Зразок роботи
ВСТУП
Актуальність дослідження. Проблема заїкання дітей дошкільного віку. є досить актуальною в сучасній логопедії, що пояснюється широким спектром причин його виникнення, різноманітністю клінічних проявів, варіантів перебігу, патологічних реакцій логопата на свою ваду. Вивчення уваги, пам’яті, мислення, психомоторики осіб, що заїкаються, показує, що у них змінена структура психічної діяльності, яка вимагає високого рівня автоматизації та відповідно – швидкого підключення до діяльності, але відмінності в продуктивності між заїкуватими і здоровими зникають, як тільки діяльність виконується на довільному рівні. Більшість сучасних корекційно-логопедичних методик із дітьми зазначеної нозології спрямовані на використання ігрових вправ.
Серед численних мовних порушень – заїкання одне з небагатьох, механізми якого до кінця не розкриті в такій мірі, щоб можна було, опираючись на них, розробити високоефективну методику усунення цього дефекту. Саме недостатня розробленість проблеми механізмів заїкання обумовлює в даний час багатоаспектність впливу на дітей, що страждають даним мовним недоліком.
Сучасний підхід до подолання заїкання постійно вимагає розробки і застосування диференційованих методів корекції даної мовної патології. Саме з позицій диференційованого підходу слід не тільки долати, а й постійно працювати над дослідженнями даного захворювання. На даний час механізми заїкання розглядаються вченими неоднозначно.
Заїкання як вид мовленнєвої патології розглядається багатьма вченими з різних точок зору: клінічної, фізіологічної, психологічної, нейрофізіологічної, психолінгвістичної.
Заїкання характеризувалось як різні неврози: очікування, страху, неповноцінності або нав’язливий невроз. Особливості заїкання в його зв’язку з особистісними характеристиками розкриті в працях А. Кравченко, В.Тарасун, Л. Бегас, М. Шеремет, О. Літовченко, Р. Павелків, Т. Сак, Ю. Рібцун. На даний час вважається загальновизнаним, що усувати заїкання потрібно відразу ж, як тільки воно виникає. Чим більше часу проходить з моменту початку заїкання, тим частіше воно переходить в важкий, стійкий дефект і тягне за собою зміни в психіці дитини. Крім того, заїкання позбавляє дитину нормальних умов спілкування і часто перешкоджає їй успішному навчанні. Тому даний дефект важливо усунути ще до початку навчання в школі. Тому існує необхідність у пошуку найбільш ефективних та оптимальних способів у подоланні заїкання дітей дошкільного віку.
Власне актуальність та недостатня розробленість проблеми і послугували вибором теми курсової роботи: «Особливості корекції заїкання у дітей старшого дошкільного віку засобами сюжетно-рольової гри».
Мета дослідження – теоретично обгрунтувати вплив особливості корекції заїкання у дітей дошкільного віку засобами сюжетно-рольової гри.
Об’єкт дослідження: процес корекції заїкання у дітей старшого дошкільного віку.
Предмет дослідження: сюжетно-рольова гра, як ефективний засіб подолання заїкання у дітей старшого дошкільного віку.
Завдання дослідження:
1. Представити психолого-педагогічну характеристику дітей дошкільного віку, що страждають заїканням.
2. Ознайомитися з класифікацією та типами перебігу заїкання.
3. Охарактеризувати способи корекції та подолання заїкання.
4. Висвітлити психолого-педагогічні умови корекції заїкання дітей старшого дошкільного віку засобами сюжетно-рольової гри.
5. Зазначити основні аспекти профілактики заїкання, як темпо-ритмічного порушення. Розробити поради батькам.
Методи дослідження: аналіз психолого-педагогічної, логопедичної, медичної літератури з досліджуваної теми, спостереження.
Структура роботи. Робота складається з вступу, двох розділів, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг роботи – 49 аркушів.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОБЛЕМИ ЗАЇКАННЯ У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ
1.1. Психолого-педагогічна характеристика дітей дошкільного віку, що страждають заїканням
Заїкання є одним із найбільш складних і тривалих мовленнєвих розладів, який характеризується порушенням темпу та плавності мовлення. Заїкання обмежує соціальні можливості людини, що проявляється в моторній, емоційно-вольовій сферах, помітно позначається на формуванні особистості людини, її характері.
Питаннями виявлення цієї складної мовленнєвої вади зацікавлені не лише патопсихологи, логопеди, але й фахівці в галузі фізичного виховання. Це пояснюється тим, що заїкання як хвороба викликає різноманітні функціональні розлади рухової сфери, ВНД, негативно впливає на формування особистості дитини, загальну та мовленнєву моторику, фізичний розвиток і фізичну підготовленість.
Заїкання, як мовне захворювання та перші дані про нього виникло давно і описано ще у творах Плутарка у ІІ тисячолітті нашої ери. Автор зробив спробу описати у творі заїкання визначного промовця Греції Демосфена та шляхи подолання недугу, хоча розуміння сутності і підбір методів подолання до цих пір викликають певні розбіжності у вчених.
В 16 столітті проблему заїкання розглядали як загальне захворювання організму, або причиною висували недоліки в анатомічній будові органів артикуляції а тому і лікування було терапевтичним та хірургічним.
До прикладу лікар-хірург Дифенбах (1841 рік) радив робити надрізи на язиці, підрізання під’язикової складки. Паралельно використовували і інший метод, так званий дидактичний, коли заїкання радили долати за допомогою відповідних вправ. Наприклад американський педагог Лі, французький лікар Коломбо є авторами дихальних артикуляційних та голосових гімнастик.
У 17-18 століття заїкання намагалися трактувати як наслідок недосконалості периферичного мовного апарату. Санторіні вважав, що заїкання виникає при розщелені твердого піднебіння при якому ніби слина потрапляє на язик та утруднює процес мовлення.
А. Шульгас стверджував на неправильному співвідношенні між довжиною язика і порожниною рота. Інші дослідник пов’язували заїкання з порушенням у функціонуванні органів мовлення: надто швидкий видих, спазматичне скорочення м’язів, що утримують язик в ротовій порожнині, неузгодженість процесів мислення і мовлення, порушення в протіканні психічних процесів (Шультес, Лі, Диффенбах, Блюме) [26].
У 1838 році вийшла книга Христофора Лагузена, який пропонував окрім використання вправ психотерапевтичні прийоми. І. Сікорський пов’язував період появи заїкання з періодом становлення мови дитини, розглядаючи мовний недолік як особливу форму неврозу. Е. Фрешельс, І. Сікорський пов’язували появу заїкання зі спадковими недоліками.
На даний час в науці прослідковуються твердження про спадковість у виникненні заїкання, проте її значимість потребує подальшого, більш детального вивчення. Існує думка, що спадково передається не заїкання, а деякі передумови до судомних реакцій з можливою слабкістю другої сигнальної системи.
На початку ХІХ століття ряд французьких дослідників Вуазен, Коломбо, розглядали заїкання як відхилення в діяльності центрального і периферичного відділів мовного апарату; пояснювали захворювання як результат спотвореної звуковимови (ротацизм, ламбдацизм, сигматизм); органічного ураження голосового апарату або неповноцінної роботи головного мозку.
На початок ХХ століття весь багатоплановий багаж механізмів заїкання був зведений до трьох теоретичних напрямків заїкання:
- як спастичний невроз, причиною якого є слабкість мовленнєвих центрів (Г.Гутцман, І.У.Кусмауля, І.А. Сікорський);
другий напрямок – заїкання як асоціативне порушення психологічного характеру (Е. Фрешельсон, Ю.А. Флоренська);
третій – заїкання як підсвідомий прояв, розвиток якого відбувається на основі психічних травм та різних конфліктів з оточуючою дійсністю (А. Адлер, Шнейдер).
Таким чином, на кінець ХІХ початок ХХ століття стає зрозумілим, що заїкання – це складний психофізичний розлад. На думку одних в його основі лежить порушення фізіологічного характеру а психологічні прояви носять вторинний характер; інші – первинними вважали психологічні особливості, а фізіологічні прояви – як наслідок цих психологічних недоліків.
Більшість дослідників другої половини ХІХ століття у своїх працях стверджують про заїкання як невроз, хоча розуміння поняття неврозу довготривалий час залишалося недостатньо зрозумілим.
На даний час механізм неврозу педагоги, медики розглядають з позицій вчення І.П. Павлова, а отже причини неврозу трактують як:
• перенапруження негативними емоційними процесами;
• перенапруження гальмівного процесу;
• перенапруження рухливості нервових процесів.
В корі головного мозку можуть з’являтися ізольовані хворобливі осередки внаслідок чого послаблюються регулятивні дії кори на підкоркові утворення. Ось такі розлади кіркових та підкіркових взаємовідношень і визначають виникнення судомної мови. Легкість виникнення «зривів» нервової діяльності відбувається внаслідок підвищеної збудливості дитини при відносній слабкості гальмівних процесів і їх схильності до судомних реакцій. Такі явища, перш за все, накладають відбиток на найбільш вразливий відрізок вищої нервової діяльності дитини – на її мовлення, викликаючи при цьому функціональні порушення в діяльності мовної рухової системи яка координує мовленнєві рухи.
Педагоги-практики в якості причини виникнення заїкання висувають на перше місце переляк – сварки в сім’ї, погрози, прихід незнайомої людини, покарання дитини, лай собак. Справді діти легко і часто лякаються під впливом появи незнайомих явищ, людей, тварин проте не всі починають після цього заїкатися. Виникає запитання: повинні бути ще якісь передумови, щоб заїкання під впливом переляку виникло і почало розвиватись ... «і такою передумовою є ослаблена нервова система дитини».
Більшість вітчизняних вчених так само відносять заїкання до неврозів, керуючись вченням Павлова про вищу нервову діяльність людини і зокрема про механізм неврозу, розглядаючи заїкання як симптом неврозу та особливу форму загального неврозу.
Отже, «заїкання це не симптом і не синдром, а захворювання центральної нервової системи». [10]. Тож у виникненні заїкання відіграють роль порушення взаємин нервових процесів в корі головного мозку. Тому нервовий зрив у діяльності великих півкуль може бути зумовлений як станом нервової системи і її відхилень від норми так і несприятливими зовнішніми факторами.
Нервова система дитини, що заїкається, характеризується переважанням процесів збудження над процесами гальмування, внаслідок чого формуються осередки хворобливого підсилення збудження у мовно-руховому центрі, які і є генераторами судомної активності. Все сказане дозволяє зробити висновок, що порушення мовленнєвих функцій, яке спостерігається при заїканні, а отже і при експресивному мовленні є результатом порушення взаємин між правою і лівою півкулею і викликано недостатньо ефект роботою правої півкулі головного мозку [4, с.22].
Дітей, що страждають заїканням, умовно розділяють на дві групи опираючись на характеристику особливості моторики, емоційно-вольової сфери та ставлення до свого мовленнєвого недоліку.
До першої групи відносяться діти дошкільного віку із звичайним темпом рухів – вільними спокійними плавними і добре скоординованими рухами. Вони характеризуються активною увагою, проте не критичні до свого мовлення, не звертають увагу на свій мовленнєвий дефект і вважають, що кумунікують як і всі. Проте при переході до шкільного віку мову свою починають контролювати і порівнювати з мовою однолітків. В колективі почувають себе вільно і впевнено. У звичній для них ситуації їх рухи плавні, вільні; в незвичній – напружені. Вони активно включаються в логопедичні заняття, а отже швидко починають гарно говорити. Наслідки заїкання проявляються рідко.
Друга група дітей дошкільного віку, що заїкаються – це діти з швидким темпом хаотичних рухів. Рухи «на рахунок» виконати не можуть, вони не точні, часто незавершені. Темп мови швидкий, сила голосу мінімальна, відсутня чітка артикуляція звуків. У декого з них наявний страх мовлення. Такі діти погано вступають в комунікацію, на запитання відповідають кивком голови. У них яскраво виражена емоційна реакція, часто спостерігаються супутні рухи як довільного так і насильницького характеру. Після проведеного лікування та психофізичних занять, стають більш спокійними, слідкують за своєю мовою, заїкання з’являється тільки при сильному хвилюванні.
До характерних особливостей нервових процесів у заїкуватих належать: порушення зв’язку між першою та другою сигнальними системами, порушення мовленнєвої системи, порушення взаємозв’язків між корою головного мозку та його глибинними структурами. Заїкання розглядається як симптом загального невротичного розладу, захворювання організму в цілому.
Р. Павелків вважає, що при заїканні в момент мовлення відбувається загальне гальмування: затримка дихання на фазі вдиху, затримка мовлення, рухів і різко виражена реакція з боку вегетативної нервової системи (збліднення, серцебиття, потовиділення).
Як відзначає В. Тарасун, «…недостатня вивченість природи й механізмів заїкання, його складна та сповнена протиріч симптоматика пояснюють розбіжності в тлумаченні заїкання та різноманітність методик його подолання. Вона визнає уявлення про невротичну природу заїкання, тісний зв’язок заїкання зі станом організму й особистістю хворого, але вважає, що значення невротичних проявів у заїкуватих перебільшене: насправді вони є наслідком заїкання й повністю залежать від стану мовлення».
І. Фрошельс спостерігав у заїкуватих тяжкі порушення уваги та пам’яті, відсутність зосередженості, вміння слухати співрозмовника. Особливістю заїкуватих вважає відчуття неспокою та внутрішньої невпевненості.
Бара Стере Іон відзначає вплив мовленнєвого дефекту на особистість логоневротика внаслідок ускладненого спілкування з оточуючими. Таким чином, заїки через свій мовленнєвий дефект значно відрізняються від дітей, які мають нормальне мовлення. Усі автори підкреслюють, що основним фактором, який характеризує особистість заїкуватого, є реакція на свій дефект, що з віком посилюється.
На думку Ю. Рібцун, заїкуваті пригнічені, нерішучі, страждають на логофобію. Ф. Гумперт під час психологічного обстеження заїкуватих виявив зниження інтелекту.
М. Шеремет відзначає у заїкуватих зміни в характері, схильність до нав’язливих страхів.
Д. Дохканов і Д. Ентіна підкреслюють хворобливе розчарування в житті заїкуватих підлітків. Але А. Шиллінг і Г. Вейс, вивчаючи інтелект дітей, які страждають на заїкання, за допомогою тестів Торна, не виявили різниці в інтелектуальному рівні заїкуватих і дітей із нормальним мовленням.
В більшості дітей, які страждають на заїкання, рівень розвитку інтелекту відповідає віковим нормам, а в деяких спостерігається його зниження, що виражається в порушенні активності та часто має характер тимчасової затримки психічного розвитку. Як відзначає автор, характерні для заїкуватих логофобія, роздратованість, поганий настрій, уразливість та інші негативні прояви з поліпшенням загального стану здоров’я поступово зникають. Через те, що під час заїкання спочатку спостерігається порушення ритму дихання, багато дослідників вивчали дихальну функцію заїкуватих.
