Зразок роботи
Актуальність дослідження. Від моменту народження дитини, однією з найважливіших умов її розвитку є опанування людського мовлення, що в подальшому посідає чільне місце як у пізнанні навколишнього середовища так і в її взаємодії з соціумом [2, c.50]. Формування зв’язного мовлення відбувається водночас з інтелектуальним та фізичним розвитком дитини.
У процесі спілкування з дорослими розвивається пізнавальна і наочна діяльність, зміцнюються її психічні процеси, які дозволяють усвідомлювати сутність явищ, розширювати свій кругозір. На думку відомого педагога К.Д.Ушинського, рідне слово − основа всебічного і гармонійного розвитку особистості і скарбниця всіх знань. Саме тому слід турбуватися про вчасне становлення розвитку мовлення дитини, звертати увагу на чистоту й правильність мовлення.
Найважливішого значення сьогодні набуває розвиток зв’язного мовлення дитини дошкільного віку, оскільки основною формою мовно-мисленнєвого розвитку дитини є саме зв’язне мовлення. Опанування зв’язного мовлення − найважливіша умова результативної підготовки дитини до школи.
Методика освоєння зв'язного мовлення дитиною дошкільного віку висвітлена у надбаннях таких сучасних вітчизняних дослідників: А. Богуш, О.Білан, Н. Гавриш, О. Коненко, Н. Маліновська та ін.
Проблема розвитку зв'язного мовлення дітей дошкільного віку висвітлена у таких чинних програмах як: Державний стандарт дошкільної освіти, Базова програма розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі», Програма розвитку дітей старшого дошкільного віку «Впевнений старт», Програма виховання і навчання дітей від 2 до 7 років «Дитина», Програма розвитку дитини дошкільного віку «Українське дошкілля», «Дитина в дошкільні роки».
Проте, не зважаючи на численні дослідження та праці, проблема розвитку зв’язного мовлення старших дошкільників вважається не вивченою досконало, зокрема недостатньо дослідженою є система методів та прийомів на базі докорінних змін сучасної дошкільної освіти ХХІ століття.
Відповідно, саме актуальність теми та важливість формування зв’язного мовлення у дітей старшого дошкільного віку і послугували поштовхом для вибору теми курсового проекту: «Особливості розвитку зв’язного мовлення дітей старшого дошкільного віку».
Об’єкт дослідження ‒ діти старшого дошкільного віку.
Предмет дослідження ‒ зв’язне мовлення дітей старшого дошкільного віку.
Виходячи з теми дослідження головною метою проекту визначено: здійснити теоретичне дослідження процесу розвитку зв’язного мовлення дошкільників.
Відповідно до головної мети поставлено наступні завдання дослідження:
1. Проаналізувати психолого-педагогічну літературу з порушеної проблеми.
2. Здійснити теоретичний аналіз особливостей розвитку зв’язного мовлення дітей старшого дошкільного віку.
3. Охарактеризувати методи й прийоми розвитку зв’язного мовлення дошкільників.
4. Розробити комплекс завдань для дітей старшого дошкільного віку з метою розвитку їхнього зв’язного мовлення.
Для розв’язання поставлених завдань використовувались такі методи дослідження ‒ теоретичні: аналіз психологічних та педагогічних джерел, програм, навчально-методичних посібників з метою визначення сутності, методики, особливостей розвитку зв’язного мовлення у дітей старшого дошкільного віку; практичні: розробка комплексу завдань для дітей старшого дошкільного віку з метою розвитку їхнього зв’язного мовлення.
Структура роботи: вступ, два розділи, висновки, список використаних джерел − 24 найменування. Загальний обсяг роботи – 29 аркушів основного тексту.
РОЗДІЛ І
РОЗВИТОК ЗВ’ЯЗНОГО МОВЛЕННЯ ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ ЯК ПРОБЛЕМА ПЕДАГОГІЧНОЇ ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИКИ
1.1. Психо-фізіологічні особливості дітей старшого дошкільного віку
Старший дошкільний вік відрізняється особливою динамічністю: дитина робить стрибок у психологічному і фізичному розвитку, вдосконалюються його тактильні навички, пам’ять, увагу та уяву.
Вік 5-6 років дитина за рік може вирости на 7-10 см. Протягом шостого року швидко збільшуються довжина кінцівок, ширина таза й плечей [11, c.31].
Розвиток опорно-рухової системи дитини до 5-6 років ще не завершено. Кожна з 206 кісток продовжує мінятися за розміром, формою, будовою, причому в різних костках фази розвитку неоднакові. Між кістками черепа зберігаються хрящові зони, тому ріст головного мозку може тривати.
До шести років у дитини добре розвинені великі м'язи тулуба й кінцівок, але як і раніше слабкі дрібні м'язи, особливо кистей рук. Тому діти відносно легко засвоюють завдання на ходьбу, біг, стрибки, але утрудняються у виконанні вправ, що вимагають роботи дрібних м'язів [15, c.28].
Розвиток вищої нервової діяльності характеризується прискореним формуванням ряду морфо-фізіологічних ознак. Так, поверхня мозку шестирічного дитини становить уже більше 90 % розміру поверхні кори головного мозку дорослої людини. Бурхливо розвиваються лобові частки мозку. Завершується, наприклад, диференціація нервових елементів тих зон, у яких здійснюються процеси, що визначають успіх складних розумових дій: узагальнення, усвідомлення послідовності подій і причинно-наслідкових відносин.
Так, діти старшого дошкільного віку розуміють складні узагальнення. На шостому році життя дитини вдосконалюються основні нервові процеси: збудження й особливо гальмування. Однак завдання, засновані на гальмуванні, варто розумно дозувати, тому що вироблення гальмівних реакцій супроводжується зміною частоти серцевих скорочень, подиху, що свідчить про значне навантаження на нервову систему [21, c.33].
Властивості нервових процесів (збудження й гальмування) – сила, урівноваженість і рухливість – також удосконалюються. Діти швидше відповідають на питання, змінюють дії, рухи, що дозволяє збільшувати щільність занять, включати в рухові вправи елементи, що формують силу, швидкість, витривалість. Проте властивості нервових процесів, особливо рухливість, розвинені недостатньо. Дитина часом повільно реагує на термінове прохання, у необхідних випадках не може швидко зреагувати. У дітей п'яти-шести років динамічні стереотипи, що становлять біологічну основу навичок і звичок, формуються досить швидко, але перебудова їх утруднена, що теж свідчить про недостатню рухливість нервових процесів [14, c.148].
Старший дошкільний вік – це етап життя людини, де формуються особливості його особистості і його психологія, розвиваються її здібності до навчання і творчості. В його свідомості з’являються нові соціальні потреби, вони прагнуть не просто спілкуватися з однолітками, а завойовувати їхню увагу і визнання. Саме на цьому етапі зароджується прагнення бути першим, формується власна воля, бажання перестають бути мимовільними.
Дитина старшого дошкільного віку, як правило, володіє хорошим словниковим запасом, він може вибудовувати свідомі логічні діалоги.
В цей період у дітей відбувається розвиток скритності, вони втрачають свою дитячу безпосередність і прямолінійність: вони починають приховувати свої психологічні проблеми і прикрощі від батьків, починає контролювати себе і свою поведінку.
Старший дошкільний вік, як і дошкільний в цілому, – етап інтенсивного психічного розвитку. При цьому особливістю даного етапу є те, що прогресивні зміни відзначаються у всіх сферах, починаючи від вдосконалення психофізіологічних функцій і закінчуючи виникненням складних особистісних новоутворень. Є підстави виділити цей віковий етап як особливий, переломний, оскільки найбільш складні лобові області остаточно дозрівають до 6-7-річного віку. Значна морфологічна перебудова мозкових структур шестирічної дитини супроводжується ще більш суттєвими змінами в активності головного мозку і відображається на його психічних функціях [23, с. 87].
Новий характер набувають пізнавальні процеси. У сфері відчуттів до 6 років відзначається істотна зміна всіх видів чутливості (зорової, слухової, тактильної, рухової). Підвищується диференційованість сприйняття. Інтенсивно вдосконалюється фонематичний слух, тонкість розрізнення відтінків кольорів. Протягом дошкільного дитинства відбувається значний розвиток рухових відчуттів (підвищення точності і влучності, виконуваних дітьми рухів, збільшення швидкості утворення різних рухових навичок). Розвиваються і шкірні відчуття, зростає точність сприйняття фактури, форми, розміру предметів при спогляданні [16, c.28].
До 6-річного віку відбуваються і більш складні функції сприйняття: орієнтування в просторі, в часовій послідовності подій. Підвищується точність оцінки часових інтервалів. Старший дошкільник здатний враховувати часову перспективу при цьому точкою відліку для нього є «сьогодні».
Особливу роль у розвитку сприйняття у старшому дошкільному віці грає перехід від предметних зразків до так званих сенсорних еталонів: система спектра кольорів, геометричних форм, музичних звуків, фонем мови тощо. Значний вплив на розвиток сприйняття робить у цей час мовлення. Переломний момент в розвитку уваги дослідники пов’язують з тим, що діти вперше починають свідомо управляти своєю увагою, направляючи і утримуючи її на певних предметах [11, с. 117].
Таким чином, можливості розвитку довільної уваги до 6 – 7 років вже великі. Цьому сприяє також вдосконалення плануючої функції мовлення, яка є, на думку В. С. Мухіної універсальним засобом організації уваги. Мовлення дає можливість наперед словесно виділити значущі для певної задачі предмети, організувати увагу, враховуючи характер майбутньої діяльності. Проте, перевагою все ж користується мимовільна увага. Для довільного управління увагою дитина повинна заздалегідь ясно уявляти собі те, що йому потрібно зробити. Ця особливість уваги 6-річних дітей враховується і використовується при організації навчальних занять [6, с. 118].
Подібні вікові закономірності відзначаються й у процесі розвитку пам’яті. Одним з основних досягнень старшого дошкільника є розвиток мимовільного запам’ятовування. Важливою особливістю цього віку, як зазначає Е. І.Поліщук, є та обставина, що перед дитиною 6 – 7 років може бути поставлена мета, спрямована на запам’ятовування певного матеріалу. Таким чином, до 6 – 7 років структура пам’яті зазнає істотних змін, пов’язаних з розвитком довільних форм запам’ятовування і пригадування.
У старшому дошкільному віці активна уява набуває самостійності, відділяється від практичної діяльності і починає її передувати. Разом з тим вона поєднується з мисленням і діє спільно з ним при вирішенні пізнавальних завдань.
У процесі наочно-дієвого мислення виявляються передумови для формування наочно-образного мислення, які характеризуються тим, що дозвіл проблемної ситуації здійснюється дитиною за допомогою уявлень, без застосування практичних дій. Кінець дошкільного періоду психологи характеризують переважанням наочно-образного або наочно-схематичного мислення.
Психологи відзначають, що наочно-образне мислення є основою для утворення логічного мислення, пов’язаного з використанням і перетворенням понять. Таким чином, до 6 – 7 років дитина може підходити до вирішення проблемної ситуації трьома способами: використовуючи наочно-дієве, наочно-образне та логічне мислення.
В дошкільному дитинстві в основному завершується процес оволодіння мовленням:·до 7 років мова стає засобом спілкування і мислення дитини, також предметом свідомого вивчення, оскільки при підготовці до школи починається навчання читанню і письму; розвивається звукова сторона мови [22, с.136].
До кінця дошкільного віку завершується процес фонематичного розвитку;·розвивається граматичний лад промови. Дітьми засвоюються тонкі закономірності морфологічного порядку та синтаксичного [16, с.57].
Засвоєння граматичних форм мови і придбання більшого активного словника дозволяють їм в кінці дошкільного віку перейти до конкретності мови.
У дослідженнях М.Л. Савенок показано, що діти 6 – 7 років опановують всіма формами усного мовлення, властивими дорослій. У них з’являються розгорнуті повідомлення – монологи, розповіді, в спілкуванні з однолітками розвивається діалогічна мова, що включає вказівки, оцінки, узгодження ігрової діяльності.
Накопичення до старшого дошкільного віку великого досвіду практичних дій, достатнього рівня розвитку сприйняття, пам’яті, мислення, підвищують у дитини почуття впевненості у своїх силах. Виражається це в постановці все більш різноманітних і складних цілей, досягненню яких сприяє розвиток вольової регуляції поведінки.
На думку А. К. Маркової, А. Б. Орлова, Л. М. Фрідман у цьому віці відбуваються зміни в мотиваційній сфері дитини: формується система підлеглих мотивів, що надає загальну спрямованість поведінці дитини [15, с.224].
Узагальнивши особливості розвитку дитини 6 – 7 років, можна зробити висновки, що на цьому віковому етапі діти відрізняються:·досить високим рівнем розумового розвитку, що включає розчленоване сприйняття, узагальнені норми мислення, смислове запам’ятовування; у дитини формується певний обсяг знань і навичок, інтенсивно розвивається довільна форма пам’яті, мислення, спираючись на які можна спонукати дитину слухати, розглядати, запам’ятовувати, аналізувати;його по ведінка характеризується наявністю сформованої сфери мотивів та інтересів, внутрішнього плану дій, здатність досить адекватної оцінки результатів власної діяльності і своїх можливостей;·особливості розвитку мовлення.
Протягом старшого дошкільного віку істотно розширюється коло людей, з якими спілкується дитина. Предметом її уваги все більше стає світ соціальних відносин дорослих людей, в який дитина намагається увійти. Центром для неї та її щоденного буття є дорослий як носій суспільних функцій та вимог. Основна потреба ‒ прагнення жити з людьми, що її оточують, спільним життям, входити з ними у безпосередній контакт, постійно перетинатися з дорослим світом.
Ведучий вид діяльності – сюжетно-рольова гра [3, с.38]. Проте, сюжети ігор змінюються, особливе значення мають правила, в рамках яких повинні діяти всі учасники гри. Пізнавати нове старшим дошкільнятам вдається саме в процесі гри.
Основними новоутвореннями старшого дошкільного віку є: довльність, самосвідомість, зміни в емоційній сфері, розвиток словесно-логічного мислення, формування уявлень про часові відрізки, збільшення обсягу пам’яті.
