Зразок роботи
ВСТУП
Актуальність теми. Значення міждержавних організацій для регулювання міжнародного життя незмірно більше, бо проявляють себе двояко: з одного боку, утворюють поле кооперативної або конфліктної взаємодії між державами-членами, а з іншого боку – виступають специфічно діючими акторами на міжнародній арені і, отже, самостійно впливають на динаміку розвитку міжнародних відносин. На початку XX ст. існувало приблизно три десятки міждержавних організацій. Їх число стало швидко зростати після другої світової війни і досягло піка в середині 80-х років ХХ ст. – майже 400, після чого скоротилося приблизно на третину.
На початку ХХІ ст. існувало понад 250 міждержавних організацій, що розрізняються за колом учасників (всесвітні, континентальні, регіональні), функціональним призначенням (загальної і спеціальної компетенції), порядком вступу нових членів (відкриті та закриті), характером повноважень (засновані на традиційному приведенні до загального знаменника позицій країн-членів і такі, що мають елементи позанаціональності). Загальними тенденціями розвитку міждержавних організацій вважається, по-перше, посилення регіональних аспектів діяльності, що дозволяє сфокусуватись на більш конкретних проблемах; по-друге, значне зростання числа організацій спеціальної компетенції для регулювання специфічних сфер міжнародної взаємодії; по-третє, більш часте і більш широке наділення міждержавних організацій наднаціональними повноваженнями. Масштаби, характер і глибина впливу міждержавних організацій на міжнародно-політичне життя варіюються в досить широких межах.
Україна приймає активну участь у діяльності 68 міжнародних організацій. У більшості організацій наша держава набула статусу повноправного члена, у деяких лише спостерігач. Особливого значення Україна надає діяльності в межах ООН, Інтерполу, МБРР, СОТ та ін. Приєднання до міжнародної організації накладає на наша державу певні обов’язки, як політичного, так і фінансового характеру. Україна будучи членом чи спостерігачем при міжнародній організації повинна щорічно сплачувати членські внески. Здебільшого сплата фінансових зобов’язань відбувається у такій валюті, як долар, євро, швейцарський франк, англійський фунт стерлінгів. Кожна міжнародна організація, членом якої є Україна, має свої специфічні функції та завдання. Саме цим і зумовлені напрямки співробітництва: політичний, соціально-економічний, військово-технічний, культурно-освітній та науковий. Тому дослідження участі України в міжнародних організаціях залишається актуальною темою для дослідження на сьогодні.
Об’єкт дослідження – участь України в міжнародних організаціях, а предмет дослідження – коло проблем, які пов’язані із діяльностю України в міжнародних організаціях.
Метою даної роботи є дослідити участь України в заснуванні ООН. Виходячи з мети дослідження нами були поставлені такі завдання:
– розглянути участь України в ООН;
– проаналізувати співпрацю України із Європейськими організаціями: Раді Європи, ОБСЄ, ЄБРР, НАТО;
– дати характеристику місця України в пострадянських організаціях: ГУАМ і СНД.
Методологічні засади є принципи історизму, систем¬ності та об’єктивності в підході до висвітлення явищ минулого на основі комплексного використання джерел та наукової літератури.
Наукова новизна курсової роботи визначається комплексному історичному баченні та аналізі участі України в міжнародних організаціях.
Практичне значення отриманих результатів. Фактичний матеріал та висновки можуть бути використані в навчальному процесі при розробці та читанні лекційних курсів, а також при підготовці до практичних занять.
Структура роботи визначена завданням, характером та метою дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків та списку використаних джерел.
РОЗДІЛ 1. Участь України в ООН
Відродження української державності у 1991 р. знаменувало незаперечний факт торжества історичної справедливості. Поступово Україна відновлює свої історично зумовлені позиції у світовому співтоваристві. На геополітичній карті Європи постала незалежна держава Україна, а такі ознаки, як суверенність, конституціоналізм, набувають статус атрибутів її діяльності на міжнародній арені як суб’єкта міжнародного права. Перетворення України на самостійну демократичну державу відкриває для неї простір для доказу того, що вона є вагомим чинником міжнародного життя. Роки, що минули від дня здобуття незалежності показали: позицію України в ООН поважають, і її інтереси враховуються під час прийняття важливих рішень.
Україна бере активну участь у всіх напрямках діяльності ООН: підтримання міжнародного миру та безпеки; зміцнення верховенства права у міжнародних відносинах; розвиток співробітництва у вирішенні проблем соціально-економічного та гуманітарного характеру; забезпечення прав людини. Особливого значення наша держава приділяє саме проблемам безпеки та участі у миротворчих операціях. Показовим є те, що станом на грудень 2009 р. понад 385 військовослужбовців та працівників органів внутрішніх справ представляли Україну в семи миротворчих операціях ООН [21].
У 1945 р. Україна стала однією з держав – співзасновниць ООН, що було визнанням внеску українського народу у перемогу над фашизмом та зміцнення миру в усьому світі. Делегація України взяла активну участь у конференції у Сан-Франциско, зробивши вагомий внесок у розробку Статуту ООН. Глава делегації України на конференції у Сан-Франциско, міністр закордонних справ УРСР Д. Мануїльський головував у Першому комітеті, де були розроблені Преамбула та Глава 1 “Цiлi та принципи” Статуту. Україна в числі перших підписала Статут i ввійшла в групу з 51 держави-засновниці ООН [22].
Навіть під час Установчої конференції ООН у Сан-Франциско у травні 1945 року Д. Мануїльський наголошував на тому, що Україна готова у будь-який момент обмінятися дипломатичними і консульськими представництвами з будь-якою країною. Будучи впродовж багатьох років представленою на міжнародній арені, зокрема в ООН, українська дипломатія практично жодного кроку не робила самостійно, а лише йшла у фарватері радянської зовнішньої політики. Звідси відомий парадокс перших років незалежності – маючи власних дипломатів, українська держава не мала власної зовнішньополітичної концепції. Тому, відкриваючи себе світові, суверенна Україна змушена була витворювати й самостійну зовнішню політику [11, с. 322].
Магістр