Зразок роботи
За своїм стилем слова є нерівноцінними. Одні усвідомлюються як книжкові (інтелект, ратифікація), інші - як розмовні (бовкнути, чучуть); одні роблять мову урочистою (волевиявлення, визначено), інші лунають природньо (робота, розмовляти, молодий, тепло). «Усе різнобарв’я значень, функцій і смислових винятків слів базуються і об'єднується у їхніх стилістичних характеристиках», - зазначав академік В.В. Виноградов. Проводячи стилістичний аналіз слова, варто врахувати його закріпленість до одного з функціональних стилів або відсутність функціонально-стильової приналежності та емоційну забарвленість слова, його експресію.
Функціональний стиль – це історично сформований і соціально адаптований механізм мовних засобів, які використовуються у будь яких сферах спілкування суспільства. «Функціональний стиль, - зазначає М.Н. Кожина, уособлює особливий характер мови чи будь якої іншої її соціального різновиду, що належить до певної сфери суспільної взаємовідносин і відповідній їй формі свідомості, яка базується на особливостях функціонування в цій сфері мовних засобів і специфічної мовної організації, що формує її стилістичне забарвлення».
Сучасна українська мова містить три види книжкових стилів: науковий, публіцистичний, офіційно-діловий. На противагу їм існує розмовна мова, яка виступає зазвичай у характерній для неї усній формі.
Чільне місце, в класифікації стилів посідає мова художньої літератури, або художній стиль. Мова художньої літератури, точніше художня мова, не є системою мовних явищ, навпаки, вона позбавлена будь якої стилістичної замкнутості, і відрізняється різноманітністю індивідуально-авторських засобів.
Емоції і експресія властиві для одиниць усіх рівнів мови. Тривалість звуків, акцент та інтонацію замінюють фонетичними рівнями; пестливі і зневажливі афікси – словотвором; лексичні засоби охоплюють безліч слів, що мають оціночний компонент; зміна порядку слів (інверсія), тавтологія, повторення, еліптичні конструкції дозволяють виразити експресивність на синтаксичному рівні.
Загальновживана лексика складає базис лексичного складу мови. Її вживають у різних жанрах всіх стилів і вона є стилістичним підґрунтям для інших різновидів лексики, яким характерне певне стилістичне забарвлення. Загальновживана лексика не характеризується оцінним чи емоційно-експресивним значенням, проте частина загально використовуваних слів, при набуті емоційно-експресивних суфіксів, можуть переходити в розряд емоційно-експресивної лексики.
Емоційно забарвлені слова відіграють важливу роль як при розмові, так і у мовній системі сучасної української літератури. Адже вони є засобом вираження почуттєвих інтенцій мовця, який пов’язаний із суб’єктивним баченням і оцінюванням фрагментів загальної картини. Важливість експресивної лексики у мові варто розкрити у зв’язку з спрямованістю на конкретну функціонально-стильову підсистему. З огляду на це, особливого значення, значущості та функціональної доцільністі емоційно забарвлена лексика набуває для розмовного, а також для публіцистичного та художнього жанру, тому що гарантує створення образних та емоційно виразних текстів. Цей критерій є небажаним в науковому та офіційно-діловому стилях, проте іноді використовується для того, щоб пожвавити академічно «сухий» виклад і привернути увагу публіки.
Емоційно забарвлену лексику вивчали з точки зору її складових частин та структури, джерел формування, особливості функціонування, однак в порівняні з нейтральною лексикою, її лінгвістична характеристика є ще неповною. Потрібно ще комплексно вивчити семантику українського експресивного слова, а саме ономасіологічний та семасіологічний аспекти, дослідження яких має на меті вирішити комплекс пов’язаних семантичних проблем. До того ж, не досить дослідженим у мовознавстві є питання мовної норми та експресії. В сучасній українській мові особливо колоритними є ті експресивні явища, котрі виникли на базі її словотвірних норм.
Вивченням емоційно забарвленої лексики з різних поглядів займалися такі відомі мовознавці: І. К. Білодіда, А. К. Мойсієнко, В. А. Чабаненко, В. М. Русанівського, Л. О. Пустовіт, О. О. Тараненко, Л. О. Ставицька, Г. М. Сагач, В. С. Ільїн, Л. П. Жаркова, В. П. Ковальов, М. А. Жовтобрюх, В. М. Русанівський, В. С. Калачник, О. Г. Тодор, В. І. Кононенко, С. Я. Єрмоленко. Сучасні періодичні видання, такі як «Культура слова», публікують безліч цікавих і ґрунтовних статей щодо емоційно забарвленої лексики, аналіз якої відбувається зазвичай зі стилістичного погляду.
Обрана тема є актуальною тому, що проаналізувавши емоційно забарвлену лексику, що містить у собі як аспекти номінації так і оцінки, ми зможемо окреслити емоційний стан мовця, який сформовано у експресивному потенціалі лексеми. Тому цей вид лексики є великим джерелом вивчення світогляду та світосприйняття автора, інструментом прояву ставлення суб’єкта мовлення до сфери того, що є доступним до вивчення й зображення свідомістю людини. До цього відносять осіб, предмети, персональні якості, дії, стани, процеси тощо, з огляду на те, що говорячи про будь-що, особа мимоволі розповідає і про себе. До того ж, пізнання інструментів формування виразності емоційно забарвленої лексики, у тому числі і індивідуально-авторських неологізмів, зображує загальні напрямки та закономірності розвитку художнього словотвору, удосконалює відомості про словникову будову української мови.
Обрана тема є актуальною спираючись і на об’єкт дослідження, тому що емоційно забарвлену лексику у творчості Івана Франка ще не досліджували сучасні мовознавці. Твір «Лис Микита» вартий уваги літературознавців, адже вивчення семантичного багатства та розмаїття слів з емоційним значенням сьогодні є досить перспективним.
Об’єктом дослідження у даній курсовій роботі емоційно забарвлена лексика у поемі Івана Франка «Лис Микита».
Предметом аналізу поема Івана Франка «Лис Микита».
З огляду на актуальність теми, метою роботи є проаналізувати функціонально-стильові розшарування лексики, та дослідити особливості використання в художньому мовлені емоційно забарвленої лексики у поемі І. Франка «Лис Микита». Це дасть можливість краще зрозуміти важливість емоційно забарвленої лексики при виразі автором ідею поетичного твору.
Відповідно до плану роботи слід розглянути наступні завдання:
• проаналізувати функціонально-стильові розшарування лексики;
• дослідити емоційно-експресивне забарвлення слів;
• розглянути можливості використання стилістично забарвленої лексики в художньому тексті;
• проаналізувати особливості використання в художньому мовлені емоційно забарвленої лексики у поемі І. Франка «Лис Микита».
Основним методом дослідження у даній роботі виступає описовий, що включає лінгвістичні спостереження, порівняння й узагальнення. Розкриття експресивності слова відбувається за допомогою використання синонімів. У роботі також використано зіставний метод.
Курсова робота містить вступ, два розділи з підрозділами, висновки та список використаних джерел.
Магістр