ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ПРОФЕСІЙНОЇ ОРІЕНТАЦІЇ СТАРШОКЛАСНИКІВ У ПРОЦЕСІ ПРОФІЛЬНОГО НАВЧАННЯ ОСНОВ ЕКОНОМІКИ (ID:121747)

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ОРІЄНТАЦІЇ СТАРШОКЛАСНИКІВ У ПРОЦЕСІ ПРОФІЛЬНОГО НАВЧАННЯ ОСНОВ ЕКОНОМІКИ 1.1.Зміст і завдання економічного виховання старшокласників Перехід нашого суспільства до ринкової економіки, нових форм господарювання вимагає кардинальних змін у навчальному процесі, особливо на тих магістралях, де формується нове мислення молоді, бачення перспективи і уміння орієнтуватися у виборі свого майбутнього, майбутнього свого народу. Маємо дбати про те, щоб превалювало навчання, яке сприяє формуванню таких якостей особистості, як самостійність, підприємливість, уміння знаходити правильні рішення у складних ситуаціях, відзначають Н.М. Примаченко, М.В.Вачевський, В.М. Мадзігон [14]. Значення шкільної економічної освіти та економічного розвитку учнівської молоді пов’язано із вивченням навчального курсу “Основи економіки” – це напрям до цікавого світу економічних знань, необхідність яких у нинішніх умовах ринкової економіки необхідні кожній людині, кожному випускнику школи, середніх навчальних закладів професійної освіти, студентам, які формують свій високий рівень професійних компетенцій . Актуальність економічної освіти в сучасних соціально-економічних умовах обумовлена необхідністю сформувати економічне мислення дітей, молоді, дорослих, прищепити навички раціональної економічної поведінки, адже “це – один з ключів, що відкривають двері в XXI століття” [22]. Як стверджує професор О.Т. Шпак , питання про виховання на перший погляд здається легко зрозуміти: виховувати треба для того, щоб людина оволоділа навичками культури, що дозволяє їй стати повноцінним членом суспільства. Це, безумовно, добра думка. Але вимоги суспільства до його членів в різні епохи й у різних народів не завжди були однаковими. У середні віки в європейській культурі пріоритетними якостями були відповідність соціальному статусу, релігійність, скромність, шанобливість перед авторитетами, в той час як в ХІХ – ХХ століттях переважними цінностями стали працьовитість, допитливість, здатність до творчості, динамічність, а в останній час такі чинники як виховання та культура ділового спілкування. Слід відзначити, що важливість використання народної педагогіки для освіти і виховання підростаючих поколінь переконливо відстоював Г.С.Сковорода , який підкреслював, що “правильне виховання криється в природі самого народу, як вогонь і світло в кремені”. Моральне виховання, розумовий розвиток Г.С.Сковорода розглядав в нерозривному зв’язку з працею людини, яка має відповідати її покликанню і приносити користь суспільству. За його думкою цінність людини визначається її ділами, результатами праці. Сучасна педагогіка переживає період переосмислення підходів, відмови від усталених традицій і стереотипів. Прагнення оптимізувати навчально виховний процес у початкові і основні школі, зумовило появу нових і вдосконалення використовуваних педагогічних технологій, подальший розвиток яких пов'язаний із реалізацією сучасної концепції освіти і виховання, зазначають М.Чепіль і Н.Дудник . Суттєвою ознакою сучасних інноваційних процесів з освітній сфері є їх технологізація – неухильне дотримання змісту і послідовності етапів упровадження нововведень. Володіння технологіями стає загальною і пріоритетною потребою ринку, визначає напрями опануванні) професійних умінь, враховується при оцінюванні якості і вартості освітньо-виховних послуг. Педагогічна технологія функціонує як наука, що досліджує найраціональніші шляхи навчання; як навчальна дисципліна; як система способів, принципів та регуляторів, які застосовують у навчанні; як процес навчання. Термін “народна педагогіка’’ вперше ввів у науковий обіг К. Ушинський, який довів, що народна педагогіка є золотим фондом педагогіки наукової. Він прийшов до висновку, що “виховання”, коли воно не хоче бути безсилим, повинно бути “народним”, а громадське виховання, за його думкою, “само не розв’язує питань життя і не веде за собою історії, але йде слідом за нею”. Не педагогіка і педагоги, а сам народ та його великі люди прокладають шлях у майбутнє: виховання економічне тільки йде тим шляхом, і, діючи заодно з іншими громадськими силами, допомагає йти ним окремим особам і новим поколінням. К.Ушинський підкреслював, що “саме виховання, якщо воно щастя людині, повинне виховувати її не для щастя, а готувати до праці життя . Проте в складних умовах у нашому краї розвивалася і міцніла педагогічна думка-технологія. Автором першої на західно українських землях книга, де здійсненна спроба дати науковий виклад основ освіти і виховання, був педагог, поет, філософ і громадський діяч О. Духнович. Він уважав працю важливим засобом формування особистості учня. Тому він ратував за поєднання навчання школярів із сільськогосподарською працею, за вивчення у школах вишивання, різьби по дереву, малювання, різних ремесел із використанням педагогічних технологій . Натхненним співцем праці та використання педагогічних технологій був І.Франко. Відомий вчений економіст, С. Злупко в роботі стверджує, перше місце займає видатний письменник, громадсько - політичний діяч, людина енциклопедичних знань І.Франко. Печать його титанічної праці та революційної діяльності є на всіх сферах української духовності, на свідомості наступних поколінь. Спадщина І Франка з економіки за методами та ідейним багатством досі не втратила своєї цінності. Економічна політика базується на свідомому використанні вимог об'єктивних економічних законів. Роль економічної політики в економічному вихованні учнівської молоді зумовлена місцем економіки в житті суспільства, а в ринковій економіці без знань економіки не можна досягнути успіху в особистому та суспільному розвитку, що є головним аспектом економічної освіти для формування у майбутніх економістів професійних компетенції . При відродженні національної школи стоять важливі завдання із вдосконалення системі освіти та економічного виховання учнів, використання педагогічних технологій, забезпечення освоєння учнями економічної культури як результату діяльності людей у сфері економічного житі. Економічна освіта є складовою частиною виховання гармонійно розвинутої особистості, має специфічні завдання, принципи, проникає у всі напрямки суспільного життя. У загальноосвітній школі формується певна система економічної освіти і виховання молодого покоління, що включає: - економічне виховання в процесі загального навчання; - економічне виховання під час трудового навчання; - економічне виховання під час позакласної і позашкільної роботи з старшокласниками; - економічне виховання у сім’ї. Щоб успішно формувати у старшокласників засади економічного мислення, високу відповідальність, творчий пошук і засвоєння знань, необхідних для формування професійних компетенцій у сучасних умовах ринкової економіки, слід постійно удосконалювати навчальний процес на ослові новітніх педагогічних технологій в загальноосвітніх школах, шукати шляхи вдосконалення навчальних програм, розробляти нові навчальні посібники і підручники, навчально-методичні порада тощо. Без знань економіки, підприємництва, без уміння грамотно думати і діяти немає і не може бути сучасного працівника з високим рівнем компегентностей. Зазначимо, що удосконалення економічної освіти пов’язане з інтенсивним розвитком, зростанням національного багатства, на основі виробництва, діяльності у всіх галузях, які мають добрі природні умови розвитку в тих чи інших регіонах. Набувають розвитку різні види і форми господарювання: кооперація, акціонерні підприємства, фермерство, оренда, підприємницька діяльність, спільні підприємства, сфера послуг. Це викликає необхідність у вивчені економіки та споріднених з нею дисциплін – інформації, маркетингу, патентознавства, менеджменту, фінансової системи, податків, кредитів, інвестицій, які набули розвитку в процесі роздержавлення та приватизації державної власності , . Кожній людині необхідна загальна освіта, а знання економіки, підприємництва формують певні уміння і навички майбутньої трудової діяльності. Глибоке мислення не може виникнути саме собою, воно зв’язане з рівнем економічної підготовки, сучасними новітніми педагогічними технологіями навчання, виховання і розвитку учнівської молоді, самих людей, тому для формування у школярів основ нового економічного мислення необхідно не тільки озброювати їх економічними знаннями, але й включати в активну творчу та економічну діяльність розвиваючи та формуючи професійні компетенції. Проблема формування громадянського досвіду, засвоєння ролей старшокласниками є головною в процесі виховання підростаючого покоління, підготовки його до життя і діяльності в суспільстві. Громадянський досвід – це засвоєння певних норм, змісту поведінки відповідно до віку; формування якостей, коли індивід прагне діяти лише позитивно . Економічна освіта і виховання базується на таких основних складових принципах компетентності: науковість, зв’язок з життям, з практикою. Економічні відносини завжди історично конкретні. Вони складаються на основі певної форми власності на засоби виробництва і є суттю економіки країни. На цьому виростає конкретна економіка, конкретне господарство країни, формується мета розвитку виробництва, форми і методи господарювання, певні політичні, соціальні і духовні особливості країни. Економіка не тільки пов’язана з розвитком виробничих сил і зумовлена ним розвитком, але й виконує ідеологічну функцію, діє на свідомість, почуття, поведінку людини 32 . Економічна культура підростаючого покоління формується в умовах розвитку ринкової економіки, а також соціальних змін, що проходять в суспільстві. При відродженні національної школи стоять важливі завдання із вдосконалення системі! освіти та економічного виховання учнів, використання педагогічних технологій, забезпечення освоєння учнями економічної культури як результату діяльності людей у сфері економічного життя. Один із талановитих педагогів і організаторів кооперативного руху, економічної освіти першої половини ХХ століття Д. Коренець багато уваги приділяв розвитку фахового навчання відповідно до потреб українського народу: Потрібно, щоб народ зрозумів, що професійна школа – “це не останній притулок для менш здібної або малозабезпеченої молоді, але життєва школа, яка дасть нам продуктивних робітників на різних ділянках праці” [38]. І тому до загальноосвітніх шкіл нехай йдуть ті, у котрих є уміння і бажання до теоретичної науки, а молодь з практичними схильностями, бажанням до творчої реальної праці і з духом підприємництва має йти у професійні школи [39]. Економічна освіта є складовою частиною виховання гармонійно розвинутої особистості, має специфічні завдання, принципи, проникає у всі напрямки суспільного життя. У загальноосвітній школі формується певна система економічної освіти і виховання молодого покоління, що включає: - економічне виховання в процесі загального навчання, - економічне виховання під час трудового навчання; - економічне виховання під час позакласної і позашкільної роботи з учнями; - економічне виховання у сім’ї. У процесі дослідження економічне виховання – організована педагогічна діяльність, спрямована на формування економічної культури учнів. Важливим компонентом економічної культури є економічна свідомість: – знання основних законів розвитку ринкової економіки, підвищення ефективності виробництва, перебудови його структури, вдосконалення виробничих відносин, системи управління та методів господарювання. Економічна свідомість забезпечує розуміння економічного життя суспільства, перетворення кожного працівника на активного, творчого учасника виробничого процесу. В умовах економічних реформ формування економічної свідомості підростаючого покоління стає загальним і обов’язковим. Нині профорієнтація вважається напрямом діяльності, в якому реалізується право молоді на вільний вибір професії з урахуванням її прагнень і здібностей, інтересів держави, її економічного та культурного – розвитку, що може здійснюватися спільними зусиллями школи, сім’ї, різних організацій, колективами підприємств . Серед низки історичних викликів, перед якими постала освіта у ХХІ ст., – забезпечення оптимального балансу між локальним та глобальним з тим, щоб людина, формуючись, як патріот своєї країни, усвідомлювала реалії глобалізованого світу, була здатною жити і діяти в глобальному соціумі, нести частку відповідальності за нього. Можна говорити про амбівалентність чинників, які детермінують розвиток освітньої сфери у сучасному світі. З одного боку, освітні стратегії мають враховувати неминучу тенденцію втягування держав в процес глобалізації, а з другого – спрямовуватися на підвищення національної конкурентоспроможності при збереженні культурно - національної специфіки. Фактично національні системи освіти поставлені перед вибором: чи намагатися зберегти власні традиції і стандарти, ризикуючи виявитися “виключеними”, чи поступитися експансії динамічніших і конкурентоспроможніших освітніх моделей, ризикуючи втратити значну частину власної ідентичності , . Щоб найкраще здійснювати виховання громадянина незалежної демократичної України, слід відзначити фундаментальну роботу в галузі педагогіки і виховання учнівської та студентської молоді професора О.Вишневського [19, С.13] в якій автор ґрунтовно розкриває загальні засади виховання і розвитку. Структура виховання формується історично – відповідно до природи самої людини, що залишається відносно незмінною. Виховання однієї епохи відрізняється від виховання іншої, то це не стосується структури, а лише її змістовного наповнення, яке виступає як елемент підстановчий. У сучасній педагогіці існує значна кількість різноманітних напрямів і підходів щодо вирішення проблем виховання і розвитку особистості. Їх можна трактувати по різному. В останні періоди розвитку людства загальновизнаною метою виховання став всебічний розвиток особистості. Це походить з уявлення, що така людина є більш корисним членом суспільства, яка реалізує свої різнобічні можливості, вона здатна почувати себе більш задоволеною життям. Таке розуміння зародилося в ті часи, коли освіта і всебічний розвиток були розкішшю, доступною тільки незначній частині населення. Ніщо не здавалося бажанішою перспективою, ніж надати таку можливість широким верствам населення. Проблеми виховання учнівської та студентської молоді. Слід зазначити, що педагогічній категорії виховання випущено у світ значну кількість навчально-методичної літератури відомих вітчизняних авторів: О.І.Вишневський , П.В.Вербицька , В.С.Мовчан , О.М.Кекош , М.В.Вачевський, О.С.Падалка, Н.М.Примаченко , Н.М. Примаченко , М.М.Фіцула , та інші. Навчання та виховання учнівської та студентської молоді економічним знанням. Слід зазначити, що педагогічні категорії навчання і виховання учнівської молоді основам економічних знань випущено у світ значну кількість методичної літератури авторів: А.В. Вихрущ , Н.Є.Мойсенюк [51], І. Трухін, О.Т. Шпак [67], Т.Д. Тхоржевська [82], та інші. Виховання у власному значені цього поняття є процес цілеспрямованого і планомірного формування світогляду, переконань і почуттів, волі й характеру, потреб і здібностей, моральних, трудових, естетичних та фізичних якостей людини, характерних рис особистості. Ми цілком погоджуємось з аналізом визначення поняття “виховання”. Виховання, яке охоплює всю суму впливів, весь процес формування особистості і підготовки її до активної участі у виробництві, суспільному і культурному житті, охоплює не лише виховну роботу школи, різних навчальних закладів системи безперервної освіти, а також молодіжних організацій, сім’ї, громадськості, а й вплив усього укладу життя, суспільства, літератури, мистецтва, кіно, радіо, телебачення, а також освіту і навчання . Виховання – це складний і багатогранний процес формування особистості, створення оптимальних умов для її фізичного, психічного та соціального розвитку. Виховання в другому смисловому значені – означає цілеспрямоване формування світогляду, морального обличчя, розвиток естетичного смаку, фізичний розвиток. Воно здійснюється сім’єю, навчально-виховними закладами, громадськими організаціями. Виховання – загальна і постійна категорія, властива всім соціально-економічним формаціям. Воно збагачує зв’язок і наступність між старшими і молодшими поколіннями, допомагає молоді оволодіти досвідом попередніх поколінь, зробити свій внесок у розвиток матеріальної і духовної культури суспільства. За В. О. Сухомлинським, розумове виховання – це “надбання знань і формування наукового світогляду, розвиток пізнавальних і творчих здібностей, вироблення культури розумової праці, виховання інтересу й потреби в розумовій діяльності, і у постійному збагаченні науковими знаннями, у застосуванні їх на практиці” . Цілеспрямованість виховання означає обґрунтовану послідовність цілей виховання, постійне корегування виховних дій. Ціль визначає характер не лише окремих виховних впливів, а й усього процесу виховання. Мета виховання, як зазначає Н.Є. Мойсеюк це наперед визначені результати в розвитку й формуванні особистості, яких намагаються досягти в процесі виховної роботи. Знання мети виховання дає педагогу чітке уявлення про те, яку людину він повинен формувати і, природно, надає його роботі необхідну спрямованість і осмисленість [51, С.88]. Головну проблему виховання на високому рівні розкриває відомий вітчизняний вчений в галузі педагогіки О.Вишневський, автор стверджує, що у сучасній педагогіці існує чимало пропозицій і підходів до вирішення проблем виховання і розвитку. Їх можна трактувати по різному. При аналізі будь - якого з них, мусимо найперше враховувати, як кожен з них вирішує головну проблему виховання: чому людина повинна поводити себе морально? Чому вона повинна прагнути до здійснення національних ідеалів? Чому повинна бути самовідповідальною? Якщо відповідей на ці питання немає – пропонована система поглядів уваги варта. Автор стверджує, що в тоталітарних суспільствах так питання і не ставиться. Як уже йшлося, людина за комуністичного режиму собою не керувала: система нагляду змушувала її поводитись так, як їй пропонували. Тим часом, умови свободи проблему мотивації позитивної поведінки оголюють і ставлять гостро. Що за відсутності нагляду спонукатиме людину рахуватися не лише зі своїми інтересами, але й чужими? Сьогодні виховник покликаний чітко знати, як “працює мораль в людині”, як в її свідомості діють національні та інші вартості. Бо не треба доводити, що саме лише знання моральних норм та інших вартостей – позитивної поведінки людини ще не забезпечує. Традиційно-християнська стратегія виховання дає на ці питання відповідь: головним джерелом мотивації позитивної поведінки людини може бути лише “віра в Когось або в Щось”, що надає сенсу нашому життю і що пояснює головну таємницю – Таїну Буття . За визначенням Н.М. Примаченко в умовах державотворення на перше місце правомірно висувається завдання виховання громадянина і, відповідно, цінностей, пов’язаних з приналежністю до народу ( спільність мови, спосіб мислення, географічні умови, традиції, звичаї, освіта, мистецтво, література, побутова культура та християнські засади культури, у розумовому вихованні молоді в українському суспільстві). Автор стверджує, що культура – специфічний спосіб організації розвитку життєдіяльності людини, виявлений в результаті матеріальної і духовної праці, сукупності відносин людини з природою, між собою і до самих себе. Термін “культура” латинського походження (cultura – обробка, розвиток, виховання) і першопочатково означав “обробка ґрунту”. Спочатку під культурою розуміли всі зміни в природному об’єкті, що проходили під впливом людини. Уперше термін “культура” виник в Давній Греції і перекладався як освічений. Весь світ поділявся на освічений та неосвічений. Все, що було в Греції, вважалося культурним, а за її межами – варвари. Надалі слово “культура” отримало узагальнене значення і ним почали називати все створене людиною. Культура включає у себе результати матеріального і духовного виробництва . Про результативність роботи на основі економічного аналізу говорить С. Шацький: “а цій справі треба вчитися не на словах, а через практичну діяльність, в якій повинна бути чітко визначена лінія: задум – план – осмислення – процес – результат – аналіз”. Визначаючи роль і місце економічного виховання у формуванні особистості, вчений підкреслював: “виховання вміння вдивлятися, оцінювати, планувати, перевіряти, завойовувати собі місце в середовищі дорослих, які поки що не визнають дитини, організовувати для суспільної роботи свої сили і досягати загальної мети загальними зусиллями в реальних умовах життя – досить серйозне завдання школи” 86]. Слід зазначити економічна освіта є складовою частиною виховання гармонійно розвинутої особистості, має специфічні завдання, принципи, проникає у всі напрямки суспільного життя. У загальноосвітній школі формується певна система економічної освіти і виховання молодого покоління, що включає: - економічне виховання в процесі загального навчання; - економічне виховання під час трудового навчання; - економічне виховання під час позакласної і позашкільної роботи з - учнями; - економічне виховання у сім’ї . Суть процесу виховання, зазначає М. М. Фібула , як системи виховних заходів, спрямованих на формування розвиненої особистості в процесі безперервної системи освіти зводиться до наступного, як показано в табл.1.1. Таблиця 1.1. Етапи процесу виховання та їх властивості Суть виховання Процес виховання та формування етикету, моралі, толерантності особистості Специфічний аспекти виховання Процес виховання – це система виховних заходів,спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості, а саме: - - як двосторонній характер багатогранність завдань і змісту; - залежність від різноманітних суб’єктивних і об’єктивних чинників; - - трудність розкриття внутрішнього світу дитини, який треба формувати; - - багатство форм, методів і прийомів, якими важко володіти; - - неперервність у вихованні канікул бути не може; - - тривалість у часі – людина виховується все життя; - - поступове виявлення результатів виховних впливів. Структурні елементи виховання Процес виховання є: мета, зміст, завдання, форми, методи і засоби виховання, його результати, корегування результатів виховання. Рушійні сили виховного процесу це сукупність суперечностей, вирішення яких сприяє просуванню процесу виховання до нових цілей і має наступні суперечності: - між необмеженими можливостями розвитку людської природи і обмежуючими умовами соціального життя; - між зрослими соціально значимими завданнями, які треба вихованцю вирішувати і тими можливостями, які обмежують його вчинки і дії у вирішенні цих завдань; - між зовнішніми впливами і внутрішніми прагненнями; - між впливом сім’ї, школи, громадськості, вулиці, засобів масової інформації; - між організованим впливом школи і стихійним впливом оточення; - між рівнем розвитку особистості і виконуваними нею функціями в колективі; - між набутим негативним досвідом поведінки і новими умовами життя і діяльності; між усвідомленням учнем своїх прав і обов’язків. Компоненти процесу виховання є: Свідомість Властива людині функція головного мозку, яка полягає у відображені об’єктивних властивостей предметів і явищ навколишнього світу, процесів, що відбуваються в ньому, своїх дій, у попередньому мисленому накресленні їх і передбаченні наслідків, урегулюванні відносин людини з людиною і соціальною дійсністю. Почуття Психічні стани і процеси, в яких відображено емоційний бік духовного світу людини, її суб’єктивне переживання подій та емоційне ставлення до навколишнього світу. Навички Психічне новоутворення, завдяки якому індивід спроможний виконувати певну дію, раціонально, з належною точністю і швидкістю, без зайвих витрат фізичної і нервово-психічної енергії. Звичка Схильність людини до відносно усталених способів дій. Найважливішим чинником соціалізації, як стверджує Олександр Шпак є виховання. Як діяльність суб’єктів виховання, тобто тих, хто здійснює, це цілеспрямований вплив на людину у певному напрямку, який відбиває сучасні потреби суспільства. Автор даної роботи наголошує, що об’єктом виховання є жива людина з власною системою потреб і мотивів, а тому результат значною мірою залежить від її власних зусиль, від її ставлення до мети, методів виховання та особистісних якостей вихователів. Це необхідно підкреслити тому, що недооцінка активної ролі об’єкта виховання об’єктивно підтримує авторитарний стиль педагогічного керівництва. З огляду на це можна визначити виховання як процес взаємодії вихователя і вихованця, який (процес) може бути успішним за умови компетентності вихователя, а також позитивної активності самого вихованця. У дослідженнях виховання має відповідні важливі чинники суспільних функцій, тобто завдань, спрямованих на формування актуальних для даного часу рис особистості і таким чином створення доцільного менталітету громадян даного суспільства, а також психологічних умов для їх плідної самореалізації, та вироблення етикету ділового спілкування . Враховуючи погляди на виховання завжди відбивають етичні та психологічні концепції суспільства, які, в свою чергу, тісно зв’язані з його соціально-економічним становищем. Якщо осягнути виховання у широкій історичній ретроспективі, то його найзагальніша закономірність полягає у послідовній гуманізації всіх компонентів цього процесу. Ми погоджуємось з думкою В.М. Галузинського, М. Євтуха, що освічена і вихована на кращих традиціях людина, генеруючи ідею самовдосконалення, стає носієм культурних цінностей нації, народу та всього людства і відтворює непорушність законів еволюції свідомості . До основних функцій виховання в системі безперервної освіти слід віднести наступні основні чинники табл. 1.2. Таблиця 1.2. Основні функції виховання учнівської та студентської молоді Функції виховання Чинники, які впливають на виховання особистості Нормативна функція - полягає у закріпленні в свідомості людини необхідних, загальновизнаних соціальних норм, завдяки чому ці норми стають реально діючими у суспільстві. Ціноутворююча функція - це створення у свідомості підростаючої людини системи цінностей – значення для неї явищ оточуючої дійсності, яка є найважливішою духовною потребою особистості. Адаптаційна функція - збагачення людини знаннями та вміннями, потрібними для успішного пристосування до природного та соціального середовища. Функція соціального контролю - покликана прищеплювати членам суспільства позитивні норми поведінки з метою попередження аморальних та протиправних вчинків. Інтегративна функція - має на меті сприяння суспільній злагоді шляхом опанування людьми морально позитивних, альтруїстичних взірців поведінки, що враховують інтереси інших. В свою чергу автор Мойсеюк Н.Є. стверджує, що місце і роль процесу виховання можна зрозуміти, зіставляючи поняття “формування особистості”, “соціалізація особистості” і “виховання”, як показано в табл. 1.3. Таблиця 1.3. Основні категорії сутності виховання Категорії виховання Суть процес виховання Формування виховання - це процес засвоєння соціального досвіду, освоєння людини як соціальної істоти під впливом усіх без винятку факторів – соціальних, економічних, ідеологічних, психологічних та інших. Соціалізація виховання - це процес засвоєння соціального досвіду, освоєння і присвоєння суспільних відносин, який продовжується все життя індивіда і має певні стадії: становлення і розвитку особистості. Процес виховання - це управління і розвитку особистості. Процес виховання – це управління процесом особистісного розвитку учня шляхом створення сприятливих умов. Сприятливими умовами слід вважати педагогічно обґрунтовану організацію середовища, діяльності, спілкування, стимулювання. Розумове виховання, як відзначав академік С.У. Гончаренко – важлива складова частина всебічного розвитку особистості, підготовка її до життя і праці. Розумове виховання передбачає розвиток мислення і пізнавальних здібностей людини . На думку В.О.Сухомлинського найважливішою умовою повноцінного розумного виховання є – міцні, свідомі знання елементарних істин – тих азів, із яких починається навчання і без яких неможливо оволодіти вершинами знань . Враховуючи думку науковців виховання є компонентом загальнолюдської культури. Культурні досягнення складалися протягом тисячоліть, а засвоїти їх учень повинен за гранично короткий термін. З цієї позиції процес виховання слугує цілеспрямованою допомогою дитині в її входження в сучасну культуру. Він неможливий без організованої взаємодії, співробітництва, партнерства вихователів і вихованців. Головною суттю взаємодії вихователя є її спрямованість на активну різноманітну діяльність остатнього, його самореалізацію і самоствердження в цій діяльності, а також формування у процесі навчання культури у майбутніх фахівців ринку праці. У такому випадку процес виховання – цілеспрямована динамічна взаємодія (співробітництво, партнерство) вихователя і вихованця, у ході якої в різноманітних видах діяльності здійснюється самореалізація, самоствердження вихованця, формується його особистість. Слід відзначити роботу автор О.Т. Шпака “Економічне виховання учнівської молоді” , де автори обґрунтовує, що ХХІ століття висуває до освіти нові вимоги. Провідні держави світу освоюють стратегію сталого людського розвитку. Людство помітно змінює стратегію сталого людського розвитку, орієнтацію у бік демократії, піднесення авторитету особистості, культури миру, толерантності й ринкових відносин, утверджує їх як пріоритети нової світової динаміки. Життя в умовах демократії, ринку, новітніх інформаційних технологій стає невідворотною перспективою, робить своєрідний виклик освіті, зумовлює потребу її радикальної модернізації. Таким чином в нинішніх умовах ринкової економіки має стверджуватися стратегія прискореного випереджувального розвитку освіти і науки, фізичних, інтелектуальних, моральних та інших сутнісних чинників особистості, які забезпечують її самоствердження і самореалізацію. Розвиток освіти є стратегічним ресурсом подолання кризових процесів, поліпшення людського життя, забезпечення національних інтересів, зміцнення авторитету і конкурентоспроможності держави на міжнародній арені. Освіта і наука є найголовнішими умовами утвердження України на світовому ринку високих технологій . У цьому контексті особлива роль відводиться економічному вихованню як невід’ємній складовій національної освіти. Ринкова система господарювання вимагає формування економічних суб’єктів, які чітко орієнтуються в сучасних економічних реаліях і перспективах соціокультурної динаміки, підготовленої до життя і праці у ХХІ столітті. Економічне виховання, М.В. Вачевський , на сучасному етапі є розвиток ринкової економіки, ринкових відносин, повинно бути підпорядковане формуванню особистості школяра, глибокою ідейністю, творчими відносинами дорученої справи, високою культурою праці і поведінки. Отже, процес засвоєння наукового світогляду у кожного нового покоління, соціальної групи людей, кожної особистості має свої особливості, обумовлені рівнем економічного і політичного розвитку суспільства, характером і формами боротьби суспільних систем на міжнародній арені, національними і сімейними традиціями, особистими якостями людей. В дослідженнях ми розглядаємо розвиток науки і техніки, зростання свідомості в учнівської та студентської молоді, зміни, які проходять в економічній, суспільній, духовних сферах, вимагають постійного вдосконалення навчального процесу, з вимогами теперішнього часу. “Невмирущий творчий геній живої Нації навіть у найгірших обставинах знаходив для себе вихід”, – зазначалося 1938 року у педагогічному часописі “Шлях виховання й навчання”. Замість загальноосвітніх шкіл створювалися різного роду курси, школи професійного учнівства як нові форми українського економічного виховання, підтверджуючи тим, що українська освіта прямує у своєму розвитку правильним шляхом, створюючи такі потрібні в пору соціальної перебудови суспільства – фахові, економічні школи [60, с. 73]. З точки зору науковців накопичений історико-педагогічний досвід економічної освіти активно і творчо використовується в сучасних умовах. Економічне виховання дитини – це проблема, яка від початку цілком покладена на плечі родини. Та необхідність економічної підготовки, починаючи з дошкільного віку, викликана реформуванням освіти в Україні, згідно з яким дошкільний заклад віднесено до першої ланки освіти. В загальноосвітніх школах вивчається курс “Основи економічних знань”. Враховуючи точку зору науковців, суть економічного виховання в тому, що воно пов’язане із економічною освітою суспільного життя. Економічне виховання включає знання про економіку, про суть економічних законів і категорій, про систему трудових і виробничих відносин. Зауважимо, що економічне виховання передбачає ознайомлення старшокласників із економікою і як з історичною сукупністю виробничих відносин, складаючи базис суспільства і конкретно з економікою як єдиним народногосподарським комплексом, охоплюючи всі ланки виробництва. Визначаючим елементом економіки є взаємовідносини власності на засоби виробництва. Власність може проявляти себе у таких аспектах: - державна і муніципальна або комунальна – власність місцевих рад міських та сільських; - приватна власність – включає власність: індивідуальну, сімейну, колективну, яка також виступає у виді колективних підприємств власності - акціонерні товариства, оренда, кооперативи та інші колективні форми власності; - власність релігійних об’єднань – охоплює релігійні споруди – церкви, храми, костели, синагоги, будинки молитви та інші релігійні споруди (семінарії, монастирі ) та інші споруди; - власність різних політичних партій та профспілкових організацій; - власність різних спортивних, культурних, просвітницьких організацій і т. ін. Економіка розвивається у відповідності з вимогами об’єктивних економічних законів, що відображають найбільш суттєві і стійкі зв’язки залежності від економічних явищ і процесів виробництва, обміну, розподілення і споживання матеріальних достатків. Економічне виховання є не тільки в забезпеченні і визнання об’єктивності економічних законів, але і в формуванні шляхів і методів використання, обліку об’єктивних вимог складаючи наукову основу управління економікою і суспільством у загальному. В процесі виховання учнівської та студентської молоді слід зазначити, що економіка складається з окремих галузей: промисловості і сільське господарство, сфера послуг, їх комплексів, економічних районів і зон, інфраструктури. Основна мета виховання – всебічний гармонійний розвиток особистості. Це зумовлено сутністю людини як найдосконалішого витвору природи й суспільства. Як зазначає професор О. Вишневський за час, що минув після прийняття концепції, в житті школи і держави відбулися істотні зміни. Затверджено Державну програму “Освіта” (“Україна ХХІ століття”), що визначила стратегію розвитку освіти в Україні на найближчі роки і перспективу. Прийнято Конституцію України, відповідно до якої здобуття повної загальної середньої освіти є не лише правом, а й обов’язком кожного громадянина. Схвалено закони України “Про освіту” та “Про загальну середню освіту”, де, з одного боку, законодавчо закріплено прогресивні зміни, що відбулися в системі освіти України за роки незалежності, а з іншого – закладено ряд істотно нових підходів щодо розвитку шкільної справи . Разом з тим актуальність економічного виховання визначається тим, що кожна людина стикається з проблемами економіки і в своїй професійній діяльності, і в особистому житті. Старшокласник, як майбутній працівник має оволодіти такими економічними навичками: планування і організації своєї праці; виконання професійних обов’язків, трудових завдань згідно зі встановленими економічними та іншими нормативами; оцінки результатів своєї праці за відповідними критеріями; пошуку шляхів підвищення ефективності своєї праці; вдосконалення виробництва в галузі своєї професійної діяльності. Всебічне виховання передбачає формування в учня певних якостей відповідно до вимог морального, розумового, трудового, фізичного й естетичного виховання. Під гармонійністю (від гр. harmonia – злагодженість, співзвуччя, узгодженість у поєднанні чого-небудь) розуміють узгодження, поєднання цих якостей, їх взаємо доповнення та взаємозбагачення в духовній й фізичній суті людини. Модель всебічного гармонійного виховання діалектично взаємозв’язані і взаємозумовлені рис. 1.1.