Формування просторових уявлень у дітей раннього віку в процесі ігрової діяльності (ID:575225)

ВСТУП Актуальність дослідження. Просторові уявлення - уявлення, в яких знаходять відображення просторові відношення предметів (величина, форма, місце розташування, рух). Рівень узагальненості і схематизації просторового образу залежить як від самих предметів, як і від завдань діяльності, яка реалізується індивідом і в якій використовуються суспільно вироблені засоби просторового аналізу (малюнки, схеми, карти). Уявлення про простір складаються в дитини поступово. Основоположним етапом в структурі формування просторових уявлень є сприйняття дитиною власного тіла, яке починається з відчуття м'язів, відчуття від взаємодії тіла із зовнішнім простором, а також від взаємодії дитини з дорослими. У книзі чудового вітчизняного психолога Л.С. Виготського «Мислення і мова» сказано, що «поняття утворюється, коли сформуються відчуття. Між трьома і чотирма роками у дитини починає складатися уявлення про правом і лівому, тобто формується і дозріває тілесна схема. Завершується процес формування розрізнення дитиною правої і лівої сторін власного тіла приблизно до шести років. Щоб зрозуміти, сформувалися чи у дошкільника уявлення про правом і лівому, визначити впевнено він сприймає схему власного тіла, потрібно попросити показати, де в нього права рука, ліва нога, ліва п'ятка, праве око і інші частини тіла (вухо, щока, лікоть , коліно, плече і т. д.). Нечітко сформовані подання від правих і лівих частинах тіла найчастіше стають причиною розладів писемного мовлення (читання, письма). Просторові та просторо-часові уявлення є одним із трьох взаємозалежних та взаємодоповнюючих компонентів базової складової розвитку, яка є особливо важливою складовою у загальній структурі розвитку дитини. В основі базових передумов в сфері дитячої психології лежать дослідження школи дитячої нейропсихології А.В. Семенович та школи по роботі з дітьми з емоційними порушеннями К.С. Лебединської, О.С. Нікольської. Їх дослідження сформували та конкретизували багаторівневу структуру психічного розвитку і всієї психічної діяльності, а також зміни (несформованність, деформованність і пошкодження) цієї структури при різних видах відхилень у розвитку. Поділ базових складових на три елементи (довільність психічної активності, просторові та просторово-часові уявлення та базова афективна регуляція) умовний, але дає можливість оцінити внесок кожної з них у цілісну психічну діяльність дитини. Особливо очевидний внесок кожної із цих складових у випадку недостатності або дефіцитарності кожної з них. Так, при дефіциті просторових і просторово-часових уявлень на перший план виступають проблеми формування когнітивної ланки вищих психічних функцій, а в сукупності з недостатністю довільної регуляції ‒ усієї пізнавальної діяльності в цілому. У свою чергу, специфіка формування системи базової афективної регуляції проявляється в дисгармонії або викривленні емоційно-особистісних особливостей дитини та впливає на розвиток пізнавальної сфери. Кожна з базових складових (передумов) психічної діяльності являє собою досить складну багаторівневу систему, яка планомірно формується у процесі розвитку дитини, де основним законом подібного формування і «надбудовування» наступних рівнів є твердження, що своєчасність і послідовність вирішують все. Однак слід відмітити, що розвиток самих складових підпорядкований загальному закону «перекриття стадій «розвитку», тобто оволодіння наступним рівнем з одночасним удосконаленням попереднього. Внесення в аналіз структури психічного розвитку дитини, її психічної діяльності в цілому додаткової «макроодиниці» - базових складових розвитку є подальшим розвитком, конкретизацією теоретичних положень Л.С. Виготського про перехід «.. . від фенотипічної до каузально-динамічної точки зору в методиці вивчення й діагностиці розвитку». Таким чином, рівень базових складових психічної діяльності визначається специфікою рівня причин розвитку, а з іншої сторони, ‒ сам є причинним, а надалі й операційно-технологічним для всіх вищих психічних функцій і сфер діяльності дитини, які й становлять третій, «верхній», властиво «феноменологічний» рівень. Формування, розгортання в часі просторових і просторово-часових уявлень дитини тісно пов’язане з руховою активністю, її функціональною організацією. Рух дитини нерозривно пов'язаний з розвитком просторових і просторово-часових уявлень як однієї з передумови й складової психічної діяльності, яка, «переплітаючись» з формуванням довільної рухової активності, є найбільш важливим показником розвитку дитини в самому ранньому віці. У дослідженнях дитячої нейропсихології А.В.Семенович, інших дослідників доводиться, що просторово-часова організація діяльності дитини, розвиток просторового орієнтування й просторово-часових уявлень в онтогенезі лежить в основі не тільки подальшого формування вищих психічних функцій, але й емоційному життя дитини. Також підтверджують це твердження багаторічні дослідження Н.Я. Семаго. М.М. Семаго. Подібна система, як одна зі складових психічної діяльності, так само починає своє формування в ранньому віці, і рівні, «надбудовуючись» один над іншим, «проростають» переважно в сфері когнітивного інтелекту (у той же час зберігаючи найтісніший зв'язок і з афективно-емоційною сферою). Недостатність сформованості просторових, просторово-часових і квазіпросторових уявлень, як показують дослідження Н.Я. Семаго, М.М. Семаго, прямо впливає на рівень актуального інтелектуального розвитку дитини, феноменологічно проявляється в порушеннях графічної діяльності, читанні, письмі, оволодінні математичними операціями, різними видами мислення, (особливо абстрактно-логічного), які є складовими всіх інтелектуальних операцій. Формування просторового орієнтування нерозривно пов'язано з розвитком мислення й мови. Істотні зміни в сприйнятті простору у дошкільника спостерігаються з появою в його словнику слів, що позначають місце, напрямок і просторове розташування предметів. З появою в активному словнику дошкільника слів: вліво, вправо, вперед, назад, близько, далеко сприйняття простору піднімається на новий, якісно вищий рівень - розширюються і поглиблюються просторові уявлення. Саме тому тема даного дослідження є актуальною. Об'єкт дослідження: процес формування просторових уявлень у дітей раннього віку засобами дидактичних ігор. Предмет дослідження: процес формування просторових уявлень у дітей раннього віку. Мета дослідження: теоретично обґрунтувати і практично дослідити особливості процесу формування просторових уявлень у дітей раннього віку. Завдання дослідження: 1. Проаналізувати психолого-педагогічні засади формування просторових уявлень у дітей раннього віку засобами дидактичних ігор. 2. Визначити методи та прийоми діагностики рівня сформованості просторових уявлень у дітей раннього віку. 3. Обґрунтувати організаційно-педагогічні умови формування просторових уявлень у дітей раннього віку засобами дидактичних ігор. 4. Розкрити роль педагога в організації різних видів дидактичних ігор у процесі формування просторових уявлень у дітей раннього віку. Методи дослідження: теоретичні: аналіз і синтез,індукція, дедукція, порівняння, класифікація; емпіричні: спостереження, бесіди, аналіз творчих робіт дітей; методи обробки та інтерпретація результатів дослідження.