ВЗАЄМОДІЯ ЗАКЛАДУ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ ТА РОДИНИ У ПІДГОТОВЦІ ДИТИНИ ДО ШКІЛЬНОГО НАВЧАННЯ (ID:375311)

ВСТУП Актуальність дослідження. Сучасне інформаційне суспільство зумовлює зміну підходів до навчання і виховання дітей раннього та дошкільного віку. Дошкільне дитинство – унікальний період у житті дитини. Вона пізнає і перетворює світ, осягає закономірності довкілля, отримує нові знання, опановує нові навички. І найпершими помічниками є батьки та родина. В умовах сім’ї панує особлива атмосфера, розвивальне середовище, у якому в дитині формується перші уявлення, якості особистості. Серед науковців здавна триває дискусія, що є важливішим у становленні особистості: сім’я чи суспільне виховання. Так, видатні педагоги минулого виділяли інститут сім’ї як важливу складову повноцінного становлення особистості: Я. Коменський називав сім’ю материнською школою («Материнська школа»); Г. Песталоцці вважав, що сім’я є істинним органом виховання («Як Гертруда вчила своїх дітей”»); Д. Локка наголошував на вважливості виховання дітей в умовах сім’ї («Думки про виховання»); Ж.-Ж. Руссо теж виділяв сім’ю як важливу складову у вихованні дітей («Еміль, або про виховання»). На важливість родинного виховання вказували відомі діячі Г. Ващенко, Б. Грінченко, О. Духнович, П. Куліш, Т. Лубенець, С. Русова, Г. Сковорода, В. Сухомлинський, Л. Українка, І. Франко, Т. Шевченко. О. Леонтьєв у психологічних дослідженнях підкреслював, що єдиним авторитетом для дитини є сім’я. Однак, деякі дослідники мали і протилежні думки. Так, Р. Оуен розглядав сім’ю як перешкоду на шляху формування нової людини. Сучасна наука також оперує даними про важливість сімейного виховання для повноцінного розвитку особистості дитини, оскільки потенціали виховного середовища в умовах сім’ї є невичерпним і жодна установа не здатна його замінити в повній мірі. Відображення різних аспектів проблеми знаходимо в працях сучасних учених (Н. Ватутіна, Л. Врочинська, Л. Каплан, А. Кожина, Т. Кравченко, В. Міляєва, Г. Левицька, І. Трубавіна, Т. Поніманська, Н. Щуркова). Сім’я посідає дуже важливе місце серед факторів та соціальних груп, які впливають на формування особистості. Саме сім’я, як жоден суспільний заклад, може забезпечити дитині емоційний захист, комфорт, відчуття важливості та суттєвості свого існування, щирої зацікавленості в ній. Освітня галузь в Україні у ХХІ столітті почала стрімкий розвиток і знаходиться у перманентній стадії реформування і нині. Значно змінюються підходи до підготовки дітей до школи, у зв’язку із затвердженням Державного стандарту початкової освіти [17] та Концепції Нової української школи [69]. Зміна пріоритетів у навчанні молодших школярів зумовлює модифікацію підходів до навчання дошкільників в умовах закладів дошкільної освіти та їх виховання в умовах сім’ї. Вихователь та батьки, об’єднанні у своїй діяльності, діють в інтересах дитини, створюють для неї належні умови. Від того, наскільки такі взаємовідносини будуть узгоджені, залежить успіх формування особистості в цілому. Саме взаємодія у педагогічному процесі сім’ї та дошкільного закладу здатна здійснювати особистісно-орієнтований підхід, формувати індивідуальність, активізувати творчий потенціал не лише дитини, але і педагогів, і батьків [18, с. 143]. У Національній доктрині розвитку освіти України в ХХІ столітті [53], Національна програма «Діти України» [54], у Законах України «Про освіту» [70], «Про дошкільну освіту» [25], значна увага приділяється важливості розробки освітніх технологій, які мають на меті розвиток у дитини найбільш продуктивних видів і форм мислення. Взаємодія батьків та закладів дошкільної освіти розглядається різноаспектно у працях Л. Загик, В. Іванової, В. Котирло, Н. Кот, С. Ладивір, Т. Маркової, Л. Островської, Т. Пагути. У цьому аспекті найбільш досліджені умови, які забезпечують єдність дій в підготовці дитини до школи (Л. Венгер, Д. Ельконін, О. Запорожець, В. Котирло, Г. Лєушина, Г. Люблінська, М. Подд’яков, О. Проскура та інші), шляхи забезпечення єдності в ознайомленні дітей з природою (Н. Кот); розкрито суть співробітництва вихователів дошкільних закладів з сім’єю по вихованню дошкільників у дусі миру (Т. Пагута). Учені В. Котирло, С. Ладивір розкривають психологічні основи сімейного та суспільного виховання дошкільників, шляхи удосконалення форм та змісту роботи закладів дошкільної освіти з батьками. Дослідники Т. Маркова, Л. Загик, окреслюючи завдання спільного виховання дітей дитячим садком та родиною, узагальнюючи зміст та форми цієї роботи показують, як вони диференціюються в залежності від віку дітей. Особливе місце тут відводиться педагогічній просвіті батьків. Таким чином, сучасна наука підкреслює пріоритет сім’ї у вихованні дитини, однак ця проблема залишається не дослідженою повною мірою. Саме це зумовило вибір теми нашої роботи: «Взаємодія закладу дошкільної освіти та родини у підготовці дитини до шкільного навчання» Об’єкт дослідження – підготовка дитини до шкільного навчання. Предмет дослідження – співпраця педагогів з батьками у процесі підготовки дітей до школи. Мета роботи – теоретично обґрунтувати й експериментально вивчити особливості взаємодії закладу дошкільної освіти та родини у процесі підготовки дітей дошкільного віку до шкільного навчання. Завдання дослідження: 1. Здійснити теоретичний аналіз проблеми взаємодії закладу дошкільної освіти та родини у підготовці дитини до шкільного навчання. 2. Розкрити компоненти готовності до шкільного навчання дітей старшого дошкільного віку. 3. Проаналізувати практику спільної роботи сім’ї і вихователів закладу дошкільної освіти з питань підготовки дітей до школи. Методи дослідження. Для виявлення стану проблеми в теорії і практиці дошкільної освіти нами було використано теоретичні методи: аналіз, порівняння, узагальнення, класифікація та систематизація даних педагогічних, психологічних, методичних та довідкових джерел. Задля проведення аналізу практики спільної роботи сім’ї і вихователів закладу дошкільної освіти з питань підготовки дітей до школи застосовано емпіричний метод спостереження. Обробка кількісних показників дослідження здійснена за допомогою методів математичної статистики. Структура роботи: курсова робота складається з вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків.   РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОБЛЕМИ ВЗАЄМОДІЇ ЗАКЛАДУ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ ТА РОДИНИ У ПІДГОТОВЦІ ДИТИНИ ДО ШКІЛЬНОГО НАВЧАННЯ 1.1. Підготовка дитини до навчання в школі як психолого-педагогічна проблема Реформи, які відбувають нині у освітній галузі змінюють усталені підходи щодо підготовки дітей до школи. Наскрізною лілією оновлення і модернізації освітнього процесу закладів дошкільної освіти є запровадження особистісно орієнтованої освітньої парадигми. Створення оптимальних умов для підготовки дитини до навчання в Новій Українській школі є завданням не лише педагогіки, а й суміжних наук. Проведення системних освітніх реформ зумовлено змінами, що відбулися у правовому аспекті національної галузі освіти. Зміна мети і цінностей у процесі підготовки дітей дошкільного віку до школи є наслідком модернізації дошкільної освіти України. Домінантою цих змін виступає людиноцентрована освіта, тобто освіта для людини, а її стрижень – розвивальний, культуротворчих зміст навчання, виховання відповідальної, компетентної особистості. Проблема розвитку дитячої особистості у процесі підготовки дошкільника до навчання в школі тісно пов’язана також із розробкою нових нормативних документів та оновлення стандарту дошкільної освіти. Зокрема, з прийняттям Закону України «Про освіту» (1996 р.) [70], низки законів прямої дії, спрямованих на правове врегулювання питань функціонування дошкільної освіти, визначено основні правові засади їх розвитку в контексті гуманістичного підходу. Так, «Базовий компонент дошкільної освіти» (2012) [3], «Закон про дошкільну освіту» (2001) [25] спрямовують освітян на оновлення життєдіяльності дітей дошкільного віку, створення умов для їхньої самореалізації та самоствердження. Окрім того затвердження Державного стандарту початкової освіти (2019) [17] та Концепції Нової української школи (2018) [70] зумовлює інтенсифікацію наукових досліджень щодо підготовки дітей до школи. У Базовому компоненті дошкільної освіти визначається пріоритетність особистісно-орієнтованого, компетентнісного, діяльнісного, середовищного підходів до розв’язання основних завдань дошкільної освіти. Документи покликані забезпечити становлення особистості дитини, її фізичний, комунікативний, пізнавальний, соціально-моральний, художньо-естетичний, креативний розвиток, набуття нею практичного досвіду [3]. В основу Базового компонента [3] покладено особистісно орієнтований підхід організації освітнього процесу сучасного закладу дошкільної освіти. А це в свою чергу яка передбачає перехід від навчально-дисциплінарної моделі до особистісно орієнтованої: − у навчально-дисциплінарній моделі освіти центральною фігурою, розпорядником виступає педагог; основним життєвим контекстом – навчальна діяльність (заняття), а основними досягненнями – знання, уміння, навички; − центральною фігурою особистісно орієнтованої моделі, розпорядником є дитина; життєвим контекстом – особистісне буття, діяльність; основними досягненнями – життєва компетентність дитини. Т. Киричук стверджує, що у навчально-дисциплінарній моделі дошкільної освіти мета була детермінована суспільними інтересами, при цьому задовольнялося лише суспільне замовлення й зовсім не враховувались дитячі можливості та потреби. У фронтально орієнтованій освітній діяльності переважала спрямованість на передачу готових, вироблених дорослими знань, формування певних умінь та навичок, що обмежувало можливості активізації особистого (та особливого) внутрішнього потенціалу дитини, спрямовувало увагу педагогів на застосування уніфікованих методів прямого впливу, фронтальних форм роботи, упровадження авторитарно-дисциплінарного стилю спілкування, уникнення індивідуалізованих, емоційно-почуттєвих форм взаємодії з дітьми [29]. На відміну від цього особистісно орієнтована модель освіти спрямована на забезпечення умов для розвитку й саморозвитку кожної дитини з урахуванням її унікальної своєрідності, максимально повної гармонізації індивідуальних відмінностей, активізації особливих, своєрідних, притаманних лише цій дитині, ресурсів, підтримка прагнень до самостійного вироблення власного стилю діяльності, поведінки та життя [29]. Таким чином, це передбачає перехід дошкільної освіти до креативних технологій виховання й навчання, модернізацію змісту дошкільної освіти шляхом забезпечення різнобічного розвитку дітей відповідно до їхніх задатків, нахилів, здібностей, індивідуальних, вікових особливостей, культурних потреб. А також націлює науковців і практиків на формування творчої індивідуальності, своєчасне підтримання досягнень індивідуальної своєрідності неповторного життєвого шляху дитини. Проаналізуємо більш детально погляди вчених щодо змін, які відбуваються сьогодні в дошкільній освіті та впливають на зміщення пріоритетів у підготовці дітей до школи. Досить детально це питання досліджувала К. Крутій [39]. Реформа національної дошкільної освіти (за К. Крутій) − це будь-які пропоновані великі зміни в меті, змісті, формі і термінах дошкільної освіти в цілому. Очікуваний результат реформування можна визначити за певними параметрами, а саме: чи відбудуться зміни на рівні: змісту дошкільної освіти (оновлені чи нові програми, нові матеріали та розробки, що увійшли в нові підручники, методичні посібники та хрестоматії); організаційних форм і методів навчання (нові підходи до форм організації та проведення занять, нові методики і технології); оцінки якості дошкільної освіти (нові форми аналізу, контролю та моніторингу, нові критерії визначення якості освіти, параметри визначення ступеня результативності підготовки дітей до шкільного навчання та відповідності цієї підготовки запитам і стану суспільства). Якщо наслідки освітніх реформ, орієнтованих у кінцевому підсумку на поліпшення усіх зазначених параметрів дошкільної освіти демонструють формальну відповідність меті та завданням, то прийнято вважати, що реформа відбулась плавно і досить успішно [39]. Складовою реформування є модернізація освіти − це комплексне, усебічне оновлення всіх ланок освітньої системи і всіх сфер освітньої діяльності відповідно до вимог сучасного життя, при збереженні та примноженні кращих традицій зарубіжної та вітчизняної освіти. У дошкільній освіті – це фронтальний перегляд принципів функціонування системи дошкільної освіти, успадкованих від минулої епохи, так само як і принципів управління цією системою. Це масштабні зміни у змісті, технології та організації самої освітньої діяльності, яка також несе в собі значні рудименти минулого і багато в чому підпорядкована завданням учорашнього дня. Це глибокі зміни в освітньому світогляді, усе ще в чималому ступені авторитарному і тоталітарному, в освітній політиці, поки ще відірваної від потреб особистості дитини дошкільного віку, суспільства, країни в цілому [39]. На думку Т. Пантюк, проблема підготовки дітей до шкільного навчання є актуальною не лише для педагогічної та психологічної науки, а й соціології, медицини та ін. Цей складний і важливий період для дитини, вважає вчена, визначають різноманітні суспільні, економічні, політичні, психологічні та педагогічні детермінанти. Саме тому проблемі підготовки дошкільників до навчання в школі відводиться чимало уваги, розробляються методики, вивчається проблема готовності, узгоджуються вектори діяльності у цій сфері найважливіших виховних інституцій – сім’ї, закладу дошкільної освіти та школи [63, c. 193]. Проблеми підготовки дітей до навчання в школі досліджували Б. Андрієвський, А. Богуш, Н. Бібік, Н. Гавриш, І. Корякіна, О. Кравцова, Т. Степанова, І. Любарська, З. Плохій; психологічні аспекти проблеми відображені у працях І. Беха, О. Запорожця, О. Кононко, В. Мухіної; питання підготовки дітей до навчання в школі у процесі взаємодії ЗДО і сім’ї стали предметом дослідження Г. Бєлєнької, О. Богініч, Т. Кравченко, М. Машовець, В. Міляєвої, І. Трубавіної та інших. Так, головним пріоритетом сучасної дошкільної освіти є особистість дитини. А отже − створення умов для ефективної підготовки до шкільного навчання, розвитку творчих здібностей, інтересів та орієнтація на потреби та бажання дитини. У процесі підготовки дітей до шкільного навчання слід керуватися засадами Базового компонента дошкільної освіти України (за новою редакцією): − визнання самоцінності дошкільного дитинства; − збереження дитячої субкультури; − створення сприятливих умов для формування особистісної зрілості дитини, її базових якостей; − пріоритет повноцінного проживання дитиною сьогодення; − повага до дитини, урахування індивідуального особистого досвіду дошкільника; − компетентнісний підхід до розвитку особистості, збалансованість набутих знань, умінь, навичок, сформованих бажань, інтересів, намірів та особистісних якостей і вольової поведінки дитини; − надання пріоритету соціально-моральному розвитку особистості, формування в дітей уміння узгоджувати особисті інтереси з колективними; − формування в дітей цілісної, реалістичної картини світу, основ світогляду [3]. Заклад дошкільної освіти забезпечує реалізацію права дитини на здобуття дошкільної освіти, її фізичний, розумовий і духовний розвиток, соціальну адаптацію та готовність продовжувати освіту. Крім того, він задовольняє потреби громадян відповідної території у здобутті дошкільної освіти; забезпечує відповідність рівня дошкільної освіти вимогам Базового компонента дошкільної освіти; створює безпечні та нешкідливі умови розвитку, виховання та навчання дітей, режим роботи, умови для фізичного розвитку та зміцнення здоров’я відповідно до санітарно-гігієнічних вимог та забезпечує їх дотримання; формує у дітей гігієнічні навички та основи здорового способу життя, норми безпечної поведінки; сприяє збереженню та зміцненню здоров’я, розумовому, психологічному і фізичному розвитку дітей; здійснює соціально-педагогічний патронат, взаємодію з сім’єю; є осередком поширення серед батьків психолого-педагогічних та фізіологічних знань про дітей дошкільного віку; додержується фінансової дисципліни, зберігає матеріально-технічну базу; здійснює інші повноваження відповідно до статуту дошкільного навчального закладу [3]. Всі напрями розвитку дитини (фізіологічний, фізичний, психічний, соціальний, інтелектуальний) рівною мірою вливають на становлення особистості. Це особливо помітно на етапі підготовки дитини до школи: вона може добре лічити й читати, проте не може тривалий час зосереджувати й утримувати увагу, утомлюється, не може запам’ятати цифри чи факти. У цьому випадку йдеться про достатній розумовий розвиток і недостатній фізіологічний і психічний. Лише гармонійність розвитку забезпечить дошкільникові комфортний перехід до системного навчання у школі. Розглядаючи навчання, виховання й розвиток рівно важливими і необхідними складниками процесу становлення особистості, наголошуємо, що в процесі підготовки до школи применшення ролі будь-якого з них приносить чимало шкоди дитині. На таких позиціях також стоять учені-гуманісти: «У конкретних соціально-історичних умовах правильно поєднати основні сторони педагогічного процесу вдається, проте, не завжди. Найчастіше спостерігається їх розрив, відособлення, причому у вихованні виходять з одних основ, у навчанні – з інших, що призводить у результаті до внутрішньої суперечності всього процесу, а отже, до дисгармонійного розвитку природи вихованців. Ось чому одним з найбільш постійних і водночас важких у теорії педагогіки було питання про усунення розриву між вихованням і навчанням і про знаходження таких основ педагогічного процесу, які не руйнували б його єдності» [81, с. 7-8]. З гуманістичних позицій дошкільне дитинство розглядається як: самоцінний етап життя людини; етап підготовки до наступного періоду життя – шкільного дитинства; період, протягом якого формуються не тільки передумови, а й провідні риси особистості, що визначатимуть її спрямованість, поведінку і діяльність протягом усього життя [66]. Готовність до школи значною мірою залежить від організації розвивального середовища в закладі дошкільної освіти та в домашніх умовах, створення пізнавального розвивального середовища та систематичного підтримання інтересу дитини до навчання. Отже, готовність дітей до навчання в умовах запровадження Концепції Нової української школи є пріоритетним завданням закладу дошкільної освіти. Перехід дитини до систематичного шкільного навчання супроводжується труднощами, які зумовлені значними змінами в її житті: зміною провідного виду діяльності, усвідомлення необхідності й вимоги систематично працювати, звикання до колективу ровесників, зміна розпорядку дня, пристосування до вимог педагога, зростання інтенсивності розумової праці, виконання певних правил шкільного співжиття тощо. Саме тому кваліфікована підготовка дитини до школи і компетентне з боку батьків та педагогів формування відповідної готовності є тими важливими елементами життя дитини дошкільного віку, які допоможуть у майбутньому впоратися з труднощами. Вчений Б. Андрієвський досліджуючи особливості організації готовності шестирічних дітей до навчання в школі, визначив поняття «процесу підготовки дитини до школи» як систему педагогічних заходів, спрямованих на загальний розвиток дитини, створення умов для формування основ загальних умінь та навичок, що забезпечили б їй успішну навчальну діяльність у майбутньому [2]. Термін готовність розглядається як специфічний стан, що виникає в суб’єкті при наявності будь якої потреби і ситуації її задоволення [38]. Розглянемо більш детально поняття «готовності до шкільного навчання». Поняття «готовність до шкільного навчання» у психологічному словнику розглядається як сукупність морфо-фізіологічних особливостей дитини старшого дошкільного віку, яка забезпечує успішний перехід до систематичного, організованого шкільного навчання. Готовність до шкільного навчання – це бажання і усвідомлення необхідності вчитися, що виникає в результаті соціального дозрівання дитини, появи у неї внутрішніх протиріч, які визначають мотивацію до навчальної діяльності [38]. У великому тлумачному словнику сучасної української мови «готовність до навчання у школі» трактується як інтегративна характеристика психічного розвитку дитини, яка охоплює компоненти, що забезпечують її успішну адаптацію до умов та вимог школи. Цей феномен постає як загальна (психологічна) і спеціальна готовність до навчання у школі, в якій розкриваються рівні розвитку тих психологічних якостей, що найбільше сприяють нормальному входженню у шкільне життя, формуванню навчальної діяльності [8]. Дослідниця О. Новак [56] здійснила спробу систематизувати погляди вчених на це поняття. Виявила, що трактуванні дефініційного апарату у дошкільній освіті і початковій школі дещо відрізняється. Готовність до школи Б. Андрієвський [2] розглядає як комплексне багаторівневе утворення; певний рівень психічного розвитку дитини, який забезпечує здатність брати участь у навчанні. Дослідниця І. Любарська вважає, що готовність до навчання – це важливий підсумок виховання та навчання дітей дошкільного віку в умовах закладу дошкільної освіти і сім’ї. Вона визначається системою вимог, які висуває школа до дитини. Характер цих вимог обумовлено особливостями нової соціально-психологічної позиції дитини-школяра з її новими обов’язками, до виконання яких вона повинна бути готовою [45]. Вчена І. Корякіна розглядає готовність до школи як своєрідний підсумок та якісним показником досягнень розвитку дитини в дошкільні роки в умовах виховання і навчання в дошкільному навчальному закладі та в сім’ї. В останні роки велика увага приділяється саме вдосконаленню виховання особистості майбутнього школяра, бо теперішнє суспільство вимагає від дитини вміння вижити, вистояти, а для цього потрібно вміти спілкуватися з оточуючими, жити в колективі. Це допоможе дитині краще, швидше адаптуватися до умов шкільного навчання, а в дорослому житті – досягти поставленої мети [34]. Дослідниця Н. Степанова готовність до школи розглядає як комплексну, багаторівневу освіту, що охоплює всі сфери життя дитини і визначається біологічними, психологічними, соціальними критеріями. На думку дослідниці, діагностика готовності до навчання в школі повинна виходити з таких принципів: неперервність у розвитку здібностей, можливостей дитини; розуміння, наскільки вона готова до навчання; комплексний характер психолого-педагогічної діагностики, сутність якого полягає в інтеграції та взаємозв’язку компонентів, що досліджуються (інтелектуальний та емоційно-вольовий розвиток дитини, бажання навчатися, здатність встановлювати контакти з дорослими й однолітками тощо); оптимальна кількість показників (компонентів), які досліджуються [78]. Отже, підготовка дошкільників до навчання в школі здійснюється на засадах особистісно орієнтованого підходу. Шляхи реалізації наступні: 1.базове навчання: (впровадження активних методів навчання; варіативність розумових та психічних навантажень; утворення диференційованих навчальних груп (за здібностями, нахилами, інтересами); індивідуальний підхід під час фронтальних занять впровадження в практику дошкільного садка індивідуальних міні-занять); 2. вибіркове навчання: гурткова робота, додаткові освітні послуги; 3. створення розвиваючого середовища в групі: розуміння вихователем дитячих інтересів та захоплень, створення матеріальних умов для їх реалізації; 4. гуманізація взаємовідносин вихователя з дітьми: перехід до 3-х блочної структури педагогічного процесу: блок спеціально організованого навчання, блок партнерської взаємодії вихователя з дітьми, блок вільної самостійної діяльності дітей; оптимальне використання різних позицій спілкування вихователя з дітьми: позиція «над», позиція «партнера», позиція «невтручання»; надання переваги груповим та індивідуальним формам роботи з дітьми; всі види діяльності проводити на фоні гри та самостійних занять за інтересами, щоб в блоці самостійної діяльності постійно були діти; 5. комплексне вивчення можливостей розвитку дітей: оцінка педагогом особливостей розвитку дитини (вихователь-дослідник); оцінка особливостей розвитку дітей спеціалістами (психологом, логопедом, лікарем); створення карт (паспортів) індивідуального розвитку на кожну дитину; 6. посилена увага вихованню дітей в сім’ї. Взаємодія вихователя з батьками: індивідуальні бесіди, консультації, патронаж, запрошення батьків в дитячий садок, батьківські збори, наочні форми роботи. Підготовка дітей до шкільного навчання є багатоаспектною. На рівень готовності впливає низка факторів: особиста мотивація дитини до навчання; систематичність відвідування закладу дошкільної освіти та виконання завдань поставлених Стандартом дошкільної освіти та Програмою, за якою працює заклад; налагодження співпраці між вихователями та батьками щодо підготовки до школи та підтримання зворотного зв’язку.   ВИСНОВКИ Аналіз психолого-педагогічної літератури та проведена експериментальна робота дала можливість зробити наступні висновки: 1. Перше завдання було реалізовано повною мірою. Для цього було здійснено теоретичний аналіз проблеми взаємодії закладу дошкільної освіти та сім’ї у підготовці дитини до школи. Ефективність роботи з батьками значною мірою залежить від спільних зусиль, умов, у яких працює заклад дошкільної освіти, кваліфікації і творчості педагогічного персоналу, особистого ставлення дорослих до вирішення проблем підготовки дітей до школи. 2. Виконуючи друге завданнями, ми розкрили компоненти готовності до шкільного навчання дітей дошкільного віку. Основними результатами цілеспрямованої освітньої роботи з 5-6-річними дітьми має бути сформованість таких компонентів готовності: • фізична (загальний стан здоров’я, відповідність антропометричних параметрів розвитку організму вікові дитини, оптимальний рівень рухової активності, достатній розвиток дрібної моторики); • мотиваційна (наявність у дитини прагнення до навчання, бажання бути школярем та отримувати нові знання, достатньо високого рівня роз¬витку пізнавальної діяльності та адекватного сприйняття нових соціальних умов тощо); • комунікативно-мовленнєва (сформованість необхідного мінімуму комунікативних здібностей, наявність достатнього рівня розвитку фонема¬тичного слуху, правильної звуковимови і літературного мовлення, багатого словникового запасу тощо); • емоційно-вольова (здатність дитини регулювати свою поведінку в різних ситуаціях спілкування і спільної навчальної діяльності, давати адек-ватну самооцінку власним діям, довільність психічних процесів, початкова сформованість таких базових якостей особистості, як самостійність, дисциплінованість, відповідальність тощо.); • інтелектуальна (загальна обізнаність дитини про навколишній світ та світ власного «Я», наявність достатнього рівня розвитку пізнавальної діяльності, окремих пізнавальних психічних процесів: пам’яті, сприймання, мислення, уяви, уваги, − логічних операцій: узагальнення, порівняння, кла¬сифікація, серіація тощо, − володіння спеціальними вміннями і навичками, необхідними для подальшого навчання у школі); • соціально-моральна (формування перших етичних інстанцій, уміння спілкуватися з однолітками й дорослими, засвоєння соціальних норм поведінки). 3. Третє завдання виконали, проаналізувавши практику спільної роботи сім’ї і вихователів закладу дошкільної освіти з питань підготовки дітей до школи. Дослідницько-експериментальна робота здійснювалася на базі ЗДО №56 м. Рівне, вибірку дослідження склало 58 дітей старшого дошкільного віку. Основні методи дослідження на констатувальному етапі: 1. Діагностика рівня готовності дітей старшого дошкільного віку до школи. 2. Анкетування батьків щодо їх участі в освітньому процесі ЗДО у підготовці дітей до шкільного навчання та визначення їх педагогічної культури. 3. Аналіз форм забезпечення партнерства сім’ї та ЗДО у підготовці дітей до школи, які використовуються в практиці роботи вихователів. Курсова робота не вичерпує всіх аспектів проблеми. Подальшу роботу проведемо з розробки та апробації Програми партнерства закладу дошкільної освіти та сім’ї у підготовці дитини до школи.