« Етнопедаго-гічна проблематика творчості В. О. Сухомлинського ». (ID:267007)

ВСТУП Актуальність дослідження. Вивчення безцінної спадщини В. О. Сухо¬м¬линсь¬кого в наш час є актуальним з точок зору роз¬витку загальної педагогічної науки та етнопедагогіки зокрема. Неможливим є сьогодні навчально-виховний процес у педагогічних закладах без викорис¬тання спадщини вченого-педагога. Сучасними та актуальними є його ідеї, думки, досвід. Хоча вчений не опублікував окрему роботу з етнопедагогіки, проте всі його педагогічні дослідження базуються на ідеях української на¬родної педагогіки. У процесі становлення сучасної національної школи в Україні особливої актуальності набувають численні положення творчої спадщини великого педагога. Зокрема, великий інтерес у вчителів початкової школи викликає досвід вченого-педагога у сфері виховання учнів через спілкування з природою. В. О. Сухомлинський обстоював гармонійне поєднання різних організаційних форм навчання, радив вчителям початкових класів не обмежуватися уроком, не протиставляти світові, затиснутому у чорну класну дошку, той, що пливе за вікном. Педагог розглянув гуманістичний ідеал людини, що живе в гармонії з природою, іншими людьми та суспільством. Стан дослідження проблеми. У сучасній вітчизняній педагогічній науці та практиці проблемі вивчення творчої спадщини В. О. Сухомлинсько-го приділяється постійна увага. Етнопедагогічні ідеї його спадщини закладені в сучасних курсах педагогічних закладів. Вчені та викладачі постійно опи-раються на етнопедагогічні погляди вченого-педагога, досліджують його спадщину, організовують майбутніх педагогів бути активними пропагандис-тами цих ідей. В роботах В. І. Кононенка, В. А. Мосіяшенка, Г. Лозко, М. Г. Стельмаховича та інших вчених розкриваються етнопедагогічні ідеї творчості В. О. Сухомлинського. На сучасному етапі питанням етнопеда-гогічної проблематики творчості вітчизняного педагога займаються такі вчені, як: А. Паращук, Л. Пироженко, К. Юр’єва, Л. Ткачук та інші. Та незважаючи на це, дана проблема вимагає більш детального дослідження. Саме це, та необхідність використання творчої спадщини В. О. Сухом-линського з метою удоскона¬лення процесу виховання учнів у початкових класах зумовило актуальність проблеми і вибір теми роботи: « Етнопедаго-гічна проблематика творчості В. О. Сухомлинського ». Об’єкт дослідження – педагогічна спадщина видатного педагога В. О. Сухомлинського. Предмет дослідження − етнопедагогічні погляди та ідеї у творчості В. О. Сухомлинського . Мета дослідження − узагальнити та проаналізувати використання на-родної педагогіки у працях В. О. Сухомлинського. Відповідно до поставленої мети визначені завдання дослідження : 1) Виявити передумови формування світогляду й педагогічної позиції В. О. Сухомлинського. 2) Розкрити проблеми навчання та виховання у творчій спадщині велико-го педагога. 3) Обгрунтувати етнопедагогічні погляди та ідеї у творчості В. О. Сухом-линського. 4) Охарактеризувати досвід використання народної педагогіки в педагогічній діяльності вченого-педагога. У дослідженні використано такі методи: біографічний (з’ясування ролі окремих особистостей, громадських діячів у формуванні світогляду та педагогічної позиції В. О. Сухомлинського), конкретно пошукові (теоре-тичний аналіз, синтез, систематизація та класифікація матеріалів), хроно-логічний (дослідження діяльності вченого педагога в часовій послідовнос-ті), історико теоретичний (вивчення змісту і напрямів його педагогічної татворчої діяльності, теоретичне узагальнення, вироблення висновків. Теоретичне значення одержаних результатів полягає в комплексному аналізі науково-педагогічної діяльності В. О. Су-хомлинського ; виокремлено провідні чинники та проаналізовано зміст його педагогічної діяльності; розкрито основні етнопедагогічні погляди та ідеї в спадщині педагога та його вклад у розвиток педагогічної науки та практики. Практичне значення дослідження. Вивчення і творче використан-ня у навчально-практичній та науково-дослідній діяльності студентів досвіду вченого-педагога, на наш погляд, може позитивно вплинути на ефективність підготовки майбутніх вчителів початкових класів, сприяти їх повноцінному духовному розвитку. Структура дослідження. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг 48 сто-рінок, з них 46 основного тексту. РОЗДІЛ 1 СТАНОВЛЕННЯ ТА ДІЯЛЬНІСТЬ В. О. СУХОМЛИНСЬКОГО ЯК ПЕДАГОГА 1.1. Суспільно-історичні передумови та провідні чинники форму-вання світогляду В. О. Сухомлинського Василь Олександрович Сухомлинський народився 28 вересня 1918 р. в с. Василівка Олександрійського повіту Херсонської губернії (тепер Кірово-градська область) у селянській родині. Він був другою дитиною в сім'ї, яка мала чотирьох дітей. Умови, в яких зростав майбутній педагог, були дуже складними: революція, зміна урядів, громадянська війна, невдалі спроби колективізації, голодомор 1933 p., насильницька колективізація. У ці роки село в Україні виживало завдяки віковим народним тради-ціям з їх відданістю народній моралі, родині, природі. Воно спиралося передовсім на трудові цінності: невпинна і тяжка праця, самообмеження, відповідальність стали тим стрижнем, який допомагав людям вистояти, в тому числі й сім'ї Сухомлинських, а Сухомлинському-юнаку − наполегливо вчитися, шукати своє місце в житті. Батько, Олександр Омелянович, був помітною людиною в селі: і тесля, й член правління колгоспу, й учитель праці, й активний учасник сільської самодіяльності. Бабуся і мама були обдарованими, творчими натурами, носіями народних традицій, і це значною мірою вплинуло на особистість майбутнього педагога. Протягом 1926 − 1933 років хлопець навчається в семирічній школі. Учителі та учні спостерігали ранні вияви його творчої натури він гарно малює, пише вірші, грає на народних музичних інструментах. У цей же час проявляються і педагогічні нахили юнака: він часто є в оточенні дітей, заміняє вчителя, допомагає однокласникам [18, с. 380]. Природні здібності Василя Сухомлинського, підтримані у шкільні роки, визначили його життєвий шлях: у 1934 р. він вступає на підготовчі курси учительського інституту в Кременчуці, а потім навчається в ньому на факультеті української мови і літератури. На обрання професії, напрям творчості Василя Олександровича значною мірою вплинув той факт, що він зростав хворобливою дитиною, і це, з одного боку, привело до самоаналізу, заглиблення у світ власних відчуттів і переживань, а з другого − викликало його пильну увагу до тих, хто потребував допомоги, до менших, слабших, беззахисних. Через хворобу в 1935 р. юнак залишає заняття в інституті і розпочинає роботу в школі, яку (за винятком двох воєнних років) не залишає до кінця свого життя. Він працює вчителем у сільських школах рідного району і навчається заочно в Полтавському педагогічному інституті. « З великою теплотою згадую про Полтавський педагогічний інститут, який закінчив, − писав він згодом у праці « Павлиська середня школа », − про викладачів педагогіки, літератури, історії. Тут педагогіка була не засушеними висновками, а живою яскравою розповіддю про мистецтво виховання, про методи впливу на свідомість і почуття ». По закінченні навчання (1938 р.) В. О. Сухомлинський продовжує працювати в школі завучем у районному центрі Онуфріївні. Робота в школі у поєднанні з самостійним оволодінням педагогічними знаннями давала простір для педагогічної творчості, виробле-ння самостійного підходу до проблем навчання й виховання. На початку війни (1941 р.) В. О. Сухомлинський був призваний до армії, направлений на короткочасні курси політруків у Москві, потім брав участь у боях на Калінінському фронті. Війна залишила значний слід у творчості педагога. У своїх працях, у виховній діяльності він багато говорив про неї, про героїзм радянського народу, про біди й нещастя, які вона принесла. Війна пройшла крізь його життя і долю: учасник важких боїв, тяжко поранений під Ржевом, людина, що розгубила своїх рідних, Василь Олександрович писав про неї з болем своїх незагоєних ран, вважав її уроки джерелом виховання патріотизму, громадянськості. Після поранення та численних госпіталів В. О. Сухомлинський був комісований (1942 р.). У невеличкому селищі Ува в Удмуртії він працював директором школи до 1944 р. Це були нелегкі роки для педагога. Він палко любив Україну, яка знемагала у війні. Нічого не знав про своїх рідних − батька, матір, двох братів і сестру. В усі-усюди писав листи, розшукуючи їх. У цей же час Василь Олександрович знайомиться зі своєю майбутньою дружиною Ганною Іванівною Дев'ятовою, працівником Наркомосу Удмуртії. В 1944 р. вони одружилися. І як тільки було звільнено Україну, подружжя їде на Батьківщину: Україна збирала своїх синів на відбудову. З 1944 по 1948 р. Педагог працює завідувачем Онуфріївського район-ного відділу народної освіти. Добір кадрів, відбудова шкіл, організація харчування, безпосередня допомога дітям-сиротам. Роботи багато. Одначе ця адміністративна діяльність його не задовольняла, не давала простору для творчої, ініціативної натури. При першій нагоді він попросився на роботу в школу − до дітей, до живої справи. З 1948 р. до кінця свого життя Василь Олександрович працював у середній школі в Павлиші. Саме тут, за сім кілометрів від села, де народився, він був удома. Тут реалізувався як педагог, як особистість, як письменник-мораліст. Життя в Павлиші додавало йому сил, почуття внутрішньої свободи. Тут він міг висловлювати свої погляди, відстоювати свої переконання, виявляти свої особистісні якості. Тут діяв самостійно, часто всупереч офіційним вказівкам. Перший період його діяльності (1948 − 1956) у Павлиші, підготовчий, характеризується організаційним становленням навчально-виховного процесу, створенням матеріальної бази, формуванням педагогічного і дитячого колективів. [18, с. 382]. Щоденне спілкування з дітьми поставило перед директором велику кількість педагогічних проблем, які вимагали теоретичного осмислення, практичної перевірки. Він вивчає засоби підвищення грамотності та успішності учнів, замислюється над удосконаленням форм навчання, над взаємозв'язком між умовами й результатами навчання. Свої міркування оприлюднює на сторінках спочатку районної та обласної преси, а згодом у республіканських та всесоюзних засобах масової інформації. В центрі його уваги перебувають питання організації і керівництва всією навчально-виховною роботою школи. В 1955 р. Василь Олександрович захищає кандидатську дисертацію на філософському факультеті Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка « Директор школи − керівник навчально-виховної роботи ». З кінця 50-х років Василь Олександрович у своїй теоретичній і практичній діяльності йде від школи навчання (учіння), що панувала в ті роки, від спрямованості лише на розвиток інтелекту до трудової школи як основи розвитку дітей і підготовки їх до життя, де основним засобом виховання виступала педагогічно обґрунтована й методично спрямована праця. Ці ідеї найвиразніше звучать у працях: « Виховання комуністичного ставлення до праці » (1959 р.), « Виховання радянського патріотизму у шко-лярів » (1959 р.), « Формування комуністичних переконань молодого покоління » (1961 р.). [4, с. 21 − 30]. Педагог постійно у роздумах, творчому пошуку, наполегливій самовідданій праці. Його власний творчий неспокій збігся з цікавим і плідним періодом у житті Радянського Союзу. 1956 рік, період, який дістав назву «хрущовської відлиги», пов'язаний з частковою демократизацією суспільного життя. В цей час багато вчених − філософів, психологів, педаго-гів-дидактів, письменників, митців починають розвивати новаторські за формами й змістом концепції, ідеї, твори мистецтва. Це були так звані « шістдесятники », які стали провісниками процесів перебудови й демократи-зації суспільства кінця 80 − початку 90-х років XX ст. В.О.Сухомлинський належав до їх числа. Від середини 50-х до середини 60-х років Василь Олександрович розробляє свою педагогічну систему. Рушієм творчого процесу для нього стає невдоволеність наявними на той час у педагогіці і практиці роботи школи авторитарно-догматичними структурами виховання і схоластичним, відірваним від життя змістом освіти. Це особливий етап життя педагога, час сподівання на радикальні зміни. Він звертається до тем і проблем, які раніше не були предметом педагогічної рефлексії в структурі радянської ідеології. Так, в 1961 р. виходить його книга « Духовний світ школяра », в 1962 − « Людина неповторна », в 1963 − « Моральний ідеал молодого покоління », в 1965 р. − « Виховання особистості в радянській школі ». Василь Олександро-вич звернувся до духовного світу особистості, до моральних її цінностей задовго до того, коли на неї звернули увагу інші педагоги. Ці твори послужили поштовхом для подальших творчих шукань [18, с. 382 - 383]. Саме в цей період педагог висловлює своє досить критичне ставлення до політико-партійного керівництва школою – він пише листа М. С. Хрущо-ву, в якому не погоджується з партійною програмою реформування школи, а також виступає на нараді при ЦК КПРС з приводу організації шкіл-інтернатів, де називає ідею загального суспільно-державного виховання дітей з дворічного віку необґрунтованою і небезпечною. Він виступив також з критикою положень, що відстоювали ідею ранньої й повної професійної підготовки учнів. Згодом, в 90-ті роки була висловлена думка про значний вплив ідей B. О. Сухомлинського на розвиток тогочасної освіти в державі. В одній із монографій зазначається: « Свої погляди В.О.Сухомлинський активно від-стоював в Академії педагогічних наук, на нарадах працівників народної освіти, в періодичній пресі, їх поділяли вчителі, батьки й самі учні. Ідеї, погляди, що їх висловлював В. О. Сухомлинський, вплинули значно сильніше, ніж це прийнято вважати, на деякі положення тез ЦК КПРС і в кінцевому рахунку на прийнятий в грудні 1958 року Закон про зміцнення зв'язку школи з життям» [18, с. 385]. Оскільки пошуки педагога збігалися з загальним напрямом демократизації суспільства, вони були підтримані на загальнодержавному рівні – в 1957 р. Його було обрано членом-кореспондентом Академії педаго-гічних наук РРФСР, в 1958 р. присвоєно звання Заслуженого учителя школи УРСР, а в 1960 р. нагороджено орденом Леніна. В цілісному вигляді гуманістичні педагогічні ідеї В. О. Сухомлинсько-го вперше викладені в « Етюдах про комуністичне виховання » (1967 р.). Ось найголовніші з них: довіра й повага до дитячої особистості, погляд на навчальну діяльність школярів як на насичений творчими відкриттями процес пізнання та самопізнання, обмеження сфери впливу колективу на особистість, виховання без покарань, велика роль слова та особистості вчителя для дитини. Ці погляди Сухомлинського на виховання викликали обурення з боку офіційної педагогіки; « Етюди » були піддані нищівній критиці (Б. Ліхачов, B.Кумарін, Л. Гордін, В. Коротов), а сам педагог звину-вачений у проповіді « абстрактного гуманізму». Позбавлений можливостей відстоювати свою позицію в педагогічній пресі через відмову друкувати статті, В. О. Сухомлинський всеодно продов-жує розвивати свої ідеї в таких загальновідомих творах, як « Серце віддаю дітям » (1968 – 1969 р.), « Павлиська середня школа » (1969 р.), « Народже-ння громадянина » (1970 р.). Ось основні ідеї, які розвинув Василь Олександрович у цих та інших працях: 1) любов до дитини; 2) розвиток творчих сил кожної окремої особистості в умовах колективної співдружності на основі етико-естетичних цінностей, інтересів, потреб, який спрямований у кінцевому підсумку на творчу працю; 3) культ природи, природа як найважливіший засіб виховання почуття прекрасного і гармонії; 4) розробка демократичних педагогічних засобів і методів навчання та виховання (повага, заохочення, опора на позитивне, моральне покарання); 5) звернення до внутрішнього світу дитини, опора на її сили, внутрішні потенції, підтримка і розвиток того здорового, що є в кожній особистості; 6) розвиток ідеї « радості пізнання », тобто емоційне сприйняття процесу навчання; 7) демократизація структури управління навчально-виховним процесом у школі (психологічний і педагогічний семінари, школа для батьків тощо) [31, с. 384 − 385]. Особливу увагу педагог приділяє ідеї самоцінності й неповторності, талановитості кожної дитини, вільному розвитку особистості в педагогічно продуманих умовах; включенню соціального середовища в сферу педагогічних впливів; природному вихованню (в єдності з природою) як головному чиннику формування людини − її розуму, почуттів, емоцій (« уроки мислення на природі », « школа під голубим небом », « школа радості »); організації переживання дітьми нагромадженого досвіду; висуне-нню слова вчителя як провідного засобу виховання особистості; відмові від колективних засобів впливу на особистість, особливо коли мова йде про проступок; розробці комплексної програми « виховання красою » людини, природи, вчинку; введенню статевого виховання в структуру навчально-виховного процесу; вирішенню проблеми біологічного і соціального на користь двофакторного впливу (врахування, крім соціальних чинників, фізичного стану, статі, спадковості, рівня розвитку здібностей). [33, с. 28 − 30]. В останній період життя В. О. Сухомлинський все голосніше та емоційніше обстоює народні імперативи й цінності, спирається на українську етнопедагогіку, вводить її в усі ланки педагогічного процесу, особливо наго-лошуючи на значенні рідної мови, слова, пісні, поезії, казки. Розширюючи педагогічний простір, він починає сам створювати для павлиських дітей казки, оповідання, притчі, які лежать у площині української ментальності, українського світосприйняття, й широко застосовує їх у навчально-виховному процесі. В ці роки Василь Олександрович з особливим значенням говорить про роль рідної мови у вихованні (« Слово до рідної мови » (1965р.); « Джерело невмирущої криниці » (1970 р.)). Гуманістичні ідеї В. О. Сухомлинського з ентузіазмом і радістю сприймалися вчителями, батьками, широкою педагогічною громадськістю. Павлиська школа, якою керував і де експериментував педагог, поступово перетворювалася в педагогічну «Мекку» −до неї їхали не лише з України та багатьох інших куточків СРСР, а й з-за кордону. Зірка Василя Олександровича згасла на злеті − на 52-му році життя. Він був сповнений задумів, мрій, творчих пошуків. Про це свідчать твори, що побачили світ в 70-ті роки: « Методика виховання колективу » (1971 р.), « Розмова з молодим директором школи » (1973 р.), « Листи до сина » (1978 р.). В них він розширює і поглиблює свої гуманістичні ідеї у напрямі розвитку духовності, яка, за переконанням педагога, опосередковує всі інші риси особистості. Праці, над якими він працював до останнього дня − « Як виховати справжню людину » (1989 р.), « Хрестоматія з етики » (1990 р.), присвячені формуванню духовності як визначальної, провідної якості особистості через морально-етичне виховання, прищеплення цінностей. В.О. Сухомлинський ввів етику в структуру педагогічної науки, наповнив її педагогічним змістом, культовими засадами як на основі соціальних реалій, так і народної та класичної культури. Він вибудовує виховний процес як прищеплення « культури почуттів », « культури бажань », краси і любові, створює « філо-софію для дітей », основою якої виступають написані ним художні мініатюри, а педагогічна аргументація закладається в моральних повчаннях книги « Як виховати справжню людину ». В останніх працях В. О. Сухомлинський розмірковує над проблемами в загальному сенсі: « що таке людина? », « яке її призначення? » − і намагається дати відповіді на них засобами педагогічної науки. Він дедалі більше говорить про такі прості й необхідні для кожної людини і суспільства в цілому речі: про добро й милосердя, про смисл життя і правильне ставлення до смерті, про зло і його подолання, про необхідність гармонії в людських стосунках, про любов, про жінку-матір − основу людського життя. Після 1970 р. почався новий етап біографії педагога − « життя після смерті ». Це стосується його 48 книг, 500 наукових статей, більше як 1500 оповідань і казок для дітей. Спадщина В. О. Сухомлинського розійшлася по всьому світу, живе своїм життям. На початок XXI ст. вийшло 65 його творів тиражем близько 15 млн. примірників. Вони перекладені на 59 мов народів світу. Найпопулярніша книга « Серце віддаю дітям », яку жодне видавництво не хотіло публікувати й випустило в 1969 р. тільки тому, що вона вийшла роком раніше в НДР, має 55 видань на 32 мовах народів світу [18, с. 386]. Таким чином, творчі пошуки, ідеї В.Сухомлинського були новаторством у часи авторитарної радянської педагогіки. Яскрава самобутня думка видатного педагога, виважена в особистій практичній учительській та виховній роботі, віднесена до теоретичних узагальнень, послужила розвитку демократичних та гуманістичних засад у педагогіці. Спадщина В. О. Сухом-линського є цінним внеском у вітчизняну та світову скарбницю педагогічної думки.