Зразок роботи
І. Теоретичні засади сімейного виховання дітей в сім'ї.
1.1 Сімейне виховання його реалізація в сучасній сім'ї.
Формування особистості – процес багатофакторний, що в родині посідає найважливіше місце. Сучасне суспільство зазнає наслідків кризи ціннісностей, внаслідок чого в сім’ї відбуваються істотні зміни, що зумовлюють загальні тенденції і перетворення в сучасному суспільстві. Тому проблема сімейного виховання стає найбільшою проблемою людства, адже в сім’ї народжується не лише людина, але і громадянин. Соціальна криза негативно вплинула на педагогічну культуру виховання дітей у сім'ї. Незважаючи на дискомфортність взаємовідносин батьків і дітей, як батьки, так і діти все ж таки щиро прагнуть до їх поліпшення. Батьки, як і діти, потребують любові один до одного, вони хочуть вірити і надіятися на краще майбутнє своєї родини. Отже, для життя в морально здоровому суспільстві необхідно приділяти найбільшу увагу сучасній сім'ї й сімейному вихованню.
В останні десятиліття українське суспільство пережило ряд екстремальних загально - кризових ситуацій, відголоски яких лунають й досі. Дані потрясіння прямо позначилися на житті кожної родини. Швидке зменшення офіційних шлюбів і збільшення позашлюбних дітей, економічні негаразди і безробіття, зростання випадків розлучень та поява великої кількості дійсно одиноких людей у різних вікових категоріях порушують цілісність родини, знижують її адаптаційні можливості та призводять до значних відхилень у її функціонуванні. Це дає підстави говорити про кризу інституту сім’ї з подальшим руйнування, що на сьогодні яскраво проявляється у гострих конфліктах батьків і дітей, категоричних розривах сімейних стосунків (навіть довготривалих), у недоліках та неприпустимих помилках сімейного виховання.
Сім’я – мала соціальна група, що складається з поєднаних шлюбом чоловіка та жінки, їхніх дітей (власних або усиновлених), інших осіб, пов’язаних родинними зв’язками з подружжям, кровних родичів. Сім’я здійснює життєдіяльність на основі спільного побуту, економічного, морально-психологічного укладу, виховання дітей, взаємної відповідальності. Як мала соціальна група і первинний колектив сім’я забезпечує соціалізацію людини, самореалізацію особистості, захист від проблем. (12. С.17).
Культура сучасного українського суспільства мало орієнтується на формування та розвиток цінностей, які традиційно були в основі сім’ї. Втрачено виховний ідеал сім’ї, це призвело до відчуження батьків і дітей, духовного зубожіння молоді. Катастрофічно знижується рівень психологічного здоров’я, що не може не залишити відбитка на сім’ї. Під загрозою перебуває інтелектуальний і моральний потенціал народу, що зумовлено різким зниженням життєвого рівня більшості сімей в Україні. Ця ж обставина зумовила ситуацію, що народжуваність в Україні не забезпечує простого відтворення поколінь. Все більше сімей обмежується народженням одної дитини. Збільшується кількість пар, які не бажають мати дітей з огляду на соціальні, матеріальні або психологічні причини. Поширюється тенденція до збільшення числа позашлюбних дітей та громадянських шлюбів. Негативно впливають на розвиток інституту сім’ї зменшення кількості шлюбів і збільшення кількості розлучень.
Сучасна родина переживає складний етап – перехід від традиційної моделі до нової. Поряд із традиційними функціями, пов’язаними з народженням і вихованням дитини, з рішенням повсякденних проблем, родина покликана бути надійним психологічним „укриттям”, що допомагає людині виживати у важких умовах сучасного життя, що швидко змінюються.
Родина забезпечує своїм членам економічну, соціальну і фізичну безпеку, турботу про малолітніх, старих і хворих, умови для соціалізації дітей, молоді і, що найважливіше, поєднує своїх членів почуттям любові, спільності і дає можливість розділяти з іншими труднощі і радості життя.
Сім’я є незамінним, глибоко специфічним соціальним інститутом розвитку особистості. Протягом усього життя родина є найважливішим компонентом мікросередовища, а для дитини, особливо в перші роки її життя, вплив сім’ї домінує над усіма іншими впливами, значною мірою визначаючи її життєвий шлях у майбутньому. Саме в родині закладаються основи ціннісно-мотиваційної сфери особистості, формується її характер. Вплив сім’ї на розвиток особистості залежить від її складу, морально-психологічного клімату, соціальної орієнтації, загальної та педагогічної культури батьків, часу і характеру спілкування кожного з них з дитиною, єдності чи суперечливості вимог до неї, кола сімейних інтересів тощо.
Як відомо майбутнє кожного народу в його дітях. Адже саме дитина, змалечку освячена молитвою батька й матері, колисковою піснею, жадібно вбираючи духовний навколишній світ, культуру взаємин батьків, стає посланцем роду в майбутнє. Бо так чи так теперішня людина передає у завтра через своїх дітей, онуків і правнуків. Це і є древо роду і народу, древо життя. Виховання дитини здавна було усвідомленням кожного члена родини, бо мислилося обов’язком життя. «Що посієш, те й пожнеш» - це багате на змістовну семантику прислів’я завжди мислилося передовсім як значуще кредо виховання дитини. (4. С. 6).
Тому педагоги не одного покоління доводять, що сім’я і дитина є дзеркальним відображенням одне одного. Можна сміливо стверджувати, що саме інститут сім’ї формує і визначає зміст кожного суспільства: яка типова сім’я – такий і соціум.
Над проблемою педагогічних основ сімейного виховання дітей працювали видатні педагоги: Т.А.Куликова, П.Ф.Лесгафт, А.С.Макаренко, М.Г.Стельмахович, В.О.Сухомлинський, Т.В.Шеляг, О.Г.Харчев та ін. Серед українських вчених, які досліджували різні аспекти проблеми сімейного виховання, є Т.Ф.Алексєєнко, К.О.Журба, Т.В.Кравченко, Л.В.Повалій, В.Г.Постовий тощо.
Над цією ж проблемою також активно працювали багато вчених незалежної України. З - поміж них Л. Ю. Ковальчук, О. Л. Хромова, О. В. Матвієнко, С. С. Невская, П. М. Щербань. Останнє десятиліття ознаменувалось появою низки наукових публікацій уже відомих дослідників і вчених - початківців Л. М. Омельченко, А. Б. Рацула, О. М. Сергійчука, О. Гуляр, О. Ярошинської, І. В. Альошкіної та інших.
Сімейне виховання – це складова частина контрольованої соціалізації людини в сучасному цивілізованому світі, воно являє собою одну з форм виховання дітей, що поєднує цілеспрямовані педагогічні дії батьків з повсякденним впливом сімейного побуту. Так, А.С. Макаренко був переконаний, що сімейне виховання – це не стихійний процес, що потребує ретельної підготовки і реалізації з застосуванням методів прогнозування, моделювання, планування, проектування, організації взаємин. Педагог вважав, що виховання дітей - найголовніша сфера суспільного життя. (17.С.256).
Розмірковуючи над проблемами сімейного виховання, А.Макаренко наголошував, що батьки допускають багато помилок по єдиній причині – вони не усвідомлюють чи не поділяють вимог сучасної епохи. На його думку структура сімї, її устрій інколи відіграють вирішальну роль в житті дитини. Сім’я має бути міцним, дружним, рівноправним колективом. Епоха домінантності батька, як глави роду, змінилась добою рівності: чоловіки і жінки визнані громадянами з однаковими правами і обов’язками, що вплинуло на виконувані соціальні ролі та їх статус в суспільстві. (10. С.238).
Торкався він і такого болючого для сучасного українського суспільства питання як повнота сім’ї. На думку педагога, повна сім’я – це одна з неодмінних умов успішного виховання, адже кожен з батьків робить власний внесок у формування і становлення нової особистості. Дитина без батька чи матері виховується «наполовину», відчуваючи при цьому психологічний дискомфорт, навіть меншовартість. Часто в нестабільній дитячій свідомості місце відсутнього з батьків швидко займають негативні фактори оточуючого середовища. Він наполегливо радить батькам, між якими існують непорозуміння, вирішувати конфлікти мирно і делікатно, не залучати дітей до сварок, не виливати на них свій гнів, не використовувати їх в якості засобу тиску на подружнього партнера.
А.С. Макаренко мав власний погляд і на кількісну характеристику сімейного колективу. На його думку, виховання однієї дитини здійснювати важче, ніж кількох. На підтвердження такої теорії, він зазначає, що єдина дитина дуже швидко стає центром сімї, вона отримує забагато уваги і любові, які згубно діють, перетворюючи дитя на егоїста. З метою правильного виховання педагог закликає батьків дотримуватися почуття міри у всьому, а перш за все, у проявах любові до своїх нащадків. (10.С.239).
Та якою маленькою чи чисельною не була б сім’я, першочерговим завданням батьків є усвідомлення мети виховання. Лише ті батько і матір, які чітко уявляють кінцевий результат свого впливу на дітей, зможуть належно організувати виховний процес, підібрати відповідні методи і засоби, досягти бажаної цілі. Він стверджує, правильне виховання – це наша щаслива старість, погане виховання – це наше майбутнє горе, це наші сльози, це наша провина перед іншими людьми, перед усією країною. ( 18.С.227).
Продовжуючи варто наголосити також на погляди ще одного вченого педагога, а саме В.О. Сухомлинського, який стверджував, що сім'я з її взаєминами між дітьми і батьками - перша школа інтелекту¬ального, морального, естетичного і фі¬зичного виховання. Духовне і мораль¬но - естетичне багатство сімейного жит¬тя - найважливіша умова успішного ви¬ховання дитини і в домашніх умовах, і в дитячому садку, і в школі. (9. С. 12).
Будучи глибоко переконаним у тому, що дитина - це дзеркало сім'ї, в якому відбивається духовний світ батька та матері, він вивчав у першу чергу, інтелектуальну і моральну атмосферу родин своїх вихованців. Невтомна дослідницька робота, спрямована на пізнання особливостей фізичного розвитку, духовного і морального світу малят, допомагала знаходити відповіді на питання, чому та чи інша дитина схвильована, нервова, неврівноважена, чому обмежені її інтелектуальні можливості та інтереси, де криються корені морального неблагополуччя.
Особливе значення для розвитку особистості дитини мають такі умови, як:
Батьківське тепло, взаємна повага в сім’ї, довіра до дитини. Моральний розвиток дитини можливий лише в сімейній атмосфері взаємної поваги і довіри. Діти, які емоційно залежать від батьків і відчувають до них велику прихильність, виростають більш совісними порівняно з тими, хто не знав таких відносин. Довірливі, щиросердечні стосунки сприяють тому, що діти поважають батьків, захоплюються ними і прагнуть бути схожими на них, що в кінцевому рахунку формує в них позитивні моральні якості. Діти, які відчувають турботу, любов і довіру батьків, вчаться так само ставитися до інших. Підлітки, які живуть в атмосфері ворожості і нерозуміння, хоча й бояться своїх батьків, але переймають їхні негативні риси.
Частота й інтенсивність спілкування батьків з дітьми. Те, в якій мірі дитина ідентифікує себе з одним із батьків, залежить від частоти, інтенсивності і близькості їхнього спілкування. Для сина, який проводить більше часу з батьком, вплив останнього буде вирішальним. Аналогічно, дівчинка, якій ближче товариство матері, скоріше ідентифікує себе саме з нею. Завдяки частому й інтенсивному спілкуванню з батьками (особливо якщо воно демократичне) дитина переймає і засвоює батьківські цінності та норми. Однобічний авторитарний вплив батьків призводить до слабких емоційних зв’язків з дітьми і знижує ефективність виховання.
Сімейна дисципліна, методи виховання, які використовуються батьками. Сімейна дисципліна впливає на моральний розвиток дітей, коли проводиться в життя не хаотично, а послідовно; коли підтримується за допомогою довірливого спілкування і переконування, а не зовнішнього контролю; коли між дітьми і батьками складаються демократичні стосунки, а не процвітає вседозволеність чи деспотизм. Одним з найважливіших аспектів дисципліни є послідовність дій батьків та їхня взаємна узгодженість. Непослідовність вимог створює в сім’ї нестабільну, нервову обстановку, що, природно, не сприяє моральному розвитку дітей, а іноді призводить до їх ворожості і навіть протиправних вчинків.
Батьки, які надають перевагу методу переконування і порадам, справляють більш позитивний вплив, ніж ті, хто суворо контролює дітей. Використовуючи методи, спрямовані на розуміння і внутрішнє прийняття певних цінностей, батьки домагаються їх засвоєння дітьми. Пояснення і заохочення з метою направити чи виправити поведінку дитини сприяють моральному розвитку, у той час як фізичні покарання і постійні дорікання призводять нерідко до антисоціальної поведінки і правопорушень.
Батьки, що покладаються на “каральні” методи, не досягають справжньої мети: формування у дітей совісності, уміння плідно спілкуватися і взаємодіяти з оточуючими. Жорстокі покарання, особливо на тлі негативних у цілому відносин, призводять до того, що дитина виростає черствою, байдужою, недисциплінованою. Замість того, щоб виховати чуйність, такі методи послаблюють чутливість, діти звикають боятися і ненавидіти, вони не хочуть піклуватися про інших, не прагнуть заслужити схвалення. Підлітка можна змусити підкоритися, але як тільки загроза покарання ззовні зникає, його поведінка стає потенційно антисоціальною.
Приклад батьків. Важливо, щоб батьки самі були моральними людьми, якщо вони прагнуть прищепити своїм дітям моральні норми і цінності. Багаторічні дослідження дорослих, які у підлітковому віці були засуджені за антигромадську поведінку, свідчать, що в період становлення на них найсильніше вплинула антисоціальна поведінка батьків.
На жаль, є родини, де складаються несприятливі умови для виховання дитини. До них належать сім’ї, уражені алкоголізмом, з аморальною поведінкою батьків, низьким культурним та освітнім рівнем, поганими житловими умовами та недостатнім матеріальним забезпеченням, конфліктністю у взаєминах між членами родини. До неблагополучних зараховують і зовні благополучні родини, у яких систематично припускаються серйозних помилок в сімейному вихованні внаслідок несприятливих взаємин між членами родини, педагогічної неосвіченості, низького рівня педагогічної культури. Діти з таких сімей, незважаючи на матеріальний достаток, виростають озлобленими, замкненими, з порушеною вольовою активністю.
У деяких сім’ях батьки цікавляться лише успішністю дітей у школі. Питання морального виховання, поведінки дітей, взаємин з товаришами, статусу їхньої дитини в класному колективі таких батьків не хвилюють. Ні про які контакти у стосунках батьків і дітей не може бути і мови у сім’ях, де переважає надмірна суворість у ставленні до дитини, застосовуються антипедагогічні засоби впливу. Деякі батьки не враховують вікових та індивідуальних особливостей дітей, їхніх інтересів, здібностей. Особливо гостро це відчувається, коли діти досягають підліткового віку. У таких родинах дитина почуває себе чужою, страждає від браку взаєморозуміння з батьками.
Найбільш поширеними помилками сімейного виховання є невміння батьків знаходити адекватні вікові дитини прийоми і методи виховання, неузгодженість виховного впливу дорослих членів сім’ї, а також впливу сім’ї і школи, вчителя. Ці помилки часто не усвідомлюються батьками, і тому виправлення їх вимагає від класного керівника високої професійної майстерності, такту і терпіння.
Виховуючи дитину в сім'ї батьки мають глибоко усвідомити, що виховання є насамперед доцільна і цілеспрямована організація дитячого життя, що виховання – організоване спілкування, різноманітність духовних і ділових відносин як між дорослими, так і між дорослими та дітьми, а також між самими дітьми. Виховання – це підготовка дітей до життя у процесі самого життя, внаслідок засвоєння змісту життя: культури, моралі, науки, права тощо. Виховувати – означає нести відповідальність за життя і долю підростаючої людини, означає створювати щасливу особистість у сімї. Сімейне виховання – не тільки вплив старшого на молодшого, а й взаємодія - спільні прагнення та діяльність. Через це в сімї ніколи не можна розділяти життя батьків і дітей на життя дорослих, справжнє, і життя дитяче, несправжнє. Тільки в єдиному житті х дорослими, поділяючи його радощі й турботи, беручи на себе частину відповідальності, дитина стає справжньою людиною.
Отже, сімейне виховання повинно бути цілком органічною діяльністю, воно повинно бути обережним і м’яким навіть щодо тих якостей, які незручні самим дітям, через те, що це є якістю, а не недоліком. Потрібно давати переживати дітям все, притаманне їхньому вікові. Мета й завдання сімейного виховання мають черпатися не з чогось стороннього для дітей, що має значення в житті дорослих, а з самих дітей, з їхнього організму, що розвивається. Сімейне виховання повинно допомагати правильному і всебічному розвиткові дітей, зачіпати все, а не лише деякі аспекти і тим паче не мати на меті будь – яких вузьких і зовнішніх цілей. Для досягнення таких цілей потрібно потрібні серйозні знання про різні якості дитячого організму, про його історію розвитку. Потрібна серйозна підготовка.
Магістр