Використання засобів наочності на уроках (ID:135005)

У «Великій дидактиці» (1632) Я.А. Коменський так висвітлював важливе питання про зміст і завдання освіти: «А наукова освіта нехай служить людині для удосконалення одночасно її розуму, мови і рук, щоб вона могла все потрібне розумно споглядати, висловлювати словами і здійснювати в дії… Знати, діяти і говорити – ось у чому сіль мудрості» [16. С. 532]. У ХVІІI – поч. ХІХ ст. видатний швейцарський педагог Й.Г. Песталоцці обґрунтував теорію наочного навчання. Він вважав наочність абсолютною основою будь-якого пізнання і наголошував, що чуттєве сприйняття є єдиним фундаментом будь-якого людського пізнання. Наочне навчання є «лише простим продовженням того, що було закладено природою в якості інстинкту і навіть у тих же природних проявах» [17. С. 467]. Наочне навчання, за Й.Г. Песталоцці, досить близьке за змістом до «золотого правила»: «Чим більшою кількістю чуттів ти пізнаєш суть явища чи будь-якого предмета, тим правильнішими будуть твої знання про нього» [21. С. 237-238]. Незважаючи на єдність і спільність розуміння основи наочного навчання цими двома педагогами, Й.Г. Песталоцці, на відміну від А.Я. Коменського: а) розуміє наочне навчання не лише як отримання знань на основі спостереження, власного чуттєвого досвіду, а бачить у ньому важливий фактор розвитку логічного мислення; б) дає психологічне пояснення наочного навчання, зазначаючи, що воно ґрунтується на властивості людського розуму узагальнювати враження, отримані від природи через органи чуттів, у деяку єдність – поняття, й поступово доводити їх до чіткого розуміння [15. С. 27].