Зразок роботи
ВСТУП
Актуальність і доцільність дослідження. Освіта в Україні модернізується, нині важливо формувати творчу особистість учнів, і школа має впливати на динаміку цього процесу. Загальна середня освіта переорієнтовується на розвиток особистості учня, головне самостійне оволодіння цими знаннями. Новації шкільної освіти пов’язані з упровадженням компетентнісного підходу, а це – формування змісту та організації навчального процесу, що зумовлює принципові зміни в організації навчання, спрямованому на розвиток конкретних цінностей та життєво необхідних знань і умінь учнів.
На сьогоднішній день надзвичайно важливе завдання учителів початкових класів полягає в реалізації розвивального принципу навчання і на уроках, і в позаурочній діяльності. Як відомо, у 2016 році відбулося реформування освіти початкової школи, яке, своєю чергою, дає змогу вчителям реалізовувати свої ідеї або ідеї відомих педагогів, які залишили свій внесок у педагогічній спадщині.
З 2018 року нова українська школа запроваджує на початковій ланці шкільної освіти Новий Стандарт, що ґрунтується на компетентнісному підході – а це вельми важливо для забезпечення якості освіти, і пропонує інструменти для перенесення цього підходу в навчальні програми.
В оновлених навчальних програмах початкової школи змістилися акценти зі знаннєвих результатів на діяльнісні. Державний стандарт початкової загальної освіти побудований на особистісно зорієнтованому та компетентнісному підході до навчально-виховного процесу, наступності змісту дошкільної та початкової загальної освіти.
Одне з найважливіших завдань нової школи – сформувати в учнів уміння самостійно здобувати знання, створити сприятливі умови, аби явити у вихованця всебічно розвинуту, свідому особистість, яка може робити свідомий вибір і застосовувати отримані знання у життєвому просторі.
Компетентнісний підхід – це місток, який поєднує школу з реальним світом і тими викликами, які ставить перед людиною життя.
Під компетентністю розуміємо поєднання знань, умінь, навичок, способів мислення, поглядів, цінностей, особистих якостей, що визначає здатність особи успішно провадити діяльність у нових, часто непередбачуваних умовах.
Сьогодні також на перший план висувається питання про співвідношення навчання й розвитку, оскільки педагогічну громадськість дедалі більше турбує те, як забезпечити не тільки стійке засвоєння школярами знань, а й розвинути в них розумові здібності у процесі навчання, сформувати пізнавальну активність, і зрештою, активність особистості, оптимально сприяти їхньому психічному розвитку.
Головним законом усіх змін у житті стає творчість. Успішне суспільство складається з неординарних особистостей, здатних до самоактуалізації, розвитку творчих здібностей.
Молодший шкільний вік – важливий етап становленні дитини, і тому в пошуках методів розвитку творчого потенціалу слід враховувати особливість психіки, своєрідність пізнавальної та емоційної сфер дітей цього віку.
Знання мають поступатися способам діяльності, і передусім – творчим. Стає важливим не стільки обсяг знань, якими володіє людина, скільки вміння добувати необхідні знання та застосовувати їх у конкретних ситуаціях. Виховувати дитину теоретично, тільки на словах – неможливо. Значно більший виховний потенціал має реальна діяльність, виховні справи, власний приклад, досвід дітей. Тому діяльнісний підхід має активніше впроваджуватися в організацію не тільки навчальної, а й виховної роботи.
У зв'язку із цим свого часу Д. Ельконін стверджував: Немає, мабуть, жодного видатного теоретика дидактики чи дитячого психолога, який не намагався б відповісти на питання: у якому співвідношенні перебувати навчання і виховання. Адже критерії навчання та розвитку різні. Уся проблема полягає в тому, щоб побудувати процес засвоєння знань так, аби він одночасно був процесом виховання розуму, здатності мислити [20, с. 34].
Магістр