Зразок роботи
ВСТУП
Актуальність роботи. Формування соціальної компетентності у молодших школярів є одним з найбільш актуальних завдань сучасної початкової ланки освіти, оскільки ця компетентність визначає успішність в їх повсякденному житті, стимулюватиме їх інтеграційні процеси, дозволяючи не тільки адаптуватися, але й активно впливати на життєві події, засвоювати певні соціальні позиції, змінювати навколишню дійсність і самого себе.
Сформована соціальна компетентність молодших школярів характеризує дитину як відкриту до суспільства особистість, що володіє навичками соціальної поведінки, готовністю до сприймання соціальної інформації, бажанням пізнати оточуючий світ. Стратегії соціальної поведінки, засвоєні в молодшому шкільному віці, можуть стати фундаментом розвитку повноцінної особистості. Тому необхідною умовою є цілеспрямована допомога у побудові ефективних поведінкових стратегій, а розвиток соціальної компетентності молодших школярів повинен стати одним із найважливіших напрямів роботи в початковій школі. Напружена ситуація в сучасному українському суспільстві загострює проблему формування соціальної компетентності кожного громадянина і особливо в цьому напрямі важливо здійснювати кроки починаючи з молодшого шкільного віку.
Застосування інформаційно-комунікативних технологій у освітньому процесі зумовлює зростання вимог до професійної підготовки педагогічних працівників і, зокрема, до їх інформаційно-комунікаційної компетентності. Наразі, щоб ефективно і педагогічно виважено використовувати інформаційно –комунікативні технології, особливо в умовах початкової школи, необхідно мати універсальні знання та навички, створювати для учнів умови для розкриття їх здібностей, творчого потенціалу, задоволення запитів для формування повноцінної особистості. Сьогодення вимагає від педагогічних працівників застосовувати інформаційно-комунікативні технології не тільки під час навчання, а й для ефективного проведення соціально-педагогічної та позакласної роботи з молодшими школярами.
Впровадження інформаційно-комунікативних технологій в освітній процес вимагає відповідності професійної підготовки вчителів сучасному рівню інформатизації суспільства. Тому, однією з глобальних цілей інформатизації освіти є підготовка вчителів, які володіють 6 належним рівнем застосування мультимедійних технологій, готові використовувати їх у навчально-виховному процесі, беруть активну участь у процесі інформатизації освіти [65, с. 7].
Узагальнюючи теоретичний і практичний доробок у галузі формування соціальної компетентності молодших школярів, слід зазначити, що недостатньо розробленими залишаються питання підготовки педагогічних працівників до використання інформаційно-комунікативних т технологій у формуванні соціальної компетентності молодших школярів в умовах початкової школи.
Об’єктом дослідження є процес формування соціальної компетентності молодших школярів.
Предметом дослідження є система інформаційно-комунікативної технології як засіб формування соціальної компетентності молодших школярів.
Мета курсової роботи на основі теоретичного аналізу та практичної діяльності визначити шляхи формування соціальної компетентності в учнів початкових класів засобами інформаційно-комунікативної технології на уроках Я у світі.
Гіпотеза дослідження: використання інформаційно-комунікативної технології під час навчання молодших школярів допоможе сформувати компетентну, життєздатну, адаптовану до сьогодення особистість.
Мета і гіпотеза дослідження потребують розв’язання таких завдань:
1. ознайомитись із станом дослідження соціальної компетентності та використання інформаційно-комунікативної технології у початкових класах у науковій, психолого-педагогічній та фаховій літературі;
2. розкрити сутність поняття і роль соціальної компетентності молодших школярів;
3. визначити шляхи формування соціальної компетентності молодших школярів засобами інформаційно-комунікативної технології;
4. дослідити інформаційно-комунікативні технології як метод навчання молодших школярів;
Для вирішення поставлених завдань використано комплекс методів:
- теоретичні: вивчення та аналіз філософської, психологічної, педагогічної, методичної літератури та узагальнення одержаної інформації з метою дослідження та аналізу впровадження інформаційно-комунікативних технологій;
- емпіричні: усне та письмове опитування вчителів для виявлення значущості проблеми;
- статистичні: методи кількісного і якісного порівняння даних, комплексної статистичної обробки показників дослідно-експериментальної роботи для підтвердження ефективності визначених шляхів та достовірності отриманих результатів.
Практичне значення дослідження. Матеріали дослідження можуть бути використані в практичній діяльності вчителів, при написанні пошукових праць з даної проблематики, в процесі підготовки занять з педагогіки та методики природознавства. Вони становлять підґрунтя для подальших педагогічних досліджень з цієї проблематики.
Структура дослідження. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків.
База досліджень.
РОЗДІЛ І
ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ ЗАСОБАМИ ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАТИВНИХ ТЕХНОЛОГІЙ
1.1.Сутність поняття «соціальна компетентність»
Поняття "компетентність" у наш час органічно ввійшло в педагогічний обіг, науковці намагаються дати визначення освітнім, життєвим та педагогічним компетентностям. Компетентність розкриває якісно нові перспективи розуміння місії школи, життєвих результатів освітньої діяльності. В основі концепції компетентності лежить ідея виховання компетентної людини та працівника, який не лише має необхідні знання, професіоналізм, високі моральні якості, а й уміє діяти адекватно у відповідних ситуаціях, застосовуючи ці знання і беручи на себе відповідальність за певну діяльність [3, c.145].
На думку дослідників, компетентність – це специфічна здатність, яка дає змогу ефективно розв’язувати проблеми, що виникають в реальних ситуаціях життя. У людини повинні бути певні знання-інструменти, особливі способи мислення й життєві навички. Вищі рівні компетентності передбачають ініціативу, організаторські здібності, здатність оцінювати наслідки своїх дій. Однак, природа компетентності така, що оптимальні результати у розв’язанні проблем можливі лише за умови глибокої особистої зацікавленості людини.
Експерти Міжнародної комісії Ради Європи (програма "DeSeCo" – Defenition and Selection of Competencies) визначають поняття компетентності (competency) як здатність успішно задовольняти індивідуальні та соціальні потреби і виконувати поставлені завдання. Кожна компетентність побудована на комбінації (поєднанні) взаємовідповідних пізнавальних ставлень та практичних навичок, цінностей, емоцій, поведінкових компонентів, знань і вмінь, всього того, що можна мобілізувати для активної дії. Ця схема є прикладом побудови внутрішньої структури компетентності, орієнтованої на потреби [23, c.203].
На думку О. Пометун, компетентність – це складна інтегрована характеристика особистості, під якою розуміють набір знань, вмінь, навичок, ставлень, що дають змогу ефективно діяти або виконувати певні функції, забезпечуючи розв’язання проблем і досягнення певних стандартів у галузі професії або виді діяльності [3, c.345].
До спектру понятійно-термінологічних проблем компетентнісної ієрархії належить проблема визначення сутності поняття "ключові компетентності". Науковці ще називають ці компетентності базовими, універсальними, такими, що переносяться і вважають, що ключова компетенція (як у цьому Т. М. Смагіна. Поняття та структура соціальної компетентності учнів як наукова проблема разі називають компетентність С. Шишов та В. Кальної) – це така, що відповідає найширшому колу специфіки, універсальна для різних видів діяльності й може бути умовно названою як «здатність до діяльності" [14, c.55].
Вітчизняні педагоги в процесі наукових дискусій навколо питань запровадження компетентнісного підходу в українській освіті та навколо переліку ключових компетентностей визначили такі ключові компетентності випускника української школи:
− навчальну;
− громадянську;
− загальнокультурну;
− компетентність з інформаційних та комунікаційних технологій;
− соціальну;
− економічну (підприємницьку);
− здоров’язберігаючу.
Як бачимо, соціальна компетентність визначена різновидом ключових компетентностей, які формуються всією системою шкільної освіти.
На думку Г. Сивкової, соціальна компетентність – це наявність впевненої поведінки, за якої навички в сфері відносин з людьми автоматизуються і дають можливість швидко змінювати свою поведінку в залежності від ситуації.
Величезний внесок у трактування поняття «соціальна компетентність» внесла І. А. Зимова. Дослідник виділяє три групи соціальної компетентності [15, c.234]:
1) компетентності, що відносяться до самої людини як до особистості, суб'єкта діяльності, спілкування;
2) компетентності, що відносяться до соціальної взаємодії людини і соціальної сфери;
3) компетентності, що відносяться до діяльності людини.
Дана класифікація дозволила структурувати існуючі у вітчизняній педагогіки та психології трактування соціальної компетентності.
З аналізу вищевикладених визначень зрозуміло, що структура соціальної компетентності становить сукупність соціальних знань, умінь і навичок, які застосовуються в головних сферах діяльності людини.
Таким чином, кожне з перерахованих визначень має свої особливості, проте в їх структурі виявляються об'єктивно необхідні спільні елементи. При розгляді соціальної компетентності вчені, як правило, включають в її структуру знання, соціальні вміння та навички. Як видно, саме названі складові виступають основою соціальної компетентності.
Аналіз психолого-педагогічної літератури з даної проблеми дозволяє виділити наступні компоненти соціальної компетентності: когнітивний, діяльнісно-комунікативний і рефлексивний. Зміст кожного з компонентів відображає основні компетенції, які і складають соціальну компетентність.
Когнітивний компонент включає в себе [10, c.90]:
знання основ соціології, педагогіки, психології та етики, необхідні для успішної адаптації у професійній діяльності та соціальному житті;
знання сутності і змісту процесу спілкування, його особливості в діяльності фахівця гуманітарного профілю;
знання соціально-психологічних та етичних проблем спілкування;
вміння ефективно будувати відносини з різними категоріями людей;
визначення бар'єрів спілкування та формування умов для їх успішного подолання;
знання питань ділового етикету.
Магістр