РОЗВИТОК УПРАВЛІНСЬКОГО СПІЛКУВАННЯ В СИСТЕМІ ПІДГОТОВКИ КЕРІВНИКІВ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ (ID:570744)

ВСТУП На сучасному етапі розвитку України, ефективність управління в системі освіти залежить від знання психологічних основ спілкування, соціальних, культурних та комунікативних навичок. Практичне розв’язання завдань, поставлених перед системою освіти України процесами державотворення, кардинальними змінами у суспільно-політичному та економічному житті суспільства, вимагає належної підготовленості керівників, здатних ефективно здійснювати управлінське спілкування в процесі керівництва загальноосвітніми навчальними закладами. Відомо, що одним з основних напрямів оновлення сучасної освіти науковці визнають професійне становлення особистості керівника на принципах гуманізму, демократизму, співтворчості і діалогу. Тому сьогодні різко змінюється суспільний запит на провідні якості і професійну компетентність керівника, які необхідні для ефективного управління освітянськими установами. Актуальність дослідження. В умовах демократизації суспільства домінуючою стає здатність керівника здійснювати гуманістичний підхід в управлінні, виявляти високу психологічну компетентність у взаємодії з підлеглими, вміння встановлювати ділові та доброзичливі стосунки у педагогічному колективі. Нинішня різноманітність міжособистісних контактів, їх змістовна насиченість вимагають від керівників високого рівня управлінського спілкування для забезпечення якості та ефективності діяльності освітніх закладів. В нормативно-правовій базі управління, зокрема в Законах України «Про освіту», «Про вищу освіту», «Про ПТО» наголошується на саме демократичний стиль управління, який базується на засадах гуманізму. Аналіз психолого-управлінської літератури свідчить про те, що проблема спілкування раніше виступала предметом уваги дослідників. Дослідження явища управлінського спілкування, на основі соціально-психологічного наукового підходу, знайшли своє відображення в наукових працях як вітчизняних так і зарубіжних вчених Т. Василевської, Л. Воронько, Є. Кузьміна, М. Логунової, О. боленського, Л. Пашко, М. Пірен, О. Урбановича. Аналізу методологічних проблем спілкування присвячені роботи К. О. Абульханової-Славської, Л. П. Буєвої, М. С. Кагана, О. М. Леонтьєва, Л. Е. Орбан-Лембрик. Різні аспекти спілкування розглядалися у працях Б. Г. Ананьєва, В. В. Москаленко. Особливості професійного спілкування розкрито в працях Г. О. Балла, Н. Л. Коломінського, Л. М. Карамушки. Значну увагу також було приділено дослідженню проблем спілкування в процесі формування колективу, в тому числі в освітніх організаціях (Н. Л. Коломінський). Предметом уваги дослідників переважно були дослідження формування психологічної готовності керівника до управлінської діяльності загалом (І. Л. Лікарчук, Т. І. Білобровко, Л. М. Карамушка), удосконалення психологічної компетентності керівників в процесі підвищення кваліфікації (О. І. Бондарчук, Н. Л. Коломінський, В. Ф. Моргун, С. О. Нікітчина), проблеми психологічної підготовки майбутніх спеціалістів до управлінської діяльності. Що ж до особливостей психологічної підготовки керівників загальноосвітніх навчальних закладів до управлінського спілкування в системі післядипломної педагогічної освіти, то ця проблема не виступала раніше предметом психологічних досліджень. Разом з тим, проблема підготовки керівників загальноосвітніх навчальних закладів до управлінського спілкування досліджена недостатньо. Тому для більш детального аналізу проблеми дослідження нами була вибрана дана тема роботи. Об’єкт дослідження - управлінське спілкування в системі освіти. Предмет дослідження - розвиток управлінського спілкування в системі підготовки керівників навчальних закладів. Мета роботи полягає в науково-теоретичному обґрунтуванні розвитку управлінського спілкування в системі підготовки керівників навчальних закладів і виявленні можливостей використання інноваційного психолого-педагогічного досвіду. РОЗДІЛ 1 УПРАВЛІНСЬКЕ СПІЛКУВАННЯ ЯК НАУКОВО-ПРАКТИЧНА ПРОБЛЕМА 1.1.Управлінське спілкування як об’єкт наукового дослідження Кожний із нас живе, працює, учиться серед людей. Одних ми любимо, до інших ставимося нейтрально, із третіми лише формально підтримуємо відносини. У кожній із перерахованих ситуацій мине залежно від нашого бажання спілкуємося з оточуючими – колегами,підлеглими, знайомими та незнайомими людьми. Спілкування – основна форма людського буття. Відсутність або недостатність спілкування може деформувати людську особистість. Спілкування лежить в основі практично всього, що ми робимо, і служить життєво важливій меті встановлення взаємозв'язків і співробітництва людей. Здатність до спілкування завжди відносилась до числа найважливіших людських якостей. До людей, які легко вступають у контакт і вміють схиляти до себе, ми ставимося із симпатією. Із замкнутими людьми ми намагаємося або взагалі не спілкуватися, або вступати в обмежені контакти лише у випадку гострої потреби. На питання «Чи вмієте ви спілкуватися?» більшість відразу ж відповість ствердно. А якщо хто-небудь і замислиться, то, швидше за все, тому, що здивується: «А хіба для цього потрібні якісь спеціальні вміння?». Однак практика показує, що ефективно вміють спілкуватися далеко не всі люди,більше того, не всі керівники. Парадокс у тому, що керівники за родом своїх занять повинні від 50 до 90 % робочого часу витрачати на спілкування. Адже проведення нарад, засідань, бесід, дискусій,переговорів, звіти перед начальством тощо – усе це різні форми ділового спілкування. Практично всі проблеми управління так чи інакше пов'язані зі спілкуванням. Людське спілкування нагадує своєрідну піраміду, що складається із чотирьох граней. У процесі спілкування ми пізнаємо інших людей,обмінюємося з ними інформацією, взаємодіємо з іншими й разом із цим переживаємо власні стани, що виникають у результаті цього. Таким чином, спілкування – це процес установлення та розвитку контактів між людьми, породжуваний потребами у спільній діяльності та що включає:сприйняття, пізнання та розуміння партнерів по спілкуванню (перспективна сторона спілкування);обмін інформацією (комунікативна сторона спілкування); вироблення єдиної стратегії взаємодії (інтерактивна сторона спілкування). У самому загальному вигляді спілкування виступає як форма життєдіяльності, як спосіб об'єднання та розвитку людей. Важко знайти такі психічні явища, властиві людині, які так чи інакше не були включені у процес спілкування. Соціальний зміст спілкування полягає в тому, що воно виступає засобом передачі форм культури та суспільного досвіду. Психологічний зміст спілкування полягає в тому, що в ході цього процесу, що в ході цього процесу суб'єктивний світ однієї людини розкривається для іншої та відбувається їхнє духовне збагачення. ВИСНОВКИ Отже, директор сучасної школи – це не просто посада керівника, але й велике педагогічне мистецтво. Робота керівника будь-якого колективу складна і відповідальна, у директора школи – особлива місія. Сьогодні він покликаний поєднувати в одній особі вчителя, методиста, державного інспектора, господарника, організатора навчально-виховного процесу, чуйного й уважного наставника дитячого і дорослого колективу. Це вимагає не тільки всебічних знань, досконалого володіння наукою управління, але й високої професійної культури, справжньої самовідданості і безмежної відповідальності за доручену справу. Робота директора школи сьогодні потребує нового мислення, що зв’язане з проникненням менеджменту в управлінську діяльність керівників загальноосвітніх навчальних закладів. З позицій внутрішньошкільного менеджменту важливими є переорієнтація акценту управління з освітніх процесів на розвиток людського потенціалу, що здійснює ці процеси. Важливим є створення своєрідної «кадрової політики» навіть у маленькій школі.