Зразок роботи
ВСТУП
Актуальність теми. Хоча як наукова дисципліна теорія міжнародних відносин почала швидко розвиватись лише на початку ХХ ст., активна дискусія щодо ключових проблем міжнародних відносин триває вже багато століть поспіль, слугуючи безпомилковим показником актуальності досліджень у цьому напрямі, адже для суспільно-гуманітарних дисциплін не існує більш вагомого й переконливого доказу важливості певного питання, ніж велика суперечка навколо нього. Тому й сама історія еволюції теорії міжнародних відносин є картиною запеклої боротьби між різними школами й напрямами. Доволі часто цей процес розглядають як серію «великих дебатів», у ході яких відбувалася послідовна заміна домінуючої теоретичної парадигми в дослідженні світової політики.
Якщо на Заході прискорений розвиток теорії міжнародних відносин призвів до диференціації та розгалуження цього підрозділу суспільствознавства, у СРСР теоретичні пошуки були суттєво обмежені марксистсько-ленінською догмою про вирішальне значення класового змісту міжнародних відносин та їх обумовленість характером відповідної суспільно-економічної формації, хоча під впливом успіхів західної суспільної науки і, зокрема, теорії міжнародних відносин також зустрічалися марксологічно адаптовані концепції західних дослідників. Унаслідок цього очевидним є висновок про недостатню розвиненість теорії міжнародних відносин в усіх пострадянських країнах. Особливо це стосується неімперських націй (на зразок української), які навіть позбавлені ідеології зовнішньої політики, що певною мірою могла б замінити наукове знання про міжнародні відносини. Хочеться сподіватись, що вітчизняна теорія міжнародних відносин, що сьогодні є відкритою до діалогу із зарубіжною політичною думкою, з одного боку, зробить висновки з історії постпозитивізму, з іншого – не поспішатиме із запозиченням, а постарається розібратися, що в цьому вченні хибне, а що представляє справжній інтерес.
Неможливість забезпечення ефективного зовнішньополітичного курсу держави та його перспективного довгострокового планування без систематичного звернення до скарбниці ідей політології, політичної теорії та філософії дедалі більше актуалізує наукові пошуки в цій галузі, сприяючи швидкому розвитку теорії міжнародних відносин. Тому неохідним є дослідити основні постулати існуючих парадигм в цій науці, особливо звертаючи увагу на більш сучасні напрямки, такі як постпозитивізм.
Таким чином, розвиток теорії міжнародних відносин в Україні є нагальним політичним завданням, виконання якого дасть можливість здійснювати осмислену (стратегічно та аналітично) зовнішню політику. Найбільш це стосується євроінтеграційного курсу сучасної української держави, який може провадитися лише на підставі солідної теоретичної бази. Можна говорити про «теоретичний шлях» України в Європу, який торується поглибленим розумінням європейської інтеграції, світових справ і місця в них України, тобто всім тим знанням, що надаються і, передусім, структуруються теорією міжнародних відносин.
Мета науково-дослідної роботи – на базі різних навчальних посібників, монографій, книг, наукових робіт та думок експертів дослідити явище постпозитивістського повороту в теорії міжнародних відносин та визначити його наслідки.
Для досягнення мети необхідно вирішити такі завдання:
1) простежити передумови та причини виникнення нових концепцій в теорії міжнародних відносин в період так званої «Третьої дебати»;
2) дослідити основні напрямки школи постпозитивізму і сформулювати базові їхні постулати;
3) знайти спільне та відмінне в течіях постпозитивізму;
4) дати характеристику щодо наслідків постпозитивістських концепцій для розвитку теорії міжнародних відносин.
Об’єктом дослідження даної курсової роботи є становище теорії міжнародних відносин під час постпозитивістського повороту в її межах.
Предмет дослідження –ключові концепції постпозитивістської парадигми, їхні основні риси та практичне значення для науки про міжнародні відносини та суспільства в цілому.
Методологічна база дослідження визначається специфікою об’єкта та предмета, метою й завданнями. У дослідженні використані загальнонаукові методи – аналіз, синтез, аналогія, порівняння. Також використовувались спеціально-історичні методи. Зокрема, історико-ретроспективний метод – в огляді історіографії; метод систематизації та узагальнень – для обґрунтування висновків і теоретичних положень.
Структура роботи: Вступ, 3 розділи, 6 підрозділів, Висновки, Список використаних джерел.
ВИСНОВКИ
В ході проведеної науково-дослідної роботи поставлена мета досягнена, завдання виконані. Розглянувши основні характеристики концепцій постпозитивістського напрямку міжнародних відносин, було сформовано їхні основні положення та їх відмінні риси.
Навряд чи можна дати однозначну і разом з тим об'єктивну оцінку як самого постпозитивізму, так і його ролі в розвитку політичних наук. Надто вже суперечливим є досліджуване явище. До того ж, важко бути об'єктивним щодо того, чому є сучасником. І, тим не менш, деякі узагальнення все ж можна зробити.
Постмодерністські автори піддають атаці самі поняття про реальність, істини, структурі або ідентичності, які є центральними для міжнародної теорії, як і інших гуманітарних наук, характеризуються неприйняттям будь-яких теоретичних абстракцій і узагальнень. Представники соціологічної теорії пов’язують формування та розвиток ідентичностей акторів міжнародних відносин з процесом соціалізації. Що стосується досліджень феміністок, то вони представляють досить широкий спектр – від гендерних досліджень та вивчення сучасної структури чоловічого домінування до питань природи ідентичності. Для прихильників "критичної теорії" знання про світ завжди повинно розумітися в контексті інтересів, а знання не нейтрально і не об'єктивно.
Об'єднує ці течії в теорії міжнародних відносин переконаність в тому, що західна політична думка, заснована на ідеалах освіти, знаходиться в кризовому стані. Постпозитивісти багато в чому справедливо стверджують, що більша частина теоретичних дискусій в області міжнародних відносин будується навколо дихотомії між плюралістичним та універсалістським баченням майбутнього світоустрою. Було б спрощенням стверджувати, що тут постпозитивісти дотримуються якоїсь єдиної точки зору. Вони певною мірою тяжіють до універсалізму і вироблення нового погляду на загальність.
Вплив постпозитивізму на західну теорію міжнародних відносин є досить суперечливим. З одного боку, він завдав їй істотної шкоди, поставивши під сумнів не тільки існуючі теорії, але й саму можливість і необхідність теоретичного знання, здатність науки адекватно відображати об'єктивну реальність. Доводиться констатувати, що постпозитивізм сприяв нехтуванню науковою теорією та поширенню понятійно-термінологічного нігілізму в теорії міжнародних відносин, що навряд чи можна оцінити позитивно.
З іншої точки зору, цей напрям дав поштовх для пошуків нових парадигм. В процесі творчих пошуків постпозитивізм породив як антинаукові (особливо в сфері гносеології), так і евристично значущі концепції. У той же час їхні концепції, (наприклад, «глобальне громадянське суспільство»), незважаючи на їх часом екзотичну форму, досить точно відобразили зрушення і зміни, що відбуваються у світі, які інші політичні наукові школи не могли вловити. Крім того, ряд постпозитивістських концепцій (насамперед, про міжнародну безпеку) зробив істотний вплив на еволюцію концепцій міжнародних відносин і військово-стратегічні доктрини Заходу. Постпозитивісти відмовляються вірити в єдине джерело влади, скептично ставляться до ідей «ідентичності», «інтегрованості», які призводять до встановлення нової світової ієрархії.
Сам постпозитивізм (як сукупність поглядів та осіб, що дотримуються відповідних поглядів) також зазнав у процесі свого розвитку певні зміни. З виникнення багатогранних поглядів дослідників, що свідомо епатували традиційну теорію міжнародних відносин, він перетворився в один з напрямків західної політичної думки, що демонструє здатність до діалогу з колишніми опонентами і навіть активно запозичує в останніх ідеї та методики. Треба сказати, що і традиційна теорія міжнародних відносин стала більш терпимо ставитися до постпозитивізму, ніж це було, скажімо, в 1980-ті роки. Мабуть, процес інтеграції постпозитивізму в усталене русло теорії продовжуватиметься й далі.
Магістр