко та прозоро). Митна полiтика – рiзновид державної полiтики, а її головне функцiональне завдання – це забезпечення захисту нацiональних iнтересiв та 30 нацiональної безпеки України в полiтичнiй, економiчнiй, соцiальнiй, екологiчнiй та iнших сферах. Вона базується на певних концептуальних засадах (базових нацiональних iнтересах та вiдповiдних аспектах державної полiтики нацiональної безпеки) i здiйснюється через реалiзацiю вiдповiдних доктрин, стратегiй, концепцiй i програм у рiзних сферах державної дiяльностi. У процесi проведення митної полiтики головною парадигмою мають виступати поняття національних митних iнтересiв та нацiональної митної безпеки[8]. Загальну характеристику митної справи пов’язано з визначенням термінів і категорій, таких, зокрема, як митні органи, митниця, митна територія, митний кордон, митний контроль, зона митного контролю, митне оформлення, митна декларація[8]. 1. Митні органи — спеціально уповноважені органи виконавчої влади в галузі митної справи, на які відповідно до Митного Кодексу та інших законів України покладено безпосереднє здійснення митної справи[8]. 2. Митна територія України — зайнята сушею, територіальне море, внутрішні води й повітряний простір, а також штучні острови, установки й споруди, що створюють у виключній морській економічній зоні України, на які поширюється виключна юрисдикція України. Вони становлять єдину митну територію України[8]. Території спеціальних митних зон, розташованих в Україні, вважають такими, що перебувають поза межами митної території України, крім випадків, визначених законами України[8]. 3. Митний кордон України — межі митної території України є митним кордоном України. Митний кордон України збігається з державним кордоном України, за винятком меж території спеціальних митних зон. Межі території спеціальних митних зон становлять митний кордон України[8]. 4. Митний контроль — сукупність заходів, які здійснюють митні органи в межах своєї компетенції з метою забезпечення додержання норм Митного Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку[8]. 5. Зона митного контролю — місце, визначене митними органами в пунктах пропуску через митний кордон України або в інших місцях митної території України, в межах якого митні органи здійснюють митні процедури[8]. 6. Митний режим — сукупність норм, установлених законами України з питань митної справи, що, залежно від заявленої мети переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України, визначають порядок такого переміщення й обсяг митних процедур, які при цьому здійснюються[8]. 7. Митне оформлення — виконання митними органами дій (процедур), які пов’язано із закріпленням результатів митного контролю товарів і транспортних засобів, що переміщують через митний кордон України, і мають юридичне значення для подальшого використання цих товарів і транспортних засобів[8]. 8. Митна декларація — письмова заява встановленої форми, яку подають митному органу. Містить відомості щодо товарів і транспортних засобів, які переміщують через митний кордон України, необхідні для їх митного оформлення або переоформлення[8]. 9. Предмети — особисті речі, товари, транспортні засоби та окремі номерні вузли до них, що переміщують через митний кордон України[8]. Правові, економічні та організаційні основи митної справи визначено в Конституції, законах України (серед них особливе місце належить МК — комплексному закону в сфері митної справи), нормативних актах Президента України й Кабінету Міністрів України, актах Державної митної служби України (далі — Держмитслужба України) та інших центральних органів виконавчої влади. Виключно законами України визначаються засади митної справи[8]. МК становить основу митного законодавства України. За своїм митних правил, а також правила провадження в справах про такі порушення та їх виконання). Митна політика ґрунтується на вимогах Конституції України. Так, ст. 2 Основного Закону проголошує, що суверенітет України поширюється на всю її територію, яка, в межах існуючого кордону, є цілісною і недоторканною[8]. Стаття 18 Конституції України визначає, що зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права[9]. Відповідно до вимог статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Вищезгадані та інші конституційні положення визначають зміст та спрямованість державної митної політики України, ефективна реалізація якої є невід'ємною умовою сталого економічного, політичного та соціального розвитку нашої держави[8]. До основних нормативних актів, що розкривають мету, цілі та завдання можна зарахувати Митний кодекс України, Закони України «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про Митний тариф України», міжнародні договори України тощо[22]. У Митному кодексі України є окрема стаття, яка містить визначення митної політики: Стаття 5. Державна митна політика 1. Державна митна політика - це система принципів та напрямів діяльності держави у сфері захисту митних інтересів та забезпечення митної безпеки України, регулювання зовнішньої торгівлі, захисту внутрішнього ринку, розвитку економіки України та її інтеграції до світової економіки. Державна митна політика є складовою частиною державної економічної політики. До основних функцій належать: фіскальна; економічна; регулятивна; захисна; контрольно-організаційна; інформаційно-статистична; міжнародно-політична[22]. Джерелами митного права є також закони, основним змістом яких є саме митні питання, та інші закони, в яких містяться норми митного права. До першої групи належать Закони України «Про Єдиний митний тариф» від 5 лютого 1992 р., «Про порядок ввезення (пересилання) в Україну, митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України» від 10 жовтня 2001 р[9]. У механізмі правового регулювання фінансової діяльності митних органів важливу роль відводять саме Закону про Єдиний митний тариф. Він установлює на єдиній митній території України шляхи обкладання митом предметів, які переміщують. Ставки Єдиного митного тарифу України є єдиними для всіх суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, незалежно від форм власності, організації господарської діяльності й територіального розміщення, за винятком випадків, передбачених законами України та її міжнародними договорами. Єдиний митний тариф України базується на міжнародно-визначених нормах і розвивається в напрямі максимальної відповідності загальноприйнятим у світовій практиці принципам і правилам митної справи. До другої групи належать, наприклад, Закони України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей» від 21 вересня 1999 р., «Про гуманітарну допомогу» від 22 жовтня 1999 р., «Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах» від 7 жовтня 2001 р[9]. Оперативне регулювання митних відносин забезпечують укази Президента й постанови Кабінету Міністрів України, наприклад, Указом Президента України від 10 лютого 1996 р. було затверджено Положення про індикативні ціни у сфері зовнішньоекономічної діяльності, від 24 серпня 2000 р. — Положення про державну митну службу України. Здійснюючи регулювання митної справи Кабінет Міністрів України видає постанови й розпорядження, якими затверджує різні правила. Відповідно до нового МК України постановами Кабінету Міністрів України затверджено порядок застосування режимів тимчасового ввезення (вивезення), реімпорту, реекспорту, відмову на користь держави й знищення або руйнування товарів, що перебувають під митним контролем, митного складу та інше. Постановами Кабінету Міністрів України затверджено Правила ввозу транспортних засобів на територію України (21 травня 1994 р.), перелік шляхів і напрямів транзиту підакцизних товарів через територію України й пунктів на митному кордоні, через які здійснюють ввезення та вивезення цих товарів, а також граничні терміни транзиту підакцизних товарів автомобільним і залізничним транспортом через територію України (6 травня 1996 р.)[8]. Значне місце в регулюванні питань митної справи посідають накази Держмитслужби України, положення, правила, інструкції, у деяких випадках — методичні рекомендації, вказівки, розпорядження, інформаційні листи, які вона видає. Такими актами врегульовано порядок ведення обліку суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності в митних органах; порядок транзиту зовнішньоторговельних вантажів залізничним транспортом; порядок декларування іноземної валюти тощо. У разі, коли необхідно встановити норми й правила, що мають значення не тільки для митного регулювання, а й для інших галузей, приймають спільні акти митної служби із зацікавленими міністерствами та відомствами. Такі акти є обов’язковими до виконання як у митній системі, так і в інших структурах виконавчої влади. Так, наказом Держмитслужби та Міністерства юстиції України відповідно до нового МК України та Закону України «Про виконавче провадження» встановлено порядок передачі органам державної виконавчої служби майна, вилученого митними органами й щодо якого винесено рішення суду про конфіскацію. Формування і реалізація митної політики — складний процес, участь у якому беруть всі три гілки державної влади — законодавча, виконавча і судова. Митна політика — система орієнтирів (рамкових стандартів) митного регулювання, зорієнтована на забезпечення економічних інтересів і цілей держави[8]. На етапі формування митної політики суспільні уявлення про митне регулювання та митну справу у взаємозв'язку та взаємозалежності з економічними інтересами і цілями держави впливають на визначення орієнтирів (рамкових стандартів) митного регулювання. Функціональний механізм формування та реалізації митної політики — це раціональна сукупність форм, методів (способів, прийомів) її формування та реалізації, порядок використання державними інституціями інструментів митного регулювання[22]. Суспільні уявлення про митні інтереси держави впливають на основні механізми М. П., до яких належать митно-тарифні заходи, нетарифні (паратарифні) заходи та механізм їх реалізації — митна справа. Вплив держави в особі митних органів на інших суб'єктів митних відносин, причетних до переміщення товарів та транспортних засобів, з метою підпорядкування їхніх дій своїм економічним інтересам, запускає механізм митного регулювання, який реалізовується через митну справу[22]. У МК України використано новий підхід до визначення поняття митної політики. У ст. 2 зазначається, що митна політика – це система принципів і напрямків діяльності держави в сфері забезпечення своїх економічних інтересів та безпеки за допомогою митно-тарифних і нетарифних заходів регулювання зовнішньої торгівлі[8]. Законодавець пропонує сприймати митну політику як сукупність принципів, тобто основних засад, вихідних ідей, що характеризуються універсальністю, загальною значущістю і відображають суттєві положення явища [15, с. 110] та напрямків діяльності держави. Митна політика реалізує як економічні, так і політичні цілі, що визначаються державним устроєм, чинною законодавчою базою та соціально-економічним напрямом розвитку суспільства[8]. Як орган, створений державою, митна служба повинна бути надійним виконавцем регулювання зовнішньоекономічної діяльності й гарантом дотримання митного законодавства. Основні цілі митної політики включають[22]: • Сприяння торгівлі — спрощення та прискорення переміщення товарів через кордони, мінімізуючи затримки та адміністративні витрати. Це включає впровадження ефективних процедур митного оформлення, спрощення вимог до документації та використання сучасних технологій для митного контролю. • Збір доходів — податку на додану вартість, акцизу та мита, що стягуються з товарів, що ввозяться в країну. Ці доходи сприяють фінансуванню державного бюджету та використовуються для забезпечення громадських послуг та розвитку інфраструктури. • Захист вітчизняних галузей від недобросовісної конкуренції — шляхом встановлення мит або обмежень на ввезення певних товарів. Ці заходи спрямовані на підтримку вітчизняного виробництва, забезпечення зайнятості та збереження балансованого торговельного середовища. • Громадське здоров'я та безпека — щоб імпортовані товари відповідали стандартам здоров'я, безпеки та якості. Це включає перевірку та підтвердження відповідності продуктів вимогам, таким як безпека харчових продуктів, маркування товарів та захист прав споживачів. • Безпека та правоохоронна діяльність — запобігання ввезенню незаконних товарів, контрабанди або небезпечних матеріалів. Митні органи співпрацюють з іншими правоохоронними органами для виявлення та боротьби з контрабандою, торгівлею наркотиками, порушенням прав інтелектуальної власності та іншими незаконними діями. Митна політика варіюється в різних країнах і підпорядковується міжнародним угодам та регіональним торговельним блокам. Ці політики контролюються митними органами, які мають повноваження проводити огляди, оцінювати митну вартість та накладати покарання за порушення митних правил[22].