Зразок роботи
ВСТУП
Актуальність. Концепція розвитку сучасної вищої освіти характеризується гнучкістю та інноваційністю та спрямована на формування здібностей майбутніх фахівців, здатних адаптуватися до соціальних викликів. Специфіка підготовки здобувачів вищої освіти залежить від характеру навчального закладу, національних стандартів, можливостей кадрової та технологічної реалізації, пошуку продуктивних прийомів навчання, ефективних методичних засобів для вирішення нових суспільних викликів. Процес глобалізації, інтеграції та інформатизації суспільства вимагає розвитку медіаграмотності, особливо критичного мислення – використання психологічних стратегій, покликаних глибоко аналізувати інформацію, робити розумні висновки та розвивати відповідні моделі поведінки. і прийняття рішень.
За останні роки медіаграмотність та заснований на ній навчальний процес стали основою освітніх реформ в Україні. Навички критичного мислення є запорукою науково-технічного та соціального прогресу, а також демократії, а освіта відіграє першорядну роль у її розвитку. Критичне мислення забезпечує самостійні та відповідальні дії, а також характеризується самовдосконаленням.
Здатність ефективно шукати, аналізувати, оцінювати та використовувати інформацію в сучасному світі є важливою не лише для академічного успіху, але й для підготовки молодих людей до громадянського життя та професійного розвитку. Інформаційна грамотність допомагає студентам критично мислити, розвивати творчий підхід до вирішення завдань, розуміти етичні аспекти використання інформації, та сприяє їхньому самовдосконаленню.
Завданнями сучасної вищої освіти є не лише передача знань, але і розвиток інформаційної грамотності серед студентів. Це вимагає поєднання традиційного навчання з інноваційними підходами до використання технологій та навчальних ресурсів. Викладачі та освітні заклади мають активно працювати над розробкою програм, які сприяють розвитку інформаційної грамотності та допомагають студентам освоювати навички роботи з інформацією.
Для того щоб студенти були успішними громадянами і професіоналами в майбутньому, необхідно не лише надавати їм знання, але і навчати їх розуміти та керувати інформацією. Розвиток інформаційної грамотності у закладах вищої освіти стає ключовим фактором для досягнення цієї мети та підготовки студентів до викликів, які приносить цифровий світ.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. В процесі дослідження були використані праці: К. Авраменко [1], В. Андрущенко [3], Т. А. Вакалюк [5], Н. В. Вукіна [9], В. М. Глазиріна [11], І. В. Горохова [13], А. О. Єрмоленко [16], І. В. Жилавська [18], І. Б. Зарубінська [20], С. Ізбаш [23], М. М. Коропатник [26], С. М. Мартиненко [31], Г. Муравицька [36], М. М. Скиба [40], А. В. Федоров [43], Н. В. Чичеріна [50], Ю. О. Шпічко [53].
Мета магістерської роботи – полягає в дослідженні теоретичних та практичних аспектів інтеграції інфомедійної грамотності у закладах вищої освіти.
Відповідно до мети нами було поставлено і виконано такі завдання:
розглянути ключові компетенції медійної грамотності педагога;
охарактеризувати шляхи розвитку і впровадження медіа грамотності педагога;
проаналізувати інтеграцію педагогом компетентності медіа грамотності в освітній процес;
охарактеризувати розвиток медіа грамотності в студентів в освітньому процесі;
дати загальну характеристику критичному мисленню студентів;
проаналізувати шляхи формування інфомедійної грамотності в майбутніх фахівців освітніми засобами;
проаналізувати реалізацію проєкту «Вивчай та розрізняй: інфомедійна грамотність»;
дати загальний аналіз досвіду інтегрування інструментів медіа грамотності у ЗВО;
проаналізувати шляхи подолання актуальних проблем у медіа освіті.
Об’єктом магістерської роботи є інфомедійна грамотність в ЗВО.
Предметом магістерської роботи є розвиток інфомедійної грамотності у закладах вищої освіти.
Практична значущість цієї роботи полягає у можливості використання його результатів для вдосконалення професійної діяльності педагога загальноосвітньої школи. Результати дослідження можуть бути корисними для педагогів, адміністрації шкіл, підрозділів освіти та дослідницької громадськості.
Конкретні практичні рекомендації, що розробляться на основі дослідження, можуть стати важливим допоміжним інструментом для педагогів, які працюють у загальноосвітніх школах, у формуванні інфомедійної грамотностів педагогічній діяльності. Результати дослідження також можуть бути корисними для розробки курсів з професійної підготовки педагогів та забезпечення викладання інфомедійної грамотності у навчальних програмах з педагогіки та психології.
Отже, практична значущість дослідження полягає у можливості підвищення якості педагогічного процесу, формуванні інфомедійної грамотності у ЗВО, забезпеченні взаємодії педагога з учнями та іншими учасниками навчального процесу.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше досліджується взаємозв'язок між інфомедійною грамотністю та педагогічною комунікацією в контексті роботи педагога. Дана проблема ще не була достатньо досліджена, тому результати роботи можуть стати важливим внеском у розвиток інфомедійної грамотності. Дослідження дозволить глибше розібратися в понятті інфомедійної грамотності та її ролі у формуванні медіакультури учасників навчального процесу.
Крім того, дослідження дасть можливість виявити проблеми, які виникають у педагогічній комунікації, пов'язані з педагогічними аспектами, а також з'ясувати, які засоби комунікації можуть сприяти розвитку інфомедійної грамотності. Отже, результати дослідження можуть бути використані для формування ефективних стратегій педагогічної комунікації та вдосконалення підготовки педагогів у галузі інфомедійної грамотності.
Методи дослідження:
– теоретичний аналіз філософської, психолого-педагогічної, методичної літератури з проблеми дослідження;
– вивчення й аналіз діючих навчальних програм дисциплін;
– методи аналізу результатів, кількісної та якісної обробки даних.
Інформаційну основу дослідження складають бази нормативних документів, статистичні та спеціальні періодичні довідники, вітчизняні й закордонні видання, збірники наукових праць з теми роботи.
Структура роботи. Магістерська робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел.
РОЗДІЛ 1. ІНФОМЕДІЙНА ГРАМОТНІСТЬ ПЕДАГОГА
1.1.Ключові компетенції медійної грамотності педагога
Однією з ключових компетенцій сучасних фахівців є комунікабельність, яка характеризується вмінням уникати конфліктів, конструктивно взаємодіяти з людьми, підтримувати дружні стосунки з іншими. З іншого боку, соціальних здібностей деяких випускників коледжу недостатньо. І. Зарубінська слушно зазначила, що низький рівень соціальної компетентності призводить до виникнення психологічних розладів у спілкуванні та міжособистісних конфліктів [20, c. 76].
Як наслідок, таким випускникам важко працювати у своїй професійній сфері і вони навіть можуть стати неуспішними працівниками. Соціальні навички стають дуже важливими в професіях, які мають справу з людьми та спілкуванням (юристи, менеджери, лідери всіх рівнів, учителі та викладачі). Ми віримо, що фахівці з соціального розвитку можуть досягти позитивних результатів у своїй професійній діяльності. Для цього він використовував різні інтерактивні підходи та методи, демонстрував комунікативні та інформаційні навички, використовував здібності соціального та емоційного інтелекту тощо [10,c. 72].
На поведінку студентів вищих навчальних закладів у класі впливають різноманітні чинники, зокрема стан фізичного здоров’я, готовність до занять, інтерес до предмету, захопленість студентів предметом, психоемоційні фактори студентів та інші люди в школі. класна кімната. Отримана інформація аналізується особою та приймається відповідне рішення щодо поведінки та взаємодії з академічною спільнотою та викладачами.
Для забезпечення взаємодії з суспільством індивіди, особливо майбутні вчителі, повинні володіти достатньою інформацією для прийняття адекватних і правильних рішень. З огляду на те, що кількість інформації постійно зростає, отримати правдиву та актуальну інформацію нелегко. Особливо, якщо мова йде про отримання інформації зі ЗМІ, соціальних мереж та інших онлайн-джерел. На думку Р. Олексенка, динаміка нашої цивілізації вимагає від індивідів прийняття нових форм життєдіяльності в умовах насичення інфосфери, коли необхідно швидко шукати необхідну інформацію та вирішувати поставлені завдання. Звичайно, ці здібності можна формувати і розвивати в навчанні, саморозвитку та практичній діяльності [38, c. 66].
Характеризуючи медійну грамотність як складова ключової інфо-медійної грамотності педагога, варто зазначити, що Л. Мастерман, один із авторитетних медіапедагогів і теоретиків медіа, який протягом багатьох років був консультантом Ради Європи та ЮНЕСКО у сфері медіаосвіти, визначив основні причини підвищення значення медіаосвіти:
1. «Насиченість сучасного світу медіа – телебачення, радіо, газети, журнали, відеоігри та ін. Сучасна людина за день використовує медіа частіше, ніж іще два покоління тому за місяць»;
2. «Вплив засобів масової комунікації на свідомість людини»;
3. «Виробництво та поширення інформації, розвиток механізмів управління інформаційними потоками»;
4. «Зростаючий вплив медіаосвіти на розвиток демократії в світі»;
5. «Зростання значення візуальної комунікації та інформації»;
6. «Поява «інформаційної економіки», перетворення інформації на товар, її приватизація»;
7. «Медіаосвіта як необхідна умова підготовки молодого покоління до життя у світі, все більш насиченому засобами масової комунікації» [57, c. 89].
Загалом ЮНЕСКО пройшло чотири етапи формалізації концепції медіаосвіти:
1. «Прийняття у 1982 році Грюнвальдської декларації, в якій ішлося про зростаючу роль, вплив та значення мас-медіа як елемента культури сучасного світу, підкреслювалося значення формування медіаграмотності»;
2. «Другою стадією стало проведення Тулузької конференції у 1990 році, на якій широко обговорювалося застосування термінів медіаосвіта та медійна грамотність, що сприяло систематизації та більш точному визначенню галузі»;
3. «Третя стадія – проведення Віденської конференції 1999 року, на якій було запропоновано новий погляд на медіаосвіту в контексті технологічних досягнень і нової ери комунікації»;
4. «Четвертою стадією став семінар ЮНЕСКО в Севільї у 2002 році, на якому було адаптовано визначення даної галузі, прийняте на Віденській конференції». Семінар акцентував потребу активно просувати програми в п’яти напрямках:
1) «дослідження»;
2) «навчання (тренінги)»;
3) «співпраця між школами, ЗМІ, неурядовим сектором і державними установами»;
4) «консолідація та просування громадського сектору та його співпраці із засобами масової інформації» [21, c. 43].
«Медіанавчання – це процес взаємодії особи з медіапростором, з метою передачі та засвоєння існуючого, і створення нового досвіду медіаспілкування. Основними компонентами такого досвіду є знання, способи діяльності (уміння та навички), досвід творчої діяльності та досвід емоційно-ціннісних відношень (мотиви, потреби, інтереси, ставлення тощо)» [40, c. 110].
Їх єдність досягається додаванням першого до складу другого. Перші дві складові теорії та практики медіаосвіти – це медіаграмотність, третя – медіакреативність, четверта – медіакультура, яка поєднує кілька перших складових. Ці інгредієнти викликають поступовий розвиток вищезгаданих явищ. Відповідно, на даному етапі ми маємо умови для виховання медіаграмотності, зосереджуючись переважно на вихованні вмінь і навичок. Відповідно до останньої класифікації, кожна з них наповнена медіа-контентом, який формує та доповнює особистісні механізми – навчання, пізнання, спілкування та творчості.
Медіаграмотність базується на загальній теорії навчання, в якій «основним виховним стосунком є ціннісне ставлення, ставлення людини до світу та себе у світі». Вона розгортається всередині освіти, про що свідчить четвертий компонент її змісту (переживання емоційно-ціннісних стосунків), що реалізується в усіх видах діяльності як ціннісне ставлення до її процесів, результатів та учасників, в організмі людини як єдності освіти. Його свідомість і поведінка, вчинки і мотивація тощо» [11, c. 98].
З точки зору медіаосвіти потреба в інформації та інформаційна медіакультура є особливо важливою. По-перше, ця потреба реалізується в процесі і в результаті задоволення попередніх потреб. По-друге, не заперечує їх і не замінює, а навпаки, дає нові можливості розвитку за рахунок нового змісту. По-третє, це не просто поєднання, а поєднання всіх культурних компонентів у нове якісне ціле – високорозвинену особистість сучасної людини.
Для розуміння процесу медіаосвіти в незалежній Україні в «Концепції запровадження медіаосвіти в Україні» зазначено: «Медіаграмотність є невід’ємною частиною медіакультури та означає вміння використовувати інформаційні та комунікаційні технології для самовираження. спілкуватися за допомогою медіа, успішно здобувати необхідну інформацію, свідомо сприймати та критично інтерпретувати інформацію, отриману з різних медіа, відрізняти реальність від її віртуальної симуляції, тобто розуміти реальність, сконструйовану медіаджерелами, розуміти силу медіа та відносини, які вони культивують» [4, c. 67].
Магістр