Зразок роботи
Визначення поняття адаптації до шкільного середовища
Початок навчання у школі є напруженою ситуацією для дитини, оскільки вона повинна стати адаптивною до нових соціальних умов. Часто даний процес є передумовою змін у функціональному стані і має значний вплив на психоемоційну сферу. Успішність адаптації до школи великою мірою визначає подальшу соціальну діяльність дитини. Останніми роками інтенсифікація навчальної діяльності та зміни в соціально-економічній сфері перетворили умови життя дітей, що вимагає подальшого дослідження пристосованої діяльності дитини під час вступу до школи та психологічних практик, пов'язаних з адаптацією до шкільного середовища. Проблема оцінки рівня адаптації першокласників до школи та попередження можливих проблем у психічному і особистісному розвитку стає актуальною для шкіл. Активна робота психолога з дітьми цього віку обумовлена кількома причинами, включаючи перехід через вікові кризи, вплив нового соціального середовища та навчання на формування особистості та навчальну компетентність [12].
Термін "адаптація" з'явився у науковому вжитку у другій половині XVIII століття та використовувався для опису пристосування органів чутливості до зміни чутливості у відповідь на подразники. Психічна адаптація — це процес, у якому особистість взаємодіє з середовищем, враховуючи його особливості та активно впливаючи на нього, щоб задовольнити свої потреби та досягти важливих цілей [10].
Адаптація, включаючи біологічну, становить пристосування організму до фізичних умов навколишнього середовища, таких як температура, тиск, вологість, освітлення, запахи, звуки, а також до змін у власному організмі [2].
У шкільному житті поняття адаптації визначається вимогами до компетентності, гнучкості, здатності до пристосування, що ставляться перед дитиною на кожному кроці. Шкільна адаптація - це процес, який полягає в пристосуванні дитини до умов та вимог нового середовища. Її результат - це особистісна пристосованість, яка відображає життєву компетентність та здатність дитини орієнтуватися та впливати на своє оточення.
Соціальна адаптація — є інтегративним показником стану дитини, який виступає відображенням її здатності адекватно сприймати оточуюче середовище, взаємодіяти з людьми та подіями, спілкуватися, навчатися, працювати, відпочивати і контролювати власні поведінкові реакції згідно з очікуваннями оточуючих.
У нашому суспільстві проблема соціальної адаптації молодших школярів і збереження їхнього психічного здоров’я стоїть дуже гостро. Коли навколишнє середовище висуває до людини вимоги, які важко виконати через особистісні або вікові особливості, це може призвести до соціальної, психічної та соматичної напруги, створюючи загрозу дезадаптації.
Дезадаптація — виступає формуванням неадекватних механізмів, завдяки яким особистість здатна пристосуватися до оточуючої реальності, що часто призводить до змін поведінки, виникнення конфліктів у взаємовідносинах, психосоматичних захворювань та психогенних реакцій, підвищеної тривожності та негармонійного розвитку особистості [11]. Процес пристосування до шкільного життя та його умов є складним. Деякі діти пройдуть цей процес легко, без психічних травм, тоді як інші зіткнуться з труднощами, які можуть призвести до проблеми "шкільної дезадаптації".
Шкільна дезадаптація може виявитися в втраті навчальної мотивації, низькій успішності, конфліктності у спілкуванні з вчителями та однолітками, схильності до асоціальної поведінки, низькій самооцінці та домінуванні негативної психо-емоційної напруги.
Успіх шкільної адаптації часто залежить від багатьох аспектів. Зокрема наявного рівня сформованості основних передумов навчальної діяльності. Чим краще дитячий організм підготовано до змін, пов'язаних з навчальним процесом, і чим успішніше дитина долає труднощі, тим легше проходить процес адаптації до школи [18].
Фізіологічна адаптація до навчання характеризується функціональними можливостями і станом здоров'я. Розгляд фізіологічних аспектів адаптації дозволяє керувати процесом навчання та допомагає вчителям розуміти, як уникнути надмірної інтенсифікації навчальної праці. Тому важливо організувати педагогічний процес таким чином, щоб не зашкодити здоров'ю жодної дитини. Тривалість кожної з трьох фаз адаптації становить 6 тижнів, при цьому період між першим і четвертим тижнем вважається найскладнішим. Після цього спостерігається стабілізація показників працездатності, зниження напруги в головних системах організму, що забезпечують життєдіяльність людини. Це означає, що настає відносно стійке пристосування до навчального навантаження [19].
Одним з основних критеріїв успішної адаптації до систематичного навчання є стан здоров'я дитини та зміни його показників під впливом навчального навантаження. Вчителі та батьки можуть використовувати конкретні показники для виявлення порушень здоров'я. Наприклад, одним з важливих і легко контрольованих показників є маса тіла, а іншим — артеріальний тиск [5].
Отже, фізіологічна адаптація молодших школярів - це одна з найскладніших проблем у психолого-педагогічній науці та навчально-виховній практиці.
Окрім того, важливою є спеціальна готовність до навчання, яка включає рівень здібностей дитини щодо читання, письма та лічби. Існуючі програми та методи навчання, які застосовуються в сучасній школі, повинні бути адаптовані для дітей без спеціальної підготовки.
Психологічна готовність до навчання передбачає наявність різних аспектів, таких як розумова, мотиваційна, емоційно-вольова та соціальна готовність. Рівень розвитку цих аспектів визначає успішність адаптації дитини до школи та її навчальні досягнення.
Інтелектуальна готовність до навчання відображає рівень розвитку пізнавальних процесів та не обмежується лише накопиченням знань про оточуюче середовище. Вона також включає розвиток мислительних дій та операцій.
Мотиваційна готовність до навчання характеризується бажанням дитини навчатися та працювати над здобуттям нових знань. Якщо дитина має сформоване бажання навчатися, вона більш схильна до переходу до навчальної діяльності. На відміну від цього, брак бажання навчатися може призвести до швидкого розчарування та негативно позначитися на адаптації та навчальних досягненнях учнів [17].
Соціальна готовність дитини до навчання в школі визначається її здатністю будувати взаємовідносини як з дорослими, так і з ровесниками. Цей набір готовності охоплює розвиток у дітей якостей, що дозволяють їм ефективно спілкуватися з іншими дітьми та вчителями. Система взаємин з ровесниками (дитина-дитина) зазнає змін. Підпорядкування кожного учня загальним правилам сприймається в першу чергу як ставлення до групи та класу. Також відбувається якісна зміна системи взаємин між дитиною і дорослим. У відносинах між дитиною та вчителем домінує мораль однобічної поваги та слухняності. Вчитель виступає центральною фігурою не тільки на уроках, а й у загальному житті дитини на певний час.
Отже, молодший школяр повинен одночасно виконувати дві соціальні ролі: одну щодо вчителя, а іншу щодо однокласників. Ці ролі повинні бути узгоджені між собою, щоб уникнути конфліктів, наприклад, коли вчитель високо оцінює учня, а однокласники мають протилежну думку [24].
Щодо методів дослідження адаптації, в сучасній практиці існує розширений арсенал інструментів для вивчення рівня та особливостей психічного розвитку дитини. Банк діагностичних методик постійно поповнюється завдяки зусиллям фахівців, що розширює можливості для більш глибокої та різнопланової психодіагностики. У шкільній психодіагностиці широко застосовуються різні методи для вивчення учнів, такі як спостереження за їхньою діяльністю та поведінкою, проведення бесід, давання завдань та тестів, аналіз за допомогою математичної статистики, оцінка результатів їхньої діяльності (наприклад, творів або малюнків) та залучення експертної оцінки від учителів та батьків.
Психологічний супровід адаптації учнів може проходити через п'ять етапів:
1. Профілактичні заходи щодо дезадаптації дітей, які готуються вступити до першого касу загальноосвітньої школи, що зазвичай включає психодіагностику готовності дітей до шкільного навчання та індивідуальні консультації батьків.
2. Посилення контролю за процесом адаптації учнів першого класу до шкільного життя та нового соціального середовища, який включає спостереження, дослідження адаптивних можливостей дитини та індивідуальні бесіди з педагогами.
3. Виокремлення причин, які викликають труднощі адаптації у дітей "контрольної групи".
4. Індивідуальне консультування учителів і батьків на основі результатів дослідження.
5. Психокорекційна робота з учнями першого, в яких виявлено певно труднощі в процесі адаптації до школи, з урахуванням виявлених причин труднощів [6].
Магістр