Зразок роботи
ВСТУП
Актуальність дослідження. Важливою умовою адаптації та соціалізації, розвитку міжособистісних відносин індивіда є розвиненість у нього емоційної сфери, здатності впізнавати та розуміти емоції інших людей.
Достатній розвиток емоцій та здатності розуміти почуття інших дозволяють індивіду адекватно оцінювати психологічну складову взаємовідносин, орієнтуватися у змісті різних соціальних ситуацій. У зв'язку з цим все більше уваги привертає проблема взаємозв'язку почуттів та розуму, емоційного та раціонального, їх взаємодії та взаємовпливу. Явищем, що об'єднує у собі вміння розрізняти й розуміти емоції, управляти власними емоційними станами та емоціями своїх партнерів зі спілкування – емоційний інтелект.
Психологічне вивчення емоційного інтелекту є порівняно молодою галуззю та налічує не більше одного десятиліття. В останнє десятиліття концепція емоційного інтелекту як альтернативи традиційному інтелекту стала широко відома у психології.
Проблема емоційних здібностей, емоційного та соціального інтелекту дуже активно досліджується зарубіжними та вітчизняними вченими, серед яких: І.Андрєєва, П.Анохін, І.Аршава, Р.Барон (R.Barоn), О.Білоконь, А.Бек (A.Beck), Г.Большакова, І.Вєтрова, О.Власова, Г.Гарднер (H.Gardner), Д. Голман (D.Goleman), О.Гулевич, С.Дерев’янко, М.Джералд (M.Gerald), Д.Карузо (D.R. Caruso), А.Кизим, Н.Коврига, О.Корчевна, А.Лучінкін, Д.Люсін, М.Манойлова, Дж.Мейер (J.D. Mayer), З.Моше (Z.Moshe), І.Николау (I.Nikolaou), О.Носенко, E.Остін (E.J. Austin), Е.Орел, Г.Орме (G.Orme), К.Петрідес (K.V. Petrides), Д.Пізарро (D.Pizarro), А.Приходько, Є.Ревтюк, Р.Річардс Д.(R.Richards D.) П.Симонов, О.Собченко, І.Степанов, Р.Стернберг (R.J. Sternberg), П.Селовей (P.Salovey), Е.Торндайк (E.L. Thorndike), Д.Ушаков, А.Фурнхам (A.Furnham), Дж.Чіарочі (J.Ciarrochi), С.Шехтер, А.Елліс, Г.Юсупова тощо.
Аналіз психолого-педагогічних досліджень у галузі дитячої психології (О.Бодальов, Л.Божович, О.Васильєва, Л.Виговська, Т.Гаврилова, Г.Ковальов, В.Котирло, Г.Кошелєва, Ю.Менджерицька, Я.Неверович, О.Сорокоумова) свідчить, що особливої значущості і актуальності розвиток емоційного інтелекту набуває в дошкільному та молодшому шкільному віці, оскільки саме в ці періоди відбувається активне емоційне становлення дітей, вдосконалення їх самосвідомості, здатності до рефлексії та децентрації (вміння «ставати» в позицію партнера, враховувати його потреби і почуття).
Особливої значущості набуває проблема вивчення емоційного інтелекту у дітей з порушеннями мовленнєвого розвитку, оскільки мовленнєва патологія перешкоджає повноцінному спілкуванню цих дітей і опанування соціальними, емоційними еталонами поведінки зокрема. Упродовж багатьох десятиліть вивчення дітей з тяжкими порушеннями мовлення здійснювалось у логопедичних дослідженнях (Л.Бартєнєва, Е.Данілавічутє, В.Кондратенко, С.Конопляста, Р.Левіна, Н.Манько, Ю.Рібцун, Є.Соботович, В.Тарасун, В.Тищенко, Н.Трауготт, Л.Трофименко, Т.Туманова, Т.Філічева, Г.Чиркіна, С.Шаховська, М.Шеремет тощо).
Результати психологічних досліджень емоційної сфери дітей з мовленнєвими порушеннями представлено в роботах Л.Волкової, С.Дмитрієвої, Р.Мартинової, В.Селіверстова, О.Тихонової, І.Чистоградової, Л.Шипіциної, в яких автори відзначають недостатню самостійність, домінування негативних почуттів, підвищену схильність до стресових станів у дітей з різними варіантами мовленнєвих відхилень.
Аналіз логопсихологічних досліджень засвідчив високу актуальність і недостатнє вивчення проблеми емоційного інтелекту у дітей з порушеннями мовленнєвого розвитку. Результати емпіричних досліджень засвідчили недорозвиток і специфіку формування емоційної сфери дітей із загальним недорозвиненням мовлення, заїканням, дислалією. Водночас, зазначені дослідження висвітлюють особливості емоційної сфери частково, відірвано від комплексного контексту емоційного інтелекту.
Отже, оскільки емоційна чуйність і виразність є основними компонентами емоційного інтелекту, вважаємо за необхідне зазначити про недостатню наукову розробленість питання сформованості емоційного інтелекту у дітей дошкільного віку з мовленнєвими порушеннями мовлення. Враховуючи дані вікової психології, психології особистості, особливо актуально дослідити емоційний інтелект дітей з порушенням мовленнєвого розвитку дошкільного віку, коли дитина, виконуючи провідну діяльність, повинна налагоджувати стосунки і комунікацію з однолітками і дорослими. Особлива актуальність та недостатня розробленість цієї проблеми, її зв’язок з потребами корекційно-психологічної теорії та практики зумовили вибір теми курсового проекту: «Методики формування емоційного інтелекту у дітей з порушеннями мовлення у інклюзивних закладах дошкільної освіти».
Об’єкт дослідження – емоційний інтелект дошкільників з порушеннями мовлення.
Предмет дослідження ‒ методики формування емоційного інтелекту у дітей з порушеннями мовлення.
Мета роботи: теоретично дослідити та емпірично перевірити ефективність застосування методик формування емоційного інтелекту у дітей з порушеннями мовлення у інклюзивних закладах дошкільної освіти.
Відповідно до мети, об’єкта та предмета дослідження визначено головні завдання:
1. Представити погляди зарубіжних та вітчизняних науковців щодо особливостей розвитку емоційного інтелекту.
2. Визначити особливості розвитку емоційного інтелекту у дошкільному віці.
3. Охарактеризувати мовленнєві порушення.
4. Емпірично дослідити методики розвитку емоційного інтелекту у дітей дошкільного віку з порушеннями мовлення.
5. .Інтерпретувати результати емпіричного дослідження проведеного на базі інклюзивного закладу дошкільної освіти.
Для досягнення мети та реалізації завдань застосовувалися такі методи дослідження:
теоретичні: аналіз науково-методичної літератури стосовно впровадження методик формування емоційного інтелекту у дітей з порушеннями мовлення у інклюзивних закладах дошкільної освіти; вивчення та узагальнення педагогічного досвіду з даної проблеми;
емпіричні: методи педагогічної діагностики (аналіз планів роботи та матеріальної бази закладу дошкільної освіти, пряме й опосередковане спостереження за психологічними особливостями розвитку емоційного інтелекту у дошкільників з порушеннями мовлення, бесіди з дослідженими), педагогічний експеримент з метою перевірки ефективності обраних психодіагностичних методик з дослідження емоційного інтелекту у дітей з порушеннями мовлення на базі інклюзивного закладу дошкільної освіти;
діагностичні методи: бесіда, з метою вивчення стану функціонування предмета дослідження; спостереження, вивчення продуктів діяльності для виявлення ефективності підібраних методик;
статистичні: кількісний і якісний аналіз результатів експерименту, методи математичної обробки експериментальних даних.
Практичне значення: результати дослідження можуть бути використані студентами під час проходження психолого-педагогічної практики та в освітньому процесі ЗДО, написанні дослідних та наукових робіт, проведенні психолого-педагогічних експериментів.
Експериментальна база дослідження: експериментальне дослідження проводилося на базі дошкільного навчального закладу ………… міста ………….. області.
Структура дослідження: робота містить вступ, два розділи, висновки, список використаної літератури (22 найменувань), додаток. Повний обсяг роботи становить 56 аркушів, з них 51 аркуш основного тексту.
РОЗДІЛ І. АНАЛІЗ НАУКОВИХ ПІДХОДІВ СТОСОВНО ДОСЛІДЖЕННЯ ФОРМУВАННЯ ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ У ДІТЕЙ З ПОРУШЕННЯМИ МОВЛЕННЯ У ІНКЛЮЗИВНИХ ЗАКЛАДАХ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ
1.1. Погляди зарубіжних та вітчизняних науковців на особливості розвитку емоційного інтелекту
В сучасному суспільстві проблема компетентності в розумінні і вираженні емоцій стає досить актуальною, оскільки культ раціонального відношення до життя набуває все більшу кількість прихильників, що заперечує психофізіологічні та соціальні особливості і потреби людини. Багато дослідників підкреслювали соціальний сенс емоцій, відмічаючи те, що суспільство піклуючись про ідеалізуванні розуму, допускає помилки, бо людина більш людина в тому, що вона відчуває ніж в тому як вона думає. Відомо, що заборона на емоції ведуть до їх витісненню із свідомості; в свою чергу неможливість психологічно опрацювати емоцію може породжувати різноманітні негативні наслідки, починаючи від психосоматичних розладів і закінчуючи девіантною поведінкою, оскільки емоційні проблеми з особливою силою проявляються у людей із пониженим рівнем самоконтролю [64].
На думку Т. Котик «почуття, які виникають під час емоційних взаємодій та різних видів діяльності можуть викликати різні емоційні стани. Так, радість, тріумф, упевненість, злість та страх посилюють мотивацію та активність людини, спонукають до дії, а страждання, зневіра – пригнічують, послаблюють мотивацію та активність. Тобто, можна зробити висновок, що емції – це мотиватори діяльності. Натомість і сама діяльність впливає на виникнення емоційних процесів. Від емоцій напряму залежить настрій людини, а саме стійкий емоційний стан відбивається на всіх думках та діях людини. Емоційний стан – непостійние психічне явище, воно має особливість змінюватися від негативного до позитивного та навпаки. Причини цих змін не завжди усвідомлені людиною. До факторів змін настрою можна віднести: фізичне та моральне самопочуття, стан навколишнього середовища, пригадування пережитих негативних або позитивних почуттів, конфліктні ситуації, реалізація або неможливість реалізації певної потреби, соціальне середовище. А покращити емоційний стан та поліпшити настрій спроможні повноцінний сон, відпочинок, перебування та прогулянки на чистому повітрі, дружелюбні стосунки з людьми та знаходження свого ресурсу. Емоції завжди суб’єктивні, оскільки ми їх осмислюємо, усвівдомлюємо та переживаємо, а отже вони відображають суб’єктивне ставлення людини до того, що перешкоджує або задовільняє особисті актуальні потреби. Головна функція емоцій – оцінювати дійсність. Таким чином, емоції займають та охоплюють життєдіяльність людини та відіграють значну роль у здійсненні всіх видів діяльності, впливають на мотивацію, регулюють міжособистісні відносини та є надзвичайно важливими для ефективної пізнавальної, професійної, творчої діяльності» [34]. В. Бойко у своїй роботі писав, що «…психофізіологічна функція емоцій, полягає у тому, що вони забезпечують наші реакції у відповідь на значущі зовнішні та внутрішні дії додаткової енергії, яка характеризується вродженими програмами емоційної поведінки. Якщо придивитися до будь-якого прояву емоцій, то легко зрозуміти, що вони виступають у якості фона будь-яких психічних процесів або станів. З участтю емоцій задовільнюються потреби, реалізується природній потенціал, відбувається пізнавальна діяльність та інше. Емоції, як би «паралельні» з іншими проявими психіки. Емоції дублюють наші реакції на зовнішні та внутрішні чинники. Образно кажучи, через емоції ми переживаємо більше життів, витрачаючи енергію та дії на високому напружені. Особливо добре це розуміють ті, хто дуже сильно реагують на те що відбувається. Як стверджує статистика, емоції становляться причиною багатьох хвороб, навіть смертельних» [19, c.25].
Поява терміну «емоційний інтелект» передувало поетапна зміна поглядів на співвідношення емоційних та інтелектуальних процесів. Дослідження проблеми емоційно-когнітивних взаємодій ми можемо зустріти в ранніх працях античних філософів. Вони виділяли емоції та розум в окремих сферах. Також виділялось домінування розуму над емоціями. Пізніше, по мірі розвитку психології як науки, спостерігається активізація емпіричних досліджень в області мислення та емоцій. Тут автори пов’язували взаємовплив емоцій та інтелекту із функціонуванням людини в повсякденному житті. Пізніше передував етап диференційованого вивчення емоцій та інтелекту, де особливості взаємодії емоції та інтелекту розглядали в напрямку психології інтелекту і окремо в межах психології емоцій. В психології емоції зізнавалася важлива, але все ж допоміжна роль когнітивних процесів, а в психології інтелекту вторинна роль відводилася емоційним переживанням. Далі виділяється ріст інтересу до вивчення особливостей взаємовпливу емоцій та інтелекту [12, с. 48].
На думку, О. О. Алябьєвої, «саме емоційний інтелект в сучасному його розумінні був головним для існування людини в доісторичні часи, так як він проявляється у здібності адаптуватися в соціальному середовищі, жити в світі та знаходити спільну мову з іншими людьми» [5].
Питанням емоцій та контролю над ними немало займався й засновник психоаналізу З. Фрейд. Значний вклад у вивчені інтелекту ввів Д. Уекслер, який аналізував інтелект як «сукупність здібності індивідуума діяти цілеспрямовано, доцільно мислити та ефективно взаємодіяти з навколишнім світом» [24, с. 4]. А вже в 1960 – х роках вперше стало відомим поняття саме «емоційний інтелект.
У 1964 році воно появилося в роботі М. Белдока, а в 1966 році в роботі Б. Лойнера. На 1980 – 1990 рр. припав розквіт теорії емоційного інтелекту. У 1983 році Г. Гарднер видав свою модель інтелекту, в якій поділив інтелект на міжособистісний та внутрішньоособистісний. А в 1988 році Р. Бар у своїй дисертації ввів поняття емоційного коефіцієнта – EQ. Та вже у 1990 році вийшла стаття Пітера Селовея та Джона Мейера «Емоційний інтелект», в якій автори описували емоційний інтелект як «різновидність соціального інтелекту, зачіпаючий здібність слідкувати за своїми емоціями та емоціями інших» [3, c. 5].
На сьогоднішній день емоційний інтелект розглядається як здібність ефективно розбиратися в емоційній сфері людського життя: розуміти емоції та емоційне підґрунтя відносин, використовувати свої емоції для розв’язання задач, пов’язаних з стосунками та мотивацією [4].
Сучасні уявлення про «емоційний інтелект являються досить широким та розпливчастим. Аналіз основних досліджуваних позицій по обговоренню теми дозволяє зробити висновок про те, що сучасний стан питання про емоційний інтелект у психологічній науці не дає можливості для єдиного трактування цього конструкта. Існує необхідність систематизації, соціалізації існуючих даних, а також формування наочних основ емоційного інтелекту.
Потрібно теоретичні обґрунтування визначення самого поняття емоційного інтелекту, уточнення структури даного феномена. Це дозволить визначити наочно обґрунтовані методи діагностики емоційного інтелекту та його практичну значущість». B Українi сутнicть eмoційнoгo інтелекту досліджувала E. Hoceнко, вона зробила висновок, що здатність, за допомогою якої найчастіше розкривають сутність ЕQ, не можуть повність його характеризувати, оскільки результатом сформованості ЕQ є стабільність психічного здоров’я, задоволення життям, тобто особистість свідомо оцінює себе та свою поведінку по відношеню до інших та розуміє що їй треба зробити, щоб домогтися співпраці та гармонії з іншими.
На думку української дослідниці М. Шпак, «емоційний інтелект потрібно розглядати в контексті категорії «діяльність», тому що він розвивається й виявляється в діяльності: у процесі взаємодії та спілкування з іншими людьми. Тобто емоційний інтелект є показником здатності до спілкування, вміння усвідомлювати свої емоції та розуміти емоції та почуття інших людей. Також EQ - це взаємодія емоційних, когнітивних, мотиваційних та поведінкових особливостей особистості, які спрямовані на усвідомлення своїх емоцій та емоційних переживань інших людей, що сприяє самореалізації та самопізнанню через збагачення соціального та емоційного досвіду» [62].
Ю. С. Степанов розглядає емоційний інтелект як системно-функціональну властивість особистості, яка забезпечує його соціальну успішність і особистісні фактори. Для досягнення соціальної успішності можна розвинути 11 інструментальні складові емоційного інтелекту в результаті тренінгової або психокорекційної роботи, розвиваючи при цьому особисті складові емоційного інтелекту. [14, с. 12].
Д. В. Люсін, розглядаючи поняття емоційного інтелекту, виділяє що це психологічна освіта, яка формується протягом всього життя під впливом ряду фактів, які обумовлюють його рівень і індивідуальні особливості. Факторами, які впливають на розвиток емоційного інтелекту, автор виділяє: когнітивні здібності – якість і швидкість обробки інформації; особливості емоційності – емоційна чутливість, емоційна стійкість; уявлення про емоції. Автор виділяє, що здібність до осмислення емоцій означає, що людина може визначати емоцію, розуміє причини, які викликали дану емоцію і наслідки до яких вона приведе. Здібність керуванням емоціями означає, що людина може контролювати емоції, а також контролювати зовнішні вирази емоцій та може при необхідності викликати потрібну емоцію. [37, с. 30].
Рувен Бар виділяє емоційний інтелект як всі некогнітивні здібності, знання та компетентності, які дають людині можливість успішно справлятися з різними життєвими ситуаціями. Він також виділив п’ять компонентів емоційного інтелекту: пізнання себе, навички міжособистісного спілкування, оцінки спільного настрою, керуванням стресом та здібність до адаптації. [12, с. 120]. Крім того, емоційний інтелект має яскраво виражену гендерну особливість.
Високий рівень розвитку емоційного інтелекту пов’язаний із маскулінністю, в процесі становлення середнього значущу роль грає як рівень маскулінності, так і рівень фімінінності, а при формуванню низького рівні емоційного інтелекту грає роль фемінінності. Вивчаючи емоційний інтелект Дж. Мейер виділяє п’ять періодів розвитку емоційного інтелекту: «1900 – 1969 роки – дослідження емоційного інтелекту були індивідуалізовані; 1970 – 1989 роки – у центрі уваги вчених знаходилося дія когнітивних та інтелектуальних процесів; 12 1990 – 1993 роки – емоційний інтелект розглядався в якості предмета психологічного дослідження; 1994 – 1997 роки – емоційний інтелект популяризується; З 1998 року до сьогоднішнього дня – відбувається прояснення сутності цього феномена» [13, с. 58].
Дж. Мейер і П. Селовей запропонували прнципи теорії емоційного інтелекту, які об’єднанні із такими характеристиками, як: емпатія, освідомлення, рівновага, відповідальність.
Емпатія являє собою основу емоційного інтелекту. Відчувати емпатичні реакції, означає ототожнювати себе з почуттями іншої людини та таким образом співпереживати та співчувати йому. Емпатія проявляється в розпізнаванні емоцій, розумінні і демонстрації емпатійних переживань.
Освідомлення. Для того щоб підтримувати емоційний стан, потрібно бути компетентним у своїх почуттях. Для того потрібно вміти розпізнавати і приймати продуктивні та непродуктивні емоції. При цьому потрібно вміти диференціювати їх в потрібний час, тобто саме тоді, коли вони мають прижитися.
Рівновага. Досвід випробуваний в емоційному житті людини зберігається в підкоркових відділах мозку. Важливий принцип теорії емоційного інтелекту полягає в тому що люди з високим емоційним інтелектом здібні урівноважити функціювання двох областей мозку, взаємодіючих між собою.
Відповідальність. Людина з високим рівнем емоційного інтелекту бере відповідальність за особисте благополуччя, яке обумовлюється розумовим та психічним здоров’ям. Емоції, завдяки характерним їм здібностям активації, спонукають людину до прийняттю певного рішення, який приводить до певної дії та встановленій поведінці. [12, с. 145].
Згідно Д. Гоулмана, структура емоційного інтелекту включає чотири компонент: самосвідомість, самоконтроль, соціальне розуміння і керування взаємоповедінкою: розуміння особистих емоцій, контроль особистих емоцій, самомотивація, розуміння емоцій інших, соціальні вміння [21, с. 238].
Як і зарубіжні психологи , вітчизняні дослідники часто вивчали емоційний інтелект у зв’язку з можливістю його впливу на лідерські якості. Так, праці О. В. Білокінь показують, що є зв'язок між емоційним інтелектом і діловим стилем лідерства. Лідери з високим емоційним інтелектом не тільки здібні створювати благополучний психологічний клімат в колективі, але й в першу чергу, мотивувати співробітників на виконання задач організації [17].
Д. В. Люсін визначає «емоційний інтелект», як сукупність здібностей для розуміння своїх і чужих емоцій, а також керування ними [37].
Структура емоційного інтелекту за П. Селовей та Дж. Майером:
1. Розпізнавання емоцій – ряд навичок, які взаємопов’язані між собою: сприймання емоцій, їх розпізнавання, вираження, відмінність від імітації та реальними емоціями. Підвищення ефективності мислення за допомогою емоцій – в даному випадку емоції використовуються для того, щоб побудувати увагу на важливі події, для допомоги у вирішенні проблем. Також емоції використовуються як здібність аналізувати перепади настрою та аналізувати різні точки зору.
2. Розуміння емоцій – спосіб зрозуміти емоціональні комплекси, побачити взаємозв’язок емоцій; відчути перехід від одної емоції до іншої.
3. Керування емоціями – контроль і пониження інтенсивності негативних емоцій, їх розпізнавання. Д. Гоулмен у своїй роботі зробив такий висновок, що «….рівень емоційного інтелекту не є вродженим, а сам інтелект може розвиватися, не тільки у ранньому дитинстві. Крім того, на відмунну від коефіцієнта розумового розвитку, який лиш трішки змінюється із закінченням підліткового віку, емоційний інтелект в значній мірі є благополучним. Він постійно продовжує самовдосконалюватися по мірі того, як ми проживаємо наше життя та вчимося на власному досвіді. Це означає, що наша компетентність у цьому сенсі може весь час зростати. Слідкуючи за змінами рівня емоційного інтелекту на протязі декількох років життя деяких людей, науковці відмітили одну закономірність. Люди активно оволодівають цими здібностями, стають більш досвідченими в умінні справитися зі своїми емоціями та спонуканнями, краще розуміють мотиви своїх дій, розвиваючи емпатію та майстерність спілкування. Існує такий старий термін, який чудово описує розвиток емоційного інтелекту – зрілість» [22].
Отже, питання розвитку емоційного інтелекту досить актуальне на сьогоднішній день у всьому світі, відповідно існує ряд методів дослідження рівня емоційного інтелекту та його окремих компонентів. До таких методів відноситься: спостереження, усне та письмове опитування, проективні методики, тестування, бесіди, практичні завдання та інші.
