Магістерська робота "Суспільна доброчесність" (ID:710084)

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ СУСПІЛЬНОЇ ДОБРОЧЕСНОСТІ В УЧНІВ 1-2 КЛАСІВ 1.1. Аналіз наукової літератури з проблеми дослідження За останні п'ять років поняття «доброчесності» стає все більш звичним для українців. Доброчесність є важливим критерієм для роботи всіх закладів навчання. Крім закладів навчання доброчесність заполонила всі сфери діяльності суспільства. У той же час застосування доброчесності не повинно обмежуватися закладами навчання, хоча це є головною рисою для формування майбутньої особистості, а повинно стати нормою суспільства. До початку 2000-х років у нормативно-правових актах можна було побачити лише вислів «академічна доброчесність». 23 жовтня 2000 року Управління державної служби видало наказ, що затверджує Загальні правила поведінки державних службовців, у яких доброчесність згадується як одна з обов’язкових умов державних службовців. Однак подробиць щодо терміну в документації не було. Водночас поняття доброчесності належить до основних категорій етики та філософії. Ці категорії створюють чіткі та постійні принципи справедливості, індивідуальної відповідальності за рішення та дії суспільства. А у 2006 році Президент України своїм Указом затвердив Концепцію України з подолання корупції як «шлях до чесності». Це був перший документ, у якому згадується перелік заходів щодо посилення державного контролю з боку громадянського суспільства та доброчесності державних службовців [14]. Таким чином, саме відображення в науковому світі питання, щодо доброчесності є досить новим. І тільки в 2017 році в Законі Укpaїни «Пpо освiту» в статті 42 було вперше ведення поняття «академічної доброчесності» саме використання та ведення методології ведення наукової (творчої) діяльності з метою забезпечення довіри до результатів навчання та/або наукових (творчих) досягнень. Стрімкий розвиток інформаційних технологій, впровадження нових алгоритмів навчання сьогодні реалізують формування культури академічної доброчесності та етичні питання академічних стосунків. Забезпечення якості освіти в Україні можливе лише за умови ґрунтовної інформаційної кампанії з популяризації та розвитку академічної культури. Зрозуміло, що такий стиль формування навчального процесу з використання доброчесності ми запозичили в європейських країнах та США. Так, прикладом послідовних системних напрацювань із забезпечення якісних освітніх послуг, які базуються на фундаментальних цінностях, є досвід університетів та коледжів США [41]. Зокрема, В. Ромакін проаналізував практики університетів США щодо формування інтелектуальної культури (Ромакін, 2002), дослідив відмінності в мотиваціях, переконаннях і поведінці, пов’язаних із порушеннями норм академічної культури американськими та українськими студентами (Ромакін, 2010); про участь та набутий досвід у програмі «Academic integrity in the U.S.», яку організувало у 2015 р. посольство Сполучених Штатів Америки в Україні поділився В. Хмарський (Хмарський, 2016). Особливу увагу автором приділено висвітленню особливостей фіксації порушення академічної чесності, процедурам та формам документів (Charge of Academic Dishonesty Form), які подаються до Відділу та Рад академічної чесності [42]. Принципи дотримання норм академічної доброчесності і шляхи уникнення неправомірної маніпуляції з дослідницькими даними в управлінні даними дослідження (УДД) на прикладі досвіду світових університетів (у тому числі і у вищій освіті США) та організацій у здійсненні якісного УДД у полі наукової уваги С. Чуканової (Чуканова, 2018), А. Цокур (Цокур, 2009) [41]. Т. Ярошенко у книзі «Академічна нечесність та політична культура: порівняльний досвід (Україна – США)» (Ярошенко, 2005) розглядає академічну нечесність у контексті її взаємозв’язку з політичною культурою. Дослідницею висловлюється думка, що «культурні чинники академічної нечесності в українських вузах … закорінені в успадкованій від СРСР психології хибно потрактованого колективізму. Його відгуки ми знаходимо в гаслі «один за всіх, і всі ‒ за одного», що розуміється як «кругова порука» [63]. Серед зарубіжних публікацій, присвячених упровадженню принципів академічної доброчесності в освітній процес, варті уваги ідеї T. Gallant (2017), M. DiVall, L. Schlesselman (2016), P. Busch, A. Bilgin (2014) [73]. Тріша Бертрам Ґаллант, директор Відділу академічної чесності Каліфорнійського університету в Сан-Дієго та член правління Міжнародного центру академічної чесності, у публікації «Twenty Years of Academic Integrity: Top Articles & Book Chapters 1992‒2012» запропоновано перелік кращих (42 статті/розділи книг) досліджень, присвячених Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології, 2019, № 8 (92) 25 проблемам академічної доброчесності, які було опубліковано впродовж двадцяти років (1992–2012 рр.). Авторка не тільки оприлюднила рейтинг статей/розділів книг за результатами їх оцінювання рецензентами, а й виклала експертні висновки для кожної публікації. M. DiVall, L. Schlesselman у статті «Academic Dishonesty: Whose Fault is it Anyway?» проаналізували причини, через які студенти вдаються до недоброчесних практик та запропонували шляхи розв’язання цієї проблеми. Серед причин автори називають: бажання випередити інших, страх невдачі, слабкі навички управління часом, нерозуміння неприпустимості плагіату тощо. Для подолання академічної недоброчесності у студентів пропонується суворе дотримання процедур розслідування та покарання. Роль викладачів дослідники вбачають, у першу чергу, у роз’ясненні студентам наслідків обману в навчанні [41]. P. Busch та A. Bilgin у статті «Student and Staff Understanding and Reaction: Academic Integrity in an Australian University» аналізують результати загальнонаціонального дослідження щодо ставлення студентів та викладачів австралійських університетів до академічної доброчесності. Існує розрив у розумінні сутності поняття академічної доброчесності та реакцією на нечесну поведінку ‒ головний висновок авторів публікації. Узагальнюючи низку сучасних публікацій науковців та практиків, пропонуємо в даному дослідженні звернутися до думки американських експертів щодо академічної доброчесності в навчанні, викладанні, дослідженнях, оскільки вища освіта США знаходиться на передових позиціях світової системи освіти [71]. Тому виховання доброчесності розглядається як спосіб знизити рівень корупції, плагіату та інших нечесних дій щодо особи, держави та суспільства загалом [35]. Автори посібника Carissa Munro та Monica Kirya. «Виховання цінностей для громадської доброчесності: що працює, а що ні» («Values Education for Public Integrity: What Works and What Doesn’t») пишуть, що «ці методи спрямовані на підвищення витрати та зменшення вигод від небажаної поведінки, займають своє місце в інструментарії боротьби з корупцією. Але зростає визнання того, що соціальні норми та цінності також є вирішальними для ефективного запобігання корупції» [35]. У посібнику зазначено, що поведінка людей, які потрапляють у ситуації корупції, залежить від того, які суспільні норми вважаються прийнятними чи неприйнятними[35]. Автори дають акцент на те що, доброчесність це особові якості людини які проявляються в певні умови життя. Визначають основні елементи доброчесності які повинні виховуватись з дитинства таким чином особистість буде морально та психологічно готова до громадської, соціальної поведінки. У 2017 році Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) визначила суспільну доброчесність як «послідовну згоду та вірність загальноприйнятим етичним цінностям, принципам і нормам для підтримки та визначення пріоритету «суспільних інтересів над приватними в державному секторі». У статті «Створення культури доброчесності в класі» також говориться, що доброчесність є частиною компасу досконалості (модель, розроблена для залучення сімей, шкіл і громад до принципів позитивного розвитку молоді) [35]. Так авторка Мэрилин Прайс-Митчелл визначила, що саме особисті якості людини, щодо доброчесності формуються в дитинстві. Учні розвивають доброчесність, коли вони формують свій моральний словниковий запас, належним чином реагують на критику, починають використовувати змістовні цитати. У статті ідеться про пошук самосвідомость, комунікабельність та інших навичок які формують успіх кожного учня. У «Довіднику з академічної доброчесності для школярів» О. Гужва, М. Григор’юва, О. Крикова, С. Пювко акцентують увагу на необхідності розвивати академічну доброчесність саме зі школи. Дослідники наголошує: «…від того, які випускники виходять сьогодні зі шкільних стін, залежить, якими будуть абітурієнти та майбутні студенти» [10, с. 7]. Підтвердження потреби в цьому є в Державному стандарті початкової освіти [13], що стосується результатів навчання школярів: «учень зазначаю авторство власних робіт; виявляють повагу до авторства інших осіб» (1-2 класи), «дотримують правил використання власних і чужих творів» (3-4 класи). Всі головні аспекти, щодо питань доброчесності у сфері загальної середньої освіти окреслені в Законах України «Про освіту» (2017), «Про вищу освіту» (2014), «Про повну загальну середня освіту» (2020). Принципи академічної доброчесності висвітлюються в Концепції «Нова українська школа» (2016), Методичних рекомендації для закладів вищої освіти з підтримки принципів академічної доброчесності (2018). Так в останні роки актуальні питання професійної підготовки майбутніх учителів початкової школи окреслено в наукових працях О. Біди, Г. Бучківської, А. Кузьмінського, А. Кравцової, О. Савченко, А. Струк, Л. Хомич, Л. Хоружі, Н. Шустової та ін. Різнобічні аспекти організації педагогічної практики в закладах вищої освіти, формування професійної компетентності майбутніх учителів, у т.ч. початкової школи у процесі педагогічної практики досліджують С. Кара, Л. Машкіна, О. Мондич, Н. Нікула, В. Підгурська, І. Шоробура та ін. Для формування загальної думки необхідно сформувати єдину направленість авторської думки про апарат поняття суспільної доброчесності (табл. 1.1). Таблиця 1.1 Аналіз наукової думки щодо понятійного апарату суспільної доброчесності № Автори Наукова думка понятійного апарату суспільної доброчесності 1 А. Мельниченко [4, с. 179]. зусилля з підтримання атмосфери, де панують високі моральні стандарти, а навчальні і наукові практики відповідають кращим світовим зразкам, дозволять зробити цей інструмент інституціонально вкоріненим 2 В. Сацик [44]. категорія доброчесності характеризується своєю багатогранністю, яка означає поєднання в ній як відповідних фундаментальних цінностей, так і механізмів й інструментів їхнього забезпечення і просування. 3 Д. Сопова [49]. бути чесним та відповідальним, з повагою ставитись до думок інших людей, дотримуватись правил академічної поведінки», як основу духовної цілісності особистості, складової її морально-етичної компетентності 4 М. Дойчик [46]. це моральний кодекс та етичні правила цивілізованого наукового та освітнього співтовариства. 5 Елькін Олександр [36]. бути доброчесними – це бути послідовними: не лише говорити, як правильно, а й діяти відповідно до переконань та етичних принципів. 6 Жан-Жак Руссо (1712 – 1778), [50]. доброчесність – це природний стан людини, розпуста і злочин породжені відносинами, що є наслідком цивілізації 7 Д. Сопова [49, с. 81]. у межах практики формується система норм та принципів, які освоюють і розвивають індивіди в процесі діяльності Джерело: сформовано автором [4, 36-50]. Адже знання про доброчесність ще в молодшому шкільному віці сприяє зростанню соціальної доброчесності, а це, зокрема, може знизити рівень «побутової корупції». Вкрай важливим є усвідомлювати потенційні внутрішні та зовнішні чинники, які зумовлюють академічну недоброчесність, передусім морально-культурні, інституційні та освітньовиховні. Вивчення і розуміння природи їхнього походження дасть можливість розробити та імплементувати ефективну політику забезпечення академічної доброчесності як національного рівня, так і локального масштабу» [44]. Але варто погодитися з думкою багатьох учених, що для розвитку й укорінення академічної чесності недостатньо просто вірити в фундаментальні цінності. Переведення цінностей зі слів у дії вимагає самовіддачі, рішучості і сміливості. Досягнення високих моральних стандартів залежить від того, наскільки ми всі будемо їх дотримуватися. Головною метою нашого кодексу насамперед є намір створити певні орієнтири для морального самоконтролю молодих учених та осіб, причетних до наукової діяльності, а не визначення системи покарання членів академічної спільноти. А. Мельниченко зазначає, що «… ухвалення будь-якого найдосконалішого кодексу честі не гарантує його дотримання усіма членами академічної спільноти. Лише постійні зусилля з підтримання атмосфери, де панують високі моральні стандарти, а навчальні і наукові практики відповідають кращим світовим зразкам, дозволять зробити цей інструмент інституціонально вкоріненим. А життя, у свою чергу, змусить до його активного розвитку і постійного вдосконалення» [4, с. 179]. Етичні кодекси, як і будь-які інші інструменти забезпечення академічної доброчесності, не можуть гарантувати вирішення усіх проблем, пов’язаних з неетичною поведінкою в освіті. Перш за все вони покликані звести в один комплекс неписані правила та норми поведінки, щоб поліпшити обізнаність академічної спільноти та унормувати процедури розгляду різних академічних переступів. Етичні кодекси навряд чи здатні самотужки забезпечити дотримання етичних принципів та вирішити проблему академічної недоброчесності, адже вона походить від кількох глибших криз українського суспільства в цілому та вищої освіти в Україні зокрема [4]. Тому слід наголосити на тому, що наш кодекс є декларацією намірів, які мають виконуватися добровільно, і ми впевнені, що разом зможемо створити атмосферу довіри в науковому середовищі, яка сприятиме співпраці та вільному продукуванню нових ідей, підкреслить важливість академічної чесності серед учасників наукового процесу. Як показую аналіз наукових джерел, поняття доброчесності в науковому світі охоплює моральні норми і етичні правила поведінки всіх учасників освітнього процесу [63, с. 367], стосуються як внутрішньої культури окремої особистості, так і загальної корпоративної культури закладу, міжособистісних та професійних взаємин у колективі [7 с. 133-134]. Д. Сопова зміст академічної доброчесності окреслює як систему якостей учасників освітнього процесу: «бути чесним та відповідальним, з повагою ставитись до думок інших людей, дотримуватись правил академічної поведінки», як основу духовної цілісності особистості, складової її морально-етичної. Тобто, аналіз наукової літератури з проблеми формування та історії появи доброчесності дає підстави до ствердження, що цей процес достатньо складний. В науковій літератури немає узагальненого тлумачення поняття «доброчесності». Авторська думка досить абстрактна, так як доброчесність як прояв застосовувався в державному управління, щодо сфери освіти то в нашій країні вперше цей термін був визначений в 2017 році в « Законі України про освіту». Через це в науковій літературі визначають багато термінів і різновидів доброчесності, тому стає за необхідне до більш детального дослідження саме сутності базових понять, що характеризують «доброчесність». 1.2 Сутність базових понять Так саме походження слова доброчесності в латинській мові є відповідник українського слова цілісність «інтегрітас», що означає розсудливість, завершеність і завершеність. А в переносному значенні — «чистий, правильний і невинний». В англійській мові зберігся корінь цього слова (integer - ціле). «Чісність» англійською мовою означає якості чесної людини з цілісністю, єдністю та сильними моральними принципами. Таким чином, чесноти великого тлумачного словника сучасної української мови за визначенням характеризуються як «доброчесність», висока моральна чистота, чесність. А «доброчесним» вважається той, хто живе чесно і дотримується всіх норм моралі. Сучасний етичний словник трактує поняття доброчесності як позитивну моральну якість, що визначається свідомістю та волею людини, як стійку характеристику її способу життя та поведінки. Доброчесність також відноситься до волі і здатності індивіда свідомо і твердо орієнтувати свої вчинки і дії відповідно до принципів добра і справедливості [14]. Словник «integrity» перекладає як «чесність». Однак це трохи ширше поняття, ніж «не брехати». Людина, глибоко вкорінена в чесності, не буде красти, вимагати чи давати хабарі, писати правильні відповіді на іспиті, видавати чужу інтелектуальну чи творчу працю за свою, не буде обманювати, щоб отримати певні привілеї на шкоду іншій людині чи все суспільство. Словник також пропонує варіант «цілісність», який розвинувся з латинського прикметника «все». Цілісність у цьому контексті можна розглядати як внутрішнє відчуття «цілісності», що виникає через такі якості, як чесність і послідовність характеру [35]. У 2015 році CEELI, чеська неурядова організація, яка працює над просуванням верховенства права, визначила доброчесність як «основну характеристику людини, яка діє згідно з певними принципами та цінностями без компромісів на роботі чи на роботі». його особисте життя». Закон використовує різні терміни та похідні від поняття доброчесності. Зокрема, «Стандарти доброчесності», «Академічна доброчесність», «Перевірка доброчесності», «Декларація доброчесності», «Розвиток доброчесності» тощо[14]. В науковій літературі визначалось декілька термінів, що характеризують поняття та сутність «доброчесності», а саме: - академічна доброчесність; - культура академічної доброчесності; - культура поведінки; - академічна недоброчесність; - суспільної доброчесності; - соціальна гармонія; - особисті компетенції. Найбільш поширене поняття – це академічна доброчесність.