Зразок роботи
РОЗДІЛ 1. ІСТОРИЧНІ ТА ФІЛОСОФСЬКІ ЗАСАДИ СПРАВЕДЛИВОЇ ВІЙНИ
1.1.Становлення ідеї справедливої війни в контексті еволюції уявлень про справедливість
Ідея справедливої війни є однією з найстаріших концепцій у політичній філософії та праві, що виникла в умовах необхідності визначити критерії правомірності застосування насильства в міждержавних конфліктах. Вона розвивалася разом із еволюцією уявлень про справедливість і правопорядок, починаючи з античності та середньовіччя і до сучасного міжнародного права. Розуміння справедливості в контексті війни значно змінилося з часом, оскільки суспільства все більше прагнули знайти баланс між політичною доцільністю та моральними принципами.
Дослідження проблеми справедливості бере свій початок ще в класичній античній філософії. Одним із основних джерел для розуміння цього поняття є концепція справедливості Аристотеля, яка стане основою для подальшого розгляду різних теорій справедливості, що розвивалися згодом. Аристотель визначає справедливість як бездоганну доброчесність, що виникає на основі загальних принципів, висунутих ще Сократом. Однак, щоб правильно тлумачити це поняття, важливо визначити, що є справедливим. Аристотель виокремлює два основних види справедливості: перший стосується відповідності закону, а другий – справедливості в контексті стосунків між людьми, тобто рівності. Обидва ці аспекти направлені на досягнення спільної мети, що полягає в забезпеченні бездоганної доброчесності та рівності зобов'язань.
Оскільки війни можуть мати економічні мотиви, зокрема боротьбу за розподіл матеріальних благ, ми також звернемо увагу на дистрибутивну справедливість, що є важливим елементом розуміння економічних аспектів збройних конфліктів. Ідеї дистрибутивної справедливості, висловлені російським філософом П.Є. Матвєєвим, а також концепції елітарної, демократичної та егалітарної справедливості, а також теорія справедливості як чесності Дж. Ролза, стали важливими для розвитку ідеї справедливої війни. Виходячи з цих концепцій, можна стверджувати, що вони вплинули на формування різних теорій справедливої війни.
Згідно з цим аналізом, основними концепціями справедливості, які стали базою для розвитку теорій справедливої війни, є природно-правова концепція, а також різні види дистрибутивної справедливості, зокрема елітарна, демократична, егалітарна та концепція справедливості як чесності Дж. Ролза. Ці концепції справедливості значно вплинули на розуміння справедливої війни і стали основою для подальших досліджень у цій сфері.
Концепція природно-правової справедливої війни розвивається в рамках філософської традиції Стародавнього Риму. Цицерон зазначав, що поняття справедливої війни було чітко визначене через феціальний закон, який був освячений богами та мав суттєву роль у римському праві. Цікаво, що в концепції Цицерона природне та позитивне право співіснували, що дозволяло йому узгодити ці аспекти в єдину теорію. Погляд Цицерона на справедливість, виражений у його праці «Про обов'язки», включає в себе моральні чесноти, серед яких особливе місце займає справедливість. Вона розглядається як одна з основних складових ідеї морального ідеалу, поряд із такими доброчинствами, як мудрість і поміркованість. Справедливість у трактуванні Цицерона - це моральна чеснота, здатність робити добро, яка включає такі елементи, як: (1) уникнення завдання шкоди, якщо тобі не завдали її; (2) використання громадської та приватної власності відповідно до її призначення; (3) вірність, правдивість та виконання обов'язків [13, с. 13].
Для того, щоб обґрунтувати справедливість війни, Цицерон апелює до природного права, вказуючи на те, що природа наділила людину правом на самозахист, на захист свого життя і відхилення від шкідливого. Тому, за його думкою, самозахист є не лише природним правом, але й справедливим актом. Відповідно, справедливість війни може бути виправданою, коли вона служить захисту життя і благу. Окрім цього, він визнає право на привласнення природних ресурсів як необхідних для життя, таких як їжа чи житло, як ще один елемент справедливості. Таким чином, він стверджує, що війна може бути справедливою як за природним правом, так і за позитивним правом, коли вона є законною і переслідує правомірні цілі [13, с. 16].
Цицерон також вказує на важливість правових аспектів війни: «справедливою є тільки та війна, яка оголошена, має законні підстави і ведеться з метою захисту союзників». За його теорією, війна повинна бути оголошена і не може бути виправданою, якщо її не було попередньо анонсовано або розпочато через відмову відшкодувати заподіяні збитки. Трактуючи це як «jus ad bellum» (право на війну), він визначає основні принципи справедливої війни: (1) необхідність офіційного оголошення війни; (2) початок війни через невиконання вимог відшкодування; (3) захист союзників як основна мета ведення війни [13, с. 15].
Магістр