Тези Перспективи вивчення роману-антиутопії в старшій школі (ID:740066)

Розвиток мислення про колективне майбутнє відбувався на двох рівнях: уявному – завдяки творцям утопій і соціальних антиутопій – і практичному – завдяки політикам і філософам. Перший прагнув створити літературну картину ідеального, щасливого суспільства, яке подолало всі проблеми, що мучать сучасну людину. Найбільш широко соціальну утопію дав в інтерв’ю тижневику Polityka історик філософії та політолог Арно Мюнстер, який заявив, що утопії потрібні людині, щоб вона могла критикувати сьогодення та змінювати майбутнє. Наведене визначення доповнює висловлювання півстолітньої давнини польського соціолога Єжи Шацького: «Не кожен, хто думає про зміну реальності, є утопістом. Натомість це той, хто хоче замінити реальність, що є абсолютно поганою на реальність, яка є абсолютно хорошою» [1, с. 200]. Обидва дослідники зазначають, що утопія — це проект, мрія про соціальні зміни. Ідеології також узурпують право змінювати панівний світогляд – нав’язувати, а потім і підтримувати спосіб реалізації бачення соціального світу, вигідний для можновладців. Однак утопію від ідеології відрізняє «можливість стати реальністю» — утопії не мають шансів на повну реалізацію.