Діяльність країн-членів MERCOSUR в рамках ООН (ID:76286)

Діяльність країн-членів MERCOSUR в рамках ООН Київ – 2014 Зміст Вступ 4 Розділ 1. Особливості економічного становища держав MERCOSUR 7 1.1. Загальна характеристика інтеграційного об’єднання MERCOSUR 7 1.2. Проблеми економічного становища держав-учасниць організації 13 Розділ 2. Характеристика діяльності країн MERCOSUR у рамках Організації Об’єднаних Націй 21 2.1. Історичний контекст діяльності держав MERCOSUR в ООН 21 2.2. Позиції країн об’єднання з найважливіших міжнародних питань сучасності 25 Розділ 3. Вирішення міжнародних економічних проблем держав MERCOSUR за допомогою Організації Об’єднаних Націй 28 3.1. Подолання кризових явищ в економіці країн об’єднання із використанням механізмів ООН 28 3.2. Боротьба з бідністю та продовольчою кризою у державах MERCOSUR із використанням можливостей ООН 31 Висновки 35 Список використаної літератури 38 Додатки 44 Вступ Актуальність теми. Вивчення особливостей політики країн-членів MERCOSUR в ООН з глобальних та регіональних економічних проблем є актуальним питанням для вітчизняної науки. В 90-х роках ХХ століття у регіоні Латинської Америки спостерігався справжній інтеграційний бум. Відродилася діяльність угрупувань, що існували з 60-х років, помітно активізувалося створення зон вільної торгівлі й митних союзів. Утворення останніх було проголошено в Андській групі, MCCA, CARІCOM. Ці союзи були далекі від завершення, оскільки єдиний зовнішній тариф застосовувався не всіма країнами зазначених об'єднань і поширювався на обмежений список товарів. У традиційних угрупуваннях були розроблені стратегічні документи, що відображають нові концептуальні засади інтеграції, принципи відкритого регіоналізму. Були укладені десятки угод про свободу торгівлі й інші форми співробітництва між окремими країнами, між окремими державами й угрупуваннями, між латиноамериканськими союзами й об'єднаннями інших регіонів світу. Активне втручання позарегіональних сил, насамперед США, у процеси інтеграції в Латинській Америці, підштовхнули провідні країни ЛАКБ (Аргентину, Бразилію, Парагвай і Уругвай) до формування нового союзу, в рамках якого вони могли б зміцнити свої економіки, підвищити їхню конкурентоспроможність, підсилити позиції в переговорах зі США й іншими розвиненими країнами. Асунсьонський договір про утворення Спільного ринку країн Південного конуса (Mercado Comundel Sur, MERCOSUR), підписаний у листопаді 1991 р., передбачав в якості основної мети спільного ринку за прикладом ЄС створення зони вільної торгівлі й митного союзу, хоча й не встановлював строків її реалізації [18, с. 15]. Країни MERCOSUR є досить активними учасниками міжнародного співробітництва у рамках Організації Об’єднаних Націй. Вони розділяють точку зору, згідно з якою ООН є потужною силою, здатною протистояти загальним глобальним викликам за допомогою об'єднання людей планети, що усвідомлюють загальну відповідальність за долю миру й підтримуючих міжнародне співробітництво в реформуванні ООН, а також котрі поширюють інформацію про цілі й напрямок діяльності цієї організації. У цілому держави MERCOSUR прагнуть до принципового реформування механізмів діяльності ООН, а не тільки до розширення складу постійних членів Ради Безпеки, вважаючи, що альтернативи цій організації у вирішенні глобальних проблем сучасності немає. Об’єктом дослідження є політика країн групи MERCOSUR в ООН з економічних питань як один із найважливіших факторів міжнародних відносин. Предметом дослідження є реалізація керівництвом країн групи MERCOSUR своїх національних інтересів у ході здійснення політики в рамках ООН. Мета курсової роботи полягає у вивченні політики країн MERCOSUR в ООН з глобальних та регіональних економічних питань. Досягнення мети передбачає вирішення таких науково-дослідницьких завдань: – надання характеристики інтеграційного об’єднання MERCOSUR; – виявлення особливостейекономічного становища держав-учасниць організації; – оцінка історичного контексту держав MERCOSUR в ООН; – аналіз позицій країн об’єднання з найважливіших міжнародних питань сучасності; – висвітлення особливостей подолання кризових явищ в економіці країн об’єднання із використанням механізмів ООН. Методи дослідження, які використовувалися у курсовій роботі, ґрунтуються на особливостях об’єкту та предмету дослідження і спрямовані на встановлення характеристик політики держав групи MERCOSUR в Організації Об’єднаних Націй. Це обумовило пріоритет застосування системного підходу. Він передбачає дослідження зазначених процесів з урахуванням множини рівнів і секторів взаємодії цих держав у ході міжнародних процесів. Також було використано порівняльний метод при визначенні пріоритетів політики держав цієї інтеграційної групи у різних соціально-економічних сферах. Структура дослідження. Структурно курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, які містять у своєму складі підрозділи, висновків, списку використаних джерел і літератури, а також додатків. ..................данням, виконання якої Бразилія буде домагатися на міжнародній арені. Виступаючи на 66-й сесії Генеральної Асамблеї ООН, Д. Руссефф заявила про готовність Бразилії стати членом РБ ООН [1]. За її словами, ця південноамериканська країна бере участь у всіх зусиллях міжнародного співтовариства, будь-то близькосхідний мирний процес або робота зі скорочення викидів шкідливих речовин в атмосферу. Слід зазначити, що Бразилія, поряд з Японією, найбільшу кількість разів займала місце непостійного члена РБ ООН без права вето. Бразилія була непостійним членом РБ ООН в 1946-1947, 1951-1953, 1954-1956, 1963-1964, 1967-1968 роках. Після військового перевороту й установлення диктатури (1964-1989 рр.) країна змогла повернутися в РБ ООН тільки в 1988-1989 рр. Після повернення демократичної форми правління Бразилія практично без перерви займала це місце в 1993-1995, 1998-2000, 2004-2006 і в 2010-2011 роках. Однак активна дипломатія Бразилії й діяльність «Групи чотирьох», створеної з метою реформування РБ ООН, поки не принесли результатів. США й КНР виступають проти будь-яких реформ цієї структури. Бразилія із самого початку брала активну участь у миротворчих операціях під егідою ООН, приділяючи значну увагу проблемі врегулювання конфліктів. З 1948 р. вона брала участь більш ніж в 30 операціях по підтримці миру, де в ціломупрацювали понад 17 тис. осіб. В 1956 р. Бразилія посилала своїх миротворців на Синайський півострів, бразильці входили до складу Місії спостерігачів ООН в охоплених громадянською війною країнах Африки (наприклад, у Конго, Анголі, Мозамбіку, Ліберії, Уганді, Судані), у Латинській Америці й країнах Карибського басейну (в Сальвадорі, Нікарагуа, Гватемалі, Гаїті), в Азії (Камбоджа й Східний Тимор, який відділився від Індонезії), в Європі (Кіпр і Хорватія). Військові формування Бразилії були задіяні в п'ятьох операціях у складі об'єднаних збройних сил: у районі Суецького каналу, в Анголі, Мозамбіку, Східному Тиморі і на Гаїті. Бразильський дипломат С. Вієйра Ді Мелло був спеціальним представником ООН у Східному Тиморі із грудня 1999 р. по травень 2002 р. Ця людина, що присвятила значну частину життя роботі в ООН, Верховний комісар ООН по правах людини, був убитий під час бомбування Іраку в серпні 2003 р., коли працював главою місії ООН в Іраку. 2.2. Позиції країн об’єднання з найважливіших міжнародних питань сучасності У своїй зовнішньополітичній лінії країни MERCOSUR критикують концепцію гуманітарної інтервенції, до якої прибігають США й інші країни НАТО. Зокрема, Бразилії не було в складі першої п'ятірки латиноамериканських країн, що виступали проти гуманітарної інтервенції в Лівії (2012 р.), оскільки вона була стурбована ростом насильства в цій країні й неодноразово закликала до захисту цивільного населення й поваги міжнародного права. Уряди інших держав MERCOSUR привселюдно й рішуче засудили застосування насильства й закликали владу Лівії до забезпечення й захисту права на вільне вираження протесту, а також до пошуку шляхів урегулювання кризи на основі діалогу. Латиноамериканські країни приділили належну увагу думці членів Ліги арабських держав і Африканського союзу, а також звертанням постійного представництва Лівії в ООН при проведенні голосування по резолюції 1970. Однак підсумки цієї місії наочно показали обмеженість військової акції як засобу досягнення стабільності. Саме тому, відзначивши, що застосування сили завжди несе в собі ризик завдання більших втрат, насильства й нестабільності, слід нагадати про виступ Д.Руссефф на засіданні Генеральної Асамблеї ООН у вересні 2011 року, де президент Бразилії звернула увагу на важкі наслідки військових інтервенцій, які привели до збільшення існуючих конфліктів, викликали нові витки насильства й збільшили уразливість цивільного населення. Запропонована бразильським лідером концепція «відповідальності в процесі захисту» (respon sіbіlіty whі leprotect) повинна доповнювати існуючу концепцію «відповідальності щодо захисту» (responsіbіlіtytoprotect) і ґрунтуватися на тезі, згідно з якою краща політика – це превентивна дипломатія, оскільки вона зменшує ризик збройного конфлікту й людських жертв [53]. Така пропозиція лежала у руслі ініціативи генерального секретаря ООН Пан Гі Муна оголосити 2012-й рік роком превентивної дипломатії. Держави MERCOSUR висунули ще одну ініціативу – «Прихильники посередництва» (Frіendsof Medіatіon), де серед безлічі положень відзначається, що використання сили має нести якнайменшенасильства й нестабільності, а у випадку використання сили дії повинні бути законними, пропорційними й обмеженими цілями, установленими РБ ООН [52]. Міністр закордонних справ Аргентини, виступаючи в РБ ООН 22 вересня 2011 р., підкреслив, що в сучасному світі спостерігається тенденція до примусу, санкцій і поспішного військового втручання, однак іншими інструментами для запобігання конфлікту повинні стати превентивна дипломатія й миротворчі операції, що включають три елементи: запобігання конфлікту, миротворчість й миробудівництво. Комісія з миробудівництва ООН, поряд з підтримкою поваги міжнародного права, може відігравати важливу роль у запобіганні рецидивам конфлікту. При цьому представник Аргентини звернув увагу на необхідність більш тісної взаємодії з місцевим населенням, підготовки миротворців і зміцнення їх дисципліни. Дії миротворців будуть більш ефективною за умови взаємодії з місцевим населенням [52]. Роззброювання й знищення зброї масового ураження також збільшують можливість запобігання конфлікту. Президент Бразилії Д. Руссефф у своєму виступі в ООН 22 вересня 2011 р. відзначила, що хвиля змін, яка охопила Північну Африку, тільки підтверджує необхідність задоволення сподівань палестинського народу про державотворення. Це один із напрямків превентивної дипломатії, і існування двох держав (Ізраїлю й Палестини) має розрядити напруженість і нестабільність на Близькому Сході [52]. Слід зазначити, що в рамках розвитку превентивної дипломатії ще в 2005 р. у Ріо-де-Жанейро був відкритий Центр з підготовки миротворців (Centro-de Іnstraçâo Operaçôesde Paz (Cloppaz)). З тих пор в Cloppaz пройшли навчання понад 15 тис. військовослужбовців, з них 2300 перебувають на дійсній військовій службі. Усі вони являються добровольцями, що успішно пройшли складну програму навчання. Їхнє знання й досвід Бразилія використовує не тільки в миротворчих місіях, але й усередині країни при вирішенні проблем з вуличними злочинними угрупованнями в бідних міських кварталах. Саме Бразилія запропонувала в РБ ООН дискусію з проблеми безпеки й розвитку, в якій взяли участь Франція, Японія, Туреччина, Уганда й інші держави. Уперше ця проблема була поставлена в 1997 р. у зв'язку з конфліктними ситуаціями в Африці. Був підготовлений звіт, що містить конкретні рекомендації РБ ООН відносно джерел конфліктів в Африці, шляху запобігання й вирішення цих конфліктів, підготовки основи для міцного миру й економічного росту після їхнього вирішення. Доповідь Генерального секретаря «Про причини конфліктів і сприяння забезпеченню міцного миру й сталого розвитку в Африці» (A/52/871-S/1998/318) повинен був стати основним документом для вирішення взаємозалежних питань миру, безпеки й розвитку [43]. Дебати в РБ ООН щодо взаємозалежності між безпекою й розвитком, ініційовані Аргентиною, поклали початок інтенсивному міжнародному діалогу. Франція в лютому 2010 р. підняла питання «Про перехідний період і стратегії виходу» (S/PRST/2010/2), Японія у квітні підготувала доповідь «Комплексна стратегія миробудівництва для запобігання поновлення конфлікту» (S/PRST/2010/7), Туреччина торкнулася теми «Забезпечення ефективної ролі РБ ООН у підтримці миру й безпеки» (S/PRST/2010/18), Уганда – питання «Про пост конфліктне миробудівництво» (S/PRST/2010/20), а Боснія й Герцеговина в січні 2011 р. зупинилися на проблемі «Постконфліктне миробудівництво: інституціональне будівництво» (S/PRST/2011/2). Розділ 3. Вирішення міжнародних економічних проблем держав MERCOSUR за допомогою Організації Об’єднаних Націй 3.1. Подолання кризових явищ в економіці країн об’єднання із використанням механізмів ООН Основу економічної політики більшості країн Латинської Америки в останні два десятиліття становили принципи неолібералізму. Серйозні соціальні витрати й господарські прорахунки цієї політики багато в чому збільшувалися негативними аспектами впливу процесів глобалізації світової економіки, що підсилився. У регіоні практично була відсутня цілісна стратегія здатна гарантувати високі темпи росту, забезпечити зниження макроекономічної нестійкості, надати інноваційний характер господарському розвитку, створити умови для дотримання принципів соціальної справедливості. Великий вплив на нову концепцію регіональної інтеграції виявив і принцип «відкритого регіоналізму», покладений в основу Організації Азійсько-тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС) і підтриманий в ООН. Ключовою рисою, яка ха¬рак¬теризує розвиток латиноамериканського регіонального ринку на початку 2014 року, є еконо¬мічне уповільнення. При цьому Брази¬лія, як найбільша економіка материку й MERCOSUR, є основним генератором кризових явищ, які поширюються на інші держави регіону. Порівняно з іншими перехідними ринками країни ЛАКБ (у т.ч. провідні регіональні гравці – Бразилія, Аргентина, Мексика, Чилі, Перу, Колумбія та Венесуела) характеризуються порівняно невисокими темпами росту валового продукту за доволі стрімкої інфляції, що закономірно спричиняє зростання соціальної напруженості. Вагомою проблемою економік регіону залишатиметься споживча інфляція, котра вимагатиме додаткових заходів з її визначення. При цьому не виключено, що зростання цін у Бразилії буде тривати, незважаючи на впровадження більш жорсткої національної монетарної політики. Упродовж 2014 р. значний вплив на регіональну економіку здійснюватиме політичний фактор: вибори у Бразилії та Колумбії (2014 р.). Вагомим ризиком для економічного розвитку країн MERCOSUR у віддаленій перспективі залишатиметься експансія з боку поза регіональних центрів си¬ли (насамперед КНР і США) з метою встановлення контролю за місцевою ресурсною (енергетичною, транспортною, мінеральною) базою. Отже, особливостями подолання країнами MERCOSUR наслідків фінансово-економічної кризи є: поступовий відхід від неолібералістської моделі регулювання економіки на користь більшою мірою соціальної та меншою мірою монетаристської політики (особливо це видно на прикладі Бразилії), а також намагання урядів країн регіону забезпечити проведення модернізації економіки шляхом зменшення у її структурі частки сировинного сектора та збільшення частки галузей, що виготовляють продукцією із високим рівнем доданої вартості. Безумовно, що країни MERCOSUR активно використовують ООН як майданчик для вирішення власних економічних проблем. Серед найбільш важливих ініціатив – переговори з