Зразок роботи
ВСТУП
Обґрунтування актуальності теми. Корупція є одним із найбільш деструктивних явищ сучасного суспільства, що підриває довіру громадян до державних інститутів, перешкоджає економічному розвитку, створює умови для нерівності та соціальної несправедливості. У контексті зміцнення верховенства права в Україні особливого значення набуває вдосконалення механізмів адміністративної відповідальності за корупційні злочини. Актуальність даного дослідження зумовлена необхідністю ефективного законодавства та вдосконалення механізмів притягнення до адміністративної відповідальності у боротьбі з корупцією.
Огляд наукових джерел. Дослідження адміністративної відповідальності за корупційні правопорушення очолювали такі фахівці, як Заброда, Шестопалова, Цабек, які наголошують на важливості системного підходу до правового регулювання цієї сфери. Аналіз нормативно-правової бази свідчить про наявність значної кількості законодавчих актів, зокрема, Кодексу України про адміністративні правопорушення, Закону України «Про запобігання корупції», а також міжнародних стандартів, інтегрованих у національне законодавство.
Мета і завдання дослідження.
Мета дослідження – виявити особливості адміністративної відповідальності за корупційні правопорушення та запропонувати шляхи вдосконалення механізмів її застосування.
Завдання дослідження.
- проаналізувати нормативно-правову базу адміністративної відповідальності за корупційні злочини;
- визначити види корупційних адміністративних правопорушень та відповідні санкції;
- дослідити порядок притягнення до адміністративної відповідальності за такі правопорушення;
- узагальнити основні напрями вдосконалення правозастосовчої практики.
Предмет і об'єкт дослідження
Предметом дослідження є законодавство, що регулює адміністративну відповідальність за корупційні правопорушення, та практика його застосування.
Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі притягнення публічної адміністрації до відповідальності за корупційні правопорушення.
Методи та інформаційні основи дослідження. У дослідженні використовувалися загальнонаукові та спеціальні методи: системний підхід, порівняльно-правовий аналіз, метод узагальнення та формалізації. Інформаційною основою дослідження є чинне законодавство України, наукові публікації вітчизняних та зарубіжних авторів, а також статистичні дані про притягнення до адміністративної відповідальності за корупційні злочини.
Відомості про обсяг і структуру роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел. У першій частині досліджено загальну характеристику адміністративної відповідальності за корупційні правопорушення, а також нормативно-правову базу цієї сфери. Друга частина присвячена аналізу видів корупційних адміністративних правопорушень та порядку їх притягнення до суду. Загальний обсяг роботи – 20 сторінок.
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ПРАВОПОРУШЕННЯ, ПОВ'ЯЗАНІ З КОРУПЦІЄЮ
1.1 Поняття та сутність адміністративної відповідальності за правопорушення, пов'язані з корупцією
Важливим механізмом забезпечення законності та дисципліни у суспільних відносинах є адміністративна відповідальність за корупційні злочини. Його суть полягає в застосуванні державних і урядових санкцій до осіб, які порушують встановлені законодавством правила запобігання та протидії корупції. Така підзвітність спрямована на запобігання зловживанням у сфері надання державних послуг, забезпечення прозорості та підзвітності посадових осіб. Такі адміністративні санкції, як штраф, конфіскація та обмеження прав, є інструментами впливу для сприяння дотриманню антикорупційного законодавства. Необхідність покарання є важливим елементом, який демонструє верховенство права та є моделлю для суспільства.
Адміністративна відповідальність у контексті боротьби з корупцією посилює концепцію персональної відповідальності за дії кожного окремого чиновника. Водночас створює умови для формування культури правомірної поведінки, яка є важливим елементом, що забезпечує стабільний розвиток правової держави.
До таких джерел належать Конституція України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, численні закони України, укази Президента, постанови Кабінету Міністрів, міжнародні договори та угоди, а також відомчі нормативно-правові акти, прийняті на виконання та розвиток окремих положень законодавчих актів, які мають вищу юридичну силу. Вивчення конкретної наукової теми варто починати з аналізу понятійно-категоріального апарату. У цьому контексті необхідно розглянути зміст поняття «правовий принцип». Для цього звернемося до основ теорії права, з’ясувавши, насамперед, сутність поняття «принцип».
Так, у Словнику української мови цей термін визначається як:
1) основа чогось; те головне, на чому ґрунтується, базується що-небудь;
2) вихідне, головне положення, принцип; основа світогляду, правило поведінки;
3) спосіб, метод здійснення чого-небудь [1, с. 27].
Серед правових принципів науковці в окрему групу виділяють адміністративно-правові принципи, як сукупність параметрів (характеристик) суспільних явищ і правовідносин, що містяться в нормах адміністративного права і потребують регулювання адміністративно-правовими актами. За словами доктора Заброда виділяє такі складові адміністративно-правових засад, як категоричну, нормативну, інституційно-правову та технічну.
Система адміністративної відповідальності є фундаментальним інститутом адміністративного права, важливим засобом охорони громадського порядку і має всі ознаки юридичної відповідальності. Поняття, зміст та обсяг адміністративної відповідальності залишається одним із найбільш дискусійних питань в українському адміністративному праві. Гострота дискусії щодо цієї правової категорії значною мірою зумовлена широким використанням терміну «адміністративна відповідальність» на законодавчому, науковому, каральному, загальноосвітньому та сімейному рівнях та неоднозначністю позиції законодавця, який вживає цей термін у багатьох нормативно-правових актах, але не дає йому визначення. Адміністративна відповідальність - це притягнення до осіб, які вчинили адміністративне правопорушення, заходів, що застосовуються уповноваженими органами щодо їх особистості та (або) майна, у передбаченому законом і встановленому порядку порядку.
Беручи до уваги вищенаведені положення, можна зробити висновок, що ознаками адміністративної відповідальності є наступні:
1) адміністративна відповідальність може наставати лише за вчинення адміністративного правопорушення; відповідно до статті 23 КУпАП «Завдання адміністративного стягнення» адміністративне стягнення є інструментом відповідальності;
2) адміністративна відповідальність може наставати лише за вчинення адміністративного правопорушення;
3) адміністративна відповідальність може наставати лише за вчинення адміністративного правопорушення;
4) адміністративна відповідальність може наставати лише за вчинення адміністративного делікту. Правом притягнення до адміністративної відповідальності наділені декілька суб’єктів, зокрема органи державної адміністрації, органи місцевого самоврядування та суди (ст. 213 Закону про адміністративні правопорушення «Органи (посадові особи), уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення»). [10].
Норми про адміністративну відповідальність містяться в нормативно-правових актах різної юридичної сили: а) статутах, б) законах і в) підзаконних актах. Нормативно-правові акти приймаються рішеннями Ради Міністрів, адміністративних органів та місцевих рад, а також санкціонуються корпоративним правом. Підстави адміністративної відповідальності Адміністративна відповідальність, як і інші види відповідальності, ґрунтується на наявності нормативної, фактичної та документальної підстав: - юридичні (нормативні) підстави - це правила, за якими діяння визнається адміністративним правопорушенням (кримінальним - юридичну (нормативну) основу утворюють три обов'язкові способи виконання ознак складу правопорушення, суб'єкт відповідальності та підвідомчість, правила, за якими накладаються та застосовуються стягнення, правила, за якими забезпечується законність, права учасників провадження тощо).
Процесуальними (документальними) підставами є наявність процесуальних норм, що регулюють притягнення до відповідальності винних осіб, таких документів, як протоколи, рішення, постанови, накази, вироки, постанови, довідки, скарги та документи про реєстрацію справ про адміністративні правопорушення, складені відповідно до встановлених вимог і в порядку, встановленому законом.
Принципи адміністративної відповідальності Принципи (від лат. principium – початок, основа) є вихідними положеннями кожного вчення, науки, світогляду тощо. Принципи адміністративної відповідальності — це закріплені в Конституції України та інших нормативно-правових актах основоположні положення, на яких ґрунтується порядок притягнення правопорушників до адміністративної відповідальності. До принципів адміністративної відповідальності належать: законність, законність, законність, доцільність, виправданість, необхідність, своєчасність, справедливість, гуманізм, індивідуалізація покарання, співмірність проступку і покарання. Не існує нормативного акта, який би містив усі правові норми, на яких ґрунтується адміністративна відповідальність, або хоча б надавав їх перелік. Ці підстави визначаються вимогами низки нормативно-правових актів, зокрема Кодексу, окремих законів, положень, правил та інших нормативно-правових актів.
Нормативна складова адміністративно-правових принципів також стосується правових засад регулювання відповідних суспільних відносин, систематизації нормативно-правових актів, у тому числі адміністративно-правових норм, у тому числі їх відбору та подальшого аналізу, а інституційна – системи суб’єктів відповідних правовідносин та визначення ознак цих адміністративно-правових норм. [1, с. 27-28].
1.2 Нормативно-правове регулювання адміністративної відповідальності за правопорушення, пов'язані з корупцією
Загалом правову організацію адміністративних повноважень можна поділити на вертикальну та горизонтальну (галузеві) структури. Горизонтальна структура законодавства характеризується складними інститутами та складними регулятивними послідовностями, які, як і законодавство в цілому, повинні розглядатися як системні цілі. Вертикальна структура включає законодавчі акти, що містять правові норми про адміністративну відповідальність, та відомчі нормативно-правові акти, що конкретизують окремі норми законодавства у сфері адміністративної відповідальності. [1, с.28-29].
Натомість чинне антикорупційне законодавство України залежно від змісту та предмета регулювання можна поділити на такі групи: закони, що містять положення про загальносоціальні заходи та заходи протидії корупції; закони, що визначають та кваліфікують ознаки корупційних злочинів та встановлюють відповідальність за них; закони, що визначають правовий статус органів, уповноважених реалізовувати антикорупційну політику. [8].
Нормативно-правова база адміністративної відповідальності за корупційні правопорушення ґрунтується на принципах верховенства права, невідворотності покарання та прозорості. Законодавство України у цій сфері спрямоване на створення правових умов для забезпечення ефективної боротьби з корупцією та дотримання етичної поведінки в публічному секторі. Основні положення викладені в загальних та спеціальних законах, які забезпечують правову визначеність та прозорість механізмів підзвітності. Міжнародні стандарти, інкорпоровані в національне законодавство, також мають важливе значення, оскільки вони сприяють єдиному підходу до боротьби з корупцією.
Крім того, функціонування спеціалізованих інституцій, таких як НАЗК, забезпечує належний контроль за дотриманням антикорупційних вимог та притягненням винних до відповідальності. Ефективність регулювання залежить від своєчасного оновлення нормативно-правової бази та неухильного виконання встановлених правил. Розуміння та дотримання цих положень є важливим для утвердження верховенства права та підтримки довіри суспільства до влади. [2, с. 47-48].
Аналіз правових, теоретичних і практичних аспектів, а також статистичних даних дозволяє узагальнити основні причини виникнення та поширення корупції в Україні. У радянський період існування корупційних ризиків заперечувалося, а реальні корупційні правопорушення сприймалися лише як хабарництво. Національне антикорупційне законодавство характеризується тим, що воно певною мірою базується на пострадянських принципах, але позиціонує адміністративну відповідальність за корупційні правопорушення як один із способів боротьби з корупцією: Тому перший базовий антикорупційний закон - Закон України «Про боротьбу з корупцією», який набув чинності в листопаді 1995 року, був присвячений, насамперед, адміністративній відповідальності за корупційні правопорушення. [2, с. 48].
Підставою є визначення терміну «корупційні діяння» у статті 1 Закону, тобто неправомірне використання повноважень, наданих йому особою, уповноваженою на виконання функцій держави, з метою отримання матеріальних благ, послуг, пільг чи інших благ, враховуючи вимоги статті 7, є кримінальним правопорушенням, тоді як закон визначає це правопорушення лише як адміністративне правопорушення, а не як адміністративне правопорушення.
