Зразок роботи
Вступ
Уся народна педагогіка ґрунтується на праці. За народною оцінкою праця – першооснова життя суспільства, головний засіб створення матеріальної й духовної культури («Без труда нема добра», «За спання нема коня», «Будеш трудитися – будеш кормитися», «Праця людину годує, а лінь – марнує»). Правильно організована праця облагороджує людину, забезпечує її нормальний фізичний, розумовий і моральний розвиток («Щоб людиною стати, треба працювати», «Хто багато робив, той багато знає», «У праці – краса людини», «Без діла слабіє сила», «Землю прикрашає сонце, а людину – праця», «Плуг від роботи блищить»), відвертає від поганих думок і вчинків. З давніх-давен вважалося, що навіть у найбільшому горі душу очищає, зцілює і повертає до життя саме праця. Недарма кажуть: «Праця в горі утішає».
Виховна сила праці настільки велика, що її важко переоцінити. Тому чи не найбільшу кількість крилатих висловів кожний народ присвятив саме праці: «Де труд, там і щастя» (росіяни), «Сталь гартується у вогні, людина – в праці» (грузини), «Щоб тебе шанували, шануй працю» (узбеки), «Будеш робити – буде щастити» (киргизи), «Праця – основа щастя» (литовці), «Життя без праці – рання смерть» (естонці), «Зароблене потом – змащене медом» (туркмени), «Праця – окраса життя» (азербайджанці), «Труд – другий батько людини» (казахи).
У народі застерігають: якщо хочеш мати в своїй сім'ї виродка, дай синові чи дочці все, що вони хочуть, і позбав їх можливості працювати. Неробство неодмінно веде до нещастя («Від неробства до злочину один крок», «З ледарем поведешся – горя наберешся»). За народними переконаннями, тільки той може бути щасливим, хто працює («Щастя не в хмарах ховається, а працею здобувається», «Ледачий не буде щасливий», «Праця – ключ до щастя»).
Народ ніколи не відривав щастя від праці, навіть тоді, коли праця була для нього прокляттям. Любов до праці, уміння працювати є найкращою спадщиною, яку можуть залишити батьки своїм дітям. І якщо в середовищі трудівників не існувало проблеми батьків і дітей, то здебільшого завдяки тому, що їх згуртовувала праця. Люди праці бачили в дітях свою майбутню зміну, своїх спадкоємців, помічників і годувальників. Праця – найвище мірило цінності людини.
Обравши своїм провідним гаслом принцип «хто не працює, той не їсть», народна педагогіка бореться за реалізацію його на практиці. Праця в ній є першою необхідністю і обов'язком кожного. Народні традиції родинного виховання відображають жагуче прагнення батьків до того, щоб забезпечити якомога вищий рівень трудової підготовки дітей, збудити в молоді, як психологічно, так і морально постійний потяг до праці, причому такий сильний, щоб вихованець соромився власного байдикування, обурливо ставився до ледарів і нероб, в умовах бездіяльності почував себе ненормально та й навіть в уяві не припускав собі такого, що можна жити не працюючи. Це й дало, очевидно, підставу М. Г. Чернишевському стверджувати, що народ у розуміння життя завжди вкладає поняття про працю, без якої жити не можна та й нудно було б.
Народна система трудового виховання дітей у сім'ї струнка й багатогранна. У загальній трудовій атмосфері сім'ї навіть народження дитини розглядається як поява на світ майбутнього працівника. На Україні побутував звичай, за яким повитуха відтинала новонародженій дівчинці пуп до гребеня, щоб вміла добре прясти, а новонародженому хлопчикові — до сокири, щоб був добрим майстром. Пупок засихав, його зберігали в різьбленій скриньці, яка лежала в скрині. А коли дитині час було йти до школи, їй давали свій пупець розв'язати, щоб розум не був зав'язаний. Як бачимо, українська родинна етнопедагогіка однаково високо цінить працю як фізичну, так і розумову.
Магістр