Теорія і практика ігрової терапії (реферат) (ID:532064)

Найприроднішим засобом проникнення в дитинство, всебічного його пізнання, а також упливу є гра. У зв’язку з цим ООН проголошено гру універсальним та невід’ємним правом дитини. У грі відбувається вільне самостійне розкриття сутнісних людських сил, розвиток творчої уяви, а також зняття напруги і відновлення душевного комфорту. Гра є джерелом задоволення, тому активізує, як дітей, так і дорослих. Пізнати глибинну сутність і неповторність гри протягом усього періоду соціально-культурного розвитку людства намагалися філософи, психологи, педагоги, літературознавці та фольклористи. Метою роботи є узагальнення сучасних теоретичних підходів до ігротерапії як провідного методу психологічної допомоги дітям і молодшим підліткам. Ігрова терапія – відносно молода галузь психології, що зародилась у першій половині XX століття у психоаналітичних пошуках і поступово поширилася на інші напрями психології, створюючи теоретичне підґрунтя розмаїттю сучасних підходів. Ігрова терапія ґрунтується на тому положенні, що гра є природним засобом самовияву дітей. Більшість вітчизняних і зарубіжних дослідників (О.Варга, О. Захаров, В.Екслайн, О.Карабанова, Л. Костіна, Г. Лендрет, К.Мустакас, Я.Обухов, Р. Овчарова, В. Оклендер, А.Осипова, А.Співаковська, Г.Хорн та ін.) переконані, що гра може бути корисним інструментом для діагностики й корекції будь-яких порушень дитячого розвитку.