Зразок роботи
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ПІЗНАВАЛЬНИХ ІНТЕРЕСІВ ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ
1.1 Психолого-педагогічні аспекти формування пізнавальних інтересів дітей старшого дошкільного віку
Пізнання – це процес, у якому дитина відкриває приховані зв’язки та відношення, глибше проникаючи в об’єктивну дійсність [1, с. 4]. За підходом А. Лякішевої, джерелом розвитку та формування пізнавальної сфери є пізнавальна потреба. Цей процес включає пошук, виявлення, відкриття невідомого та його засвоєння. В. Сухомлинський і О. Запорожець, відомі педагоги та психологи, вважають, що активність зникає після розв'язання проблеми, завершуючи таким чином пізнавальну активність. Однак, деякі науковці не погоджуються з цим, вважаючи, що розуміння може стати початком нового циклу активності.
Л. Лохвицька розглядає пізнавальну сферу і допитливість як синоніми, визначаючи їх як бажання отримувати нову інформацію про навколишній світ і самого себе, потребу досліджувати та з'ясовувати. Вона вважає, що допитливість є пізнавальною потребою, яка активізує пізнавальну сферу. Хоча більшість науковців розмежовують ці поняття, О. Лугіна стверджує, що допитливість відрізняється від інтересів, оскільки має більш загальний характер і не завжди пов'язана з конкретним об'єктом або видом діяльності. Вона вважає, що допитливість є поведінкою та мотивом навчання дошкільника, яка вимагає постійної активізації [5, с. 80].
А. Лякішева зазначає, що цей феномен у дитини проявляється через її пізнавальну сферу, що є основою процесу пізнання. За Г. Тарасенко, пізнавальна сфера – це особистісне утворення, яке виражає індивідуальний відгук на процес пізнання, розумово-емоційну чутливість дитини до цього процесу.
Розвиток пізнавальної сфери дітей дошкільного віку є однією з найактуальніших проблем у дитячій психології, оскільки активність є необхідною передумовою формування розумових якостей, самостійності та ініціативності особистості. В. Лозова визначає, що пізнавальна сфера дітей дошкільного віку включає:
1. Здатність самостійно або за допомогою дорослих активно пізнавати світ.
2. Усвідомленість мети пізнання, повну або часткову.
3. Використання набутого досвіду.
4. Навички оцінювання власних результатів і результатів ровесників.
5. Порівняння отриманого результату з початковою метою та прогнозування діяльності.
6. Здійснення корекції інтелектуальних дій, внесення змін та доповнень у процес пізнання.
7. Прикладання вольових зусиль і подолання труднощів у досягненні мети.
8. Досягнення результату, який відповідає поставленій меті, та отримання задоволення від інтелектуальної роботи [6, с. 8-12].
І. Товт вказує на те, що основним джерелом пізнавального розвитку дитини є навколишній світ і соціальний досвід, які взаємодіють нерозривно [10, ст. 12]. Під час своєї життєдіяльності дитина засвоює соціальний досвід, набуває знань, умінь та навичок. Під час спілкування з дорослими та під час спеціально організованого навчання вона переходить від невідомого до відомого, від незрозумілого до зрозумілого. Це призводить до збагачення дитячих уявлень та життєвих понять про предмети і явища навколишнього світу. За словами автора, якісна характеристика пізнавального розвитку проявляється перш за все у зародженні і формуванні пізнавальної активності, яка, у свою чергу, виражається пізнавальною потребою.
У період дошкільного віку вона виділяє три рівні розвитку пізнавальної потреби, кожен з яких має свою мотивацію і засоби пізнання (форми пізнавальної діяльності) [Посилання на джерело!]. Кожен з цих рівнів стосується певного періоду розвитку. Перший рівень виникає з зацікавленості в чомусь новому, що випливає з необхідності у нових знаннях. Другий рівень спрямований на встановлення відношень між предметами і явищами (допитливість). Третій рівень пов'язаний із стійкою потребою у пошуку нових знань та інтересом. Залежно від інформації, що надходить, та джерела її отримання формуються пізнавальні інтереси дитини і моральні установки, які за певних умов мотивують її поведінку.
Отже, інтерес, зокрема пізнавальний, є свого роду показником активності у пізнанні. Проблема інтересу дуже широко досліджувалася, проте, незважаючи на це, поняття «інтерес» не має однозначного визначення.
О. Ковшар вказує на розмаїття поглядів щодо психологічного феномену інтересу і зазначає, що деякі психологи відносять це явище до процесу розуміння, тоді як інші розглядають через уважність.
Пізнавальна сфера особистості розглядається як діяльнісний стан людини у процесі пізнання навколишньої дійсності, її об'єктів і явищ. Вона спрямована на з’ясування невідомого, причин виникнення певних явищ і взаємозв’язку між предметами. Цей процес характеризується проявами допитливості. Критеріями зазначеної активності у процесі пізнання є виникнення інтересів. Дане явище розуміється як складне утворення особистості, яке виникає у зв'язку з потребами взаємодії людини з навколишнім світом і його пізнанням. Інтерес – це усвідомлена, предметна потреба, що проявляється у діяльності і є показником пізнавальної активності людини [13, с.15].
Пізнавальну сферу розглядають як якісну характеристику пізнавальної діяльності, що є суттєвою для розуміння суті пізнавальної активності та для продуктивної організації педагогічної роботи з її формування. Є. Рацкович підкреслював важливість розвитку допитливості, вважаючи, що саме в цьому полягає суть виховання здібностей. Допитливість – це зростаюча, ніколи не згасаюча, а навпаки, з часом посилюється потреба знати і прагнення дізнатися, пояснити [1, с. 7]. У виникненні загадок і їх розгадці і полягає суть допитливості. Допитливість – це крихка і ніжна серцевина людини, її легко зламати, збудивши відразу до праці через її непосильність і одноманітність [1. с. 8]. Мова йде про працю мислителя: дитяча праця - це активне бачення світу, завдяки якому дитина стає діяльною частиною природи і, разом з тим, її володарем. Тому видатний практик вважав, що пізнавальна активність – це розумова праця, пов’язана з напругою інтелектуальних сил дитини. Цьому необхідно навчати дитину вже з раннього дитинства.
У сучасній українській педагогіці проблема вивчення названого явища у дітей 5-7 років займає також чільне місце. Зокрема І. Мардарова розглядає її динаміку в єдності з розвитком мовлення дитини.
Т. Пісоцька, узагальнюючи власні здобутки у вивченні феномену, намагається розробити у подальших дослідженнях своєрідної моделі, у якій відображені основні етапи розвитку активності у пізнанні дітей 4-7 року життя. Вона вважає, що її основою, підґрунтям, є цілісна пізнавальна сфера дитини 4-7 років.
Процес формування пізнавального розвитку дитини здійснюється безпосередньо під час навчання, де розвиваються такі пізнавальні психічні процеси як: сприймання, уява, пам’ять, мислення, увага, мовлення. Кожен віковий період вносить певні зміни у пізнавальний розвиток. З кожним роком в активності дошкільника відбуваються помітні зміни, перш за все іншим стає зміст активності.
У дітей дошкільного віку провідною пізнавальною функцією виступає сприйняття. Діти освоюють прийоми активного пізнання властивостей предметів: вимірювання, порівняння шляхом накладення, прикладання предметів один до одного тощо. Розвиток сприймання відбувається як процес оволодіння специфічним видом дій, які направлені на вирішення певного класу завдань. У розвитку перциптивних дій дитини дошкільного віку можна виділити наступні етапи:
1. Формування практичних навичок у дитини з використанням предметів відбувається через гру-маніпуляцію. Дитина не лише грається, але й активно маніпулює предметами, включаючи іграшки, зосереджуючись на їхніх діях. З часом діти переходять від таких маніпуляційних дій до ознайомлення з предметами через зір та дотик. Потім вони систематично досліджують предмети, ознайомлюються з їхніми характеристиками лише при необхідності отримати більш детальне уявлення. У дошкільному віці зорове сприйняття виступає одним із ключових засобів безпосереднього пізнання предметів і явищ. Завдяки практичному досвіду дитина не лише формує уявлення про навколишні предмети, але й розвиває операції психічної діяльності, що дозволяє їй адекватно сприймати різноманітні властивості предметів.
2. На наступному етапі сприйняття відбувається через самі сенсорні процеси. Дитина починає адекватно сприймати предмети без безпосереднього контакту з ними. Вона може вивчати предмети очима, що означає перенесення зовнішніх практичних дій у внутрішній план. Дитина, оглядаючи предмет, встановлює його характеристики та сторони, які відповідають вже відомим зразкам, сформованим в суспільстві. Під час сприйняття дитина отримує власний досвід, адаптуючи його до суспільного.
3. На третьому етапі перцептивні дії стають значно більш внутрішніми та усвідомленими. Сприйняття стає цілеспрямованим і включає в себе довільні дії, такі як пошук, спостереження та розгляд. Хоча сприйняття може здаватися пасивним процесом, воно залишається активним, просто відбувається на внутрішньому рівні. Мова в цьому випадку йде про вплив мови на розвиток сприйняття. Дитина починає активно користуватися термінами, описуючи якості та характеристики різних предметів та явищ, що дозволяє їй краще розуміти їх.
Мова має значний вплив на розвиток сприйняття. Це виявляється в тому, що дитина починає активно використовувати терміни для опису якостей, характеристик різних предметів, об’єктів та взаємозв'язків між ними. Називаючи різні властивості предметів і явищ, дитина тим самим визначає для себе ці властивості. Називаючи предмети, вона відрізняє їх від інших та краще розуміє їх.
Узагальнюючи результати розвитку сприйняття у дітей дошкільного віку, можна виділити такі особливості:
1) форма має вирішальне значення у сприйнятті;
2) предмет сприймається за таких умов: коли він рухається на нерухомому тлі, під час дій з ним, під час позначення предметів словами;
3) колір акцентується за таких умов: якщо він є характерною ознакою предмету; якщо він позначений словом під час сприйняття незнайомого предмету; якщо колір конкурує з незнайомою дітям абстрактною формою;
4) у сприйнятті предметів значну роль відіграє їхнє включення у час і простір;
5) розвиток сприйняття здійснюється завдяки зовнішній практичній діяльності та включає перехід від зовнішніх форм орієнтування до їхніх внутрішніх форм [16, с. 400].
Слід звернути увагу на те, що у дітей дошкільного віку збільшується стійкість уваги. Дитині стає доступною зосереджена діяльність протягом 15-20 хвилин.
Отже, увага дитини ‒ це спрямованість та зосередженість психічної діяльності на певному об’єкті під час одночасного відключення від інших. Спрямованість пов’язана з переходом від одного завдання до іншого, а зосередженість із заглибленістю в заняття. Напрямок та зосередженість тісно пов’язані між собою. Одне не може існувати без іншого. В той час, коли індивід направляє на щось свою увагу, він одночасно і зосереджується на цьому, і навпаки.
Увага бере участь у організації всіх процесів сприйняття, таких як відчуття, сприйняття та мислення, і виконує наступні функції:
1. Відбір важливих подразників та ігнорування несуттєвих, побічних.
2. Утримання та збереження необхідної діяльності до досягнення мети.
3. Регулювання та контроль протікання діяльності [22, с. 5].
Фізіологічною основою уваги є загальна активація мозку, пов’язана з функціонуванням ретикулярної формації. У діяльності мозку виділяють кілька стадій або рівнів, які по-різному забезпечують увагу. Найважливішою основою уваги є досягнення певного функціонального стану мозку. Увага полягає у реакції орієнтації на якийсь стимул чи об’єкт. Для того, щоб подія була сприйнята, потрібно, щоб вона викликала орієнтовну реакцію, яка дозволить особистості налаштувати на неї свої органи почуттів. Тобто, увага має рефлекторний характер і виникає внаслідок особливого орієнтовного рефлексу.
Протягом дошкільного віку увага дітей розвивається в напрямку від мимовільної до довільної. На цьому етапі увага дитини привертається новизною, інтенсивністю та іншими специфічними подразниками. Пізніше увага починає привертатися об’єктами, які пов’язані з яскравими та емоційними переживаннями, а також подразниками, які мають сигнальне значення внаслідок їхнього безпосереднього зв’язку з потребами дитини. З розвитком довільної уваги дошкільники можуть спрямовувати свою свідомість на певні предмети та явища та утримувати її протягом певного часу.
Якщо в ранньому дитинстві увага проявляється лише у мимовільній формі, то з віком різноманітність поведінки поступово перетворює мимовільну увагу в довільну. Основний механізм цієї найважливішої трансформації ‒ формування мовлення дитини, за допомогою якого плануються дії та здійснюється над ними контроль.
У психології та педагогіці основними засобами розвитку довільності уваги вважають спільне спілкування та діяльність дитини та дорослого, а також гру. Через ігрову діяльність відбувається становлення довільності поведінки в цілому, в тому числі уваги, як найважливішого «підсилювача» мислення. У зв’язку з тим, що активність, спілкування та поведінка дошкільника далеко не повністю ще усвідомлені, довільність його уваги проявляється в недостатньо зрілій формі.
Вибірковість довільності уваги дошкільника є функцією його спонтанної ігрової діяльності, оскільки в грі він довільно спрямовує свою увагу на те, що йому потрібно для неї. Основні досягнення в процесі розвитку довільності уваги в дошкільному віці проявляються у вдосконаленні механізмів її вибірковості, в той час як інші аспекти уваги розвиваються менш інтенсивно.
Загальною тенденцією розвитку уваги є зростання стійкості уваги від молодшого дошкільного до старшого дошкільного віку. Середня тривалість продуктивної діяльності та середня тривалість відволікань від неї залежать від віку дітей. На відміну від молодших дошкільників, старші діти не лише можуть більш тривалий час займатися малоцікавою для них роботою за вказівками дорослих, але й роблять менше відволікань від неї. Факторами стійкості уваги є: цікавість дитини до матеріалу, його систематичність та зрозумілість, зв’язок з потребами, комфортні або відволікаючі умови, в яких діяльність виконується, психічний стан дошкільника, індивідуально-психологічні особливості особистості, такі як, наприклад, рівень розвитку вольових якостей та особливості темпераменту [17, с. 260]. Таким чином, факторами стійкості уваги дітей є:
- інтерес до матеріалу;
- зв’язок матеріалу з потребами;
- знайомство та зрозумілість матеріалу;
- умови, в яких діяльність виконується;
- психічний стан дитини;
- індивідуально-психологічні особливості особистості дошкільника [32, с. 11-12].
Якості темпераменту в багатьох випадках визначають індивідуальні особливості уваги дітей, що протирічить загальним віковим закономірностям уваги в дошкільному віці.
До вікових особливостей уваги дошкільників належать швидке відволікання та труднощі зосередження на непривабливих об’єктах. У відволіканні уваги беруть участь різні механізми. Відволікання може бути результатом гальмування окремих ділянок мозку навколо центру оптимальної збудливості відповідно до закону негативної індукції. Це характеризує мимовільне, пасивне відволікання від будь-яких подразників, які можуть навіть недостатньо усвідомлюватися, утворюючи певний фон.
Відсутність здібностей до тривалої та інтенсивної зосередженості дітей дошкільного віку є природним явищем, також обумовленим особливостями їхньої нервової діяльності (незрілість механізмів гальмування, лобових ділянок та інших галузей мозку).
Протягом дошкільного віку увага поступово розвивається, що виявляється в збільшенні обсягу, підвищенні можливості розподілу уваги, автоматизації багатьох дій дитини, а також в зростанні стійкості та довільності уваги.
Наступним пізнавальним процесом, на якому треба зосередити увагу, є пам’ять дітей. При виконанні будь-яких дій дитина здатна утримувати в пам’яті просту умову. Важливо відзначити, що дитина добре запам’ятовує все, що викликає для неї життєвий інтерес та сильний емоційний відгук. Інформація, яку вона бачить і чує багато разів, міцно засвоюється. Діти дошкільного віку мають розвинену рухову пам’ять: найкраще запам'ятовують те, що було пов’язане з їх власним рухом.
За допомогою запам’ятовування дитина розповідає вивчений вірш, використовує у грі засвоєні правила, відтворює показані їй рухи. Іноді дошкільнику не вдається відтворити предмет або вірш, але він легко впізнає їх при наступному сприйманні. У такому випадку відсутнє відтворення матеріалу, але є наявне впізнавання, якому передує запам’ятовування. Пам’ять дитини дошкільного віку характеризується своєю мимовільністю. Це означає, що дитина не ставить перед собою завдання або мету запам’ятати щось. Запам’ятовування і пригадування відбуваються під час діяльності і залежать від її характеру. Джерелом пам’яті дитини є її інтерес. Вона легко і надовго запам’ятовує те, що її цікавить і приваблює своєю яскравістю, незвичайністю, динамікою, з чим вона активно взаємодіє. Істотну роль у цьому відіграє слово: називання предметів сприяє кращому їх запам’ятовуванню. Залежить розвиток пам’яті також від характеру мовної діяльності, яка передбачає запам'ятовування словесного матеріалу, а також ігрової діяльності [26, с. 110].
Для того, щоб діти дошкільного віку краще зберегли у пам’яті будь-яку інформацію та матеріал, потрібно організувати їхню діяльність з цим матеріалом. Успішність мимовільного запам’ятовування тим вища, чим активніше дитина взаємодіє з предметами, які вона повинна запам’ятати, та чим важливіші ці предмети для її діяльності.
Починає розвиватися образне мислення. Діти вже здатні використовувати прості схематичні зображення для вирішення нескладних завдань. Вони можуть будувати за схемою, вирішувати завдання з лабіринтами. Розвивається здатність передбачати. Діти можуть сказати, що відбудеться в результаті взаємодії об’єктів, на основі їх просторового розташування.
На п’ятому році життя уява продовжує розвиватися. Формуються такі її особливості, як оригінальність і довільність. Діти можуть самостійно придумати невелику казку на задану тему.
