ДЕЗІНФОРМАЦІЙНІ КОМПАНІЇ ПІД ЧАС КОНФЛІКТУ МІЖ АЗЕЙБАРДЖАНОМ І ВІРМЕНІЄЮ (ID:607940)

ВСТУП Актуальність теми пов’язана з тим, що наш час інформаційна війна стала звичайною ознакою сучасного суспільства, а інформація є регулятором різноманітних суспільних відносин. Швидкість розвитку процесу інформатизації суспільства дає підстави говорити про формування єдиного світового інформаційного простору. Позитивним в цьому є те, що швидкий обіг інформації сприяє й швидкому розвитку як людини, так і суспільства в цілому. З іншого боку негативним наслідком є те, що такий неконтрольовано-швидкий обіг інформаціє має необмежений вплив та людину, становить її в інформаційну залежність. Вищенаведені обставини зумовлюють виникнення такого поняття як «інформаційна війна», що стає на сьогоднішній день реальним викликом міжнародній безпеці. У двадцять першому столітті важливість інформаційної безпеки прирівнюється фактично до рівня національної безпеки держави та її невід’ємною складовою. Основною ціллю такої війни є вплив на свідомість людей, а саме населення держави, регіону, континенту або окремої соціальної групи. Метою такого впливу є зміна світогляду соціальних груп щодо того чи іншого явища, зміна або переоцінка їх цінностей і як наслідок зміна відношення до певних явищ та процесів об’єктивної дійсності. Виходячи з вищевикладеного інформаційна війна це різновид звичайної війни, яка включає в себе цілу стратегію цілеспрямованої діяльності та є одним з напрямком діяльності більшості сучасних країн світу спрямованим на керування масами. Характерною ознакою такої війни є мінімальна кількість втрат та участь у ній майже всіх без виключення людей. З наведеного виходить, що інформаційна безпека є частиною національної безпеки в цілому. Крім того, слід зазначити, що інформація сьогодні стала одним з найдорожчих товарів, який має вплив на людей, політику держав. Учасником такої війни може бути будь-хто як свідомо, так може бути втягнений в неї не свідомо. У своїй роботі я розгляну інформаційні заходи впливу, які застосовувались Вірменією та Азербайджанською Республікою під час бойових дій за Нагорний Карабах як у 2020 році, так і ще раніше. Об’єктом дослідження у роботі виступає інформаційний простір в якому поширювались та поширюються дезінформації щодо ведення бойових дій Вірменією та Азербайджанською Республікою в Нагорному Карабасі. Предметом дослідження відповідно є дезінформацій ний супровід конфлікту в Нагорному Карабасі з боку Вірменії та Азербайджанської Республіки. Метою роботи є дослідити мету, вплив та наслідки дезінформаційних заходів Вірменії та Азербайджанської Республіки на конфлікт в Нагорному Карабасі. Завданням роботи є: - дослідити сутність та поняття теоретико-методологічних засад дезінформації; - ознайомитися з сутністю конфлікту між Вірменією та Азербайджанською Республікою навколо Нагорного Карабаху. - дослідити та порівняти дезінформаційні заходи Вірменії та Азербайджанської Республіки, якими супроводжувався конфлікт у Нагорному Карабасі; - проаналізувати конкретні приклади дезінформаційних заходів сторін у конфлікті за Нагорний Карабах, визначити їх мету та наслідки. У роботі будуть застосовані наступні методи: метод діалектичної логіки (при виділенні ознак за результатами визначення понять); метод формального аналізу; описовий метод, порівняльний метод. РОЗДІЛ І «ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДЕЗІНФОРМАЦІЇ» Двадцять перше століття вже стало прийнято називати «століттям інформаційних технологій». Наше століття відзначилось широкомасштабною розробкою методів ведення інформаційної війни та методів боротьби з нею. Єдиним способом вирішення проблеми інформаційної безпеки стала боротьба з інформаційною війною. Для сучасної держави стало звичним явищем значна увага за інформаційною безпекою країни, що прямо впливає на безпеку держави в цілому. У науковій літературі панує точка зору, що інформаційна війна вже розпочалась і активно триває, але їй більшість людей не приділяє належного значення. Характерною ознакою такої війни є те, що вона офіційно не оголошувалася, але призводить до таких наслідків як зміна ставлення соціальних груп до тих чи інших наслідків вже. Можна стверджувати, що інформаційна війна є одним з дієвих способів непрямого протиборства. Офіційного визначення поняттю «інформаційна війна» на разі ще не надано, а вказане поняття використовується здебільшого як публіцистичне. Вперше такий термін як «інформаційна війна» вжив Т. Рон з своєму звіті «Система зброї і інформаційна війна» у 1976 році. За твердженням автора інформаційна складова є ключовим елементом економіки США. Одностайності у визначенні терміну інформаційна війна сьогодні не має. На мою думку найоб’єктивніше визначити інформаційну війну як інформаційну діяльність держави, міжнародних інституцій з метою послаблення позицій або знищення супротивника. Її об’єктом є психіка людини, а метою управління соціальними групами та процесами, які відбуваються у державах та суспільстві. До основних методів ведення інформаційної війни слід віднести наступні: - пропаганда; - дезінформація; - маніпулювання. Цікавими є підходи до визначення поняття інформаційної війни вченими П. Шпиги та Р. Рудника: - це комплекс політичних, правових, соціальних, економічних, психологічних дій метою яких є захоплення інформаційного простору, усунення противника з інформаційної сфери, відібрання засобів комунікабельності, тощо; - це одна з вищих форм міждержавного протистояння в світовому інформаційному просторі, що характеризується інтенсивністю, відсутністю точок для узгодження протистояння, короткочасність гострих фаз; - це одна з форм військово-політичного протистояння засобами якого є сучасні інформаційні та цифрові технології; - це протистояння технічних систем. Дезінформація – це один із способів психологічного впливу, який ставить за мету вплинути на об’єкт та ввести його в оману, що призведе до хибного сприйняття ним об’єктивної реальності. Основними способами дезінформування є поширення викривленої інформації, неповних або завідомо неправдивих відомостей для досягнення певної заздалегідь спланованої мети. Сьогодні маніпулювання масами використовую декілька когнітивних викривлень, таких як: - принцип первісного сприйняття інформації як найбільш об’єктивного сутність якого полягає в тому, що людина сприймає спочатку інформацію як правдиву заздалегідь, а вже потім під дією певних аргументів може ставити її під сумнів та переоцінювати; - поділ інформаційного середовища на певні категорії, сутність цього підходу зводиться до того, що певні категорії інформації сприймаються різними групами людей за заздалегідь встановленими характерними їх стереотипами; - використання сталих хибних поглядів, тобто установлені негативні спогади про певні явища в подальшому забезпечують упереджене сприйняття їх за аналогією. Складовими сучасної інформаційної, гібридної війни є як звичайні загальноприйняті способи її ведення, так і використання таких нових явищ як дезінформація та фейки. Особливість такої війни в тому, що її ініціатор фактично залишається непричетним юридично до її провокування. Фронтом такої війни є одночасно: - населення, яке мешкає в зоні конфлікту; - населення країни противника, яке мешкає поза зоною конфлікта; - населення країни-ініціатора бойових дій. Одним з елементів гідридної, інформаційної війни є поширення фейків, що означає з англійської мови підробок. У нормативній базі національній та міжнародній не має офіційних визначень таким поняттям як гібридна війна та фейки, тому спробую наповнити їх змістом, згідно власного розуміння. Так, фейк – це різновид дезінформації, який містить таємне навмисне спотворення фактів чи явищ об’єктивної дійсності з метою бажаного впливу на певні соціальні групи, прошарки населення. Основним засобом поширення шейків стала мережа Інтернет, яка об’єднує мільйони людей, які об’єднуються за групами по інтересам і це дає змогу дуже легко доводити дезінформацію бажаній аудиторії. Класифікація фейків: - за способом розповсюдження: фейки в масових медіа, чутки в соціальних мережах; - за зовнішнім оформленням фото, відео, аудіо фейки, фейкові матеріали журналістів; - в залежності від мети їх поширення: розповсюдження паніки; розпалювання міжнаціональної ворожнечі; відволікання уваги від існуючих проблем; маніпулювання свідомістю; підвищення чийогось авторитету чи навпаки; отримання прибутку джерелом поширення, розваги. Різновидом дезінформації є й «меми». Мем – це одиниця суспільної взаємодії, одиниця культурної передачі, розповсюджена від людини до людини. За характером меми поділяються на інтернет-меми, політичні, соціальні, економічні, культурні, природні меми тощо. Меми забезпечують деградацію суспільної свідомості і суспільної думки, ця категорії унормовують мислення людей про безграмотність, злочинність влади, угруповань чи конкретних осіб. Найпоширенішими мемами в реаліях сьогодення в України є: «десантники заблукали», «за поребрик», «расп’яте маля», «охота на снігурів», «їх там не має» та інші. Словник колишнього Комітету державної безпеки СРСР дає таке визначення дезінформації як заздалегідь приготовані відомості метою яких є формування у противника хибного сприйняття реальності, що буде враховуватися при прийняття рішень, які вигідні для автора приготовлених відомостей. Такі відомості можуть також використовуватися і для приховування справжніх фактів в оперативних цілях, а також як спосіб проведення оперативних комбінацій, що передбачає введення об’єкта впливу в оману з метою передбачення його подальшої поведінки. Такі заходи використовувались радянською владою з 1923 року з початком створення Бюро активної розвідки Народного комісаріату оборони СРСР. Так, дезінформація позначалась як: «акції впливу», «оперативна інформація», «оперативні комбінації», «оперативні ігри», «заходи оперативного впливу», але їх мета зводилась завжди до введення в оману супротивника, шляхом приховування дійсної обстановки чи реальних планів, щоб забезпечити передбачувану поведінку об’єкта впливу. У 1952 році спецслужби СРСР за допомогою такої міжнародної інституції як «Світова рада миру» поширювали дезінформацію про застосування США під час війни у Кореї біологічної зброї. В цій компанії активно приймали участь журналісти США, які фактично працювали на спецслужби СРСР та поширювали дезінформацію засобах масової інформації Заходу. Так, відбувався візит представників Світової ради миру до Кореї внаслідок якого останні нібито підтвердили факт застосування США біологічної зброї. Це стало підставою для багатьох публікацій з дискредитацією військових дій США в Кореї та засудження використання заборонених методів війни. У 1953 році СРСР відмовився від ідеї продовження вказаної історії з дезінформації щодо Кореї і про неї наче б то всі забули, але у 1999 році лідер Північної Кореї знову скористався нею для виправдання проведення ядерних випробувань наче б то для захисту від подальших фактів застосування. Протягом існування незалежної України колишня метрополія – російська Федерація, постійно проводить інформаційну війну проти України, ключовим елементом якої є поширення різного роду дезінформацій. Поширення дезінформації щодо України не обмежується інформаційним простором України, вказаний процес був активізований наприклад і в Німеччині починаючи з 2014 року. Зокрема факти зафіксовані німецькою службою контррозвідки. Основними засобами поширення такої дезінформації стали: телевізійний канал «Russia Today», платформа цифрового мовлення «Sputnik News», інтернет-тролі. Основною їм метою \є донесення публіці інформації про те, що нібито лише вони розповсюджують правдиву інформацію, а решта засобів хибну та упереджену. Активно цій роботі допомагаю мігранти з країн колишнього СРСР, які постійно проживають на даний час в Німеччини та підтримують вказану дезінформацію, шляхом коментування та поширення у соціальних мережах. Так, у 2014 року телевізійний канал «Russia Today» активно поширював дезінформаційний сюжет про ніби то 5-річного хлопчика, якого розп’яли на хресті у м. Слов’янську українські націоналісти. В решті було з’ясовано, що це факт ні що інше як звичайнісінька заздалегідь продумана та відзнята вистава. У 2016 році спецслужбами Росії було здійснено такий дезінформаційний хід. Через невідомого рейкового користувача соціальної мережі нібито члена громадського об’єднання «Правий сектор» повідомлено про незаконне проникнення до мережі Міністерства оборони Польщі, а також вимагалась грошова винагорода за непоширення начеб то таємних документів польського Міністерства оборони. Соціальна сторінка вищевказаного користувача була підготовлена заздалегідь, а саме зокрема на ній було раніше розміщено тематичні патріотичні пости та об’яви про збір коштів на допомогу учасника антитерористичної операції на сході України. В результаті представники «Правого сектору» заперечили свою причетність до цього, а Міністерство оборони Польщі відмовилось сплачувати кошти. Очевидним стало те, що це був факт поширення дезінформації Російської Федерації з метою впливу на відношення польського населення до України та її населення з бік більш негативного. Не так давно, світове співтовариство не давала такого виключного значення дезінформації як сьогодні, оскільки не усвідомлювало всю нагальність поширення вказаної проблеми. Проблема криється в тому, що більшість людей не може відрізними дезінформацію від правдивою інформації і стає успішним об’єктом інформаційної війни. Людина не усвідомлюючи того, сама стає суб’єктом розповсюдження дезінформації поширюючи публікації та пости у соціальних мережах, ділячись ними зі своїми друзями та підписниками. Так, з метою боротьби з поширенням дезінформації у Європейському союзі ще в 2015 році створено робочу групу зі стратегічних комунікацій «East StratCom Task Force». Завданням вказаної групи є допомога представниками Європейського союзу в таких державах як Азербайджанська Республіка, Вірменія, Україна, Грузія, Республіка Білорусь, Російська Федерація з виявлення дезінформації. Група аналізує інформаційний простір і публікує звіт із зазначенням дезінформаційних матеріалів.